Справа№592/1412/22
Провадження №2/592/113/23
10 січня 2023 року м.Суми
Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:
головуючого: судді Бичкова І. Г. ,
за участю секретаря судового засідання: Алфімової І. В. ,
представниці позивачки: адвоката Дубровної В. В. ,
представниці відповідача: адвоката Панченко М. О. ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -
03.02.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, в якому вона зазначила про те, що з 01.08.1986 року вона працювала на різних посадах у відповідача. З 02.07.2018 року та до дня звільнення вона обіймала посаду заступника директора з організації надання медичної допомоги населенню комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради. 29.10.2021 року відповідач попередив її про наступне звільнення за скороченням штату працівників, запропонував працювати на посаді лікаря- терапевта. Згідно наказу комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 91-ОС від 30.12.2021 року її було звільнено із займаної посади у зв'язку зі скорочення штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України, 31.12.2021 року. Вона вважає, що звільнення було здійснено з порушення вимог чинного законодавства. Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абз. 7 ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення. П. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При розгляді спорів про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ч. 1 ст. 40, ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. У порушення зазначених вимог відповідач не запропонував їй посади, які вводились у новий штатний розпис після скорочення посади, яку вона обіймала. Так, відповідач ввів у новий штатний розпис три посади: медичний директор і два заступника медичного директора. За функціональними обов'язками посада “Медичний директор” є тотожною посаді, яку вона обіймала. Під виглядом скорочення штатів, відповідач незаконно звільнив її з посади, таким чином позбувся небажаного для нього працівника, водночас, ввівши у штатний розпис аналогічну посаду, яка їй не була запропонована, як і не були запропоновані дві інші посади “Заступник медичного директора” . Викладене свідчить про те, що у відповідача не мало місце скорочення штату працівників, а, навпаки, штат працівників збільшився. Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п. п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Відповідач не виконав свій обов'язок по її працевлаштуванню. Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови “Про практику розгляду судами трудових спорів” № 9 від 06.11.1992 року (зі змінами) роз'яснив про те, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулює вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці. Скорочення її посади та введення у штатний розпис замість посади, яку вона обіймала, аналогічної за функціональними посадовими обов'язками, але з іншою назвою посади “медичного директора” та двох посад “заступник медичного директора” свідчить про відсутність змін в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату у відповідача. У ст. 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року № 3933-XII було ратифіковано Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року. Згідно ст. 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. За змістом п. 2 ст. 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві. Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Копія наказу про звільнення їй була вручена 31.12.2021 року, а тому, нею не порушений, встановлений ст. 233 КЗпП України, місячний строк звернення до суду. Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Розрахунок середнього заробітку працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України “Про оплату праці” № 108/95-ВР від 24.03.1995 року за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року. Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу буде нею наданий після отримання від відповідача довідки про її середню заробітну плату за два останні місяці роботи. Ч. 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно приписів ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до роз'яснень, що містить п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року (із змінами) , спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, якщо право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, положень ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону “Про захист прав споживачів” чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. За роз'ясненнями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року (із змінами) , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням ступеня вини відповідача та інших обставин. Згідно п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року (із змінами) , судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, яка набрала чинності 13.01.2000 року, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо) , яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року (із змінами) , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи душевних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконною дією або бездіяльністю інших осіб. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із засад справедливості, добросовісності та розумності, і визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою. Неправомірними діями відповідача їй була заподіяна моральна шкода, яку вона оцінює в 5000 грн. , та просить стягнути. Компенсація моральної школи у такому розмірі є адекватною її дійсним стражданням та нанесеній моральній шкоді, відповідає вимогам розумності і справедливості. Неправомірні дії відповідача призвели до душевних страждань, до втрати нормальних життєвих зв'язків, вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, принижені її честь, гідність, ділова репутація. Майже 40 років вона відпрацювала в медичній сфері. Порушені звичний для неї спосіб життя, її нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушені стосунки з оточуючими людьми. У неї погіршилося її самопочуття. Факт моральної шкоди є очевидним, її спричинення зумовлене протиправністю поведінки її заподіювача. Заподіяння моральної шкоди знаходиться в безпосередньому причинному зв'язку з протиправністю поведінки відповідача. Вона підтверджує про те, що нею не було подано іншого позову до цього самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” вона звільнена від сплати судового збору. З урахуванням викладеного, вона просила: 1. Визнати незаконним та скасувати наказ комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради № 91-ОС від 30.12.2021 року про її звільнення із займаної посади у зв'язку із скорочення штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України. 2. Поновити її на посаду заступника директора з організації надання медичної допомоги населенню комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради. 3. Стягнути з комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення у справі судового рішення. 4. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі. 5. Стягнути на її користь на відшкодування моральної шкоди 5000 грн. . 6. Стягнути на її користь судові витрати у справі. 7. Справу розглядати за її участі (вхідний № 4085/22 від 03.02.2022 року) (а. с. 2-5) .
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.02.2022 року у справі № 592/1412/22, провадження № 2/592/934/22 на підставі ст. 8 Закону України “Про судовий збір” було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у сумі 992 грн. 40 коп. до ухвалення судового рішення по даній справі. Було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Було ухвалено призначити по справі підготовче судове засідання на 16.02.2022 року на 11 годину 00 хвилин за правилами загального позовного провадження з участю сторін. Було ухвалено встановити відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду) , висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України) . Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України, у строк для подання відзиву відповідач має право пред'явити зустрічний позов. Копію ухвали про відкриття провадження у справі було постановлено направити особам, які беруть участь у справі, а відповідачу та третій особі додатково направити і копії доданих до позовної заяви документів. Ухвала набрала законної сили 04.02.2022 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/102996489) (а. с. 17) .
18.07.2002 року представниця позивачки ОСОБА_1 адвокат Дубровна Валентина Володимирівна надала до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми клопотання, в якому вона просила: 1. Долучити до матеріалів справи копії її звернень від 20.06.2022 року на адресу Голови профспілкового комітету, на адресу відповідача та скріншот на підтвердження їх направлення на електронну адресу відповідача. 2. Витребувати у відповідача (із направленням позивачеві) : - довідку про заробітну плату ОСОБА_1 за жовтень 2021 року; - копію наказу (з основної діяльності підприємства) про внесення змін у структуру і штатний розпис підприємства; - економічне обґрунтування скорочення штату працівників 31.12.2021 року та необхідності введення у штатний розпис з 01.01.2022 року нових посад: медичного директора, двох заступників медичного директора; - інформацію, хто прийнятий на посади: медичного директора, заступника медичного директора з експертизи непрацездатності, заступника медичного директора з оцінки медичного обслуговування; - копії наказів про прийняття на роботу медичного директора, заступника медичного директора з експертизи непрацездатності, заступника медичного директора з оцінки медичного обслуговування; - копію посадової інструкції заступника директора з експертизи непрацездатності; - копію посадової інструкції заступника медичного директора з експертизи непрацездатності; - копію посадової інструкції заступника медичного директора з оцінки медичного обслуговування. 3. Витребувати у Голови профспілкового комітету комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради (м. Суми, вул. Іллінська, буд. 48/50) (із направленням позивачеві) : - інформацію, чи вносились пропозиції роботодавцю щодо скасування заходів, пов'язаних із вивільненням працівників; - копію пропозиції роботодавцю щодо скасування заходів, пов'язаних із вивільненням працівників; - інформацію, чи справді у роботодавця відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи аргументовано були викладені причини скорочення працівників, чи надавалась роботодавцем інформація - економічне обґрунтування звільнень за скороченням; - копію письмового подання роботодавця про розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ; - інформацію, чи розглядалось подання роботодавця про розірвання трудового договору у присутності ОСОБА_1 , чим це підтверджується; - копію письмової заяви ОСОБА_1 про розгляд подання про розірвання трудового договору без її участі; - копію листа КНП “ЦПМСД № 1” СМР від 30.09.2021 року № 05-26/3/958; - копію Протоколу (рішення) конференції трудового колективу про схвалення внесення змін і доповнень до Колективного договору між комунальним некомерційним підприємством “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Сумської міської ради та профспілковим комітетом первинної профспілкової організації “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради на 2021-2024 роки; - копію Статуту (Положення) профспілки КПП “ЦПМСД № 1” СМР. 4. Відкласти підготовче судове засідання у справі (вхідний № 13703 від 18.07.2022 року) (а. с. 47, 48) .
