вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" грудня 2022 р. Справа№ 910/20958/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Гаврилюка О.М.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 08.12.2022:
від позивача: Міхальов А.О.
від відповідача: не з'явились
від третьої особи-1: не з'явились
від третьої особи-2: Наливайко Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «АНТОНОВ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020
у справі № 910/20958/17 ( суддя - Борисенко І.І.)
за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеравто»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державного підприємства «АНТОНОВ»
про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним,
Короткий зміст заявлених вимог
Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (далі, позивач або Установа) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (далі, відповідач або ТОВ "ФК "Фактор Плюс", Компанія) про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 15.05.2015 №15/05/15, а також про застосування наслідків недійсності правочину шляхом визнання за позивачем права кредитора за інноваційним договором від 05.10.1998 №07/98, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є позивач, та Державним підприємством "Антонов".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2018 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеравто" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (далі, третя особа).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що положення Договору про відступлення права вимоги від 15.05.2015 №15/05/15 не відповідають вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, позивач уклав Договір внаслідок помилки (стаття 229 Цивільного кодексу України). Також як на підставу для визнання спірного договору недійсним позивач послався на приписи частини 1 статті 207 Господарського кодексу України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17 позовні вимоги Державної інноваційної фінансово - кредитної установи задоволено повністю.
Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №15/0/15 від 15.05.2015, укладений між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс".
Визнано за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права кредитора за Інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, та Державним підприємством "Антонов".
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи 1 600,00 грн судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статті 229 Цивільного кодексу України як такий, що був укладений внаслідок помилки. Водночас, оскільки чинне цивільне законодавство встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, сам лише факт визнання Договору про відступлення права вимоги недійсним свідчить про те, що такий договір не створював юридичних наслідків, тобто право кредитора за Інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998 до відповідача не переходило та, відповідно, позивач і є кредитором за вказаним договором.
Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд встановив, що ринкова вартість права вимоги, відчуженого за спірним Договором відповідачу, була визначена згідно Звіту про оцінку майна, виконаного Приватним підприємством "Консалтингова група "Агро-експерт" станом на 30.04.2015, підписаного оцінювачем Стеценком В.А. Однак, згідно висновку експерта за результатами проведення у справі Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України на виконання ухвали суду від 18.12.2018 судової почеркознавчої експертизи №29512/29513/19-32 від 05.12.2019, підпис від імені Стеценка В.А. в графі "Оцінювач" на третьому аркуші звіту від 30.04.2015 про оцінку майна, об'єктом якого є майнові права, а саме право грошової вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до Державного підприємства "АНТК ім. О.К. Антонова", що виникло на підставі інноваційного договору №07/98 від 05.10.1998, виконаний не Стеценком Валерієм Анатолійовичем, а іншою особою. Відтак, враховуючи, що приписами чинного законодавства встановлено обов'язковість проведення оцінки майнових прав саме суб'єктами оціночної діяльності (тобто належним доказом на підтвердження ринкової вартості права вимоги за Інноваційним договором має бути звіт, який складено уповноваженим суб'єктом оціночної діяльності), з огляду на відсутність відомостей про особу, яка склала Звіт про оцінку майна, та, відповідно, неможливість встановити наявність у вказаної особи права на проведення оцінки майнових прав, Звіт про оцінку майна не може бути належним доказом встановлення ринкової вартості спірного права вимоги.
Рух справи
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у позові було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем того, що Договір укладено під впливом помилки, а так само невідповідності Договору інтересам держави і суспільства та умислу будь-якої із сторін і того, що Договір укладався з метою порушення таких інтересів.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 у справі №910/20958/17 рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено, визнано недійсним Договір, укладений між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 65-Б, ідентифікаційний код 00041467) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 31, ідентифікаційний код 37881514). Визнано за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, та Державним підприємством "Антонов".
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 31, ідентифікаційний код 37881514) на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 65-Б, ідентифікаційний код 00041467) витрати по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн та витрати за подачу апеляційної скарги в сумі 2 400 (дві тисячі чотириста) грн.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 4 000 (чотири тисячі) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Договір укладено внаслідок помилки, і це є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 229 Цивільного кодексу України; Договір, будучи недійсним, не створював юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому сам лише факт визнання Договору недійсним свідчить про те, що право кредитора за Інноваційним договором до відповідача не переходило, тобто позивач і є кредитором за Інноваційним договором.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/20958/17 рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 у справі №910/20958/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Скасовуючи вищезазначені судові рішення, касаційний господарський суд зазначив, що судами попередніх інстанцій належним чином не було встановлено обставин справи щодо можливого вчинення підпису у звіті про оцінку майна у графі "Оцінювач" замість ОСОБА_1 іншою особою та не здійснено оцінки пов'язаних з цим доказів, тобто власне самого звіту, та не з'ясовано, чи підтверджуються відповідні обставини належним чином, тобто вироком суду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17 залишено без змін.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
19.10.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства "АНТОНОВ" надійшла апеляційна скарга, в якій апелянт просить суд відкрити апеляційне провадження, задовольнити вимоги апеляційної скарги в повному обсязі. Зупинити на час апеляційного провадження дію раніше прийнятої постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 в даній справі. Зупинити на час апеляційного провадження дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 в даній справі в повному обсязі. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі № 910/20958/17 в повному обсязі. Ухвалити нове рішення в даній справі № 910/20958/17, відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Витрати по справі покласти на позивача.
До апеляційної скарги долучено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020, к клопотанні апелянт зазначає, що повний текст рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 було ним отримано в апараті Господарського суду міста Києва 06.10.2021. Подано апеляційну скаргу 13.10.2021, в межах 20-ти денного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуваним рішенням вирішувалися питання щодо прав та обов'язків скаржника, але до розгляду справи він залучений не був, що, на його думку, є істотним порушенням норм процесуального права і прямою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у даній справі.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмові пояснення учасників апеляційного провадження
У свою чергу, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 31.01.2022, підтримав апеляційну скаргу Державного підприємства "АНТОНОВ" та просив її задовольнити в повному обсязі.
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своїх запереченнях на відзив на апеляційну скаргу, наданому до суду 09.02.2022, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а саме рішення залишити без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Державного підприємства "АНТОНОВ" у справі № 910/20958/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Ткаченко Б.О., судді - Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 витребувано справу № 910/20958/17 у Господарського суду міста Києва, вирішення питання стосовно руху апеляційної скарги відкладено до надходження справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.
15.12.2021 повторно на адресу Господарського суду міста Києва направлена ухвала про витребування справи.
05.01.2022 на адресу Північного апеляційного госпрдарського суду надійшла справа № 910/20958/17.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2022 задоволено клопотання Державного підприємства "Антонов" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020. Поновлено Державному підприємству "АНТОНОВ" пропущенний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "АНТОНОВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020. Запропоновано учасникам судового процесу надати суду свої міркування або заперечення з приводу порушених прав, інтересів та (або) обов'язків Державного підприємства "АНТОНОВ" на рішення Господарського суду міста Києва д 13.10.2020 у справі № 910/20958/17. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства "АНТОНОВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 01.02.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 продовжено строк розгляду справи № 910/20958/17 за апеляційною скаргою Державного підприємства "АНТОНОВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020. Розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "АНТОНОВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 відкладено на 10.03.2022.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Судове засідання у справі № 910/20958/17 призначене на 10.03.2022 не відбулося.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства "АНТОНОВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17 на 24.05.2022
24.05.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор плюс" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з тим, що відсутня можливість прибути у судове засідання, так як представник знаходиться поза межами України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2022 розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "АНТОНОВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17 відкладено на 14.06.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 залучено до участі у справі Державне підприємство "АНТОНОВ" (03062, м. Київ, вул. А. Туполєва, 1, код ЄДРПОУ 14307529), в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "АНТОНОВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17 відкладено на 30.08.2022.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2022, у зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 прийнято справу №910/20958/17 за апеляційною скаргою Державного підприємства "АНТОНОВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022 розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "АНТОНОВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17 відкладено на 29.09.2022.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2022, у зв'язку з перебуванням судді Зубець Л.П. на лікарняному, для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 прийнято справу №910/20958/17 за апеляційною скаргою Державного підприємства "АНТОНОВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "АНТОНОВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17 відкладено на 10.11.2022.
