ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.01.2023Справа № 910/15014/22
Суддя Господарського суду міста Києва Літвінова М.Є., розглянувши
заяву Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Київської міської ради
про забезпечення позову
у справі № 910/15014/22
за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури (вулиця Предславинська, будинок 45/9, місто Київ, 03150) в інтересах Київської міської ради (вулиця Хрещатик, будинок 36, місто Київ, 01044)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МСФ Профіль" (вулиця Карла Маркса, будинок 7, місто Київ, 02088)
про встановлення факту проведення незаконної реєстрації права власності
Перший заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах Київської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МСФ Профіль" (далі - відповідач) про стягнення встановлення факту проведення незаконної реєстрації права власності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено 22.02.2023.
30.12.2022 від прокурора до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд:
- до набрання рішенням законної сили у справі накласти арешт на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю літ. «Д», споруди загальною площею 9,3 кв.м за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 5 у Печерському районі міста Києва, що на праві приватної власності зареєстровано за ТОВ «МСФ Профіль» (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2554117680000, номер запису про право власності 46110373);
- до набрання рішенням законної сили у справі заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «МСФ Профіль» (вул. Карла Маркса, 7, м. Київ, 02088, ЄДРПОУ 39008253) та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо об'єкту нерухомого майна: нежитлової будівлі літ. «Д», споруд загальною площею 9,3 кв.м за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 5 у Печерському районі міста Києва в тому числі: укладати договори купівлі- продажу або іншим способом відчужувати права на вказаний об'єкт нерухомості, передавати його у користування третім особам, здійснювати заходи щодо поділу, об'єднання, виділення частини вказаного нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2554117680000, номер запису про право власності 46110373);
- до набрання рішенням законної сили у справі заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю літ. «Д», споруди загальною площею 9,3 кв.м за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 5 у Печерському районі міста Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2554117680000, номер запису про право власності 46110373).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2022 вказану заяву передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.
Разом з тим, суддя Літвінова М.Є. у період з 02.01.2023 по 13.01.2023 перебувала на лікарняному.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
В обґрунтування поданої заяви посилається на те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "МСФ Профіль" наявна можливість вчиняти будь-які дії з метою поділу чи об'єднання об'єкта нерухомості або його відчуження третім особам, який, як стверджує заявник, є самочинно збудованим.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачеві або іншим особам здійснювати певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2022 у справі №904/9691/21, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21, від 21.04.2022 у справі №922/3109/21, від 21.10.2021 у справі №910/20007/20, від 11.11.2020 у справі № 910/13709/19, від 26.10.2020 у справі №907/477/20 та від 14.06.2018 у справі №916/10/18.
При цьому, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частини 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що зазначено в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, згідно зі статтями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що вона не містить обґрунтованих мотивів, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову.
Саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
При цьому, суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника.
Позаяк, в даному випадку, до поданої заяви, жодних доказів того, що відповідачем на даний час вчиняються дії спрямовані на відчуження спірного майна, передання його у користування іншим особам чи будь-які інші дії щодо спірного об'єкта, заявником не додано.
Тоді як, саме лише посилання заявника на виникнення у відповідача правомочностей щодо розпорядження спірним майном, без надання жодних доказів якими б підтверджувалось вчинення відповідачем дій щодо такого розпорядження, не є тією достатньою підставою для задоволення заяви.
Обставини наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову фактично свідчать про наявність спору між сторонами, в тому числі про наявність права на майно щодо якого здійснено оспорювану реєстраційну дію, а не про наявність обставин, які б свідчили про наявність визначених процесуальним законодавством підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначені в заяві твердження є лише припущеннями не підтвердженими вірогідними засобами доказування. Наявність лише посилання на те, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову матиме наслідком неможливість для позивача захистити свої порушені права, за захистом яких він звернувся до суду, в межах одного судового провадження, не може бути достатньою підставою для забезпечення позову з огляду на унормований приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та неподання заявником жодних доказів на обґрунтування своєї заяви про забезпечення позову.
Разом з цим, оскільки, у даному випадку, прокурор звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення їх не вимагатиме примусового виконання, а відтак має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.
Як вже зазначалося, в якості підстав необхідності забезпечення позову, заявник покладає твердження про те, що відповідач, за яким зареєстровано право власності на спірний об'єкт, в будь-який момент може розпорядитись спірним майном, а тому невжиття вищезгаданих заходів забезпечення позову може унеможливити ефективний захист та поновлення порушеного права позивача. Втім, як наголошено вище, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем дій без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
З огляду на вищевикладене та зміст заяви в сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, оскільки необхідність у застосуванні судом таких заходів не обґрунтована і документально не підтверджена, в тому числі, що відповідачем вчиняються дії на розпорядження спірним майном, як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які б засвідчували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Будь-яких доказів того, що відповідачем вчиняються будь-які дії щодо реалізації спірного майна чи підготовки до реалізації, заявником до поданої заяви не додано.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що у поданій заяві міститься лише посилання на потенційне порушення прав, без доведення необхідності термінового забезпечення позову визначеними заявником способами.
Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Проте, в даному випадку, заявником не наведено належного обґрунтування поданої заяви, а викладене лише свідчить про наявність спору між сторонами щодо наявності права у відповідача на спірне майно, а не про наявність на даний час об'єктивних обставин, які б вказували про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову чи істотне ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Тим більш, що зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на ті ж обставини, якими обґрунтовує позовні вимоги, в той час, як вже зазначалось, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
За таких обставин, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
В той же час, у разі виникнення дійсних належним чином підтверджених обставин, які були б достатніми для забезпечення позову, заявник не позбавлений права звернутись з відповідною заявою до суду в процесі розгляду спору.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у задоволенні заяви Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Київської міської ради про забезпечення позову.
2. Ухвала набирає законної сили 17.01.2023 та може бути оскаржена в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
СуддяМ.Є. Літвінова