18.01.2023 Єдиний унікальний номер 265/8033/21
Провадження № 2-в/205/4/23
18 січня 2023 рік м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Бізяєвої Н.О.
за участю секретаря судового засідання Ільїчової К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро справу за заявою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Царьової Олени Сергіївни про відновлення втраченого провадження, у справі № 265/8033/21, заінтересована особа: ОСОБА_2 , за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
Заявник звернувся до суду з заявою про відновлення втраченого судового провадження у справі № 265/8033/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Заява обґрунтована тим, що Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполь Донецької області від 27 січня 2022 року у справі № 265/8333/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було винесено судове рішення. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполь Донецької області від 27.01.2021 року у справі № 265/8333/21, відсутня інформація щодо набрання судовим рішенням законної сили.
На підставі розпорядження ВС від 06.03.2022 р. № 1/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінена територіальна підсудність судових справ, Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя, Приморського районного суду м. Маріуполя, Першотравневого районного суд Донецької області підсудні Ленінському районному суду м. Дніпропетровська.
ОСОБА_1 та його представник - адвокат Царьова О.С. в судове засідання не з'явились, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 488 ЦПК України, відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно ст. 489 ЦПК України передбачено, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.
Відповідно до ст. 493 ЦПК України, при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел. Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, учасників справи (їх представників), а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення, та вчиняти інші процесуальні дії, передбачені цим Кодексом, з метою відновлення втраченого судового провадження.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 494 ЦПК України передбачено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.
Враховуючи категорію даної справи, суд на підставі п. 4 ч. 5 статті 12 ЦПК сприяє встановленню фактів та обставин, необхідних для відновлення втраченого судового провадження.
Також суд при вирішенні даної заяви враховує, що під час розгляду цієї категорії справ суд не збирає та не досліджує нові докази, не робить висновків щодо правильності тверджень суду, який розглядав справу, та про обґрунтованість вимог заявника по суті раніше пред'явленого позову за втраченим судовим провадженням, тобто не здійснює судовий розгляд в його класичному розумінні, а лише виконує функцію щодо технічного відтворення раніше існуючих матеріалів провадження.
Враховуючи встановлені ч. 3 ст. 493 ЦПК України обмежені терміни розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження, суд має констатувати вжиття всіх можливих заходів, направлених на відновлення втраченого судового провадження.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень містяться наступні судові рішення:
- копія заочного рішення Орджонікідзевського районного суд м. Маріуполя Донецької області від 27.01.2022 року у справі № 265/8033/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Станом на 18 січня 2023 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на адресу Ленінського районного суду м. Дніпропетровськ не надходила та не передавалась.
Відповідно до ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
При вирішенні питання щодо можливості відновлення втраченого судового провадження судом враховується наявність копії судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень та у матеріалах справи.
Вивчивши отримані судом матеріали, проаналізувавши їх у сукупності, суд приходить до висновку про достатність зібраних судом матеріалів для відновлення втраченого судового провадження в частині рішення суду.
Керуючись ст. 13, 81, 89, 258, 260, 493-495 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Царьової Олени Сергіївни про відновлення втраченого провадження, у справі № 265/8033/21, заінтересована особа: ОСОБА_2 , за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити в повному обсязі.
