ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.01.2023Справа № 910/10285/22
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне (33001, м. Рівне, вул. Чернишова, 8, код ЄДРПОУ 08005801)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР" (04116, м. Київ, вул. Маршала Рибалка, 10/8, код ЄДРПОУ 40887542)
про стягнення 24 292,29 грн,
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР" про стягнення заборгованості за договором № 1 від 21.01.2020 про надання послуг теплопостачання у розмірі 24 292,29 грн, з яких 8 777,99 грн пені, 14 288,30 грн інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 1 226,00 грн.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.10.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
25.10.2022 від позивача засобами поштового зв'язку через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
27.12.2022 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що у позивача відсутні юридичні та фактичні підстави для стягнення з відповідача у судовому порядку штрафних санкцій за несвоєчасну оплату теплопостачання протягом грудня 2021 року, січня-лютого 2022 року на загальну суму 24 292,29 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
21 січня 2020 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Рівне та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР» укладено договір № 1 «Про надання послуг теплопостачання», відповідно до умов якого предметом договору ТОВ «Військсервіс-Волонтер» зобов'язався відшкодувати КЕВ м. Рівне вартість теплової енергії (опалення), наданої у приміщення їдалень військових частин НОМЕР_2 (АДРЕСА_2), НОМЕР_1 (АДРЕСА_1), в яких відповідач надає послуги з харчування військовослужбовців, на підставі договору від 29.12.2018 № 286/2/18/174 (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 2.1. договору останнього календарного дня місяця КЕВ м. Рівне надає відповідачу рахунок, акт надання послуг теплопостачання, копію калькуляції на підставі якої затверджено тариф та розрахунок надання вартості опалення, який складено у відповідності до розділу 1 даного договору, які є підставою для проведення оплати.
Відповідно до п. 2.2. договору виконавець приймає до виконання подані КЕВ м. Рівне документи та здійснює оплату на умовах цього договору.
Відповідно до п. 3.2.2. договору відповідач зобов'язаний після отримання від КЕВ м. Рівне пакету документів протягом 10 днів здійснити оплату виставлених рахунків.
Відповідно до п. 6.1. вказаного договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами, а його умови в силу ст. 631 ЦК України, діють з 01.01.2020 до 12.03.2020, а в частині розрахунків до їх здійснення.
12.03.2020 між сторонами укладено додаткову угоду до договору про надання послуг теплопостачання № 1 від 21.01.2020, відповідно до якої строк його дії продовжено до 31.12.2020 року включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
31.12.2020 між сторонами укладено додаткову угоду до договору про надання послуг теплопостачання № 1 від 21.01.2020. відповідно до якої строк його дії продовжено до 31.12.2021 року включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
13.12.2021 між сторонами укладено додаткову угоду до договору про надання послуг теплопостачання № 1 від 21.01.2020, відповідно до якої строк його дії продовжено до 31.03.2022 року включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивачем було виставлено відповідачу рахунки № 2859 від 31.12.2021 на суму 34 550,42 грн (за грудень 2021), № 233 від 31.01.2022 на суму 74 896,51 грн (за січень 2022) та № 489 від 28.02.2022 на суму 74 896,51 грн (за лютий 2022),
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/2969/20 за позовом Керівника Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР» про стягнення 182 096,55 грн, з яких: 34 550,42 грн боргу, який утворився у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 21.01.2020 №1 про надання послуг теплопостачання;140 456,12 грн боргу, який утворився у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 21.01.2020 №2 про відшкодування вартості теплопостачання, спожитого в процесі надання послуг з харчування; 6 422,69 грн боргу, який утворився у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 21.01.2020 №145 про відшкодування вартості водопостачання та водовідведення, спожитих в процесі надання послуг з харчування; 463,05 грн боргу, який утворився у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 21.01.2020 №146 про надання послуг водопостачання та водовідведення та 204,27 грн боргу, який утворився у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 21.01.2020 №147 про відшкодування вартості газопостачання, спожитої в процесі надання послуг з харчування.
Господарським судом міста Києва встановлено, що згідно з платіжними дорученнями від 08.06.2022 №49794 на суму 204,27 грн, №49795 на суму 6 422,69 грн, №49793 на суму 463,05 грн, №49796 на суму 34 550,42 грн і №49797 на суму 140 456,12 грн відповідачем сплачено Відділу 182 096,55 грн, тобто, після відкриття провадження у справі (05.05.2022).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 провадження у справі №910/2969/22 закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Крім того, в проваджені Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/3630/22 за позовом Керівника Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Рівне до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР" про 1 132 947,72 грн. Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов договорів № 1 від 21.01.2020, № 2 від 21.01.2020, № 144 від 21.01.2020, № 145 від 21.01.2020, № 146 від 21.01.2020, № 147 від 21.01.2020 в частині оплати наданих послуг у встановлені такими договорами строки, зокрема, за січень-лютий 2022).
Судом встановлено, що відповідач 08.06.2022 сплатив на користь позивача-2 грошові кошти в розмірі 1 132 947,72 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 закрито провадження у справі № 910/3630/22 у зв'язку з відсутністю предмету спору.
З огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором щодо оплати послуг теплопостачання, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 8 777,99 грн пені, 14 288,30 грн інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 1 226,00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що відповідачем погашено суму основного боргу в розмірі 184 343,44 грн з порушенням строку, встановленого договором, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями №49796 від 08.06.2022 на суму, №49804 від 08.06.2022 на суму 74 896,51, №49803 від 08.06.2022 на суму 74 896,15 грн.
У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за договором позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 8 777,99 грн, 14 288,30 грн інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 1 226,00 грн за загальний період з 22.04.2022 по 07.06.2022.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, та вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 1 226,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 14 288,30 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Частиною 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 4.4. договору за порушення термінів оплати позивач може в примусовому порядку стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожен день невідшкодування.
Суд перевірив розрахунок пені, здійснений позивачем та вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а суму пені у розмірі 8 777, 99 грн такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.
Посилання відповідача на те, що останній не мав змогу провести розрахунки з позивачем своєчасно внаслідок введення воєнного стану на території України та збоїв в роботі Укрпошти, а тому поштовою кореспонденцією від позивача зазначені документи не отримувались, суд визнає помилковими, оскільки в матеріалах справи наявні копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, відмітка в яких свідчить про те відповідачем рахунки та акти надання послуг справно отримувались.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЙСЬКСЕРВІС-ВОЛОНТЕР" (04116, м. Київ, вул. Маршала Рибалка, 10/8, код ЄДРПОУ 40887542) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне (33001, м. Рівне, вул. Чернишова, 8, код ЄДРПОУ 08005801) пеню у розмірі 8 777 (вісім сімсот сімдесят сім) грн 99 коп., втрати від інфляції у розмірі 14 288 (чотирнадцять тисяч двісті вісімдесят вісім) грн 30 коп., 3% річних у розмірі 1 226 (одна тисяча двісті двадцять шість) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 18.01.2023
Суддя І.О. Андреїшина