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 28.07.2022 року у справі № 592/1412/22, провадження № 2/592/934/22 клопотання представниці позивачки ОСОБА_1 адвоката Дубровної Валентини Володимирівни про витребування доказів було задоволено. Було зобов'язано комунальне некомерційне підприємство “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради надати суду: - довідку про заробітну плату ОСОБА_1 за жовтень 2021 року; - копію наказу (з основної діяльності підприємства) про внесення змін у структуру і штатний розпис підприємства; - економічне обґрунтування скорочення штату працівників 31.12.2021 року та необхідності введення у штатний розпис з 01.01.2022 року нових посад: медичного директора, двох заступників медичного директора; - інформацію, хто прийнятий на посади: медичного директора, заступника медичного директора з експертизи непрацездатності, заступника медичного директора з оцінки медичного обслуговування; - копії наказів про прийняття на роботу медичного директора, заступника медичного директора з експертизи непрацездатності, заступника медичного директора з оцінки медичного обслуговування; - копію посадової інструкції заступника директора з експертизи непрацездатності; - копію посадової інструкції заступника медичного директора з експертизи непрацездатності;- копію посадової інструкції заступника медичного директора з оцінки медичного обслуговування. Було зобов'язано Голову профспілкового комітету комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради (м. Суми, вул. Іллінська, буд. 48/50) надати: - інформацію, чи вносились пропозиції роботодавцю щодо скасування заходів, пов'язаних із вивільненням працівників; - копію пропозиції роботодавцю щодо скасування заходів, пов'язаних із вивільненням працівників; - інформацію, чи справді у роботодавця відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи аргументовано були викладені причини скорочення працівників, чи надавалась роботодавцем інформація - економічне обґрунтування звільнень за скороченням; - копію письмового подання роботодавця про розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ; - інформацію, чи розглядалось подання роботодавця про розірвання трудового договору у присутності ОСОБА_1 , чим це підтверджується; - копію письмової заяви ОСОБА_1 про розгляд подання про розірвання трудового договору без її участі; - копію листа КНП “ЦПМСД № 1” СМР від 30.09.2021 року № 05-26/3/958; - копію Протоколу (рішення) конференції трудового колективу про схвалення внесення змін і доповнень до Колективного договору між комунальним некомерційним підприємством “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради та профспілковим комітетом первинної профспілкової організації “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради на 2021-2024 роки; - копію Статуту (Положення) профспілки КНП “ЦПМСД № 1” СМР. Зазначені докази було ухвалено подати до 19.09.2022 року до 09 години 00 хвилин. У разі неможливості подати докази, які вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, було ухвалено зобов'язати комунальне некомерційне підприємство “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали. Ухвала набрала законної сили 28.07.2022 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106131287) (а. с. 91, 92) .
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 28.07.2022 року у справі № 592/1412/22, провадження № 2/592/934/22 було закрито підготовче провадження та було призначено справу за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради про визнання незаконним наказу про звільнення, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, до судового розгляду по суті на 19.09.2022 року на 09 годину 00 хвилин. В судове засідання було ухвалено викликати сторони. Ухвала набрала законної сили 28.07.2022 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105454790) (а. с. 87) .
29.07.2022 року директор комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради Оводенко Алла Іванівна надала до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Ознайомившись зі змістом позовної заяви та доданих до неї доказів, дослідивши обґрунтування заявлених позовних вимог, відповідач вважає її необґрунтованою, а заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного. І. Загальний виклад обставин. ОСОБА_1 , починаючи з 01.08.1986 року, працювала на різних посадах в КПП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР, а з 02.07.2018 року на посаді заступника директора з організації надання медичної допомоги населенню КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР. В 2021 році, з метою оптимізації організаційної структури підприємства, в КНП “ЦПМСД № 1” СМР виникла необхідність внесення змін у структуру і штатний розпис підприємства. 30.09.2021 року директором КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР в межах повноважень було видано наказ № 205 про скорочення штату працівників, яким було внесено зміни до штатного розпису КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” CMP з 01.01.2022 року та було скорочено 7 посад, в тому числі посаду заступника директора з організації надання медичної допомоги населенню, яку займала позивачка. Зазначений наказ є чинним та ніким не оскаржувався. В це же день, 30.09.2021 року, КНП КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР звернулось до профспілкового комітету КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР з повідомленням про скорочення штату працівників та проведення консультацій щодо заходів запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень у відповідності до вимог діючого трудового законодавства. 04.10.2021 року КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР отримало лист профспілкової організації, в якому остання наполягала розглянути можливість надання іншої роботи працівникам (посади яких підлягають скороченню) на підприємстві. 28.10.2021 року позивачку було попереджено про скорочення посади, яку вона займала, та у відповідності до вимог трудового законодавства було запропоновано посаду лікаря-терапевта, яку позивачка вправі була займати за кваліфікаційними вимогами. Від запропонованої посади позивачка відмовилась. 10.12.2021 року КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР надіслало подання профспілковій організації про надання згоди на розірвання трудового договору з позивачкою. 20.12.2021 року КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР звернулось з поданням до Управління охорони здоров'я Сумської міської ради про погодження звільнення працівників, в тому числі позивачки. 21.12.2021 року КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР отримало погодження уповноваженого органу на звільнення працівників, в тому числі позивачки. 23.12.2021 року КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР отримало лист від голови профспілкової організації підприємства, в якому повідомлялось про те, що профспілкова організація ухвалила рішення про надання згоди на звільнення працівників, посади яких скорочувались, в тому числі позивачки. 30.12.2021 року директором КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР було видано наказ № 91-ОС про звільнення позивачки у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з датою звільнення - 31.12.2021 року. 04.01.2022 року наказом директора КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР було введено в дію новий штатний розпис підприємства, складений з урахуванням змін, внесених до Довідника кваліфікаційних характеристик працівників відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 31.10.2018 року № 1977. II. Стосовно дотримання вимог трудового законодавства під час звільнення позивачки на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Ст. 43 КЗпП України встановлено що розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) , 2-5, 7 ст. 40 і п. п. 2, 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) , первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. У відповідності до вимог КЗпП України відповідачем було своєчасно та у визначені законом строки повідомлено профспілкову організацію про проведення скорочення та було отримано згоду на звільнення позивачки у зв'язку і скороченням її посади. Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Позивачку було попереджено про звільнення 28.10.2021 року, про що свідчить її підпис на попередженні, тим самим відповідачем було дотримано вимоги щодо попередження не пізніше ніж за два місяця до звільнення. Згідно ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Згідно абз. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Позивачці було запропоновано посаду лікаря-терапевта, як таку, яка відповідає кваліфікації позивачки. Крім того, у відповідності до положень ст. ст. 44, 47, 48, 116 КЗпП України з позивачкою було своєчасно проведено повний розрахунок, в тому числі вихідну допомогу, та було видано трудову книжку. III. Стосовно тверджень позивачки про те, що їй не було запропоновано посади за відповідною професією чи спеціальністю чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, тощо. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка стверджує про те, що, у порушення вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” СМР не запропонував їй посади, які вводились у новий штатний розпис після скорочення посади, яку вона обіймала. Зокрема, позивачка зазначає про те, що “відповідач ввів у новий штатний розпис три посади: - медичний директор і два заступника медичного директора” . А, на думку позивачки, за функціональними обов'язками посада “Медичний директор” є тотожною посаді, яку вона обіймала. Далі позивачка зазначає про те, що під виглядом скорочення штатів, відповідач незаконно звільнив її з займаної посади, таким чином позбувся небажаного для нього працівника, водночас, ввівши у штатний розпис аналогічну посаду, яку їй не пропонували, як і не пропонували дві інші посади “Заступник медичного директора” . Зазначене, на думку позивачки свідчить про те, що у відповідача не мало місце скорочення штату працівників, а навпаки, штат працівників збільшився. По-перше, підприємство вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, а питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників не належить до компетенції суду (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду викладені в постанові від 27.03.2019 року у справі № 756/5243/17) . Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, Верховного Суду звертав увагу на обов'язок суду з'ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення (постанови від 09.04.2020 року у справі № 182/1670/18, від 01.04.2020 року у справі № 683/1084/17 та інші) . Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.01.2018 року у справі № 519/160/16-ц, провадження № 61-312св17, від 06.02.2018 року у справі № 696/985/15-ц, провадження № 61-1214св18, від 12.06.2019 року у справі № 297/868/18, провадження № 61-393св19, від 28.04.2021 року у справі № 373/2133/17, провадження № 61-8393св20, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення. Скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні. Чисельність працівників - це списочний склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 07.04.2011 року № 114/06/187-11) . Тим самим, враховуючи факт виведення зі штату (ліквідації) посади заступника директора з організації надання медичної допомоги, на підприємстві відбулись зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату працівників. В подальшому зазначена посада в штат підприємства не вводилась, як і не вводилась жодна тотожна (аналогічна) посада. По-друге, відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Наказом директора № 205 від 30.09.2021 року було скорочено з 01.01.2022 року 7 штатних посад, в тому числі посаду позивачки. Наказом директора № 25 від 04.01.2022 року було затверджено новий штатний розпис підприємства у кількості 268,25 штатних одиниць, зазначеним наказом було введено до розділу “Керівний склад ЦПМСД” посади: медичний директор, заступник медичного директора з якості медичного обслуговування, заступник медичного директора з експертизи непрацездатності. Таким чином, на день видання наказу про скорочення посади позивачки (30.09.2021 року) , на день звільнення позивачки (31.12.2021 року) , а також станом на 01.01.2022 року в штатному розписі відповідача були відсутні посади медичний директор, заступник медичного директора з якості медичного обслуговування, заступник медичного директора з експертизи непрацездатності, натомість зазначені посади були введені в штатний розпис підприємства лише з 04.01.2022 року. Отже відповідач, взагалі не мав жодної можливості їх пропонувати та взагалі розглядати як вакантні, оскільки такі посади були відсутні на підприємстві взагалі. По-третє, не відповідає дійсності припущення позивачки щодо тотожності посад “Заступник директора з організації надання медичної допомоги” та “Медичний директор” , зважаючи на наступне. Відповідно до розділів 2 “Завдання та обов'язки” посадових інструкцій медичного директора та заступника директора з організації надання медичної допомоги, ці дві посади мають нетотожні обов'язки, зокрема, завдання та обов'язки медичного директора значно ширше ніж завдання та обов'язки заступника директора з організації надання медичної допомоги. Крім того, згідно п. 7.5. посадової інструкції медичного директора, останній за відсутності директора підприємства виконує його обов'язки, в той час, як заступника директора з організації надання медичної допомоги таких повноважень не мав. Вищевикладене свідчить про наступне: 1. У відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, зокрема, відбулось скорочення штату працівників. 2. На момент звільнення позивачки вакантних посад медичного директора та його заступників не було, оскільки вони взагалі не були введені в штатний розпис. Новий штатний розпис було затверджено та введено в дію 04.01.2022 року. 3. Посади “Заступник директора з організації надання медичної допомоги” та “Медичний директор” не є тотожними (аналогічними, однаковими, тощо) , виходячи зі змісту посадових інструкцій, обсягу повноважень та відповідальності, функціональних обов'язків. IV. Стосовно вимоги щодо відшкодування моральної шкоди. По-перше, у зв'язку з тим, що під час звільнення позивачки порушень трудового законодавства не було, відтак відсутні підстави для стягнення моральної шкоди взагалі. По-друге, позивачкою не надано обґрунтування чому нею була заявлена сума відшкодування саме в розмірі 5000 грн. 00 коп. , з яких мотивів позивачка виходила при її обчисленні та визначенні, чим підтверджується саме такий розмір завданої шкоди. В частині обґрунтування стягнення моральної шкоди позивачка обмежується виключно загальними оціночними фразами, не наводить посилання на докази підтвердження розміру шкоди, глибини страждань їх обсягу, що у відповідності до положень процесуального законодавства повинно бути підтверджено належними та допустимими доказами. V. Стосовно процесуального строку на подання відзиву. Провадження у справі було відкрито ухвалою суду від 04.02.2022 року та було надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Ухвала суду була отримана відповідачем, проте судом не було надіслано позовну заяву з доданими до неї додатками, що унеможливило підготовку та подання відзиву на позовну заяву. Представниця відповідача подала заяву про ознайомлення з матеріалами справи, оскільки відповідачу не було надіслано позовну заяву з доданими до неї матеріалами (копія заяви в матеріалах справи) . Проте, повномасштабне російське військове вторгнення в Україну зумовило введення з 24.02.2022 на території України воєнного стану (Указ Президента “Про введення воєнного стану в Україні” № від 24.02.2022 року) . Втім, відповідно до ст. 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. А відповідно до ч. 2 вказаної статті представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога) , крім випадків, встановлених законом. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога) , крім випадків, встановлених законом. Для належного захисту прав КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради потребувало надання професійної правничої допомоги, проте, адвокат, який здійснював аналіз матеріалів справи та підготовку проектів процесуальних документів було мобілізовано, що зумовило необхідність пошуку нового адвоката задля належного забезпечення захисту прав відповідача. Тим самим відповідач з об'єктивних та незалежних від нього підстав був позбавлений можливості подати відзив у строки, визначені в ухвалі суду, що є підставою для поновлення процесуального строку. На підставі викладеного, вона просила: 1. Поновити процесуальний строк на подання відзиву. 2. Відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (вхідний № 14710 від 29.07.2022 року) (а. с. 95-101)
В судовому засіданні представниця позивачки ОСОБА_1 адвокат Дубровна Валентина Володимирівна позов підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Вона просила суд ухвалити рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні представниця відповідача комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради адвокат Панченко Мирослава Олександрівна позов не визнала, категорично заперечувала проти його задоволення, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Вона просила суд відмовити у задоволенні позову.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 , третя особа директор комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради Оводенко Алла Іванівна не прибули. Про місце, дату та час судових засідань були повідомлені належним чином. Їхня неявка не є перешкодою для розгляду справи по суті (а. с. 18, 23, 24, 30-34а, 36, 37, 39, 40, 44, 45, 82, 83, 88-90, 166, 185, 186, 192, 193) .
Оголосивши стислий зміст позовної заяви, відзиву на позовну заяву, вислухавши пояснення та думку представниці позивачки ОСОБА_1 , пояснення та думку представниці відповідача комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради адвоката Панченко Мирослави Олександрівни, дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступного висновку.
Судовим розглядом було встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 01.08.1986 року працювала на різних посадах у відповідача.
З 02.07.2018 року і до дня звільнення вона обіймала посаду заступника директора з організації надання медичної допомоги населенню комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради.
29.10.2021 року відповідач попередив її про наступне звільнення за скороченням штату працівників, запропонувавши працювати на посаді лікаря-терапевта, а 31.12.2021 року звільнив її у зв'язку зі скорочення штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Позивачка вважає, що її звільнення було здійснено з порушення вимог чинного законодавств, оскільки відповідач не виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо її працевлаштування, не запропонував їй наявні посади.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абз. 7 ст. 5-1 КЗПП України правовий захист від незаконного звільнення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 з 02.07.2018 року працювала на посаді заступника директора з організації надання медичної допомоги населенню комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради (а. с. 8-11) .
Наказом № 205 від 30.09.2021 року було внесено зміни до штатного розпису комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради з 01.01.2022 року про скорочення посад: - заступника директора з організації надання медичної допомоги населенню; - заступника директора з експертизи непрацездатності; - посади завідувача лабораторій № № 1, 2, 3, 8, 9 (а. с. 114, 115) .
29.10.2021 року ОСОБА_1 була попереджена про наступне звільнення за скороченням штату працівників, їй була запропонована посада лікаря-терапевта, що підтверджується попередженням про скорочення тату працівників № 05-26/5/1028 від 28.10.2021 року (а. с. 12, 117) .
Згідно наказу комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради № 91-ОС від 30.12.2021 року ОСОБА_1 31.12.2021 року було звільнено із займаної посади у зв'язку зі скорочення штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 13, 116) .
01.01.2022 року третьою особою у справі директором комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради Оводенко Аллою Іванівною 01.01.2022 року було затверджено штатний розпис на 2022 рік станом на 01.01.2022 року (а. с. 63-65, 124-126) .
Згідно наказу № 25 від 04.01.2022 року штатний розпис був затверджений та введений у дію з 01.01.2022 року (а. с. 127, 141) .
Згідно штатного розпису, чинного до 01.01.2022 року, керівний склад комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради включав три посади: посаду Директора, дві посади заступника: заступник директора з організації надання медичної допомоги населенню, яку обіймала позивачка у справі, та заступник директора з експертизи непрацездатності, яку обіймав ОСОБА_3 (а. с. 57-62, 118-123) .
Обидві посади заступників директора були скорочені з 01.01.2022 року.
Натомість, з 01.01.2022 у штатний розпис було введено три нових посади: медичний директор, заступник медичного директора з якості медичного обслуговування, заступник медичного директора з експертизи непрацездатності. Тобто, у результаті скорочення штатів збільшилась кількість керівного складу комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради.
Крім того, у штатний розпис з 01.01.2022 року була введена та ж сама посада, яка була скорочена з 01.01.2022 року, а саме: завідувач амбулаторії № 1 (а. с. 63-65, 124-126) .
Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови “Про практику розгляду судами трудових спорів” (зі змінами) № 9 від 06.11.1992 року роз'яснив про те, що розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулює вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.
30.12.2021 року, за день до звільнення позивачки, конференцією трудового колективу згідно протоколу № 2 від 30.12.2021 року був схвалений Колективний договір на 2021-2024 роки, із змінами (а. с. 51-55) .
Згідно Додатку № 2 до Колективного договору до Переліку професій і посад внесені посади, які введені у штатний розпис з 01.01.2022: медичний директор, заступник медичного директора з якості медичного обслуговування, заступник медичного директора з експертизи непрацездатності, але вони не були запропоновані позивачці, хоча кваліфікація, освіта позивачки дозволяла їй працювати на цих посадах (а. с. 52/зв) .
Крім того, позивачці не були запропоновані інші вакантні посади, зокрема, посада лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії № 9, на яку був переведений ОСОБА_3 , а з 04.01.2022 року він був призначений на нововведену посаду заступника медичного директора з експертизи непрацездатності; посада сімейного лікаря амбулаторії № 1, на яку була переведена завідуюча амбулаторією № 1 ОСОБА_4 , а з 04.01.2022 року вона була призначена на посаду заступника медичного директора з якості медичного обслуговування (а. с. 142-149) .
П. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не виконав покладений на нього обов'язок щодо працевлаштування позивачки під час звільнення, чим були порушені права ОСОБА_1 .
Ст. 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року № 3933-XII було ратифіковано Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року.
Згідно ст. 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
За змістом п. 2 ст. 9 вказаної Конвенції для того, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.
Відповідач не довів суду наявності законних підстав для звільнення з роботи ОСОБА_1 , а тому, її позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради № 91-ОС від 30.12.2021 року про звільнення із займаної посади у зв'язку із скорочення штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, про поновлення на роботі підлягають задоволенню.
Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Розрахунок середнього заробітку працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995 року № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.
Суд погоджується з наданим позивачкою розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки він здійснений відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, який не спростований іншою стороною. Згідно розрахунку, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивачки за період з 01.01.2022 року до 10.01.2023 року, виходячи з часу вимушеного прогулу, а саме: 264 робочих дні та середньоденного заробітку 1920,37 грн. , становить 506977,68 грн. (а. с. 170, 190, 195) .
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Відповідно до ч. 8 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
З огляду на викладені положення рішення суду у частині поновлення на роботі незаконно звільненої ОСОБА_1 підлягає негайному виконанню.
Ч. 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно приписів ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У відповідності до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до роз'яснень, що містить п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року (із змінами) спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, якщо право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, положень ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону “Про захист прав споживачів” чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За роз'ясненнями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року (із змінами) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням ступеня вини відповідача та інших обставин.
Згідно п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13.01.2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо) , яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи душевних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконною дією або бездіяльністю інших осіб.
При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із засад справедливості, добросовісності та розумності, і визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.
Заявляючи вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн. , позивачка зазначає про те, що майже 40 років вона бездоганно, чесно, віддано, відповідально відпрацювала у медичній сфері, не маючи жодних стягнень. Незаконним звільненням принижені її честь та гідність, порушений звичний для неї спосіб життя. У зв'язку з незаконним звільненням отримувала багато дзвінків від колег, знайомих, вимушена була доводити та захищати своє чесне ім'я добросовісного працівника, що призвело до моральних страждань, хвилювань, нервових стресів. Порушені стосунки з оточуючими людьми та стан самопочуття.
Суд вважає, що неправомірним звільненням з роботи позивачці дійсно заподіяна моральна шкода, яка визначається судом у розмірі 1000 грн. , виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, співмірності із заподіяною шкодою.
Крім того, суд вважає, що підлягають задоволенню вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у заявленому розмірі 5500 грн.
Правова допомога позивачці надавалась адвокатом Дубровною В. В. на підставі укладеного договору про надання правничої допомоги від 28.01.2022 року. Згідно п. 4.5. Договору детальний опис робіт (наданих послуг) , виконаних адвокатом, розрахунки за договором оформляються квитанцією, яка є додатком до договору (а. с. 173-175) .
Суду надана квитанція з переліком наданих послуг та акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) . Цими документами підтверджується детальний опис наданих робіт (послуг) , факт їх надання, виконання (а. с. 176, 177) .
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) . Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У відповідності до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” № 5076-VI від 05.07.2012 року видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно висновку, викладеному в п. 46 постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19, Верховний Суд звертає увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 26 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93263303) .
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) , а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 269 рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України” ) . У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Lavents v. Latvia” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України) .
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України) .
Суд вважає, що розмір понесених витрат на правничу допомогу є підтвердженим, він відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) , а також критерію розумності.
Крім того, оскільки прохальна частина позовної заяви містить 5 позовних вимог (3 немайнового характеру та 2 майнового характеру) , відтак суд дійшов висновку про те, що з комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Іллінська, буд. 48/50, код ЄДРПОУ 03083133) слід стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 13420 грн. (2684 грн. х 5) .
До того ж, суд бере до уваги те, що відповідачем при звільненні позивачки взагалі не враховувалися критерії, зазначені в ст. 42 КЗпП України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року) .
Таким чином, оскільки звільнення позивачки ОСОБА_1 було проведено відповідачем без дотримання імперативних вимог ст. ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України, відтак позов ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, слід задовольнити частково.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 259, 265, 268, 272 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради № 91-ОС від 30.12.2021 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку із скорочення штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України, 31.12.2021 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаду заступника директора з організації надання медичної допомоги населенню комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради.
Стягнути з комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Іллінська, буд. 48/50, код ЄДРПОУ 03083133) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2022 року до 10.01.2023 року включно в розмірі 506977,68 грн. .
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненого.
Стягнути з комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Іллінська, буд. 48/50, код ЄДРПОУ 03083133) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 1000 грн. .
Стягнути з комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Іллінська, буд. 48/50, код ЄДРПОУ 03083133) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн. .
Стягнути з комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Іллінська, буд. 48/50, код ЄДРПОУ 03083133) на користь держави судовий збір в розмірі 13420 грн. .
Рішення може бути оскаржене.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Сумського апеляційному суду.
Головуючий: І.Г. Бичков