18.01.23
ЄУН 336/6230/22
провадження №2/336/590/2023
іменем України
18 січня 2023 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Нагорних О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу ЄУН 336/6230/22 (номер провадження 2/336/590/2023) за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, -
встановив:
15 листопада 2022 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя звернувся позивач ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19 жовтня 2003 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 , який зареєстрували у с. Новоолександрівка Запорізького району Запорізької області, про що зроблений актовий запис № 09.
У шлюбі у них народилися діти: донька, ОСОБА_3 , 2004 року народження та син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом сторони не проживають, між ними припинені всі відносини як чоловіка та дружини.
Син проживає разом з позивачем, що підтверджується відповідною довідкою.
Батьки зобовязані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей. Такий рівень позивач один не може забезпечити.
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою та просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня предявлення даного позову і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Роз'яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз'яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.
22 грудня 2022 року, відповідач ОСОБА_2 надала відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти задоволення даного позову. В обгрунтування своїх заперечень, вказує, що з 07.10.2022 року не проживає з певних причин за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки її чоловік побив її та погрожував скинути з 9 поверху. До поліції з цього приводу вона не зверталась. Їй довелося переїхати до сестри, де на даний час і проживає. Вона не може бачитися з дітьми, та не може забрати свої речі.
Позивач ОСОБА_1 влітку та до середини вересня не проживав з ними, з певних причин. І тому вихованням та купівлею продуктів та всім необхідним займалася тільки вона. На даний час вона не має можливості сплачувати аліменти на утримання дитини, так як з 30.11.2022 року звільнилася зі школи, і на даний час не працює.
Крім того, вона несла витрати на проїзд до м. Запоріжжя на роботу, придбання продуктів харчування, сезонного одягу тощо. Вона не має у власності будь-якого нерухомого майна, цінностей та банківських вкладів.
18 січня 2023 року було подано аналогічний відзив, без доказів вручення та / або направлення іншій стороні.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надав заява про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає.
Відповідач, ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, була повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомила. Надала відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Відповідно до пункту 1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ.
Згідно пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: - справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема малозначні справи.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Відповідно до статті 19, статті 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до положень пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України, пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України даний спір є малозначним в силу закону.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що 19 жовтня 2003 року позивач та відповідач одружилися у с. Новоолександрівка Запорізького району Запорізької області, про що зроблений актовий запис № 09, що підтверджується свідоцтвом про одруження.
У шлюбі у них народилися діти: донька, ОСОБА_3 , 2004 року народження та син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_3 , 2004 року народження, є повнолітньою та продовжує навчання.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , в м. Запоріжжя Шевченківський район Запорізька область, про що 20 квітня 2010 року складено відповідний актовий запис за № 457, Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції. Батьками дитини є: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 20 квітня 2010 року.
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 03 квітня 2018 року по теперішній час.
Відповідно до довідки голови правління ОСББ «Миколи Краснова 7А» № 1111-1 від 11 листопада 2022 року ОСОБА_1 мешкає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та має склад родини: донька ОСОБА_3 , 2004 року народження та син, ОСОБА_4 , 2010 року народження. Факт проживання ОСОБА_1 з двома дітьми за даною адресоюз 2018 року по теперішній час.
Разом з позивачем проживає дитина, ОСОБА_4 , 2010 року народження, чого і не оспорює відповідач.
Разом сторони не проживають, що ними не оспорюється.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей. Такий рівень позивач один не може забезпечити.
Відповідач є працездатною особою та не має на утриманні інших дітей.
22 грудня 2022 року, відповідач ОСОБА_2 надала відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти задоволення даного позову. В обгрунтування своїх заперечень, вказує, що з 07.10.2022 року не проживає з певних причин за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки її чоловік побив її та погрожував скинути з 9 поверху. До полоції з цього приводу вона не зверталась. Їй довелося переїхати до сестри, де на даний час і проживає. Вона не може бачитися з дітьми, та не може забрати свої речі.
Позивач ОСОБА_1 влітку та до середини вересня не проживав з ними, з певних причин. І тому вихованням та купівлею продуктів та всім необхідним займалася тільки вона. На даний час вона не має можливості сплачувати аліменти на утримання дитини, так як з 30.11.2022 року звільнилася зі школи, і на даний час не працює.
Крім того, вона несла витрати на проїзд до м. Запоріжжя на роботу, придбання продуктів харчування, сезонного одягу тощо. Вона не має у власності будь-якого нерухомого майна, цінностей та банківських вкладів.
В ухвалі про відкриття провадження у справі від 16 листопада 2022 року роз'яснено відповідачу про на подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України, і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем жодних доказів в обгрунтування своїх заперечень до відзиву не надано.
Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження обставин зазначених відповідачем, зокрема не надано жодних доказів, що позивач чинить перешкоди відповідачу в спілкуванні з дітьми, чи зверталась з цього приводу відповідач в компетентні органи.
Посилання відповідача на те, що позивач ОСОБА_1 влітку та до середини вересня не проживав з ними, з певних причин. І тому вихованням та купівлею продуктів та всім необхідним займалася тільки вона, суд не бере до уваги, оскільки позивач звернувся до суду 15 листопада 2022 року та саме з цього періоду просить стягнути аліменти на утримання дитини. Звернення до суду з позовом це право особи.
Доводи відповідача про те, що вона не має можливості сплачувати аліменти на утримання дитини, так як з 30.11.2022 року звільнилася зі школи, і на даний час не працює, не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 83 ЦПК України врегульований порядок подання доказів.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до положень ч. 3, 4 ст. 84 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 84 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідачем жодних доказів в обгрунтування своїх заперечень до відзиву не надано.
Відповідач є працездатною особою та не має на утриманні інших дітей.
Відповідач не надає матеріальну допомогу дитині, внаслідок чого позивач ОСОБА_1 не може забезпечити дитині належний рівень життя.
Згідно ч. 2 ст. 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 51 Конституції України передбачено обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Крім того, в ст. 180 СК України зазначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька (ст. 183 СК України) або у твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України) за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина, і виплачуються щомісячно.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» відсутність домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину є підставою для звернення в суд з відповідним позовом того із них, з ким вона проживає.
З матеріалів справи слідує, що між сторонами у справі відсутня домовленість (договір) щодо сплати аліментів на утримання дітей. Дитина проживає разом з батьком, позивачем у справі.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-Х1І від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин 7, 8 статті 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Відповідно до ч. 1ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного духовного і соціального розвитку.
Відповідно до положення ч.1, ч. 2статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 p., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві.
Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 Сімейного кодексу України.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідач ніякої матеріальної допомоги добровільно не надає.
Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення умов необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред'явлення позову.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року N 2037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 3 липня 2018 року № 2475-VIII, у статті 182 СК України у частині другій абзац другий після слова «Мінімальний» доповнено словом «гарантований».
Так, відповідно до положень частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Законодавством встановлений мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину.
Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (справа Хант проти України, HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків.
Судом встановлено, що на даний час дитина проживає разом з батьком окремо від матері, дитина перебуває на утриманні батька, між сторонами не досягнуто згоди щодо сплати аліментів, що є підставою звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини.
Аліменти є одним із способів виконання батьками обов'язку по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Батьки за рішенням суду можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби (ст. 188 СК України). Однак, таких обставин відповідачем не доведено.
Судом не встановлено підстав для звільнення ОСОБА_2 від обов'язку утримувати сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Закон покладає на батьків обов'язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. У випадку невиконання батьками обов'язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду.
Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що вона звільнилася 30.11.2022 року і на даний час не працює не може бути обставиною, яка б звільнила її від обов'язку утримувати свою дитину, яка не досягла 18 років.
Доказів, які б вказували на здійснення ОСОБА_2 активних дій з пошуку роботи матеріали справи не містять. Звільнення з попереднього місця роботи і те, що вона не працює не впливає на її обов'язок утримувати дитину.
Таким чином, при визначенні частки заробітку (доходу) матері, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, суд враховує також матеріальне становище дитини, але визначає її розмір таким чином, щоб це не впливало на стан здоров'я та загальний матеріальний стан відповідача. При визначенні суми аліментів, що будуть стягуватися, суд вважає можливим визначити розмір аліментів на утримання однієї дитини у частці від доходу (заробітку) відповідача у розмірі 1/4 однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі позовної заяви з 15 листопада 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Щодо судових витрат
Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини позивач звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.
У разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору.
Оскільки позивач, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору щодо стягнення аліментів на утримання дитини, суд стягує з відповідача судовий збір в розмірі 992,40 грн. у дохід держави у порядку ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 51 Конституції України, ст.ст. 1, 7, 141, 150, 155, 180-183, 191 СК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 11, 12, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 275, 278, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі позовної заяви, тобто з 15 листопада 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Дата складання повного судового рішення 18 січня 2023 року.
Суддя: