Справа № 612/480/21
(1-кп/199/97/23)
18.01.2023 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання: ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро кримінальне провадження №12012221110000278 від 19.06.2021 відносно ОСОБА_3 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , обвинуваченої ОСОБА_3 ,-
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_3 у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Обвинувачена ОСОБА_3 та її захисник ОСОБА_5 не заперечували проти клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Суд, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_3 на 60 днів, вважає клопотання прокурора таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Як зазначено в ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Калашник проти Росії» тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі. Якщо законом встановлено презумпцію щодо обставин, які стосуються підстав тримання під вартою, має бути, крім того, переконливо доведена наявність конкретних обставин, які переважують правило поваги до особистої свободи.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, тобто в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, за яке законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
На думку суду вже лише ці обставини можуть спонукати людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Не будучи самостійною підставою для утримання особи під вартою, тяжкість обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, що ґрунтується на позиції в рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії», у відповідності з якою суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
При цьому, при продовженні раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченій, судом ураховуються та не порушуються вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
Клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Отже, саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання ОСОБА_3 процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Разом з тим, підстав, які б виключали можливість застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у виді тримання під вартою судом не вбачається, доказів, які б підтверджували неможливість на даний час перебування останньої під вартою стороною захисту не надано.
Розглядаючи можливість застосування альтернативних запобіжних заходів до обвинуваченої, суд, враховуючи вищезазначене, відповідно до приписів ст. 183 КПК України вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.
З огляду на зазначене, суд вважає необхідним продовжити строк тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_3 на 60 днів.
Керуючись ст.ст. 110, 131, 132, 350, 369, 371, 372 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченої ОСОБА_3 під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 18 березня 2023 року включно.
Ухвала суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченою, її захисником, законним представником, прокурором безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення їй копії ухвали.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суддя: