Ухвала
19 січня 2023 року
м. Київ
справа № 501/4072/21
провадження № 61-242ск23
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення участі батька у спілкуванні з дитиною; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про надання дозволу виконувати певні дії,
У жовтні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області (далі - ВК Чорноморської МР Одеського району Одеської області), про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення участі батька у спілкуванні з дитиною.
В обґрунтування позову зазначав, що 14 лютого 2018 року між ним та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб, від якого сторони мають дочку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2018 року сторони проживали в Нідерландах. Вказував, що починаючи з 2021 року сімейне життя між подружжям почало стрімко погіршуватися, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин.
20 червня 2021 року відповідачка за його згоди разом з дочкою повернулась в Україну і згодом повідомила його, що не має наміру повертатися до Королівства Нідерланди та продовжувати сімейне життя, а з часом почала чинити систематичні перешкоди у спілкуванні з дочкою.
Позасудові засоби врегулювання питання спілкування батька з дитиною за допомогою спеціально створеного скайп-аккаунта лишилися без відповіді. Не дивлячись на те, що він проживає на значній відстані від дочки, він регулярно цікавиться її життям, самотужки розшукав дошкільний навчальний заклад, який відвідує дитина, налагодив зв'язок з адміністрацією закладу, і в такий спосіб знайомиться з життям дочки. Доля дитини йому не байдужа, та він у будь-який доступний спосіб сумлінно виконує батьківські обов'язки та прагне захистити свої батьківські права.
Ураховуючи викладене, просив суд зобов'язувати відповідачку не чинити йому перешкод у спілкуванні з дочкою та її вихованні, у тому числі і спілкуванні за допомогою сучасних засобів технічної комунікації; визначити його участь у спілкуванні з дочкою у відеочаті скайп: тричі на тиждень, кожного вівторка, четверга з 18.00 до 20.00 та неділю з 16.00 до 18.00, у день народження ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2, а також у святкові дні: 19 грудня, 31 грудня, 01 січня, 07 січня, 08 березня, 01 травня, 09 травня, Великодень (Пасха) та Трійця, 28 червня, 24 серпня з 18.00 год до 20.00 год (у разі неможливості(офіційне підтвердження з боку ОСОБА_1 ) провести відеозв'язок його з дочкою ОСОБА_4 (наприклад хвороба), то визначити його участь у спілкуванні з дочкою по аудіозв'язку - телефонний зв'язок, дзвінок через месенджери, Скайп та інші - через аудіо комунікацію кожного дня не менше 1 год без виключення без присутності матері; до досягнення дитиною шестирічного віку: один місяць літніх канікул та половину зимових канікул, з 17-30 год до 19-30 год щодня у будні дні, та з 12.00 до 16.00 щосуботи та неділі за місцем проживання дитини, в присутності матері, з правом відвідування розважальних закладів, кафе, парків, атракціонів, кінотеатрів тощо, за умови своєчасного (не менше ніж за місяць, що передує його приїзду в Україну) попередження відповідачки про час такого приїзду; після досягнення дитиною шестирічного віку - один місяць літніх канікул та половину зимових канікул взимку, з 10.00 год до 20.00 год щодня за місцем проживання дитини, без присутності матері, з правом відвідування розважальних закладів, кафе, парків, атракціонів, кінотеатрів тощо, за умови своєчасного (не менше ніж за місць, що передує його приїзду в Україну) попередження відповідачки про час такого приїзду; після досягнення дитиною десятирічного віку - один місяць літніх канікул та половину зимових канікул взимку за місцем проживання батька, в тому числі в Королівстві Нідерланди та/або Російської Федерації без присутності матері з покладенням на позивача обов'язку забезпечити безпечний виїзд і повернення дитини в Україну.
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , в якій просила ухвалити рішення, яким надати їй повноваження виконувати дії, а саме замовлення, отримання та підписання будь-яких заяв і документів щодо виїзду за кордон, в'їзду з кордону, реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання, подання документів до відділу освіти, виїзду на лікування, заїзду з лікування тощо, відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 .
В обґрунтування зустрічного позову зазначала, що батько дитини, ОСОБА_3 є громадянином іншої держави - Росії, яка є державою агресором, та мешкає в Королівстві Нідерланди, тобто за межами України, а тому вона позбавлена права виконувати вказані дії стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 .
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 22 квітня 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 у спілкуванні з дочкою та вихованні, в тому числі і спілкуванні за допомогою сучасних засобів технічної комунікації. Визнано наступний порядок участі батька ОСОБА_3 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та у спілкуванні з нею у такий спосіб:
- у відеочаті двічі на тиждень у вівторок та неділю з 18.00 год до 19.00 год у присутності матері ОСОБА_1 ;
- на території України двічі на тиждень вівторок та субота з 10.00 год до 13.00 год у присутності матері ОСОБА_1 . У задоволені іншої частини позову ОСОБА_3 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Надано ОСОБА_1 право виконувати дії, а саме: замовлення, отримання та підписання будь-яких заяв і документів щодо виїзду за кордон, в'їзду з кордону, реєстрації місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, подачі документів до відділу освіти, виїзду на лікування, заїзду з лікування, тощо, відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , визначивши своїм рішенням спосіб участі батька у вихованні і спілкуванні дитини, місцевий суд виходив із сукупності встановлених фактичних обставин, стану здоров'я дитини, її віку, розпорядку дня та те, що ОСОБА_3 є громадянином Російської Федерації, (країни агресора) і проживає в іншій країні, та керувався інтересами дитини.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 квітня 2022 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 квітня 2022 року в частині встановлення порядку побачень у формі спілкування ОСОБА_3 з малолітньою дитиною у відеочаті змінено, доповнивши резолютивну частину цього рішення в частині спілкування у відеочаті після слів з 18.00 год до 19.00 год словами «та у святкові дні - день народження ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2, 19 грудня, 31 грудня, 08 березня, 01, 09 травня, Великдень (Пасха) та Трійця, 28 червня, 24 серпня з 18.00 год до 19.00 год, у разі неможливості провести відеозв'язок (хвороба дитини, за належного підтвердження) провести аудіозв'язок у зазначені дні та години у присутності матері». Це ж рішення у частині встановлення порядку побачень ОСОБА_3 з малолітньою дочкою ОСОБА_4 на території України змінено, виклавши резолютивну частину цього рішення в частині побачень на території України в наступній редакції: «На території України у заздалегідь обумовленому місці з матір'ю дитини, ОСОБА_1 , а після досягнення дитиною 10-ти річного віку у заздалегідь обумовленому місці як з матір'ю дитини ОСОБА_1 так і з дитиною ОСОБА_4 з попередженням про таке побачення за місяць ОСОБА_3 , щомісяця - двічі на тиждень: вівторок та субота з 10.00 год до 13.00 год у присутності матері до досягнення дитиною десятирічного віку, після досягнення дитиною десятирічного віку без присутності матері». У задоволені іншої частини позову ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що остання не надала доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених нею вимог, порушення її прав або прав дитини з боку ОСОБА_3 , наявності реальної загрози порушення цих прав. ОСОБА_6 не довела, які конкретні дії батька дитини призведуть чи то призводять до порушення прав дитини або її прав. Змінюючи рішення місцевого суду в частині задоволених вимог ОСОБА_3 , апеляційний суд вважав, що такий спосіб участі батька у спілкуванні з малолітньою дочкою відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки матиме більш систематичний характер, сприятиме формуванню емоційної прив'язаності дитини до батька.
04 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 рок у цій справі.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.
Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.
Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини четвертої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.
У поданій касаційній скарзі заявниця, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Наведене свідчить про невиконання заявником вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Верховний Суд роз'яснює заявниці положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що коректне зазначення підстав касаційного оскарження та їх належне обґрунтування є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яке необхідне для вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявниця не виконала вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявниці.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення участі батька у спілкуванні з дитиною; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про надання дозволу виконувати певні дії повернути заявниці.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Ступак