Ухвала
Іменем України
18 січня 2023 року
м. Київ
справа № 235/1827/21
провадження № 61-13024ск22
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу Донецької обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Донецької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Донецької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог просив стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України моральну шкоду в розмірі 740 000,00 грн.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 листопада 2021 року позовні вимоги задоволені частково.
Стягнено з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 292 200,00 грн, заподіяну внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а саме: довготривалого перебування під слідством і судом; незаконного затримання; незаконного взяття і тримання під вартою; незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку; незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення; незаконного накладання арешту на майно; незаконного обмеження прав позивача внаслідок застосування запобіжного заходу - застави у кримінальному провадженні № 12014050410002653, внесеному 11 листопада 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення за частиною четвертою статті 191 КК України.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 на підставі досліджених доказів, виходив з того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки кримінальне провадження за його обвинуваченням було закрито у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував глибину фізичних та душевних страждань позивача, зниження престижу, поставлення під сумнів ділової репутації, а також вимоги розумності, виваженості і справедливості визначив до стягнення компенсацію моральної шкоди в розмірі 292 200,00 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 листопада 2021 року в частині розміру моральної шкоди змінено.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд змінюючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 обіймав посаду генерального директора ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» і притягнення його до кримінальної відповідальності призвело до зниження його престижу, поставило під сумнів ділову репутацію з причини розповсюдження інформації про порушену відносно нього кримінальну справу, позивачу доводилося відповідати на питання щодо притягнення його до кримінальної відповідальності, виправдовуватись, пояснювати ситуацію, доказувати свою невинуватість, що в період розгляду кримінального провадження під час перебування під судом позивач взяв участь в 21 судовому засіданні, що призводило до душевного хвилювання, додаткового психічного та психологічного навантаження, необхідності докладати додаткові зусилля для розуміння ходу судового розгляду та відновлення душевної рівноваги після їх закінчення, що знаходження в постійному стресовому стані вимагало від позивача додаткових і тривалих зусиль для організації свого життя, та з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивача, строку перебування під слідством та судом, майже 49 місяців - 4 роки, вважав за необхідне змінити рішення суду та збільшити розмір моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції на користь позивача з 292 200,00 грн до 500 000,00 грн.
21 грудня 2022 року Донецька обласна прокуратура через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у зазначеній вище справі.
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2022 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та встановлено заявникові строк для усунення її недоліків.
16 січня 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків.
Вказані в ухвалі недоліки у встановлений судом строк усунено.
Як підставу для касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд установив, що наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 14 лютого 2012 року № 19-к/к ОСОБА_1 з 14 лютого 2012 року призначений на посаду генерального директора ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на умовах укладеного контракту.
Відповідно до витягу з кримінального провадження № 12014050410002653 до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 листопада 2014 року внесено відомості за правовою кваліфікацією частини першої статті 364 КК України за фактом неправомірних дій колишнього керівника ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» ОСОБА_1 стосовно укладених ним угод, які призвели до стійкої неплатоспроможності державного підприємства.
Згідно із витягом з кримінального провадження № 12015050410000083 до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 січня 2015 року внесено відомості за правовою кваліфікацією частини першої статті 364 КК України за фактом неправомірних дій колишнього керівника та інших посадових осіб ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», що призвели підприємство до стану фінансового краху, чим завдали значних збитків державі.
14 травня 2015 року матеріали вказаних кримінальних проваджень об'єднано в одне провадження № 12014050410002653, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень змінено на частину п'яту статті 191 КК України.
16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було затримано на підставі ухвали Краматорського міського суду Донецької області від 15 жовтня 2015 року, час затримання - 15.00 година, в присутності понятих проведено особистий обшук, під час якого виявлено та вилучено посвідчення генерального директора ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на ім'я ОСОБА_1 , водійське посвідчення на ім'я ОСОБА_1 , грошові кошти у сумі 248,50 грн та наручний годинник «Реймонд Велл», про що складено протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
15 жовтня 2015 року слідчим управлінням прокуратури Донецької області у кримінальному провадженні № 12014050410002653 складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 191 КК України, від отримання якого ОСОБА_1 відмовився, про що складено протокол про вручення повідомлення про підозру, фіксацію такого вручення або ознайомлення зі змістом повідомлення від 16 жовтня 2015 року.
Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 17 жовтня 2015 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - з 15.00 години 16 жовтня 2015 року до 15.00 години 14 грудня 2015 року в Артемівському слідчому ізоляторі, визначено заставу в розмірі 17 968 мінімальних заробітних плат, що складає 21 885 024,00 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 жовтня 2015 року ухвалу слідчого судді від 17 жовтня 2015 року скасовано, застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Артемівському слідчому ізоляторі строком 60 днів з моменту затримання до 14 грудня 2015 року, визначено заставу у розмірі 2 000 000,00 грн, яка в означеному розмірі відповідно до платіжного доручення № 87074 від 29 жовтня 2015 року була внесена на рахунок Апеляційного суду Донецької області платником ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки Артемівської УВП ОСОБА_1 утримувався в установі Державної пенітенціарної служби України з 16 жовтня 2015 року по 30 жовтня 2015 року, звільнений на підставі статті 20 Закону України «Про попереднє ув'язнення» у зв'язку з внесенням застави, визначеної ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 жовтня 2015 року, у розмірі 2 000 000,00 грн.
Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2015 року в рамках кримінального провадження №12014050410002653 від 11 листопада 2014 року накладено арешт на наручний годинник «Реймонд Велл», який був вилучений під час затримання ОСОБА_1 .
Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 21 жовтня 2015 року в рамках кримінального провадження № 12014050410002653 від 11 листопада 2014 року накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_1 , а саме, будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1758804), та транспортний засіб NIEWIADOW B6119M4, державний номерний знак НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_3 , 2008 року випуску, сірий.
01 квітня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 12014050410002653 на частину четверту статті 191 КК України, повідомлення складено слідчим управлінням прокуратури Донецької області 30 березня 2016 року.
13 квітня 2016 року прокуратурою Донецької області складено та затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014050410002653 від 11 листопада 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України.
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 22 червня 2016 року, вказаний обвинувальний акт повернуто прокурору для приведення у відповідність з вимогами закону, запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 2 000 000,00 грн. залишено без змін.
27 липня 2016 року прокуратурою Донецької області у кримінальному провадженні № 12014050410002653 від 11 листопада 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України, складено та затверджено новий обвинувальний акт.
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 жовтня 2016 року, вказаний обвинувальний акт повернуто прокурору для приведення його у відповідність з вимогами закону, запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 2 000 000,00 грн залишено без змін.
Обвинувальний акт, складений та затверджений прокуратурою Донецької області 27 липня 2016 року, та повторно направлений до суду 21 березня 2017 року, ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25 липня 2017 року повернуто прокурору для приведення його у відповідність з вимогами закону, запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 2 000 000,00 грн залишено без змін.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25 липня 2017 року скасовано, призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2019 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною четвертою статті 191 КК України закрито у зв'язку з відмовою прокурора від обвинувачення відповідно до пункту 2 частини другої статті 284 КПК України, скасовано арешт майна, накладений ухвалами Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2015 року та 21 жовтня 2015 року, вирішено питання про повернення заставодавцю суми грошової застави, внесеної на підставі ухвали Апеляційного суду Донецької області в розмірі 2 000 000,00 грн. Ухвала набрала законної сили 05 листопада 2019 року.
У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 зазначеного Закону).
Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди передбачено тільки у випадках визнання особи невинуватою або якщо справу закрито з реабілітуючих підстав.
Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов'язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Тобто, право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).
Реабілітуючі підстави, на відміну від нереабілітуючих, для застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що кримінальну справу щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого за частиною четвертою статті 191 КК України закрито у зв'язку з відмовою прокурора від обвинувачення відповідно до пункту 2 частини другої статті 284 КПК України.
За наведених обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , відбулося з реабілітуючих підстав, а тому позивач має право на отримання відшкодування шкоди згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Отже законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19) зроблено висновок про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати. Чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.
На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», сфера дії якого поширюється на широке коло суб'єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за відсутності в діях складу кримінального правопорушення.
При цьому конкретний розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.
Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2022 року у справі № 185/2979/20.
Враховуючи викладене, при визначенні розміру відшкодування позивачеві моральної шкоди апеляційний суд повно та всебічно врахував фактичні обставини у справі та дійшов правильного висновку про зміну рішення суду першої інстанції та збільшення розміру моральної шкоди.
Посилання в касаційній скарзі на судову практику як на обґрунтування своєї позиції, а саме постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц не підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права у цій справі, оскільки фактичні обставини у цих справах різні. Крім того, вказаний висновок не суперечить висновкам цієї постанови.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваного судового рішення.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Донецької обласної прокуратури необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Донецької обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Донецької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров