Іменем України
19 січня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/981/22
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Федоренко Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання) справу №927/981/22
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясмін С",
вул. Хоткевича Гната, буд. 12, офіс 177, м. Київ, 02094, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМ КОМПАНІ",
вул. Промислова,2а, с. Новий Биків, Бобровицький район, Чернігівська область, 17452
про стягнення 163 455,76 грн.
без виклику представників учасників справи
Товариством з обмеженою відповідальністю "Ясмін С" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМ КОМПАНІ" про стягнення 163 455,76 грн. боргу.
У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження.
Дії суду щодо розгляду справи.
Ухвалою суду від 08.11.2022 задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного провадження; відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання відзиву на позов, відповіді на позов та заперечень.
Ухвала суду від 08.11.2022 отримана відповідачем 16.11.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 09.11.2022 №1400055672638.
Ухвала суду від 08.11.2022, направлена на адресу позивача, зазначену у позовній заяві (вул. Хоткевича Гната, буд. 12, офіс 177, м. Київ, 02094) повернута до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
01.12.2022 ухвала суду від 08.11.2022 була направлена позивачу на його електронну адресу, зазначену у позовній заяві (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1).
05.12.2022 від відповідача надійшла заява вих.№01/12 від 01.12.2022 про продовження процесуального строку. У поданій заяві відповідач просить суд продовжити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву на 15 днів з посиланням на те, що воєнний стан в Україні продовжено до 19.02.2023; підготовка відзиву потребує відшукання та зібрання значного обсягу доказів, що суттєво ускладнено численними оголошеннями повітряної тривоги, відключенням електроенергії та відсутністю з'єднання з мережею Інтернет для доступу до сервісів електронного, хмарних сховищ даних, баз нормативно-правових актів та Єдиного державного реєстру судових рішень для вивчення та аналізу актуальної судової практики. До того ж, архіви та документація товариства наразі приводяться в порядок після безладу військової окупації навесні цього року. Перебування села Новий Биків, де розташоване ТОВ "АДАМ КОМПАНІ", в окупації є загальновідомим фактом, що неодноразово висвітлювався у відкритих джерелах інформації. Крім того, під час підготовки до справи виникла необхідність в ознайомлені з матеріалами справи.
У поданій заяві відповідач зазначив, що не погоджується з позовними вимогами у справі № 927/981/22 та просить відмовити в задоволені позову з підстав, що будуть наведені у відзиві на позовну заяву.
Судом встановлено, що заява про продовження процесуального строку подана відповідачем у встановлені процесуальним законодавством строки, а тому з урахуванням доводів відповідача, викладених у заяві, ухвалою суду від 08.12.2022 задоволено заяву про продовження процесуального строку для подання відзиву на позов; продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "АДАМ КОМПАНІ" строк для подання відзиву на позов до 23.12.2022.
Ухвала суду від 08.12.2022 отримана позивачем 14.12.2022, а відповідачем - 21.12.2022, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень від 08.12.2022 №1400055665356, №1400055665364.
09.12.2022 від представника відповідача, через систему «Електронний суд», надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.
19.12.2022, у строк встановлений судом, від відповідача надійшов відзив вих.№287 від 14.12.2022, у якому відповідач не погоджується з позовними вимогами та просить відмовити у задоволенні позову.
09.01.2023 до суду надійшла відповідь на відзив у якій позивач не погоджується з аргументами відповідача та просить задовольнити позовні вимоги. У відповіді на відзив позивач зазначає, що отримав відзив на позовну заяву 30.12.2022. Ухвалою суду від 08.11.2022 позивачу встановлено триденний строк з дня отримання відзиву на позов для подання до суду та іншому учаснику справи відповіді на відзив та доданих до нього документів. Отже, позивач повинен був подати відповідь на відзив у строк до 02.01.2023 включно. Як вбачається з накладної відділення поштового зв'язку Укрпошти, опису вкладення до цінного листа та поштового конверта відповідь на відзив позивачем подано 05.01.2023, тобто з пропуском встановленого судом строку.
Відповідно до ч.2 та 3 ст.119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
З метою повного та всебічного дослідження всіх обставин у даній справі, дотримання принципу верховенства права, рівності та змагальності сторін, суд вважає за необхідне за власною ініціативою продовжити встановлений позивачу строк подачі відповіді на відзив до 05.01.2023.
Ухвалою суду від 10.01.2023 господарський суд, у відповідності до ч.4 ст.74 ГПК України, зобов'язав відповідача у строк до 18.01.2023 надати Господарському суду Чернігівської області належним чином засвідчену копію договору №0111/ПП від 01.11.2018, оригінал отриманої від позивача претензії - вимоги №01/12-20-1 від 01.12.2020, докази про направлення позивачу листом з описом вкладення копії договору №0111/ПП від 01.11.2018.
У встановлений судом строк відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив та супровідний лист вих. №3 від 11.01.2023 до якого додано оригінал витребуваної судом претензії - вимоги №01/12-20-1 від 01.12.2020. Відповідач також повідомив, що на даний час оригіналу витребуваного судом договору не знайдено.
Інших заяв та клопотань щодо суті заявлених позовних вимог від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
За змістом ч. 1 ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Враховуючи приписи чинного законодавства та поведінку сторін, продовження господарським судом строку подачі відзиву на позов відповідачу за його обгрунтованим клопотанням до 23.12.2023, отримання судом від позивача відповіді на відзив лише 09.01.2023, виникнення необхідності витребування за ініціативою суду оригіналу претензії з дати отримання заперечень на відзив, справу розглянуто у строк, який є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій та прийняття рішення, тобто у розумний строк.
У відповідності до ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Позиції учасників справи.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати товару, поставленого на підставі видаткових накладних №124 від 29.10.2019, №44 від 13.03.2020, №52 від 23.03.2020, №88 від 26.06.2020, №89 від 26.06.2020, №103 від 29.07.2020. Позивач зазначає, що сумарний розрахунок суми, що стягується, складається з сум вартості поставленого товару відповідно до видаткових накладних, і становить 163 455,76 грн. У прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути 163 455,76 грн. боргу за Договором №0111 ПП від 01.11.2018, проте зазначений Договір у матеріалах справи відсутній. Зобов'язання відповідача здійснити вартість поставленого товару та строк такої оплати позивач обґрунтовує направленою відповідачу претензією-вимогою вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020, копія якої додана позивачем до матеріалів справи.
Відповідач у відзиві на позов вих.№287 від 14.12.2022 щодо заявлених позовних вимог заперечує та зазначає, що посилання на згаданий позивачем у прохальній частині позову Договір №0111 ПП від 01.11.2018 є також у засвідчених копіях видаткових накладних №124 від 29.10.2019, №44 від 13.03.2020, №52 від 23.03.2020, №88 від 26.06.2020, №89 від 26.06.2020, №103 від 29.07.2020, проте в обґрунтування позову та на підтвердження настання строку оплати по спірним накладним позивач посилається не на умови зазначеного Договору, а на претензію-вимогу вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020 про оплату вартості поставленого товару за спірними накладними. Відповідач стверджує, що додана позивачем до матеріалів справи копія претензії-вимоги вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020 не засвідчена належним чином та не відповідає дійсності, а також містить розбіжності з наявною у відповідача претензією-вимогою вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020. Відповідач вказує на те, що на той час між сторонами існували партнерські відносини з приводу виготовлення для позивача (з наданих ним комплектуючих) безалкогольних напоїв, зокрема, під торговельною маркою позивача « 4U» (далі - ТМ « 4U»), належність якої позивачу підтверджується бібліографічними даними з бази даних Укрпатенту. На думку відповідача, позивач вирішив висвітлити лише поставку комплектуючих для виконання його ж замовлень під його ж торговельною маркою та підмінив текст претензії-вимоги вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020, який надав суду і на який посилається у позовній заяві, щоб створити «докази» настання строку оплати за спірними накладними. Матеріали справи не містять Договору №0111 ПП від 01.11.2018, так само як і у позовній заяві відсутні посилання на відповідні положення договору щодо предмету, умов та строків поставки. За доводами відповідача, позивачем не доведено настання строку оплати за спірними накладними, а також у порушення ст.73, 76, 77, 79 ГПК України не надано належних доказів на підтвердження викладених у позові обставин, а саме: Договору №0111 ПП від 01.11.2018, доказів ідентифікації осіб, що підписали спірні накладні та підтвердження їх повноваження на отримання товару, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову.
На підтвердження заперечень відповідачем до відзиву додано копії письмових доказів, докази про направлення15.12.2022 відзиву з додатками листом з описом вкладення на адресу позивача, яка вказана у позовній заяві.
Позивач у відповіді на відзив посилається на те, що він неодноразово звертався із вимогами про сплату боргу на підтвердження чого надає до відповіді на відзив копії поштових документів. Відповідач з метою введення суду в оману та ухилення від сплати заборгованості використав першу сторінку із іншої претензії. Претензія вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020 подана суду в оригіналі, є належним доказом та підставою для стягнення боргу, через військові дії оригінал договору №0111ПП від 01.11.2018 не знайдено.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив у яких він зазначає, що позивач не спростував наведених у відзиві обставин, не довів настання строку оплати за спірними накладними.
Обставини справи встановлені судом.
У позовній заяві позивач зазначає про те, що відповідно до домовленості між сторонами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ясмін С" здійснило поставку товару Товариству з обмеженою відповідальністю "АДАМ КОМПАНІ" на підставі видаткових накладних: №124 від 29.10.2019 на суму 48 291,84 грн; №44 від 13.03.2020 на суму 120,00 грн.; №52 від 23.03.2020 на суму 27 673,18 грн; №88 від 26.06.2020 на суму 12 072,96 грн; №89 від 26.06.2020 на суму 72 437,76 грн; №103 від 29.07.2020 на суму 2 860,02 грн., належним чином засвідчені копії яких додано до матеріалів справи (а.с.5-10).
У вищезазначених видаткових накладних зазначено Договір №0111ПП від 01.11.2018.
Загальна вартість поставленої продукції складає 163 455,76 грн.
За доводами позивача, викладеними у позовній заяві, 01.02.2020 ним було надіслано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМ КОМПАНІ" претензію-вимогу вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020 (на суму 163 455,76 грн.), яка містить вимогу до відповідача щодо оплати вартості поставленого товару за зазначеними видатковими накладними не пізніше 7 календарних днів з моменту отримання даної претензії (а.с.11-12).
На підтвердження доказів про надіслання претензії відповідачу позивачем надано опис вкладення, накладну 0210100645925 та фіскальний чек від 01.12.2020 (а.с.13-14).
Позивач зазначає, що враховуючи строки щодо пересилання поштових відправлень між іншими населеними пунктами різних областей, затверджених наказом №958 від 28.11.2013 «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень», відповідач отримав претензію 06.12.2020, а тому кінцевий строк для виконання вимог претензії сплив 13.12.2020.
Оскільки відповідач не здійснив жодних дій щодо оплати вартості поставленого товару у розмірі 163 455,76 грн., що включає суми поставленого товару відповідно до зазначених видаткових накладних, вказана обставина стала підставою для звернення до суду з позовною заявою, у прохальній частині якої позивач просить стягнути 163 455,76 грн. боргу за Договором №0111 ПП від 01.11.2018.
Договір №0111 ПП від 01.11.2018 у матеріалах справи відсутній. Як пояснюють сторони оригіналу вказаного договору не знайдено.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що підставою для стягнення грошових коштів є саме претензія (вимога про сплату боргу).
На підтвердження заперечень позову відповідачем надано належним чином завірені копії: претензії-вимоги ТОВ «Ясмін С» №01/12-20-1 від 01.12.2020 у якій посилаючись на умови договору №2224 від 18.07.2018 позивач просить відповідача у найкоротший термін здійснити доставку товару відповідно до поданого замовлення; вимоги/претензії ТОВ «Адам компані» №47/1/1 від 09.12.2020 у якій відповідач, посилаючись на умови договору №2224 про співпрацю щодо виробництва товарів з використанням знака для товарів і послуг, просить позивача забрати товар виготовлений на його (позивача) замовлення та оплатити заборгованість у розмірі 13856,64 грн; листів від 23.12.2020 №47/1/1 та від 30.12.2020 №49/1/1 за змістом яких відповідач просить позивача забрати товар, виготовлений на замовлення останнього.
Оцінка аргументів та нормативно-правове обґрунтування.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.1,2 ст. 205 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За приписами ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині першій цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Частиною 2 ст. 184 Господарського кодексу передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За приписами ч.1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ч.1,2,4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Щодо заявленої до стягнення заборгованості.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про стягнення 163 455,76 грн. боргу позивач посилається на факт поставки товару відповідачу на підставі видаткових накладних: №124 від 29.10.2019 на суму 48 291,84 грн; №44 від 13.03.2020 на суму 120,00 грн.; №52 від 23.03.2020 на суму 27 673,18 грн; №88 від 26.06.2020 на суму 12 072,96 грн; №89 від 26.06.2020 на суму 72 437,76 грн; №103 від 29.07.2020 на суму 2 860,02 грн.
Вищезазначені видаткові накладні містять посилання на Договір №0111ПП від 01.11.2018.
До того ж, у прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача 163 455,76 грн. боргу саме за Договором №0111 ПП від 01.11.2018.
Договір №0111 ПП від 01.11.2018, зазначений у спірних видаткових накладних та прохальній частині даної позовної заяви від 01.10.2022, позивачем не додано до матеріалів справи. Як пояснюють сторони оригіналу вказаного договору ними не знайдено.
Зобов'язання відповідача щодо оплати вартості поставленого товару та строк такої оплати позивач обґрунтовує направленою відповідачу 01.12.2020 претензією-вимогою вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020, яка за доводами позивача отримана відповідачем 06.12.2020, у зв'язку з чим кінцевий строк для виконання вимог претензії сплив 13.12.2020.
Судом встановлено, що у пункті 2 додатку до позовної заяви позивачем зазначено: копія претензії за вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020 та підтвердження про надіслання претензії відповідачу. У відповіді на відзив позивач вказує на те, що претензія була надана у оригіналі.
Дослідивши додану до позовної заяви претензію-вимогу за вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020 суд встановив, що вказаний документ містить підпис директора ТОВ «Ясмін С» Яценко С.Л., відбиток круглої печатки товариства, тобто є оригіналом (а.с.11-12).
За таких обставин суд відхиляє заперечення позову з тих підстав, що вказана копія претензії не засвідчена належним чином.
Відповідач у відзиві зазначає, що додана позивачем до матеріалів справи претензія-вимога вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020 не відповідає дійсності, містить розбіжності з наявною у відповідача претензією-вимогою вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020. За його доводами, позивач висвітлив поставку комплектуючих для виконання його ж замовлень під його ж торговельною маркою та підмінив текст претензії-вимоги вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020, який надав суду і на який посилається у позовній заяві, щоб створити «докази» настання строку оплати за спірними накладними. Оскільки, матеріали справи не містять Договору №0111 ПП від 01.11.2018, і у позовній заяві відсутні посилання на відповідні положення договору щодо предмету, умов та строків поставки, позивачем не доведено настання строку оплати за спірними накладними, а також не надано належних доказів на підтвердження викладених у позові обставин, зокрема, доказів ідентифікації осіб, що підписали спірні накладні та підтвердження їх повноваження на отримання товару, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідач з метою введення суду в оману та ухилення від сплати заборгованості використав першу сторінку із іншої претензії.
На виконання вимог суду відповідачем надано оригінал отриманої від позивача претензії-вимоги за вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020 (а.с.74-75).
Як стверджує позивач претензії він друкує одностороннім друком із проставленням підпису та печатки лише на другій сторінці документу, а відповідач з метою введення суду в оману та ухилення від сплати заборгованості використав першу сторінку із іншої претензії.
За приписами ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип змагальності господарського судочинства закріплений у ст.2,13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у постановах від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме позивач у справі мав довести належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами Договору №0111ПП від 01.11.2018; поставку товару відповідачу на виконання зазначеного Договору на підставі належним чином оформлених видаткових накладних №124 від 29.10.2019; №44 від 13.03.2020; №52 від 23.03.2020; №88 від 26.06.2020; №89 від 26.06.2020; №103 від 29.07.2020 на загальну суму 163 455,76 грн.; направлення на адресу відповідача претензії - вимоги за вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020, оригінал якої додано до позовної заяви ( а.с.11-12); настання строку оплати за спірним Договором, і відповідно неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Виходячи з приписів п.1,2,6 ст.91 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Судом досліджено оригінал наданої відповідачем претензії-вимоги за вих.№01/12-20-1 від 01.12.2020 (а.с.74-75). Судом встановлено, що претензія вимога виготовлена на фірмовому бланку позивача, верхні частини першої та другої сторінки претензії-вимоги містять найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ясмін С», місцезнаходження товариства, код ЄДРПОУ, р/р в АТ КБ «Приватбанк», вихідний номер та дату - №01/12-20-1 від 01.12.2020. Останній абзац першої сторінки містить незакінчене речення такого змісту: « Відповідно до п.5.4 та 5.5 Договору «Якщо якість товару, що поставляється виявиться, що не відповідає стандартам нормативних документів, ТУ,ДСТУ, ГОСТів, рецептурою Замовника, або ж зразкам (еталонам) і будуть відсутні документи які підтверджують якість товару, замовник має право відмовитися від прийняття і оплати виготовленого товару, а поставлений товар не належної якості повинен за рахунок». Продовження речення на другій сторінці претензії-вимоги «виробника замінений протягом 5 днів з моменту пред'явлення Замовником претензії Виробникові».
Початок речення останнього абзацу першої сторінки претензії-вимоги та його змістове, граматичне закінчення на другій сторінці претензії-вимоги не підтверджує пояснень позивача про використання відповідачем першої сторінки з іншої претензії.
Крім того, позивачем не надано доказів про використання відповідачем першої сторінки з іншої претензії позивача, яка не долучена до матеріалів справи.
Отже, позивачем не доведено, що доданий до позовної заяви оригінал претензії-вимоги вих. №01/12-20-1 від 01.12.2020 на а.с.11-12 направлявся на адресу відповідача.
До відповіді на відзив позивачем додано копію претензії вимоги вих.№27/07-21-1 від 27.07.2021 (а.с.58-59), яка за змістом аналогічна претензії-вимозі вих. №01/12-20-1 від 01.12.2020 і яка не приймається до уваги при вирішенні спору, оскільки відсутні докази про її направлення на адресу відповідача.
До відповіді на відзив позивачем також додано опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек Укрпошти та накладну про направлення відповідачу претензії-вимоги вих.№09/09-20-1 від 09.09.2020 (а.с.62-63). Вказані докази також не приймаються судом до уваги при вирішення спору, оскільки в матеріалах справи відсутня копія претензії-вимоги вих.№09/09-20-1 від 09.09.2020 зі змістом самої вимоги.
Дослідивши додані до позовної заяви копії видаткових накладних на а.с.5-10 суд встановив, що у графі отримав міститься підпис невідомої особи (не зазначено посаду, прізвище та ініціали, номер та дата довіреності на отримання товару).
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, зокрема: посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Отже, надані позивачем видаткові накладні не містять посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення з боку відповідача і не дають змоги ідентифікувати осіб, які їх підписали зі сторони останнього. Довіреностей на отримання товару за цими накладними суду також не надано.
Оцінивши надані сторонами докази як окремо так і у їх сукупності, їх вірогідність і взаємний зв'язок, суд приходить до висновку, що поставка товару за видатковими накладними №124 від 29.10.2019; №44 від 13.03.2020; №52 від 23.03.2020; №88 від 26.06.2020; №89 від 26.06.2020; №103 від 29.07.2020 на загальну суму 163 455,76 грн. здійснювалась на підставі Договору №0111ПП від 01.11.2018 якого до позовної заяви не додано, не надано доказів і про його втрату. Позивачем не доведено направлення відповідачу претензії-вимоги вих.№ 01/12-20-1 від 01.12.2020 з вимогою про розрахунок за отриманий товар. На підтвердження заперечень позову відповідачем надано оригінал претензії-вимоги позивача вих.№ 01/12-20-1 від 01.12.2020 за змістом якої позивач просить здійснити доставку товару відповідно до поданого замовлення. Отже, позивачем не доведено порушення відповідачем встановлених ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України строків оплати поставленого товару. Разом із тим, відповідач надав докази які свідчать про наявність спору між сторонами щодо поставки/отримання виготовленого відповідачем на замовлення позивача товару, що підтверджується претензією-вимогою вих.№ 01/12-20-1 від 01.12.2020 (оригінал якої надана відповідачем), претензією вимогою відповідача від 09.12.2020 №47/1/1, листами відповідача №47/1/1 від 23.12.2020, №49/1/1 від 30.12.2020.
Оцінка зібраних по справі доказів з огляду на їх вірогідність дозволяє дійти висновку про те, що між сторонами існують правовідносини щодо поставки виготовленого відповідачем на замовлення позивача товару, а факту прострочення відповідачем отриманого від позивача товару за видатковими накладними №124 від 29.10.2019; №44 від 13.03.2020; №52 від 23.03.2020; №88 від 26.06.2020; №89 від 26.06.2020; №103 від 29.07.2020 на загальну суму 163 455,76 грн. за Договором №0111ПП від 01.11.2018 не було.
За таких обставин суд відмовляє у задоволенні позову.
Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 14, 73, 74, 76, 79, 86, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясмін С" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМ КОМПАНІ" 163 455,76 грн. боргу відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 19.01.2023.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Ю.В. Федоренко