вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" січня 2023 р. Справа №910/4642/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Ткаченка Б.О.
Гаврилюка О.М.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства страхової компанії "Інтер-Поліс"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 09.08.2022
у справі №910/4642/22 (суддя - Курдельчук І.Д.)
за позовом Приватного акціонерного товариства
"Українська страхова група"
до Приватного акціонерного товариства
страхової компанії "Інтер-Поліс"
про відшкодування шкоди в розмірі 18 386,00 грн.,
Приватне акціонерне товариство "Українська страхова група" (далі - ПАТ "УСГ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства страхової компанії "Інтер-Поліс" (далі - ПАТ "Інтер-Поліс") заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 18 386,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) не відшкодував позивачу у повному обсязі шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП. Крім того, ПАТ "УСГ" просило суд стягнути з ПАТ "Інтер-Поліс" суму понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/4642/22 позовні вимоги задоволено.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 18 386,00 грн. страхового відшкодування, 2 481,00 грн. судового збору та 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з прийнятим судом рішенням ПАТ "Інтер-Поліс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/4642/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення, на думку скаржника, є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи.
Так, апелянт зокрема зазначає, що позивачем до матеріалів справи не надано жодного доказу того, що страхове відшкодування сплачене на рахунки страхувальника було перераховано на рахунок СТО, що є порушенням умов договору страхування.
Також ставиться питання про розгляд апеляційної скарги з викликом сторін.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2022 апеляційну скаргу ПАТ "Інтер-Поліс" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) Зубець Л.П., судді: Ткаченко Б.О., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ПАТ "Інтер-Поліс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/4642/22 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4642/22.
12.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/4642/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2022 залишено без руху апеляційну скаргу ПАТ "Інтер-Поліс" та надано строк для усунення недоліків.
07.10.2022 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ПАТ "Інтер-Поліс" надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/4642/22 за апеляційною скаргою ПАТ "Інтер-Поліс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022.
Відповідно до частини 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 13 статті 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги ПАТ "Інтер-Поліс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/4642/22 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Відмовлено ПАТ "Інтер-Поліс" у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Позивач у порядку статті 263 ГПК України своїм правом не скористався, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 28.05.2021 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "Toyota", державний номерний знак НОМЕР_1 , порушив вимоги пункту 13.1 Правил дорожнього руху України, а саме: не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "Renault", державний номерний знак НОМЕР_2 , що спричинило механічні пошкодження вказаних транспортних засобів.
Зазначені обставини були встановлені постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.06.2021 у справі №755/9629/21, якою водія автомобіля "Toyota", державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль "Renault", державний номерний знак НОМЕР_2 . Власником пошкодженого транспортного засобу є Підприємство з іноземними інвестиціями "ВІП-Рент".
Пошкоджений транспортний засіб було застраховано позивачем на підставі генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку від 20.12.2018 №28-0199-2700\19-AVIS, за умовами якого його предметом є страхування транспортних засобів, зазначених у додатках до нього.
28.12.2019 між сторонами було укладено додаткову угоду №3, якою внесено зміни до договору.
Відповідно до додатку №1 одним із застрахованих транспортних засобів є автомобіль "Renault", державний номерний знак НОМЕР_2 .
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "Toyota", державний номерний знак НОМЕР_1 , станом на 28.05.2021 була застрахована відповідачем відповідно до полісу №АР-001174319 (франшиза - 1 000,00 грн.; ліміт шкоди майну - 130 000,00 грн.).
Страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Позивачем складено страховий акт від 20.10.2021 №СТОКА-15981 та розрахунок, відповідно до яких визначено суму страхового відшкодування в розмірі 19 386,00 грн.
Позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором страхування, сплатив страхове відшкодування у сумі 19 386,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 21.10.2021 №28131.
Слід зазначити, що розмір фактичних витрат позивач також підтвердив актом від 08.10.2021 №КЗН00002274 з надання послуг по ремонту автомобіля.
06.11.2021 позивач надіслав відповідачу заяву від 30.11.2021 №45215 на виплату страхового відшкодування, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, копія якого долучена до матеріалів справи.
ПАТ "Інтер-Поліс" отримало вказану заяву 07.12.2021, однак залишило її без відповіді, страхове відшкодування не сплатило.
Місцевий господарський суд, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За приписами частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Таким чином, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Статтею 6 Закону визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
За приписами статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Водночас, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок.
У пункті 36.4 статті 36 Закону передбачено право страховика у разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування (регламентна виплата безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Водночас, згідно зі статтею 21 Закону на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У разі, якщо цивільно-правова відповідальність особи застрахована, вона відповідає за заподіяну нею шкоду тільки у розмірі, який перевищує ліміт відповідальності страховика. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, та не відшкодовується шкода, пов'язана із втратою товарної вартості транспортного засобу, ці втрати підлягають відшкодуванню за рахунок особи, з вини якої заподіяна шкода.
Положеннями пунктів 7.36-7.41 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Фонду державного майна України та Мін'юсту від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика), встановлено підстави та порядок розрахунку коефіцієнту фізичного зносу.
За змістом статті 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Пунктом 35.1 статі 35 Закону передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Строки і порядок прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) визначені статтями 36, 37 Закону.
Відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону в разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ МВС України про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідного підрозділу МВС України розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Матеріалами справи підтверджено, що особою винною у ДТП є ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем.
Згідно з полісом №АР001174319 ліміт відповідальності за шкоду майна складає 130 000,00 грн., а франшиза - 1 000,00 грн.
Отже, сума страхового відшкодування, що має бути сплачена відповідачем на користь позивача складає 18 386,00 грн. (19 386,00 грн. - 1 000,00 грн.).
Як зазначалось вище, 06.11.2021 позивач надіслав відповідачу заяву від 30.11.2021 №45215 на виплату страхового відшкодування, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, копія якого долучена до матеріалів справи.
Відповідач отримав вказану заяву 07.12.2021, однак залишив її без відповіді, страхове відшкодування не сплатив.
ПАТ "Інтер-Поліс" заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказало, зокрема, на необхідність застосування коефіцієнту фізичного зносу внаслідок оренди застрахованого автомобіля та неправильність визначення шкоди позивачем.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не вказав якою саме нормою Методики передбачено застосування коефіцієнту фізичного зносу у даному випадку, не підтвердив перебування застрахованого автомобіля в оренді та контррозрахунку страхового відшкодування не подав.
Щодо зменшення суми відшкодування на суму податку на додану вартість, слід зазначити наступне.
Колегією суддів встановлено, що загальна вартість запчастин і робіт, необхідних для проведення відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу, відповідно до акта з надання послуг по ремонту автомобіля від 08.10.2021 №КЗН00002274, підписаного та скріпленого печатками Товариства з обмеженою відповідальністю "Бровари Моторс" (суб'єкта господарювання, що здійснював ремонт пошкодженого транспортного засобу) та Підприємства з іноземними інвестиціями "ВІП-Рент", склала 19 386,00 грн. (разом з ПДВ, яке становить 3 231,00 грн.).
Крім того, з вказаного акта вбачається, що Підприємство з іноземними інвестиціями "ВІП-Рент" має статус платника ПДВ на загальних умовах, якому присвоєний код платника - 358753410297.
На підставі вказаного документа позивачем складено страховий акт від 20.10.2021 №СТОКА-15981, відповідно до якого сума страхового відшкодування була визначена в розмірі 19 386,00 грн.
Судом встановлено, що вказана сума страхового відшкодування була перерахована позивачем страхувальнику - Підприємству з іноземними інвестиціями "ВІП-Рент", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 21.10.2021 №28131.
Згідно з абзацом 2 пункту 36.2 статті 36 Закону якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Вартість ремонту автомобіля з врахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати.
Отже, судам у таких випадках слід з'ясовувати наявність двох обставин:
1) фактичне здійснення ремонту автомобіля;
2) чи є виконавець робіт по ремонту автомобіля платником ПДВ.
Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 13.03.2018 у справі №910/9396/17 та від 06.07.2018 у справі №924/675/17.
Отже, Закон розмежовує порядок виплати заподіяної шкоди в умовах існування лише проведеної уповноваженою особою (органом) оцінки цієї шкоди (звіту, акта оцінки) (без урахування ПДВ) та у разі фактичного проведення відновлення ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу потерпілої особи з доведенням вартості цього ремонту (з урахуванням ПДВ).
Таким чином, вирішальним для визначення, чи підлягає перерахуванню у складі страхового відшкодування сума ПДВ, мають значення обставини фактично проведеного відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу потерпілої особи та обставини отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного відновлювального ремонту з урахуванням ПДВ.
У даному випадку, у матеріалах справи наявні докази проведення ремонту пошкодженого транспортного засобу, а тому відповідно розмір шкоди, який підлягає стягненню з відповідача, має визначатися з урахуванням ПДВ.
Таким чином, розмір відшкодування складає 19 386,00 грн. з урахуванням ПДВ.
Отже, місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення було вірно визначено суму страхового відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача.
При цьому, колегією суддів враховується, що така сума не перевищує ліміту відповідальності, визначеного полісом (130 000,00 грн.), а розмір франшизи - 1 000,00 грн.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правову допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України ).
Частинами 1, 3 статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У позовній заяві позивач, на виконання вимог процесуального закону, зазначив у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, що поніс і очікує понести, у зв'язку з розглядом справи, витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.
Згідно з частиною 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, позивачем дотримані вимоги частини 8 статті 129 ГПК України, а саме: подано докази понесення витрат пов'язаних з розглядом справи, а саме понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. підтверджені: копією договору про надання правової (правничної) допомоги від 14.01.2022 №2-01/2022-ВР, укладеного між ПАТ "УСГ" та Адвокатським бюро "Гедз"; копією акта виконаних робіт від 08.06.2022 з детальним описом робіт; копією платіжного доручення від 08.06.2022 №4235 на суму 20 000,00 грн; копією довіреності від 18.01.2022 №0122-29; копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №10423/10.
Проаналізувавши надані позивачем докази на підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн., колегія суддів вважає, що відображена у них інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах судової справи.
Як вже зазначалось вище, відповідно до частин 5, 6 статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідачем заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката не надавались.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 19.02.2020 в справі №755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Враховуючи те, що місцевим господарським судом позов задоволено, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена до стягнення сума витрат у розмірі 5 000,00 грн. є цілком обґрунтованою.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи, на які посилався апелянт під час розгляду даної справи, залишені Північним апеляційним господарським судом без задоволення, як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову у справі №910/4642/22.
Згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/4642/22 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим судове рішення має бути залишеними без змін, а апеляційна скарга ПАТ "Інтер-Поліс" - без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги ПАТ "Інтер-Поліс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/4642/22, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено частиною 3 статті 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 267-271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства страхової компанії "Інтер-Поліс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/4642/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/4642/22 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Приватним акціонерним товариством страховою кампанією "Інтер-Поліс".
4. Матеріали справи №910/4642/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді Б.О. Ткаченко
О.М. Гаврилюк