17 січня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/17858/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Мерк Шарп енд Доме Корп. (Merck Sharp & Dohme Corp.) - Коваля А.М.,
відповідача-1 - акціонерного товариства "Фармак" - Теслі Ю.О.,
відповідача-2 - Міністерства охорони здоров'я України - не з'яв.,
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Фармак" (далі - Товариство)
на рішення господарського суду міста Києва від 28.06.2022
(суддя Картавцева Ю.В.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2022
(головуючий суддя - Гарник Л.Л., судді Пантелієнко В.О. і Остапенко О.М.)
зі справи № 910/17858/21
за позовом Мерк Шарп енд Доме Корп. (Merck Sharp & Dohme Corp.; далі - Компанія)
до: Товариства;
Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України)
про захист порушеного права інтелектуальної власності.
Короткий зміст позовних вимог
1. Позов подано про:
- зобов'язання Товариства припинити порушення прав Компанії на винаходи за патентами України № 74912 та №86026 (далі - Патент № 74912 та Патент №86026);
- заборону Товариству використовувати винаходи за зазначеними патентами у лікарському засобі "Ситагліптину Фосфат Моногідрат" (далі - Лікарський засіб);
- визнання недійсним наказу МОЗ України від 17.10.2019 №2109 "Про державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарських засобів (медичних імунобіологічних препаратів) та внесення змін до реєстраційних матеріалів" (далі - Наказ №2109) у частині реєстрації Лікарського засобу;
- визнання недійсним реєстраційного посвідчення №UA/17699/01/01 на Лікарський засіб (далі - Реєстраційне посвідчення).
2. Позов обґрунтовано, зокрема, тим, що Лікарський засіб є генеричним по відношенню до лікарського засобу "ЯНУВІЯ"; відтак у ньому використано речовину, права на яку належить позивачу, що не надавав Товариству дозволу на використання винаходів за Патентами № 74912 і № 86026.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням господарського суду міста Києва від 28.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2022: позов задоволено; зобов'язано Товариство припинити порушення прав Компанії на винаходи за Патентами № 74912 і № 86026; заборонено Товариству використовувати винаходи за Патентами №74912 і № 86026 у Лікарському засобі; визнано недійсним Наказ №2109; визнано недійсним Реєстраційне посвідчення; стягнуто з Товариства на користь Компанії судовий збір у розмірі 9 080 грн.
4. Рішення та постанову мотивовано обґрунтованістю заявлених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі Товариство просить скасувати зазначені рішення та постанову попередніх судових інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 28, 31, 34 Закону України "Про лікарські засоби", статті 41 Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) та статті 4 ГПК України у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
7. Компанія подала клопотання про закриття касаційного провадження у даній справі на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України з посиланням на постанови Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 910/10855/20 та від 08.12.2022 у справі № 910/17860/21.
8. У відзиві на касаційну скаргу Компанія просить залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на безпідставність доводів касаційної скарги.
9. Від МОЗ України відзив на касаційну скаргу не надходив.
Клопотання учасників справи
10. Товариством подано клопотання про передачу даної справи № 910/17858/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України у зв'язку з наявністю, на думку заявника, виключної правової проблеми і необхідності забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
У клопотанні Товариство зазначає про те, що виключною правовою проблемою, яка потребує розв'язання Великою Палатою Верховного Суду, є наявність логічно пов'язаних між собою питань, а саме:
- чи є державна реєстрація лікарського засобу, до складу якого входить сполука, захищена патентом України на винахід, способом використання винаходу відповідно до статті 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі";
- чи безумовно державна реєстрація лікарського засобу призводить до майнових наслідків для володільця патенту, чи це залежить від подальшої поведінки заявника-виробника;
- чи впливає на кваліфікацію державної реєстрації генеричного лікарського засобу як посягання на права володільця патенту та обставина, до якої форми лікарських засобів він належить: АФІ, продукція "in bulk"; готові лікарські засоби тощо;
- що належить розуміти під "посяганням" на майнові права володільця патенту відповідно до статей 34, 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", зважаючи, що зміст поняття "посягання" не визначено на нормативному рівні;
- чи призводить неможливість державної реєстрації лікарського засобу, до складу якого входить сполука, захищена патентом України на винахід, без згоди володільця патенту впродовж строку його дії, до штучного отримання володільцем патенту нормативно не передбаченої можливості монопольного використання винаходу поза межами строку дії патенту, а саме впродовж всього часу, допоки триватиме державна реєстрація лікарського засобу, поданого на реєстрацію після закінчення строку дії патенту, - та, як наслідок, нормативно не передбаченого обмеження можливості використання винаходу, строк дії охорони якого закінчився, іншими особами?
Кількісний критерій заявник обґрунтовує з посиланням на наявність виключної правової проблеми не лише у межах цієї справи, а у значній кількості справ з подібними обставинами, що перебувають у провадженні судів України.
Щодо поданого клопотання Верховний Суд зазначає таке.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України Суд, керуючись внутрішнім переконанням у кожному конкретному випадку оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає Суду право та, як наслідок, не покладає на нього обов'язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі № 906/677/19).
Водночас заявником не викладено правової проблеми у застосуванні статей 28, 34 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", зокрема у чому полягає складність застосування відповідних положень законодавства в зазначеній правовій ситуації, не наведено достатніх аргументів на підтвердження невизначеності поставлених ним правових питань на нормативному рівні, неможливості подолання проблеми за допомогою наявних процесуальних механізмів. Аргументи заявника зводяться, насамперед, до наявності значної кількості інших справ з подібними обставинами, проте наведений ним перелік справ з результатами їх розгляду не дає підстав для висновку про те, що існує неоднакова та суперечлива судова практика з відповідних питань і, відповідно, що існує виключна правова проблема у невизначеній кількості спорів.
З огляду на викладене Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Товариства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Позивач є власником Патентів №74912 та №86026 на винаходи, відповідно, "БЕТА-АМІНОТЕТРАГІДРОІМІДАЗО - (1,2-А)-ПІРАЗИНИ І ТЕТРАГІДРОТРИАЗОЛО - (4,3-А) ПІРАЗИНИ ЯК ІНГІБІТОРИ ДИПЕПТИДИЛПЕПТИДАЗИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ АБО ЗАПОБІГАННЯ ДІАБЕТУ" та "СІЛЬ ФОСФОРНОЇ КИСЛОТИ ІНГІБІТОРА ДИПЕПТИДИЛПЕПТИДАЗИ-IV".
Зазначені патенти видані, відповідно, на підставі заявки від 05.07.2002, дата реєстрації - 15.02.2006, та заявки від 18.06.2004, дата реєстрації - 25.03.2009; термін дії цих патентів - 20 років.
12. Згідно з Наказом № 2109 зареєстровано Лікарський засіб у формі ситагліптину фосфат моногідрату від 98,0 до 102,0% у перерахунку на безводну речовину, виробництва Уніон Кіміко Фармасьютіка, С.А. (УКІФА), Іспанія, заявник - Товариство, Україна (Реєстраційне посвідчення №UA/17699/01/01).
13. Позивачем як власником Патентів № 74912 та № 86026 доведено наявність виключних прав на виготовлення та реалізацію продуктів з використанням речовин та способу, які є об'єктами винаходів за вказаними патентами, зокрема права перешкоджати неправомірному використанню винаходу.
14. Патент № 74912, який належить позивачу, фактично захищає групу винаходів "БЕТА-АМІНОТЕТРАГІДРОІМІДАЗО-(1,2-А)-ПІРАЗИНИ І ТЕТРАГІДРОТРИАЗОЛО-(4,3-А)-ПІРАЗИНИ ЯК ІНГІБІТОРИ ДИПЕПТИДИЛПЕПТИДАЗИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ АБО ЗАПОБІГАННЯ ДІАБЕТУ", які охарактеризовані 4-ма незалежними пунктами формули, кожен з яких розкриває один з винаходів групи.
15. Патент №86026, який належить позивачу, фактично захищає групу винаходів "СІЛЬ ФОСФОРНОЇ КИСЛОТИ ІНГІБІТОРА ДИПЕПТИДИЛПЕПТИДАЗИ-IV", які охарактеризовані 6-ма незалежними пунктами формули, кожен з яких розкриває один з винаходів групи.
