іменем України
Справа № 126/2519/22
Провадження № 2/126/211/2023
"17" січня 2023 р. м. Бершадь
Бершадський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Рудя О.Г.
секретар Кучанська В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Свої вимоги мотивує тим, що вона та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 12.10.1996 по 16.07.2021 року, який 16.07.2021 року було розірваний, про що в Книзі реєстрації Бершадського відділу реєстрації актів цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) зроблено відповідний актовий запис № 15 від 15 липня 2021 року. Після державної реєстрації розірвання шлюбу їй присвоєно прізвище - ОСОБА_3 . У період перебування у шлюбі ними був придбаний житловий будинок за договором купівлі-продажу від 28 квітня 2007 року, за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 90,4 кв.м., житловою площею 60,1 кв.м. та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0599 га з кадастровим номером: 0520410100:00:009:0138 з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Право власності на вищевказане майно з моменту його купівлі-продажу було оформлене на відповідача.
Оскільки, майно було придбане ними в період шлюбу, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності. Згоди щодо поділу спірного майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, між позивачем та відповідачем досягнуто не було. З підстав зазначених вище, позивач звернулась до суду із даною позовною заявою.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася. Представник позивача - адвокат Пригуза С.Д. надав до суду письмову заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи у її та його відсутність.
Відповідач, ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій визнав позовні вимоги, справу просив слухати у його відсутність.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов такого висновку.
Відповідно до ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов'язковість судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч.ч.1, 2 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно ч. 3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.1 ст.81ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.6 ст.81 ЦПКУкраїни, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 12.10.1996 по 16.07.2021 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого Бершадським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницької області № 78 від 12.10.1996 року.
16.07.2021 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірваний, про що в Книзі реєстрації Бершадського відділу реєстрації актів цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) зроблено відповідний актовий запис № 15 від 16 липня 2021 року. Після державної реєстрації розірвання шлюбу позивачу присвоєно прізвище - ОСОБА_3 .
У період перебування у шлюбі сторонами був придбаний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 90,4 кв.м., житловою площею 60,1 кв.м. та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0599 га з кадастровим номером: 0520410100:00:009:0138 з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що підтверджується договорами купівлі-продажу від 28 квітня 2007 року зареєстрованими в реєстрі за № 866 та № 870.
Право власності на вищевказане майно з моменту його купівлі-продажу було оформлене на відповідача, що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів № 3923524 та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15608601.
Встановленим судом фактичним обставинам у справі відповідають правовідносини, врегульовані нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України зокрема, в частині щодо права спільної сумісної власності подружжя, здійснення останнім цього права, способів та порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частинами 1, 2 ст. 61 СК України визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Згідно із ст. 68 СК України - розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно з ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України т а ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Згідно ст. 372 ЦК України, майно що є в спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відтак згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за № 20 від 22.12.1995 року частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.
В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 зазначено, що «...зі змісту ст. 357 ЦК вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні».
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Верховний Суд України 04 квітня 2011 року при розгляді справи № 3-18гс11 ухвалив постанову в якій зробив такий правовий висновок: «Згідно з вимогами статті 392 цього ж Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними» (реєстраційний номер в ЄДРСР - 14887466 в).
Те ж саме розтлумачено і в пункті 37 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 р. № 5.
Тому, якщо титульним власником спільного майна є лише один співвласник (наприклад, лише на ім'я одного із подружжя у шлюбі придбано та зареєстровано земельну ділянку, житловий будинок чи автомобіль), а право власності іншого співвласника майна не підтверджене документально, або навіть не визнається чи заперечується, то на підставі норм ст. 392 Цивільного кодексу України та приведеної вище правової позиції Верховного Суду України зацікавлена особа (співвласник право власності якого не підтверджене документально) може в судовому порядку захистити своє суб'єктивно непідтверджене, невизнане, порушене чи оспорене право власності на частку в спільному майні, оскільки з певних причин (наприклад, відсутності на це згоди титульного власника) договір про визначення часток в нотаріальному порядку не завжди може бути укладений.
Згідно ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до п. 24 ч. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясовування і дослідження інших обставин справи.
Отже, системний аналіз наданих сторонами спору доказів дозволяє суду зробити висновок про те, що позовні вимоги позивача про поділ майна подружжя, шляхом визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя, придбаного під час шлюбу позивача та відповідача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем оплачено судовий збір при подачі позову до суду в розмірі 3721 грн. 50 коп., а тому враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача суму судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 3721 грн. 50 коп..
На підставі викладеного, керуючись статтями60,69-72 СК України, п. п. 23, 24Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», статтями 12, 13, 76, 78, 95, 163, 206, 223, 280-289, 354 ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 (одну другу) частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 (одну другу) частини земельної ділянки, площею 0,0599 га з кадастровим номером: 0520410100:00:009:0138 з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3721 (три тисячі сімсот двадцять одну) грн. 50 коп..
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. Г. Рудь