17 січня 2023 року
м. Київ
cправа № 914/3105/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус+" (далі - ТОВ "Оптімус+", позивач, скаржник) - Дяків В.Б. (адвокат),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мані Флоу" (далі - ТОВ "Мані Флоу", відповідач) - Карманського В.Б. (адвокат),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бррент" (далі - ТОВ "Бррент", третя особа - 1) - не з'явився,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича (далі - приватний нотаріус Войтовський В.С., третя особа - 2) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Оптімус+"
на рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2022 (головуючий - суддя Іванчук С.В.) та
постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 (головуючий - суддя Зварич О.В., судді: Гриців В.М., Малех І.Б.)
у справі №914/3105/21
за позовом ТОВ "Оптімус+"
до ТОВ "Мані Флоу",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ТОВ "Бррент" ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Войтовський В.С.
про визнання недійсним договору.
Спір виник щодо наявності/відсутності підстав для визнання договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, недійсним.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ "Оптімус+" звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності від 22.11.2019 № 11/2019-4, укладеного між ПАТ «БГ Банк» та ТОВ "Мані Флоу".
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.12.2013 між ТОВ "Оптімус+" та Приватним акціонерним товариством «БГ Банк» (далі - ПАТ «БГ Банк», Банк) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. та зареєстрований в реєстрі за №5281. ПАТ «БГ Банк» в особі Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб 19.11.2018 звернулося до суду з позовом до ТОВ «Оптімус+» про застосування наслідків недійсності вказаного правочину та про скасування рішень про державну реєстрацію прав позивача на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73. За вказаним позовом 18.03.2019 ухвалено рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/2150/18, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2019, про відмову у задоволенні позовних вимог Банку. Постановою Верховного Суду від 16.10.2019 скасовано рішення судів у справі №914/2150/18, справу направлено до Господарського суду Львівської області на новий розгляд. В подальшому, між ПАТ «БГ Банк» та ТОВ "Мані Флоу" 22.11.2019 укладено спірний договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності за №11/2019-4, посвідчений приватним нотаріусом Войтовським В.С. та зареєстрований в реєстрі за №5281 (далі - Договір від 22.11.2019). Запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - ПАТ «БГ Банк» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.03.2020. На переконання позивача, спірний Договір від 22.11.2019 суперечить Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. За доводами позовної заяви: станом на 22.11.2019 у ПАТ «БГ Банк», як продавця не виникло прав, які відчужувалися, адже спір у справі №914/2150/18 не вирішений на його користь, що виключає можливість їх відчуження; під виглядом відчуження майнових прав щодо нерухомого майна мав місце продаж права на звернення до суду з позовом або права на застосування способів захисту цивільних прав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 16 і статтями 387, 392 ЦК України; нездійснення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації прав, які були предметом спірного договору, свідчить про відсутність переходу таких прав; спірний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Таким чином, на думку позивача, наявні підстави для визнання спірного договору недійсним. Також, на переконання позивача, спірний договір зачіпає його законні права та інтереси, оскільки саме на його підставі ухвалою господарського суду Львівської області у справі №914/2150/18, в якій ТОВ «Оптімус+» виступає відповідачем, замінено позивача з ПАТ «БГ Банк» на ТОВ «Мані Флоу», яке користується усіма процесуальними правами сторони, виходячи з тверджень про матеріальне правонаступництво, що нібито виникло на підставі спірного договору.
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.06.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Оптімус+" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі №914/3105/21, ухвалити нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ТОВ "Оптімус+" із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки ухвалені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, від 15.05.2020 у справі №904/3938/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №815/6945/16, у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №910/11702/18. При цьому скаржник посилається на застосування норм статей 16, 203, 215, 387, 392, 656 ЦК України.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. ТОВ «Мані Флоу» 15.12.2022 через «Скриню» Касаційного господарського суду подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
5.2. Від третіх осіб відзивів на касаційну скаргу на адресу Верховного Суду не надходило.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Між ПАТ «Банк Перший» (продавець), правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк», та ТОВ «Оптімус+» (покупець) 27.12.2013 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., зареєстрований у реєстрі за № 5281 (далі - Договір від 27.12.2013), відповідно до якого продавець зобов'язується передати нежитлові приміщення, загальною площею 4 571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА (колишня вулиця І. Тургенєва), будинок №73, у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти нежитлові приміщення і сплатити за них обумовлену у пункт 1.3 цього договору грошову суму.
6.1.1. Згідно з пунктом 1.2 Договору від 27.12.2013 нежитлові приміщення належать продавцеві на праві власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого від 26.08.2009 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Т.Л., зареєстрованого в реєстрі за №1913. Право власності на нежитлові приміщення зареєстроване в Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно 28.08.2009, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 14049688.