Відновити втрачене судове провадження справи за позовною заявою позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в частині:
- рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполь Донецької області від 27 січня 2022 року у справі № 265/8033/21, згідно тексту якого:
(заочне)
27 січня 2022 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді - Козлова Д. О.,
за участю секретаря - Дрьомової О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/8033/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказував, що 28 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей, за яким позикодавець передав позичальнику грошові кошти в сумі 27200 грн., а позичальник зобов'язався у строк до 28 січня 2021 року включно у порядку та на умовах, передбачених цим договором, повернути позикодавцю таку суму грошових коштів, що підтверджується розпискою позичальника про отримання 27200 грн. Відповідно до п. 3 укладеного договору позика повертається частинами в національній валюті, починаючи з серпня 2020 року кожного місяця до 28 числа включно в сумі не менш 1200 грн. на один календарний місяць та сплачується на банківський рахунок позичальника або готівкою. За п. 12 такого Договору у випадку прострочення позичальником оплати частки з суми позики позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю штраф у розмірі 30% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Станом на 11 жовтня 2021 року позичальником не здійснено жодного платежу на виконання зобов'язань по договору позики, внаслідок чого виникла заборгованість з позики у розмірі 27200 грн. та штрафу в сумі 55080 грн., а всього 82280 грн. Оскільки між сторонами наявне невиконане грошове зобов'язання, то на підстави ст. 625 ЦК з відповідачки просив на підставі уточнених позовних вимог стягнути 3% річних від простроченої суми в розмірі 2339,20 грн. На підставі викладеного, з урахуванням уточненої позовної заяви, представник ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 28 липня 2020 року в загальному розмірі 84619,20 грн., стягнувши з відповідачки на користь позивача також понесені ним судові витрати.
Суд зазначає, що на підставі уточненої позовної заяви вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 боргу в сумі 27200 грн. за договором позики, укладеним 15 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , внаслідок спадкування спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 донькою спадкодавця, ОСОБА_4 , були виключені представником позивача.
Ухвалою суду від 25 жовтня 2021 року в рахунок забезпечення позову було накладено арешт на 1/3 частку кв. АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Ані позивач, ОСОБА_1 , ані його представник, адвокат Царьова О. С., в судове засідання не з'явились, надавши заяву з проханням вирішити спір за їх відсутності, при цьому повністю підтримуючи уточнені позовні вимоги, які просили суд задовольнити, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідачка, ОСОБА_2 , у судове засідання за невідомих суду причин не з'явилась повторно, будучи про час та місце розгляду справи повідомленою належним чином відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК.
Отже, за ч. 4 ст. 223 ЦПК суд ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши письмові докази, вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Суд встановив, що 28 липня 2020 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено договір позики грошей, за яким позикодавець передав у власність позичальнику кошти в розмірі 27200 грн., які позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві до 28 січня 2021 року в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Позика повинна повертатися частинами у національній валюті, починаючи з серпня 2020 року, кожного місяця до 28 числа в сумі не менше 1200 грн. (а. с. 20-21).
При цьому сторони в договорі позики грошей від 28 липня 2020 року погодили, що у випадку прострочення позичальником оплати щомісячної частки з суми позики позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю штраф у розмірі 30% від суми простроченого платежу, тобто 1200 грн., за кожен день прострочення (п. 12 договору).
Судом також встановлено, що відповідно до письмової розписки від 28 липня 2020 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 гроші в розмірі 27200 грн., які зобов'язалась повернути до 28 січня 2021 року (а. с. 22).
Належність на праві власності ОСОБА_2 1/3 частки кв. АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності від 3 вересня 2008 року № НОМЕР_1 підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 1 грудня 2008 року.
З наданої 4 листопада 2021 року суду приватним нотаріусом Одерій А. С. копії спадкової справи № 135/2021 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 вбачається, що спадщину ОСОБА_3 фактично успадкувала рідна донька спадкодавця, ОСОБА_4 , яка також була зареєстрована на момент смерті ОСОБА_3 разом зі спадкодавцем в кв. АДРЕСА_1 . При цьому матеріали вказаної спадкової справи також містять претензію ОСОБА_1 , як кредитора спадкодавця (а. с. 44-57).
На підставі ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підставі ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 (десять) разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, то відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За ст. 631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст. 1046, 1047 ЦК суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики та його умов.
Суд зазначає, що за своєю сутністю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 8 липня 2019 року по справі № 524/4946/16-ц.
Зважаючи на викладені законодавчі норми та правові висновки Верховного Суду, суд дійшов переконання, що в судовому засіданні було підтверджено, що за письмовим договором позики грошей від 28 липня 2020 року, укладеним між сторонами по справі, а також за письмовою розпискою ОСОБА_2 від 28 липня 2020 року відбулась передача з боку ОСОБА_1 на користь відповідачки коштів у сумі 27200 грн.