16. За результатами призначеної ухвалою господарського суду міста Києва комісійної судової експертизи, проведеної експертами Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності, складено висновок від 21.03.2022 №04/22 (далі - Висновок №04/22), в якому зазначено, що після порівняння суттєвих ознак винаходів за Патентами №74912 та №86026 з ознаками Лікарського засобу експерти дійшли, зокрема, таких висновків:
- у Лікарському засобі використана кожна ознака, включена до незалежних пунктів 1, 15, 20, 21 формули винаходу за Патентом №74912, або ознака, еквівалентна їй;
- у Лікарському засобі використана кожна ознака, включена до незалежних пунктів формули винаходу 1, 24, 25, 26, 27, 28 за Патентом №86026, або ознака, еквівалентна їй.
17. Висновок №04/22 містить відповіді на порушені питання, які (відповіді) є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з іншими матеріалами справи. Даний висновок складено комісією експертів, які атестовані за спеціальністю 13.3 "Дослідження, пов'язані з винаходами і корисними моделями", мають стаж експертної роботи та вищу технічну освіту; експерти, як зазначено у Висновку №04/22, обізнані про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України.
18. Заявником лікарського засобу за Наказом № 2109 є Товариство, яким не доведено правомірність використання ним винаходів за Патентами №74912 та № 86026.
19. Стосовно аргументів Товариства з приводу правомірності проведення державної реєстрації Лікарського засобу до закінчення строку дії зазначених патентів, оскільки спірний винахід ним наразі не використовується, судом зазначено, зокрема, що, як підтверджується матеріалами справи, внаслідок такої державної реєстрації виробник цього засобу отримав Реєстраційне посвідчення на Лікарський засіб, отже, останній допущено до застосування в Україні, чим створено умови для його введення в цивільний оборот на території України.
20. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не врахував наданий Товариством висновок експерта в галузі права.
Також суд апеляційної інстанції не врахував і висновок експерта у галузі права, наданий Компанією.
21. Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог Компанії до Товариства і МОЗ України про зобов'язання припинити порушення прав Компанії на винаходи та заборону використання винаходів і про визнання недійсними Наказу № 2109 у певній частині та Реєстраційного посвідчення.
22. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (див. пункт 6 даної ухвали).
23. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Відповідно до вимог частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.
Зі змісту положень пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що дана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 зі справи № 904/8389/17, від 06.12.2021 зі справи №904/6340/19, від 14.12.2021 зі справи № 910/3359/20.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
24. Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Близька за змістом права позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 зі справи № 904/3173/19, від 10.12.2020 зі справи № 902/1414/13, від 26.08.2021 зі справи № 910/15357/19.
25. Пунктом 4 частини першої статті 296 названого Кодексу визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
26. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
27. Так, згідно з постановою Верховного Суду від 01.12.2022 зі справи № 910/10855/20 за позовом компанії ОРГАНОН КАНАДА ІНК. до компанії КРКА д.д. Ново мєсто, Словенія (Krka, tovarna zdravil, d.d., Novo mesto) та МОЗ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача-2 - державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України", про захист порушеного права інтелектуальної власності, правовідносини у якій (справі) є релевантними до правовідносин у справі № 910/17858/21, зокрема, за змістовим критерієм, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2022 зі змінами, внесеними постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022, та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 про часткове задоволення позовних вимог, дійшов, зокрема, таких висновків.
Частина п'ята статті 31 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" вказує, що не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, ввезення на митну територію України у встановленому законом порядку товарів, виготовлених з використанням винаходу (корисної моделі), для досліджень та/або використання винаходу (корисної моделі) у дослідженнях, що проводяться з метою підготовки та подання інформації для реєстрації лікарського засобу.
Враховуючи викладене, вбачається, що такі дії, як ввезення товару, в якому використано винахід, та використання винаходу не визнаються порушенням прав у разі дотримання таких умов:
1) здійснюється для дослідження, що проводяться з метою підготовки та подання інформації для реєстрації лікарського засобу; та/або
2) використання винаходу (корисної моделі) у дослідженнях, що проводяться з метою підготовки та подання інформації для реєстрації лікарського засобу.