6.1.2. Відповідно до пункту 1.4 даного Договору загальна вартість нежитлового приміщення, згідно з довідкою про балансову вартість об'єкта нерухомого майна №25-1900, виданої продавцем 26.12.2013, становить 2 390 180, 00 грн, без ПДВ. Сторони домовились, що погоджена сторонами загальна вартість продажу нежитлових приміщень складає 2 391 666 ,67 грн, разом з ПДВ - 2 870 000,00 грн.
6.1.3. Покупець зобов'язується оплатити продавцю 160 000, 00 грн в день підписання цього договору, а 2 710 000,00 грн. до 30.12.2013 (пункт 1.4.1 Договору від 27.12.2013).
6.2. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №15609401, державний реєстратор 27.12.2013 зареєстрував право приватної власності ТОВ «Оптімус+» на придбані нежитлові приміщення згідно з договором купівлі-продажу від 27.12.2013, загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, за номером запису про право власності: 4111803.
6.3. Правління Національного банку України 27.11.2014 прийняло постанову №745 «Про віднесення ПАТ «БГ Банк» до категорії неплатоспроможних». У свою чергу виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ухвалила рішення № 131 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БГ Банк»».
6.4. Постановою Правління Національного банку України від 26.02.2015 №134 відкликано банківську ліцензію ПАТ «БГ Банк» та постановило ліквідувати ПАТ «БГ Банк».
6.5. Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.02.2015 № 43 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «БГ Банк» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до Плану врегулювання.
6.6. До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.03.2020 внесено запис № 10741110058002367 про державну реєстрацію припинення ПАТ «БГ БАНК».
6.7. Наказом ліквідатора ПАТ «БГ Банк» від 06.09.2018 № 30 визнано нікчемним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013, укладений між ПАТ «Банк Перший», правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк», та ТОВ «Оптімус+» та скеровано ТОВ «Оптімус+» повідомлення про нікчемність правочину в порядку статтей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з вимогою повернути Банку за актом приймання-передачі нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, як такі, що отримані на підставі нікчемного правочину.
6.8. Відповідно до Звіту про оцінку майна ринкова вартість нежитлових приміщень загальною площею 4 571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, станом на 27.12.2013 (дату їх продажу) становила 10 184 000,00 грн (десять мільйонів сто вісімдесят чотири тисячі гривень) 00 копійок, без урахування ПДВ.
6.9. ПАТ "БГ БАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ БАНК» в листопаді 2018 року звернулось до суду із позовом до ТОВ «Оптімус+» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме: скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9623076 від 27.12.2013 та скасування запису про проведення державної реєстрації права власності ТОВ «Оптімус+», номер запису 4111803 від 27.12.2013.
6.9.1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.11.2018 у справі №914/2150/18 за позовом ПАТ «БГ БАНК» до ТОВ «Оптімус+» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину відкрито провадження у справі.
6.9.2. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.12.2019 у справі №914/2150/18 замінено позивача - ПАТ «БГ Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб його правонаступником - ТОВ «Мані Флоу». В даній ухвалі суду, зокрема зазначено, що внаслідок укладення між позивачем та ТОВ «Мані Флоу» договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності від 22.11.2019 № 11/2019-4, останній набув майнові права/право власності на нерухоме майно, які можуть виникнути в майбутньому на нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м. (нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го та 4-го поверхів чотириповерхової будівлі), що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА (колишня І. Тургенєва), буд. 73, зазначені у додатку № 1 до договору, включаючи права та обов'язки позивача у справі №914/2150/18.
6.9.3. Ухвала Господарського суду Львівської області від 18.12.2019 у справі №914/2150/18 не оскаржена, не скасована та набрала законної сили.
6.9.4. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.03.2020 у справі №914/2150/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 та постановою Верховного Суду від 27.10.2020, задоволено позов. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 9623076 від 27.12.2013 щодо нежитлових приміщень загальною площею 4 571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок 73, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 258008746101 та всі послідуючі/пов'язані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: індексний № 50879952 від 29.01.2020 та індексний №51284819 від 24.02.2020. Скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Оптімус+» на нежитлові приміщення загальною площею 4 571,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок 73, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 258008746101, номер запису: 4111803 від 27.12.2013 та всі послідуючі/пов'язані записи, а саме номер запису: 35249658 від 29.01.2020 та номер запису: 35627627 від 24.02.2020, з одночасним визнанням (поновленням запису про державну реєстрацію права власності номер запису: 4108213 від 27.12.2013 про право власності на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 258008746101) права власності за ТОВ «МАНІ ФЛОУ» (вул. Лейпцизька, 3-А, вхід «Б», офіс 8, м. Київ, 01015; код ЄДРПОУ 42739750).