При цьому суд зазначає, що ОСОБА_2 не надала суду доказів на підтвердження проведення нею з позивачем розрахунку по договору позики грошей від 28 липня 2020 року згідно із порядком та умовами такої угоди, тобто щомісячного повернення частини позики у національній валюті в сумі щонайменше 1200 грн.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.
З огляду на наведене вмотивування, суд дійшов висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума боргу за договором позики грошей від 28 липня 2020 року у національній валюті в розмірі 27200 грн.
За ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі розрахунку представника позивача 3% річних за ч. 2 ст. 625 ЦК через порушення ОСОБА_2 вимог договору позики грошей від 28 липня 2020 року вбачається, що у відповідачки перед позивачем мається заборгованість з 3% річних в сумі 2339,20 грн., з яким суд погоджується повністю, оскільки він відповідає вимогам закону.
Суд вказує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
На підставі ч. 1, 2 ст. 551 ЦК предметом неустойки може бути грошова сума, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
При цьому за ч. 3 ст. 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до наданого суду позивачем розрахунку штрафу за порушення виконання відповідачкою умов договору позики грошей від 28 липня 2020 року вбачається, що загальна сума штрафу у розмірі 30% від суми простроченого платежу в сумі 1200 грн. за кожний день прострочення такої суми через не проведення оплати ОСОБА_2 таких щомісячних платежів на користь ОСОБА_1 за умовами п. 12 договору позики грошей від 28 липня 2020 року становить 55080 грн.
Дослідивши наданий суду позивачем розрахунок штрафу в розмірі 30%, суд погоджується із ним повністю, враховуючи встановлені договором позики грошей від 28 липня 2020 року суму щомісячного мінімального платежу позичальника та розмір передбаченого договором штрафу, зважаючи на кількість днів, починаючи з наступного дня наявності прострочення відповідачкою щомісячного повернення частини позики до 28 січня 2021 року включно.
Натомість, суд вказує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному законом або договором розмірі майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення.
Отже, право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
При цьому закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Отже, він може бути несправедливим щодо боржника, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку за ст. 625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Таким чином з урахуванням конкретних обставин справи, суд може зменшити загальний розмір відсотків штрафу як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання відповідачки.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18.
Враховуючи наведене мотивування та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру штрафу, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, суд бере до уваги те, що прострочення щомісячних мінімальних платежів ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить на момент винесення рішення загалом розмір отриманої відповідачкою позики в сумі 27200 грн., на яку позивач нарахував більше ніж у два рази суму штрафу в розмірі 55080 грн.
Отже, з огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум штрафу, враховуючи, що такий розмір не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, а виконання зобов'язання ОСОБА_2 за договором позики також було забезпечено належною відповідачці часткою кв. АДРЕСА_1 , то суд вважає пропорційним та таким, що відповідатиме обставинам справи, необхідність обмежити розмір штрафу до суми 27200 грн., задовольнивши в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 частково.
Зважаючи на викладене вмотивування, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача боргу за договором позики від 28 липня 2020 року в сумі 27200 грн., 3 % річних в сумі 2339,20 грн. та штрафу в сумі 27200 грн., що загалом становить 56739,20 грн.
На підставі ст. 141 ЦПК на користь позивача з відповідачки підлягають стягненню витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору відповідно до частки задоволених судом позовних вимог, що дорівнює відповідно 1021,39 грн. (454 + 567,39 = 1021,39).
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошей від 28 липня 2020 року в розмірі 56739 (п'ятдесят шість тисяч сімсот тридцять дев'ять) грн. 20 коп.
У задоволені решти вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в розмірі 1021,39 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте відповідачем шляхом подачі письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 (двадцяти) днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 27 січня 2022 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_2 , який зареєстрований в АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_3 , яка зареєстрована в АДРЕСА_3 .
Суддя
Ухвала може бути оскаржена лише в частині дій суду щодо відновлення втраченого провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції може бути подана до Дніпропетровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя: Н.О. Бізяєва
.