Подання інформації для реєстрації лікарського засобу та державна реєстрація лікарського засобу не визначені в законі як дії, що не визнаються порушенням патентних прав, перелік яких (дій) є виключними.
Отже, Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" не передбачена можливість подання заявки на реєстрацію лікарського засобу та отримання державного реєстраційного посвідчення до закінчення терміну дії патенту.
Також у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 зі справи № 910/10855/20 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що подання документів для державної реєстрації лікарського засобу та/або отримання державної реєстрації лікарського засобу, в якому використано винахід, права на який належать позивачу у справі № 910/10855/20, є достатнім свідченням створення передумов для введення лікарського засобу в цивільний оборот, що є порушенням права інтелектуальної власності позивача як володільця патенту.
28. Крім того, згідно з постановою Верховного Суду від 08.12.2022 зі справи № 910/17860/21 за позовом Компанії до Товариства та МОЗ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача-2 - державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України", про захист порушеного права інтелектуальної власності, правовідносини у якій (справі) є також релевантними до правовідносин у справі № 910/17858/21, за суб'єктним, об'єктним (спір виник з метою припинення порушення прав на винаходи за Патентами № 74912 і № 86026) та змістовим критеріями, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення господарського суду міста Києва від 28.06.2022 зі змінами, внесеними постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022, та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі № 910/17860/21, дійшов, зокрема, таких висновків.
Державна реєстрація є обов'язковою передумовою для введення лікарського засобу в цивільний обіг на території України. Відповідно, подання заявки на реєстрацію лікарського засобу, в якому використано винахід, права на який належать іншій особі і є чинними, по своїй суті є підготовкою до введення такого лікарського засобу в цивільний обіг, а тому є посяганням на передбачені статтею 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" права власника патенту (у даному випадку - позивача, який не надавав відповідачу-1 згоди на використання винаходу), що обґрунтовано враховано у вирішенні спору судами попередніх інстанцій.
Стаття 319 Цивільного кодексу України передбачає, зокрема, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно зі статтею 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Отже, позивач, враховуючи специфіку спірних правовідносин у сфері інтелектуальної власності, має законне право вимагати припинення порушення його прав на винахід, не очікуючи, власне, введення товару в цивільний обіг, оскільки у випадку введення товару в цивільний обіг припинення порушення прав інтелектуальної власності на винахід та відновлення становища, яке існувало до порушення, вимагатиме значних зусиль та викличе необхідність залучення необмеженого кола осіб, які набудуть права власності на такий товар.
Відповідно до статті 41 Угоди про торговельні аспекти інтелектуальної власності (ТРІПС) передбачено зобов'язання членів гарантувати, що примусові процедури, які визначено в цій частині (частина ІІІ ТРІПС), що їхнє законодавство передбачає, що дозволяються ефективні заходи проти будь-якої дії, що порушує права інтелектуальної власності, які підпадають під цю Угоду, зокрема швидкі заходи, спрямовані на недопущення порушень, та заходи, що стримують від подальших порушень. Ці процедури повинні застосовуватися таким чином, щоб уникнути створення бар'єрів для законної торгівлі та забезпечити гарантії проти їх зловживання.
Верховний Суд зазначив у постанові від 08.12.2022 зі справи №910/17860/21, що рішення місцевого господарського суду зі справі №910/17860/21 (у тій частині, яка не змінена судом апеляційної інстанції) та постанова суду апеляційної інстанції зі справи прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права та відповідають правовій позиції, яка викладена Верховним Судом у постанові зі справи № 910/10855/20.
29. Враховуючи викладене, а також предмет, підстави позову, склад учасників, зміст позовних вимог справи, що розглядається, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи правові висновки, викладені у зазначених постановах Верховного Суду, а відтак доводи касаційної скарги з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження. Отже, клопотання Компанії підлягає задоволенню.
30. Суд приймає доводи, наведені у відзиві Компанії на касаційну скаргу, у частині, яка узгоджується з даною ухвалою.
31. У розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Разом з тим суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
32. За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення господарського суду міста Києва від 28.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2022 у справі № 910/17858/21.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Фармак" на рішення господарського суду міста Києва від 28.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2022 у справі № 910/17858/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова