Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/2287/22
Номер провадження 1-кп/711/176/23
17 січня 2023 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого - судді: ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022250310000716 від 27.04.2022 року відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, ч.4 ст.185, ч. 4 ст. 185 КК України,
із участю в судовому розгляді:
захисника - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4
До Придніпровського районного суду міста Черкаси із Черкаської окружної прокуратури надійшло кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12022250310000716 від 27.04.2022 року відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, ч.4 ст.185, ч.4 ст.185 КК України.
Під час судового засідання прокурор заявила клопотання, щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком 60 днів. Клопотання мотивувала тим, що на даний час розгляд кримінального провадження не завершено, оскільки ризики передбачені п. 1 та п. 5 ч. 1 ст.177 КПК України які були враховані судом при обранні запобіжного заходу наразі продовжують існувати: п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України обумовлюється тим, що ОСОБА_4 не має місця реєстрації та постійного проживання, не має міцних соціальних зв'язків, обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років, тому існують достатні підстави вважати, що з метою уникнення покарання ОСОБА_4 може переховуватися від суду; п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що обумовлюється тим, що ОСОБА_4 ніде не працює, тому не має джерела доходів для забезпечення своєї життєдіяльності, раніше засуджений, але на шлях виправлення не став та винив нові кримінальні правопорушення, що свідчить про те, що ОСОБА_4 перебуваючи на свободі може вчинити нові кримінальні правопорушення, а тому в разі зміни запобіжного заходу на більш м'який, можна спрогнозувати неправомірну поведінку обвинуваченого. Вважає, що достатні підстави вважати, що неможливо запобігти вищевказаним ризикам, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, тому просить клопотання задовольнити.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 , щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, зазначив, що на даний час ризики передбачені ст.177 КПКП України перестали існувати, а тому просив суд змінити запобіжний захід на будь який не пов'язаний із триманням під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_4 , при вирішенні клопотання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно нього, підтримав думку захисника та просив суд змінити на більш м'який, непов'язаний із триманням під вартою.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, суд прийшов до наступних висновків.
При вирішенні клопотання прокурора, щодо продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, то суд приходить до наступних висновків:
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчинені злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Статтею ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до частин 1, 2 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК.
Так, суд приходить до висновку про існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
Відповідно до положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.
Враховуючи те, що з дня надходження до суду обвинувального акту судове провадження не завершене, тяжкість покарання, що може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, суд приходить до переконання, що наведені обставини у своєму взаємозв'язку дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
З моменту ратифікації Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Серед них відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України. ч.4 ст.9 КПК України вказує, що у разі наявності протиріччя норм КПК України міжнародному договору, застосовуються положення відповідного міжнародного договору.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для застосування підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (рішення Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 «Баришевський проти України», 12.03.2013 у справі «Волосюк проти України», 25.03.1999 «Пелісьє і Сассі проти Франції»), справа має суспільний інтерес та повинна бути розглянута всебічно, повно та неупереджено, у розумні строки. Вказані суспільні інтереси мають більшу перевагу ніж правила про повагу до свободи особи (справа Європейського суду з прав людини «Калашніков проти Росії», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти Російської Федерації).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Так, на час проведення судового розгляду ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 , зокрема можливість обвинуваченого переховуватися від суду, не втратили свою актуальність. Об'єктивних даних що вказують на зменшення чи відсутність ризиків передбачених ст.177 КПК України, які можуть слугувати підставою для застосування до ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу суду не надано.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження вважає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання ОСОБА_4 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду, тому суд приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 18.03.2023 року включно.
Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 331, 369-372, 376 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 18 березня 2023 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду протягом 5 діб з дня її оголошення.
Відповідно до ч.3 ст.395 КПК України для осіб які перебувають під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Повний текст ухвали виготовлено і проголошено 18.01.2023 року о 14 год.00 хв.
Головуючий: ОСОБА_1