Єдиний унікальний номер справи 185/6686/21
Провадження № 1-кп/185/211/22
09 вересня 2022 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у період воєнного стану у закритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021046370000202 від 22 червня 2021 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
Від прокурора надійшло клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , строк якого спливає 18 вересня 2022 року, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не перестали існувати.
Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 заперечували щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили змінити на домашній арешт.
З'ясувавши думку сторін кримінального провадження із зазначеного питання, кожного окремо, проаналізувавши та співставляючи зазначені питання між собою та у сукупності з позицією сторін кримінального провадження, змістом обвинувального акту, а також вимогами КК та КПК України, суд приходить до наступного висновку.
До наступного судового засідання строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 закінчиться, однак завершити кримінальне провадження неможливо.
Статтею 176 КПК України передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, в тому числі:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідків, інших учасників цього ж кримінального провадження;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Окрім того, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про запобіжний захід, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, необхідно враховувати в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.
На виконання вказаних вимог Закону судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 має судимість за вчинення аналогічного обвинуваченню злочину, відповідно до ст. 12 КК України обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких, покарання за вчинення якого, у разі доведеності вини, передбачено на строк до десяти років позбавлення волі, ОСОБА_3 є мешканцем іншого району, в разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, може ухилятися від явки до суду, знаходячись на свободі може незаконно впливати на потерпілу, свідків з метою схилення їх до зміни показів на свою користь, вчинити інше кримінальне правопорушення, тому ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не перестали існувати і мають місце при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На думку суду, оскільки в цей час продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження обвинуваченому строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Суд вважає, що на даній стадії судового провадження, встановлені ризики на цей час продовжують існувати, є реальним, що виправдовує тримання обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою і застосування саме такого запобіжного заходу у цьому випадку буде виправданим. З урахуванням вищезазначеного, суд зазначає, що тяжкість злочину не є єдиною підставою продовження строку тримання під вартою.
Суд погоджується з думкою прокурора про те, що враховуючи ймовірну тяжкість покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у разі визнання останнього винуватим у кримінальному правопорушенні, йому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, перебуваючи під загрозою тяжкого покарання, є підстави вважати, що ОСОБА_3 може переховуватися від суду. Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства. Крім того, знаходячись під загрозою застосування тяжкого покарання, ОСОБА_3 може вплинути на свідків, з метою схилення до зміни показів та відмови від показів, взагалі. Ці ж обставини вказують на недопустимість застосування більш м'яких запобіжних заходів обвинуваченому.
Таким чином, продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діяння, яке інкримінується останньому, та більш м'які запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної його поведінки, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Оцінюючи вищевказані обставини, суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Даний висновок не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, не визначається, оскільки ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину із застосуванням насильства.
Суд зазначає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є превентивним заходом та має на меті припинити та запобігти ймовірним ризикам у майбутньому, і тривалість перебування обвинуваченого під вартою не є самостійною підставою для скасування такого запобіжного заходу.
Таким чином, суд вважає за необхідне продовжити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 194, 372, 314-316 КПК України, суд -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 - задовольнити.
Продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - до 08 листопада 2022 року.
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя: ОСОБА_1