Однак, у зв'язку із відсутністю електропостачання у приміщенні апеляційного господарського суду, судове засідання у призначений час не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 розгляд апеляційної скарги призначено на 08.12.2022 та вирішено провести судове засідання в режимі відеоконференції.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 08.12.2022 з'явився представник скаржника, який підтримав апеляційну скаргу з викладених у апеляційній скарзі підстав, просив скасувати рішення та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову.
В судове засідання 08.12.2022 з'явився представник позивача, який проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив суд апеляційної інстанції залишити відповідне оскаржуване рішення без змін.
Відповідач та третя особа-1 в судове засідання 08.12.2022 представників не направили, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та справи повідомлялися належним чином, через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від третьої особи заяв та клопотань - не надходило.
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи
Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників обов'язковою не визнавалась, у зв'язку з чим неявка представників відповідача та третьої особи-1 не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких апеляційну скаргу не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, а тому суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
05.10.1998 Київське міське відділення Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач, як інвестор, та Державне підприємство "Авіаційний Науково-Технічний Комплекс ім. О.К. Антонова", правонаступником якого є Державне підприємство "Антонов", як підприємство, уклали Інноваційний договір №07/98 (далі, Інноваційний договір), предметом якого є реалізація інноваційного проекту №30-0019/98 "Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 і проведення сертифікаційних випробувань" (далі, Проект) по впровадженню нових технологій та створення виробництва конкурентоспроможної продукції, в результаті чого підприємством створюється прибуток і досягається соціальний ефект.
За умовами частини 2 розділу 1 Інноваційного договору для здійснення Проекту сторони домовляються докласти максимум зусиль, а саме: інвестор зобов'язується внести для здійснення Проекту цільовий внесок у вигляді інноваційної позики у строки і розмірах, що визначені у календарному плані робіт, а підприємство - виконати всі роботи з реалізації і повернути інвестору його вклад у строки і розмірах, вказаних у плані повернення платежів.
Відповідно до пункту 2.2. Інноваційного договору загальна вартість Проекту становить 20 000 000,00 грн. Строки виконання Проекту: початок - 05.10.1998, закінчення - 05.10.2001.
Згідно з пунктами 3.1., 3.2. Інноваційного договору інвестор зобов'язується внести у реалізацію Проекту цільовий внесок у сумі 20 000 000,00 грн та перераховувати внески підприємству в розмірах і строки, вказані у календарному плані робіт (Додаток №2 до Договору).
При цьому пунктами 4.1., 4.2., 4.9. Інноваційного договору визначено, що підприємство зобов'язується: реалізувати Проект згідно з календарним планом робіт і досягти інноваційного результату, що міститься в описі та характеристиках інноваційної продукції (або в техніко-економічних умовах) до Проекту; використовувати внесок інвестора (кошти, майно, об'єкти інтелектуальної або промислової власності) виключно на виконання Проекту відповідно до його календарного плану робіт та кошторису витрат; повернути інвестору його внесок у строки і розмірах, вказані у плані повернення платежів. Кінцевий строк перерахування всіх платежів інвестору - 05.10.2001.
У пункті 7.1. Інноваційного договору сторони погодили, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.1998 №1575 ("Про фінансування інноваційного проекту виготовлення дослідної партії літаків типу Ан-140" - примітка суду) повернення інвестору його вкладу забезпечується Міністерством промислової політики України у формі договору поруки від 08.10.1998 №1625-19/07.
Із матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання умов Інноваційного договору інвестор перерахував підприємству 16 165 194,00 грн.
Вказане, зокрема, встановлено судовими рішеннями у справі №14/40-30/415-6/388-38/258 за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до Державного підприємства "Антонов" та Міністерства промислової політики України про стягнення 24 706 601,55 грн.
Інноваційний договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками інвестора та підприємства за умови забезпечення Міністерством промислової політики України гарантії повернення коштів та прийняття її інвестором. Дія Договору закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов'язань, що виникли з Договору та у зв'язку з ним (пункт 12.1.).
15.05.2015 позивач як первісний кредитор та відповідач як новий кредитор уклали Договір про відступлення права вимоги №15/05/15 (далі, Договір про відступлення права вимоги), в пункті 1.1. якого погодили, що позивач відступає та передає у власність відповідачу належне йому право грошової вимоги до Державного підприємства "Антонов" (боржник), а саме право вимагати повернення боржником отриманої від Київського регіонального відділення Державного інноваційного фонду, правонаступником якого позивач, суми (цільового вкладу) за Інноваційним договором (основний договір), укладеним між позивачем та боржником, у розмірі 16 165 094,00 грн., а також сум всіх можливих та дійсних штрафних санкцій (в т.ч. штрафів, пені, неустойки), втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, який боржник має сплатити згідно з Інноваційним договором (разом - право вимоги).
Відповідач набуває право вимоги за Інноваційним договором за умови та в момент зарахування на поточний рахунок позивача грошових коштів від відповідача у терміни та розмірі, встановлені пунктом 2.2. Договору про відступлення права вимоги (пункт 1.2.).
У пункті 2.1. Договору про відступлення права вимоги сторонами погоджено, що за відступлення права вимоги, вказаного в пункті 1.1 вказаного договору, відповідач сплачує на користь позивача грошові кошти у розмірі ринкової вартості права вимоги відповідно до пункту 17 Статуту позивача. Ринкова вартість вимоги визначена згідно зі Звітом про оцінку майна суб'єктом оціночної діяльності Приватним підприємством "Консалтингова група "Арго-експерт" станом на 30.04.2015, рецензія від 14.05.2015 на який надана рецензентом-оцінювачем, головою Громадської організації "Всеукраїнська асоціація фахівців оцінки" Максимовичем С.Й. Розмір ринкової вартості складає 1 544 664,54 грн без урахування ПДВ.
За цим Договором відповідач сплачує позивачу грошові кошти в сумі 1 544 664,54 грн, без урахування ПДВ, шляхом безготівкового перерахування в національній валюті Україна за банківськими реквізитами: п/р НОМЕР_1 в АБ "Укргазбанк", МФО 320478, в термін до 29.05.2015 (пункт 2.2.).
Із наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення №1001221086 від 18.05.2015 слідує, що відповідачем позивачу перераховано 1 544 664,54 грн. із посиланням на Договір про відступлення права вимоги.
Отже, за Договором про відступлення права вимоги позивач за 1 544 664,54 грн відступив відповідачу право вимагати з Державного підприємства "Антонов" 16 165 094,00 грн.
Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач посилався на те, що Договір про відступлення права вимоги укладений під впливом помилки, оскільки позивач при укладенні спірного договору не володів достатньою інформацією щодо належної вартості майнових прав, що згідно зі статтями 203, 229 Цивільного кодексу України є підставами для визнання його недійсним.
Також позивач зазначав, що на момент укладення Договору про відступлення права вимоги у нього було відсутнє право вимоги до ДП "Антонов", передача якого відповідачу є його предметом, що встановлено в постанові Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 у справі № 14/40-30/415-6/388-38/258, де вказано, що право вимагати повернення інноваційного внеску за Інноваційним договором виникне у позивача після перерахування в повному обсязі усієї суми внеску за вказаним договором (20 000 000,00 грн.), в той час, як позивачем було перераховано 16 165 094,00 грн., а відтак на дату укладання спірного договору передана грошова вимога, в порушення статей 21, 514 Цивільного кодексу України, не була дійсною.
За вказаних обставин як на підставу для визнання спірного договору недійсним позивач додатково посилався на приписи частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, яка встановлює, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Перш за все перед колегією суддів постало питання щодо наявності чи відсутності порушень судом першої інстанції норм процесуального права, а саме чи прийняв суд першої інстанції судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Як зазначалось колегією суддів вище, в своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що оскаржуваним рішенням вирішувалися питання щодо його прав та обов'язків, але до розгляду справи він залучений не був, що, на його думку, є істотним порушенням норм процесуального права і прямою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у даній справі.
В постанові від 11.07.2018 у справі №5023/4734/12 КГС ВС зазначив наступне: особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 254,272 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.
В свою чергу, колегією суддів встановлено, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення визнано за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права кредитора за Інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, та Державним підприємством "Антонов".
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла до переконання, що оскаржуваним рішенням вирішувалися питання щодо прав та обов'язків апелянта, оскільки в резолютивній частині оскаржуваного рішення визнано за позивачем права кредитора за Інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, та Державним підприємством "Антонов".
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17 було вирішено питання щодо прав та обов'язків ДП «Антонов» без залучення останнього до розгляду справи, колегія суддів вказує на істотне порушення судом першої інстанції норм процесуального права та вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення на підставі п.4 ч.3 ст. 277 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 ГПК України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 282 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.
Згідно з ч. 7 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції у передбачених цим Кодексом випадках може скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
Зважаючи на те, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі №910/20958/17 залишено без змін оскаржуване рішення, яке прийняте з істотним порушенням норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне скористатись передбаченим ч.3 ст. 272 ГПК України правом та скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі №910/20958/17.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії».
Після скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі №910/20958/17 відсутнє рішенням, яким даний спір вирішений по суті, у зв'язку із чим, реалізуючи право сторін до правосуддя, яке випливає з ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ґрунтуючись завданням господарського судочинства, колегія суддів вважає за необхідне здійснити оцінку наявних у справі доказів та вирішити спір по суті.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Як унормовано частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правою природою укладений сторонами спору Договір є договором відступлення.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
У частині 3 статті 5 Господарського кодексу України врегульовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 Цивільного кодексу України).
Із урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
У відповідності до частини 3 статті 229 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування підстав заявленого позову, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Колегія суддів зазначає, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України у редакції, чинній станом на дату укладення спірного Договору та на дату звернення позивача до суду із позовом у даній справі, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, зокрема, у даному випадку, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення, і має істотне значення, подальше виконання такого договору, тривалість такого виконання та наслідки.
Згідно статей 73, 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що відповідно до абзацу першого пункту 17 Статуту Державної інноваційної фінансово - кредитної установи в редакції, яка діяла станом на дату укладення спірного Договору, позивач може залучати третю сторону для повернення боргів та уступати право вимоги до боржника відповідно до їх ринкової вартості.
Із матеріалів справи слідує, що при укладенні Договору про відступлення права вимоги сторони визначили, що ціною договору, тобто ціною відступлення права вимоги, є ринкова вартість такої вимоги, яка визначена виходячи з даних, встановлених у Звіті про оцінку майна, виконаного суб'єктом оціночної діяльності Приватним підприємством "Консалтингова група "Арго-експерт" станом на 30.04.2015 (далі Звіт).
Колегія суддів зазначає, що вказаний принцип визначення ціни відступлення права вимоги (на підставі звіту про оцінку) відповідає вимогам Статуту позивача.
На аркушах 2-3 Звіту про оцінку майна міститься "Висновок про вартість фінансового активу", складений за результатами дослідження, підписаний оцінювачем ОСОБА_1 та директором СОД ПП "Консалтингова група "Арго-експерт" ОСОБА_4
Підписів будь-яких інших оцінювачів, окрім ОСОБА_1 , Звіт про оцінку майна не містить.
Вказано, що незалежну оцінку вартості фінансового активу проведено у відповідності із положеннями Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", вимогами Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав", що затверджений постановою КМУ №1440 від 10.09.2003 та "Методикою оцінки майна", затвердженою постановою КМУ №1891 від 10.12.2003 та Національного стандарту №2 "Оцінка нерухомого майна", що затверджений постановою КМУ №1442 від 28.10.2004, наказу ФДМУ від 30.09.2011 №1426 "Про затвердження Методичних рекомендацій до оцінки права вимоги зобов'язання, що виникає внаслідок здійснення банком кредитних операцій".
14.05.2015 головою Громадської організації "Всеукраїнська асоціація фахівців оцінки" ОСОБА_5 надано рецензію на вищевказаний звіт, згідно з якою звіт в цілому відповідає вимогами нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.
На виконання звернення Національного антикорупційного бюро України від 23.12.2015 №02-201/330, постанови Національного антикорупційного бюро України від 22.12.2015 про призначення позапланової виїзної ревізії, згідно ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 22.10.2015 у справі №760/21808/15-к (провадження №1-кс/760/8056/15) та на підставі направлення від 28.12.2015 №1857, виданого Першим заступником Голови Держфінінспекції України, заступником начальника відділу державного фінансового аудиту бюджетних програм та суб'єктів господарювання ОСОБА_2 було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Державної інноваційної фінансово-кредитної установи за період з 01.01.2013 по 17.12.2015.
У ході вказаної ревізії Національним антикорупційним бюро України надано лист від 04.01.2016 №042-072/12, до якого долучено Рецензію ФДМУ від 23.12.2015 на копію Звіту про оцінку майнових прав, а саме права грошової вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до ДП "Антонов" за Інноваційним договором.
У відповідності до рецензії ФДМУ від 23.12.2015 Звіт класифікується за ознакою п'ятою пункту 67 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав", затвердженого постановою КМУ №1440 від 10.09.2003, як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.
Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач зазначав, зокрема, що оцінка майна, виконана суб'єктом оціночної діяльності Приватним підприємством "Консалтингова група "Арго-експерт", за результатами якої складено Звіт, здійснена з порушенням вимог законодавства, підписана не уповноваженою особою, а отже станом на дату укладення спірного Договору Установа не володіла достатньою інформацією щодо належної вартості майнових прав, які є предметом договору і відповідний договір вчинено під впливом помилки.
На підтвердження зазначеного позивач у позові посилався на те, що на його адресу Національне антикорупційне бюро України листом від 15.03.2015 №042-201/6530 надіслало висновок експерта Київського обласного Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 19.01.2016 за №4-05/20, згідно якого підпис від імені ОСОБА_1 в графі "Оцінювач" на третьому аркуші Звіту від 30.04.2015 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018, якою справа №910/20958/17 відправлена на новий розгляд, зазначено, що судами попередніх інстанцій належним чином не було встановлено обставин справи щодо можливого вчинення підпису у звіті про оцінку майна графі "Оцінювач" замість ОСОБА_1 , іншою особою та не здійснено оцінки пов'язаних з цим доказів, тобто власне самого звіту, та не з'ясовано, чи підтверджуються відповідні обставини належним чином, тобто вироком суду.
Під час нового розгляду справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 за клопотанням позивача було витребувано від першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України оригінал Звіту про оцінку майна (права грошової вимоги до ДП "Антонов") від 30.04.2015 у кримінальному провадженні №52016000000000069, оригінал висновку експерта Київського обласного Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 19.01.2016 №4-05/20 з усіма матеріалами експертного дослідження у кримінальному провадженні №52016000000000069.
17.12.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва на виконання ухвали від 22.11.2018 у справі №910/20958/17 від Національного антикорупційного бюро України надійшли запитувані матеріали кримінального провадження №52016000000000069, а саме: оригінал протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 13.01.2016 на 9 арк.; оригінал протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 14.01.2016 з додатком - копією звіту про оцінку майна: нежилі приміщення за адресою АДРЕСА_1 ; копією 1, 2, 3, 4, 5 сторінок паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_1 . Загалом на 26 арк.; оригінал супровідного листа Національного антикорупційного бюро України від 15.01.2016 за вих. №042-012/819 з додатками - оригіналом постанови про призначення почеркознавчої експертизи від 14.01.2016, оригіналом висновку від 19.01.2016 № 4-05/20 Київського обласного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України та супровідних документів до нього, загалом на 10 арк.; оригінал Звіту про оцінку майна, проведеної консалтинговою групою АРГО-ЕКСПЕРТ, з додатками, загалом на 103 арк.
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
За висновком колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові №910/20958/17 від 14.08.2018, аналіз зазначеної норми права вказує, що преюдиціальне значення надається лише вироку суду у кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили. Не має доказового значення і висновок спеціаліста, хоча й підготовлений особою, яка є атестованим судовим експертом.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що посилання позивача на наявні в матеріалах справи висновок експерта Київського обласного експертно-криміналістичного центру МВС/України від 19.01.2016 №4-05/20, отриманий в рамках кримінального провадження, а також рецензію від 23.12.2015 на копію Звіту про оцінку майнових прав, виконаною на звернення НАБУ №02-078/3067 від 18.12.2015 рецензентом, що працює в штаті ФДМУ, як на докази, що підтверджують факт вчинення підпису у звіті про оцінку майна у графі "Оцінювач" замість ОСОБА_1 іншою особою, не можуть бути взяті судом до уваги.
Враховуючи зазначене, оскільки встановлення дійсності підпису в графі "Оцінювач" у Звіті від 30.04.2015 про оцінку майна, є важливим доказом для об'єктивного та всебічного вирішення справи та винесення законного та обґрунтованого рішення, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №910/20958/17 за клопотанням позивача було призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково - дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, поставлено на вирішення експерта (експертів) наступне питання: "Чи виконані ОСОБА_1 , або іншою особою підписи в графі "Оцінювач" на третьому аркуші Звіту від 30.04.2015 про оцінку майна, об'єктом якого є майнові права, а саме право грошової вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до Державного підприємства "АНТК ім. O.K. Антонова", що виникло на підставі інноваційного договору № 07/98 від 05.10.1998?".
Згідно висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №29512/29513/19-32 від 05.12.2019, проведеної Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України на виконання ухвали суду від 18.12.2018:
- підпис від імені ОСОБА_1 в графі "Оцінювач" на третьому аркуші звіту від 30.04.2015 про оцінку майна, об'єктом якого є майнові права, а саме право грошової вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до Державного підприємства "АНТК ім. О.К. Антонова", що виникло на підставі інноваційного договору №07/98 від 05.10.1998 - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів;
- підпис від імені ОСОБА_1 в графі "Оцінювач" на третьому аркуші звіту від 30.04.2015 про оцінку майна, об'єктом якого є майнові права, а саме право грошової вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до Державного підприємства "АНТК ім. О.К. Антонова", що виникло на підставі інноваційного договору №07/98 від 05.10.1998 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Згідно частин 1, 6, 7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Колегія суддів зазначає, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Дослідивши висновок експерта за результатами проведення у справі КНДІСЕ судової почеркознавчої експертизи №29512/29513/19-32 від 05.12.2019, колегія суддів встановила, що вказаний висновок експертних досліджень містить докладний опис проведених досліджень, обґрунтовані та чіткі висновки, які узгоджуються з іншими наявними у справі документами, а тому приймається колегією суддів до уваги як належний доказ у справі.
Тобто, доказів того, що оцінку ринкової вартості права вимоги за Інноваційним договором було здійснено оцінювачем ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Частиною 3 статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.
При цьому частина 1 статті 5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що суб'єктами оціночної діяльності є:
- суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;
- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.
Отже, враховуючи, що приписами чинного законодавства встановлено обов'язковість проведення оцінки майнових прав саме суб'єктами оціночної діяльності (тобто належним доказом на підтвердження ринкової вартості права вимоги за Інноваційним договором має бути звіт, який складено уповноваженим суб'єктом оціночної діяльності), з огляду на відсутність відомостей про особу, яка склала Звіт про оцінку майна, та, відповідно, неможливість встановити наявність у вказаної особи права на проведення оцінки майнових прав, Звіт про оцінку майна, наявний у матеріалах справи, не може бути належним доказом встановлення ринкової вартості спірного права вимоги.
З огляду на неможливість прийняття вказаного Звіту як належного доказу встановлення ринкової вартості спірного права вимоги, рецензія на цей звіт ОСОБА_3 від 14.05.2015 також не може вважатися належним доказом такої вартості.
Отже, матеріалами справи підтверджуються доводи позивача, що при укладенні оспорюваного Договору про відступлення права вимоги, в якому сторони погодили, що ціною, за якою відступається спірна вимога, є саме ринкова вартість, позивач помилився щодо ринкової вартості майнових прав, в той час як ринкова вартість майнових прав фактично є ціною Договору про відступлення права вимоги та, відповідно, істотною умовою останнього.
З огляду на досліджені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що Договір про відступлення права вимоги укладений внаслідок помилки, що відповідно до приписів чинного законодавства є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 229 Цивільного кодексу України.
Посилання відповідача на те, що помилка при укладенні оспорюваного договору, про яку зазначає позивач у позовній заяві, виникла внаслідок власного недбальства Установи, яка не дотрималася принципу "належного урядування" та прийняла звіт про оцінку і рецензію без жодних зауважень, оцінюються судом критично, оскільки відповідачем жодними належними та допустимими доказами не доведено факту обізнаності позивача станом на дату укладення спірного Договору про підписання Звіту не уповноваженою особою та володіння ним достатньою інформацією щодо належної вартості відчужуваних майнових прав. При цьому, як підтверджується матеріалами справи, зокрема інформацією, наявною в Акті позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Установи від 21.01.2016 №19-30/46, замовлення оцінки було здійснено самим відповідачем шляхом укладення із ПП "Консалтингова група "Агро-Експерт" Договору про незалежну оцінку вартості майна від 30.04.2015 №111/15.
Водночас, наявний у матеріалах справи лист Установи на адресу директора Компанії від 21.04.2015 №07-314 не можна розглядати як окреме доручення у розумінні частини 2 статті 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", згідно якої замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб, оскільки викладені у листі факти, на переконання колегії суддів, носять інформаційний характер.
Так, у вказаному листі Установа у відповідь на пропозицію, отриману від Компанії, повідомляє ТОВ "ФК "Фактор плюс", що розгляд питання відступлення права вимоги до ДП "Антонов" можливий лише за умови оплати Компанією послуг по проведенню оцінки та рецензування звіту про оцінку. Таким чином, у листі Установи зазначалося про оплату як обставину для розгляду питання про відступлення права вимоги і не давалося доручення ТОВ "ФК "Фактор плюс" на замовлення ним оцінки.
Щодо решти зазначених позивачем підстав для визнання спірного договору недійсним колегія суддів зазначає про таке.
Обставини щодо наявності або відсутності у позивача станом на дату укладення Договору про відступлення права вимоги за Інноваційним договором відповідного права вимоги до Державного підприємства "Антонов" фактично є предметом розгляду у справах №910/19552/15 та №910/27862/14, і встановлення вказаних фактів у цій справі за своєю правовою природою буде вважатись переглядом рішення суду у вказаних господарських справах, повноважень на що апеляційному господарському суду під час розгляду апеляційної скарги в іншій справі не надано.
До того ж, з огляду на обставини, якими підтверджується наявність у даній справі підстав для визнання спірного Договору про відступлення права вимоги недійсним, встановлення вказаних обставин фактично не впливає на вирішення спору сторін по суті.
Щодо вимоги позивача про визнання за позивачем права кредитора за Інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є позивач, та Державним підприємством "Антонов", суд зазначає наступне.
Частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо в зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2 статті 216 Цивільного кодексу України).
Отже, чинне законодавство встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а відтак, сам лише факт визнання Договору про відступлення права вимоги недійсним свідчить про те, що такий договір не створював юридичних наслідків, тобто право кредитора за Інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998 до відповідача не переходило та, відповідно, позивач і є кредитором за вказаним договором.
Зі змісту частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України вбачається, що способами захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання, серед іншого, може бути визнання права або відсутності прав.
За таких обставин, враховуючи вище встановлені судом обставини щодо недійсності Договору відступлення, задля забезпечення правової визначеності у питанні того, хто є кредитором за Інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, позовні вимоги про визнання за позивачем права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є позивач, та Державним підприємством "Антонов", також підлягають задоволенню.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства «АНТОНОВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17 підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі №910/20958/17 скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог, з викладених вище підстав.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «АНТОНОВ» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/20958/17 - скасувати.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі №910/20958/17 - скасувати.
4. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи задовольнити повністю.
5. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №15/0/15 від 15.05.2015, укладений між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс».
6. Визнати за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, та Державним підприємством «Антонов».
Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.
Матеріали справи №910/20958/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано 16.01.2023.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді О.М. Гаврилюк
А.Г. Майданевич