Справа № 204/5400/22
Провадження № 1-кп/204/308/23
12січня 2023 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 22022040000000063, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.04.2022, за обвинуваченням: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровськ, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України,
В провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебуває обвинувальний акт у вищевказаному кримінальному провадженні.
В судовому засіданні 12.01.2023 прокурор подав до суду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 .
Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які обумовлені тим, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України. Існує ризик, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може виїхати за межі країни або іншим чином переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, що у подальшому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, унеможливить притягнення останнього до встановленої законом відповідальності. З огляду на санкцію ч. 1 ст. 111 КК України обвинувачений може вчинити дії, спрямовані на знищення документів, які стосуються кримінального провадження. Також, отримавши матеріали кримінального провадження та перебуваючи на волі, обвинувачений може розголосити відомості досудового розслідування, що в подальшому перешкоджатиме проведенню розслідування та виконанню необхідних дій у кримінальному провадженні. Продовження строку дії запобіжного заходу попередить можливий незаконний вплив обвинуваченого на свідків. Застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу не є доцільним та можливим, оскільки не зможе запобігти уникненню вищезазначених ризиків.
У судовому засіданні прокурор підтримав вищезазначене клопотання та просив його задовольнити.
Захисник у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора, зазначив, що ризики про які зазначає прокурор є необґрунтованими.
Обвинувачений у судовому засіданні підтримав позицію захисника.
Вислухавши позиції учасників процесу, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу, крім випадків передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених у тому числі ст. 111 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою.
Частиною 1, 2 ст. 177, ч. 1 ст. 178 КПК України визначено, що застосування запобіжного заходу здійснюється з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків на підставі наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявності ризиків, для запобігання яких здійснюється запобіжний захід.
Частиною 5 ст. 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до конвенції та практики ЄСПЛ, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії» та «Ігнатов проти України», обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення. Це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення.
Практика ЄСПЛ, також передбачає, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При розгляді цього клопотання, суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення дійсних ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують тримання особи під вартою, при наявності обґрунтованої підозри.
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 111 КК України, санкції яких передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років та позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої відповідно. Державна зрада є тяжким злочином проти основ національної безпеки України. Розуміючи тяжкість і невідворотність покарання, у разі визнання його винуватим, з метою уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_5 може переховуватися від суду, в тому числі на території агресора-Російської Федерації в умовах воєнного стану. Існує ризик, що обвинувачений, у разі незастосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, може продовжити кримінальне правопорушення та/або вчинити інше правопорушення, в тому числі спрямоване проти основ національної та громадської безпеки у період воєнного стану. Крім того наявна імовірність, що перебуваючи на свободі обвинувачений може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також розголосити відомості досудового розслідування керуючись власним і вигідним для себе інтересом.
Суд зазначає, що застосований до обвинуваченого запобіжний захід не виходить за межі розумного строку тривалості, відповідає чинним підставам, меті його застосування та кореспондується із суспільним інтересом.
Відтак, з огляду на доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винним у вчиненні злочину, суд доходить висновку, що існує необхідність у продовженні строку дії застосованого стосовно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Частиною 4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 111 Кримінального кодексу України.
Отже, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, забезпечення виконання ним належної процесуальної поведінки в умовах воєнного стану, враховуючи характер кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_5 та який свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи, суд вбачає підстави не визначити розмір застави у цьому кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 110, 176-178, 183, 193-194, 197, 331, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 12 березня 2023 року включно.
Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення
Повний текст ухвали складено 16.01.2023.
Суддя ОСОБА_1