ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-Б тел. 230 31 34
01.10.2007 р.
Справа № 46/33-А
За позовом
Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва,
До
Товариства з обмеженою відповідальністю “Газ-Дніпро»,
Приватного підприємства “Гріно»,
Про
визнання угоди недійсною та стягнення 145 921, 22 грн.,
Суддя Шабунін С.В.
Секретар судового засідання Бушеленко О.В.
Представники:
Від позивача
Ткач С.С. -представник за довіреністю від 09.01.2007 р. № 6/9/10-209,
Від відповідача-1
Кукуть В.Й. -представник за довіреністю від 15.02.2007 р.,
Від відповідача-2
не прибув.
01.10.2007 р. у судовому засіданні відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Позивач звернувся до суду в порядку адміністративного судочинства з позовом, яким просить визнати недійсним договір надання послуг, укладений відповідачами 01.12.2003 р., зобов'язати відповідача-2 повернути відповідачу-1 грошові кошти у розмірі 145 921,22 грн. та стягнути з відповідача-1 в доход державного бюджету 145 921,22 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2007 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 46/33-А відповідно до правил Кодексу адміністративного судочинства України та призначено справу до судового розгляду на 19.02.2007 р., витребувано від сторін адміністративного процесу документи та докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2007 р. провадження справі № 46/33-А зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом Державної податкової адміністрації у м. Києві до приватного підприємства “Гріно» про визнання недійсними статуту та свідоцтва платника податку на додану вартість, а також зобов'язано сторін повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 46/33-А, про що надати відповідні докази.
04.06.2007 р. за клопотанням відповідача-1 провадження у справі поновлено у зв'язку з тим, що відпали обставини, котрі зумовили його зупинення. Розгляд справи було призначено на 20.06.2007 р.
20.06.2007 р. та 27.08.2007 р. провадження у справі зупинялося на підставі п. 4 ч. 2 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України для витребування додаткових доказів у справі та з метою виклику свідків.
Під час судового розгляду справи представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що засновник Приватного підприємства “Гріно» не реєстрував та не мав наміру створювати юридичну особу, внесків у статутний фонд не робив, статут не розробляв, не мав відношення до діяльності підприємства, звітності до податкових органів не подавав, ніяких дій по здійсненню підприємницької діяльності як директор не вчинював, у зв'язку з чим рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24.01.2006 р. установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість визнані недійсними від дати внесення до Реєстру платників податку на додану вартість. На цій підставі, позивач дійшов висновку про спрямованість мети відповідача-2, при укладенні спірної угоди, на ухилення від сплати податків до бюджету, що порушує інтереси держави та суспільства.
Позивач вважає, що сукупність зазначених фактів є достатньою підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідачів, в тому числі при укладенні спірної угоди, на ухилення від сплати податків.
Відповідач-1 проти позову заперечує, які мотивує тим, що відповідач-1 умислу при виконанні угоди не мав, під час укладання угоди сторони були зареєстровані відповідно до законодавства. Також відсутність умислу підтверджує те, що угода двома сторонами була виконана.
Крім того, представник позивача вказував на відсутність предмету спору у справі та необхідність її розгляду в порядку Господарського процесуального кодексу України. Суд не погоджується з такими твердженнями представника відповідача-1, оскільки Законом України “Про державну податкову службу в Україні» прямо передбачено така функція податкового органу, як подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна (п. 11 ст. 10). А згідно з п. 4 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Відповідач-2 у судові засідання не з'являвся, уповноважених представників не направляв, заперечень проти позову не надавав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Крім того, у судове засідання, призначене на 01.10.2007 р., особи, котрі викликалися в якості свідків (Свіонтек Сергій Олександрович та Стенчиков Дмитро Анатолійович) також не з'явилися, позивачем їх явку забезпечено не було. За таких обставин, відповідно до ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи відбувається на підставі наявних доказів.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва (далі -позивач) було встановлено, що 01.12.2003 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газ-Дніпро» та Приватним підприємством “Гріно» було укладено агентську угоду, за якою відповідач-2 за дорученням відповідача-1 в його інтересах, за винагороду зобов'язався проводити заходи щодо комерційно-маркетингового дослідження ринку з метою виявлення потенціальних покупців, визначення обсягів та потреб ринку по всій номенклатурі пропонованої відповідачем-1 продукції, пошуку конкретних покупців на мазут. Угодою було передбачено, що винагорода відповідача-2 складає 33 % від суми виконаного з врахуванням вартості проведених ним маркетингових досліджень.
На виконання умов зазначеної угоди відповідачем-2 виписано на адресу відповідачу-1 податкові накладні № 280/1 від 27.01.2004 р. на суму 73 321,22 грн. в т.ч. 12 220,20 грн. ПДВ, № 282/1 від 29.01.2004 р. на суму 72 600,00 грн., в т.ч. 12 100,00 грн. ПДВ.
Відповідно до актів виконаних робіт від 29.01.2004 р. та від 27.01.2004 р., підписаних сторонами, ввідповідач-2 здав, а відповідач-1прийняв виконаних робіт по організації реалізації мазуту на загальну суму 145 921, 22 грн. (72 600, 00 грн. та 73 321, 22 грн.), в тому числі ПДВ 20% - 24 320,20 грн. (12 100, 00 грн. та 12 220, 20 грн.).
Оплату виконаних робіт відповідачем-1 здійснено в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Таким чином, факт виконання зазначеної угоди сторонами підтверджується матеріалами справи та не спростовується поданими доказами.
За змістом ст.49 Цивільного кодексу УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.
Позивач, стверджуючи про наявність в діях відповідача-2 умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, зазначає, що підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача-2 є рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24.01.2006 р. у справі № 2-4053-1/05, яким визнано недійсним статутні документи відповідача-2 та свідоцтво платника податку на додану вартість № 36058216, видане 28.01.2002 р., від дати внесення до Реєстру платників податку на додану вартість .
Розглядаючи даний спір, суд вважає, що наявність умислу не може бути підтверджено лише рішенням районного суду про визнання статутних документів цієї сторони договору недійсними та скасування свідоцтва платника податку на додану вартість, оскільки предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Відповідно до п. 4.7 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом ДПА України № 80 від 19.02.1998 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.03.1998 р. за № 172/2612, у редакції, чинній на момент взяття відповідача-2 на податковий облік, для взяття на облік платники податків - юридичні особи подають в органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі документи: заяву за формою № 1-ОПП; завірені в нотаріальному порядку копії статуту (якщо це потрібно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію; копію положення (для бюджетних установ, благодійних організацій); копію свідоцтва про державну реєстрацію; копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.
Пунктом 4.13 вказаної Інструкції встановлено, що усі документи, перелічені в пункті 4.7 подає особисто власник, засновник (власники, засновники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник), або призначений керівник, або головний бухгалтер. Документи приймаються лише за наявності паспорта особи, яка подає документи, довідок про присвоєння ідентифікаційного номера з ДРФО власників, засновників (фізичних осіб), директора та головного бухгалтера. Заяви приймають відділи обліку та реєструють у загальному відділі (канцелярії) Приймання заяви фіксується в журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (перереєстрацію, реорганізацію, унесення змін) платників податків за формою № 2-ОПП. Перевірку паспортних даних та встановлення місцезнаходження платника податків виконують підрозділи податкової міліції.
Заява заповнюється друкарським способом або від руки чорнилом темного кольору друкованими літерами та підписується власником, засновником або призначеним керівником, чи головним бухгалтером підприємства.
З матеріалів справи не вбачається, що підставами для реєстрації відповідача-2 в податкових органах були інші документи ніж визначено законодавством або, що їх відповідність законодавству не перевірялась під час реєстрації. Згідно з статутом засновником підприємства є громадянин Свіонтек С.О.
Висновки суду, викладені у рішенні Солом'янського районного суду від 24.01.2006 р. у справі № 2-4053-1/05, яким визнано недійсним статутні документи та свідоцтво платника податку на додану вартість відповідача-2 від дати внесення до реєстру платників ПДВ, не є обов'язковим для господарського суду.
Обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, згідно з ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 70 цього ж Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Таким чином в контексті даних обставин, суд вважає, що рішення районного суду не звільняє позивача від доведення наявності умислу відповідача-2 на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства. Крім того, матеріалами справи стверджується, що ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 01.02.2007 р. рішення від 24.01.2006 р., на яке посилається позивач, обґрунтовуючи свій позов, скасовано за нововиявленими обставинами, а ухвалою від 15.02.2007 р. провадження у справі за позовом про визнання недійсними статутних документів та свідоцтва платника податку на додану вартість закрито.
Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно зі ст.49 Цивільного кодексу УРСР якщо угода укладена з метою, за відомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними, за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Для даної норми закону характерними є такі ознаки:
а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;
б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;
в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.
Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.
Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Оскільки суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.
Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідача-2 як особи, щодо наявності у якої протиправного умислу стверджує позивач, встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Слід зауважити, що позивачем не надано доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів тощо) особи, яка діяла від відповідача-2, прізвищем якої підписано первинні документи від іменні Приватного підприємства “Гріно».
При цьому, юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало б бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Сам факт визнання недійсними установчих документів не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації підприємства і до моменту виключення з державного реєстру.
Також, суду не надано належних доказів на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.
Розглядаючи спір по суті, суд відзначає, що, згідно з актом державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 17.10.2006 р. № 482/23-2/23495665 про результати невиїзної документальної перевірки відповідача-1 з питань правовідносин з відповідачем-2 за період з 01.06.2003 р. по 01.01.2006 р., відповідач-1 декларації здає поквартально. На момент здійснення перевірки заборгованість по розрахунках з відповідачем-2 по здійснених операціях відсутня.
Отже, доказів на підтвердження порушень податкового законодавства відповідачем-2 не надано.
Відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1991 р. № 509-ХП зі змінами і доповненнями на державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції покладені функції здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) та забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами (ч. 1, ч. 6 ст. 10).
Згідно з п. 1.12 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ зі змінами і доповненнями контролюючий орган - державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону. Стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.3 цього пункту є органи державної податкової служби.
Підпунктом 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:
а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;
б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;
в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.
г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.
У відповідності до пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до п. 4.2 та п. 4.3 ст. 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги, які є письмовою вимогою податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу (пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6, п. 1.10 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").
Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксуються у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.
В матеріалах справи відсутні допустимі докази наявності у відповідача-2 податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору. До справи не надано рішень податкового органу про донарахування відповідачу-2 податкових зобов'язань, податкових повідомлень та вимог, які б підтвердили наявність податкового боргу у відповідача-2, в т.ч. внаслідок виконання спірного договору.
Суду не надано належних доказів на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.
Суд також звертає увагу на те, що в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 р. зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.
Отже, твердження позивача про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи. Таке твердження не відповідає вимогам процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.
Сама по собі досліджувана судом угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Окрім того суд вважає безпідставними вимоги позивача про визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР при застосуванні наслідків передбачених ст. 208 Господарського кодексу України .
Згідно з п. 1 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, цей кодекс набрав чинності з 01.01.2004 р.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким чином, вказаний Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення такої угоди, яка порушує публічний порядок є адміністративно-правова конфіскація.
При цьому суд відзначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 Господарського кодексу України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Як підтверджено матеріалами справи, спірна угода була укладена відповідачами у 2003 році, тобто до набрання чинності Господарським кодексом України.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України його положення щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання ними чинності, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в п. 1 цього розділу строку.
Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Таким чином за змістом п. 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України цей кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Господарський кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., передбачає таку ж саму відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції, яка була встановлена ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, а тому цей Кодекс не пом'якшує відповідальності за укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Відтак, застосування публічно-правової санкції, передбаченої Господарським кодексом України, за порушення, вчинене до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу, яка не пом'якшує відповідальності учасників господарських відносин, є необґрунтованим.
Суд також відзначає, що 01.01.2004 р., згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963р . втратив чинність.
Цивільний кодекс України, який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного кодексу України), не є адміністративно-правова конфіскація.
За змістом ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Таким чином, застосування при вирішенні даного спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення спірної угоди, але відсутні в Цивільному кодексі України, чинному на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, також було б необґрунтованим.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення.
Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення відповідачів від сплати податків.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Господарський суд вважає, що позивачем не доведено належними засобами доказування обставин на які позивач посилається в позовній заяві і таким чином позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
В силу вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягненню з учасників провадження у справі не підлягають.
На підставі викладеного вище, та керуючись ст.ст. 71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У позові відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. На постанову може бути подано заяву про апеляційне оскарження в десятиденний термін, в двадцятиденний термін після подачі заяви може бути подано апеляційну скаргу. Апеляційна скарга може бути подана в десятиденний термін без попереднього подання заяви.
Суддя С.В. Шабунін
Дата виготовлення у повному обсязі: 19.10.2007 р.
01.10.07 м. Київ 46/33-А
За позовом
До
Третя особа
Предмет адміністративного позову
Суддя Шабунін С.В.
Секретар судового засідання