6.9.5. Господарські суди у справі № 914/2150/18 встановили, що за Договором від 27.12.2013 нерухоме майно відчужене за ціною, яка становила лише 23,48% від ринкової вартості цього майна (2 391 666,67 грн. х 100% : 10 184 000,00 грн.). Тобто продаж нежитлових приміщень загальною площею 4 571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, за ціною нижчою на 76,52% від їх ринкової вартості є таким, що здійснюється на умовах значно гірших за звичайні ринкові ціни, що в силу приписів пункту 1 частини другої та частини третьої статті 38 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент укладення договору), свідчить про нікчемність Договору. Відтак наявні підстави для застосування наслідків нікчемності договору.
6.10. ПАТ «БГ Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів (продавець) та ТОВ «Мані Флоу» (покупець) 22.11.2019 уклали договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності №11/2019-4, посвідчений приватним нотаріусом Войтовським В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 3225 (далі - Договір від 22.11.2019).
6.10.1. Згідно з пунктом 1.1 за цим договором та в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає майнові права/право власності на нерухоме майно, що виникне в майбутньому на об'єкти нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 4 571,2 кв.м (нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го та 4-го поверхів чотириповерхової будівлі), розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА (колишня вулиця І. Тургенєва), буд. 73, право власності на яке виникло у продавця у результаті звернення стягнення на заставлене майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Львівського MHO Стоцком Т.Л., зареєстрованого в реєстрі за №1913, право власності продавця зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.08.2009 (перелік документів зазначено в додатку № 1) та припинено на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013, укладеного між ПАТ «Банк Перший» (правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк») та ТОВ «Оптімус+», посвідчений приватним нотаріусом Львівського MHO Корпало Г.В., зареєстрованого в реєстрі № 5281 (перелік документів зазначено в додатку № 1) (який у відповідності до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є нікчемним та який в силу закону не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю), які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, а саме: визнання права власності на нерухоме майно; визнання правочину щодо припинення права власності продавця недійсним; припинення дії третіх осіб, яка порушує право власності; відновлення становища, яке існувало до порушення прав продавця; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; права та обов'язки позивача у справі №914/2150/18; інші майнові права, які пов'язані із виникненням та припиненням права власності продавця на нерухоме майно, зокрема, але не виключно: витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння; оскарження у судовому порядку недійсності правочину, за яким продавцем набуто право власності на нерухоме майно; звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності в межах прав та повноважень, на підставі майнових прав, які передбачені законодавством та укладеними договорами, включаючи, але не обмежуючись органів нотаріату, Міністерства юстиції та його територіальних органів, суб'єктів державної реєстрації прав, державних реєстраторів; набуття у власність нерухомого майна, а також інші права, що випливають з майнових прав щодо нерухомого майна, в тому числі ті, які виникнуть в майбутньому у зв'язку із встановленням обставин неправомірності припинення права власності продавця на нерухоме майно, або скасуванням рішень судів про недійсність правочинів, на підставі яких продавець набув право власності; отримання грошових коштів/відшкодування вартості нерухомого майна за наслідками недійсності/нікчемності правочинів, на підставі яких право власності на нерухоме майно набуто продавцем; інші права, що пов'язані або випливають із правочинів, на підставі яких виникло/існувало право власності продавця на нерухоме майно; пред'явлення позову про визнання права власності покупця, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, з подальшою реєстрацією права власності за покупцем (надалі за текстом майнові права).
6.10.2. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору від 22.11.2019 покупець сплачує продавцю за майнові права грошові кошти (плату) у розмірі та у порядку, визначених цим договором. Майнові права вважаються переданими покупцю з моменту підписання цього договору.
6.10.3. До покупця переходять всі цивільні права та обов'язки продавця за майновими правами в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі, але не виключно, право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що випливає із основного договору, права вчинення всіх реєстраційних дій відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від імені продавця в разі винесення тих чи інших судових рішень, що набули законної сили та виконання яких пов'язано з вчиненням дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За умовами задоволення позовних вимог у справі №914/2150/18 та фактичного виконання судового рішення у справі №914/2150/18, даний договір є самостійною підставою в розумінні частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статтей 182, 657 ЦК України для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, майнові права на яке являється предметом цього договору (пункти 1.4, 1.5 Договору від 22.11.2019).
6.10.4. Відповідно до пункту 1.6 цього Договору сторони визначили, що даний договір є підставою для заміни продавця на покупця у наявних судових процесах та/чи наявних виконавчих провадженнях, в т.ч. у справі №914/2150/18.
6.11. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій виходили з такого:
? укладений між Банком та позивачем Договір від 27.12.2013 є нікчемним на підставі частини другої статті 215 ЦК України і частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з моменту його вчинення, а тому є таким, що не створив юридичних наслідків для сторін цього договору, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю;
? майнові права, які відчужувалися за Договором від 27.12.2013 фактично не вибували із власності ПАТ «БГ Банк» та не переходили до ТОВ «Оптімус+»;
? позивач на підставі нікчемного Договору від 27.12.2013 не набув жодних майнових прав (за винятком тих, що пов'язані з нікчемністю) щодо нежитлових приміщень загальною площею 4 571,2 кв.м. у м. Львові по вул. Героїв УПА, 73, відтак в нього відсутні цивільні права та законні інтереси, котрі б порушував спірний Договір від 22.11.2019 (стороною якого він не є) та котрі б підлягали захисту в судовому порядку;
? позивачем не доведено, що його права та інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним Договором від 22.11.2019, не обґрунтовано і не доведено яким чином в результаті визнання недійсним оспорюваного договору права позивача будуть захищені та відновлені, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові. Відтак у даній справі суд не досліджує обставини передачі прав кредитора відповідачу та не встановлює відповідність їх підставам, визначеним законодавством;
? суд критично оцінює доводи ТОВ «Оптімус+», що відповідач є неналежною особою, яка має право вимагати застосування наслідків нікчемності правочину, оскільки обов'язок позивача повернути все одержане за нікчемним правочином настає для нього в силу вимог закону, відтак повернення цього майна новому кредитору (котрий може бути неналежним) може порушувати права лише належного (первісного) кредитора, а не боржника, котрим є позивач;
? покликання позивача на те, що рішення суду у справі № 914/2150/18 про застосування наслідків нікчемності правочину на момент укладення спірного Договору від 22.11.2019 не існувало, не впливає на факт відсутності порушень прав позивача укладенням цього договору, адже як вказувалося вище, суд відповідним рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв'язку з його оспоренням та невизнанням іншими особами. Тобто укладений із позивачем Договір від 27.12.2013 є нікчемним на момент його укладення і рішення суду у справі №914/2150/18 тільки підтвердило факт цієї нікчемності;
? не заслуговують на увагу і доводи позивача про те, що факт реєстрації за ним в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на нежитлові приміщення загальною площею 4 571,2 кв.м. підтверджує наявність в нього майнових прав щодо цього майна, які порушуються укладенням спірного Договору від 22.11.2019, оскільки фактичне (неправомірне) володіння нерухомим майном не породжує в позивача жодних прав та інтересів по відношенню до цього майна, які б підлягали захисту в судовому порядку, а єдиним наслідком фактичного (неправомірного) володіння є обов'язок негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.11.2022 для розгляду касаційної скарги у справі №914/3105/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 01.12.2022 відкрито касаційне провадження у справі №914/3105/21 за касаційною скаргою ТОВ «Оптімус+» на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. З огляду на наведене у розділі 4 цієї постанови, Верховний Суд відзначає таке.
8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.5 Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.6. Так, предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2022 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 914/3105/21, якими відмовлено у задоволенні позову про визнання Договору від 22.11.2019, укладеного між ПАТ «БГ Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів та ТОВ «Мані Флоу» недійсним.
8.7. Звертаючись з позовом до суду, ТОВ «Оптімус+» (яке не є стороною спірного Договору від 2.11.2019) просило визнати спірний Договір недійсним як такий, що суперечить ЦК України та порушує його права та законні інтереси як власника спірного майна.
8.8. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено обставин порушення його прав та законних інтересів як заінтересованої особи оспорюваним Договором від 22.11.2019. А відтак, це є окремою самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
8.9. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 914/3105/21 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
8.10. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.11. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.12. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.12.1. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
8.12.2. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.12.3. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
8.13. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.14. У постанові від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 (яку зазначає скаржник) Верховний Суд відзначив таке:
- відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, зокрема і заінтересованою особою необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду;
- при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення;
- вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
8.14.1. У постанові від 27.06.2018 у справі № 815/6945/16 Верховний Суд відзначив таке:
- приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень;
- оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.
8.15. Під час розгляду доводів касаційної скарги, ураховуючи висновки Верховного Суду у справах №№904/2979/20, 815/6945/16, на які посилається скаржник, Верховний Суд виходить з того, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.
8.16. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб.
8.17. Отже, на розгляд суду у цій справі передана позовна вимога про визнання недійсним договору, стороною якого позивач не є.
8.18. Вимога про визнання правочину недійсним може бути пред'явлена особами, визначеними у Цивільному кодексі України та інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме: 1) однією зі сторін правочину або 2) заінтересованою стороною (не стороною правочину), тобто особою, чиї права та / або охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
8.19. При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Зазначене поняття є оціночним, а тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись у кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Суди мають надати обґрунтовану оцінку доводам позивача про те, в чому саме полягає заінтересованість позивача щодо спірного правочину, які права та / або інтереси позивача (не сторони договору) порушує оспорюваний ним правочин».
8.19.1. Така позиція щодо поняття "заінтересована особа" та критеріїв визначеності особи, як заінтересованої особа висловлена і об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №916/144/17 від 14.07.2022.
8.20. Верховний Суд підкреслює, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав. (такі висновки містяться у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20).
8.21. Недійсність договору як приватно-правова категорія повинна не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання обов'язків чи уникнення сплати боргу боржником (такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 18.09.2019 у справі № 200/4202/14-ц).
8.22. Також у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
8.23. Верховний Суд звертає увагу, що у справі №904/2979/20, на яку посилається скаржник, висловлена позиція, яка полягає у такому:
«Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статті 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.
64. Зловживання правом не повинно призводити до того, що особа втрачає усіляку можливість свого судового захисту. Суд лише повинен не дати особі досягти того, що вона прагне досягти зловживальницькою дією, зберігаючи розумний баланс інтересів учасників господарських відносин.
65. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
66. Потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу (відповідна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 318/89/18).»
8.24. Таким чином, у цій справі фактично йдеться про те, що позивач вимагає визнання недійсним оспорюваного договору для захисту свого процесуального інтересу, а не цивільно-правового, та як встановлено судами попередніх інстанцій позивач у справі, що розглядається, не довів про наявність у нього цивільно-правового інтересу у визнанні недійсним оспорюваного Договору.
8.25. Отже, у справі, що розглядається, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 27.06.2018 у справі №815/6945/16, проте встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за однакового правового регулювання спірних правовідносин (зокрема щодо визнання правочину недійсним заінтересованою особою), що має місце в цій справі, але у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.
8.26. Враховуючи вищевикладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятої у справі постанови, є подібними.
8.27. У постанові від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18 (на яку також вказує скаржник) Верховний Суд відзначив таке:
- фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчинили жодних дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення;
- для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
8.27.1. У постанові від 13.04.2021 у справі № 910/11702/18 (на яку посилається скаржник) Верховний Суд відзначив, що: "згідно з частинами першою, четвертою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Частиною четвертою статті 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва; 2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язань); інші речові права відповідно до закону.
8.28. Враховуючи вище викладене, а також встановлені обставини справи господарськими судами (див. розділ 6 даної постанови), колегія суддів дійшла висновку, що справи № 904/3938/18, № 910/11702/18 (на які посилається скаржник) є неподібними до справи, що переглядається, оскільки відрізняються за предметами, підставами позовів, матеріально-правовим регулюванням та фактичними обставинами справи, зокрема за змістовним критерієм.
8.29. Так, у справі, що переглядається суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивачем не доведено, що його права та інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним Договором від 22.11.2019, не вдавались до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства, оскільки відсутність порушеного права/законного інтересу є самостійною підставою для відмови у позові.
8.30. Поряд з цим, скаржник у своїх доводах та посиланнях на правові висновки у справах № 904/3938/18, № 910/11702/18 вдається саме до оцінки правомірності вчинення спірного правочину (Договору від 22.11.20169), стороною якого він не є, та як встановлено судами не є і заінтересованою особою.
8.31. Колегія суддів враховує, що відсутність порушення прав та/або законних інтересів позивача спірним правочином в оспорюваній частині є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (див. правову позицію викладену в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).
8.31.1. Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам попередніх інстанцій не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства (див. постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
8.32. Отже, доводи касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.33. У свою чергу, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
8.34. Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
8.35. Відтак, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оптімус+», оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються хоча й однакового правового регулювання, але за змістом критерієм є не подібними.
8.36. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.36.1. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
8.37. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
8.37.1. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
8.38. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
8.39. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
8.40. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
8.41. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
8.42. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
8.43. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
8.43.1. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
8.44. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
8.45. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
8.45.1. Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
8.46. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
8.47. Водночас суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать цій постанові.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд,
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус+" на рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі №914/3105/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос