Справа № 183/3030/22
№ 2/183/2804/22
13 січня 2023 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря судового засідання Краснянської Д.О.,
розглянувши, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави в особі Державної казначейської служби України, третя особа ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю суду, -
23 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави в особі Державної казначейської служби України, третя особа ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з Державної казначейської служби України 226 000 грн. моральної шкоди шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , а також судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 25.05.2018 року на неї було здійснено напад ОСОБА_2 , що зафіксовано в ЄДРДР за № 12018040350001146, матеріали справи направлені до суду 22.12.2018 року за ч. 1 ст. 125 КК України.
21 квітня 2021 року ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області прийняте рішення про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 в скоєнні кримінального провадження передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Позивач наполягає на тому, що Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області не дотримано строку розгляду справ і як наслідок уникнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_2 , що призвело до погіршення зміни звичного складу життя та порушення нормальних життєвих зв'язків та почуття відсутності справедливості, і як слідство моральних страждань та переживань з приводу розгляду кримінального провадження, де позивачка є потерпілою /а.с.1-8/.
23 червня 2022 року Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву передано для розгляду судді Парфьонову Д.О. /а.с.15/.
Ухвалою суду від 24 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 направлено до Дніпропетровського апеляційного суду для визначення підсудності /а.с.16/.
Ухвалою суду Дніпропетровського апеляційного суду від 11 липня 2022 року відмовлено у визначенні підсудності цивільної справи /а.с.21/, справу повернуто до суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 21 липня 2022 року задоволено заяву про самовідвід судді Парфьонова Д.О., справу направлено на повторний автоматичний розподіл /а.с.25/.
21 липня 2022 року Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву передано для розгляду судді Оладенко О.С. /а.с.26/.
Ухвалою суду від 22 липня 2022 року задоволено заяву про самовідвід судді Оладенко О.С., справу направлено на повторний автоматичний розподіл /а.с.28/.
22 липня 2022 року Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву передано для розгляду судді Сороці О.В. /а.с.29/.
Ухвалою суду від 25 липня 2022 року по справі було відкрите провадження, розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження /а.с.30/.
В судове засідання позивач не з'явилася, звернулася до суду з заявою про розгляд справи у її відсутність, одночасно позов підтримала, просила задовольнити позов у повному обсязі /а.с.32/.
Представник відповідач відзив на позов не подав, в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома.
Третя особа, ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома.
На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
21 квітня 2021 року ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_2 в скоєнні кримінального провадження, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, закрито, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності /а.с.12/.
ОСОБА_2 обвинувачувався у скоєнні кримінального правопорушення, вчиненого ним 25 травня 2018 року.
З огляду на зміст заявлених позивачем вимог та наведених на їх обґрунтування мотивів вони фактично стосуються незгоди з порушенням суддею Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області процесуальних норм при розгляді кримінальної справи.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Крім того, суд не вправі підмінювати і констатувати факт порушення Конвенції, оскільки це є виключно компетенцією Європейського суду. Суд першої інстанції не вправі підмінювати рішення Європейського суду.
Щодо вимог зазначених ОСОБА_1 у позовній заяві про стягнення моральної шкоди з Держави в особі Державної казначейської служби, суд зазначає наступне.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 липня 2020 року у справі № 686/20389/19, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 61-10591св19), від 03 грудня 2019 року у справі № 686/26653/18 (провадження № 61-12277св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 27 квітня 2020 року у справі № 686/17297/18 (провадження № 61-2738св19).
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Однак, позивач не скористався наданим йому Цивільним процесуальним кодексом України правом, в судове засідання не прибув та не подав іншим чином жодних доказів підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивачем не доведено причинного зв'язку між завданою моральною шкодою та діями відповідача, інших належних та допустимих доказів щодо завдання моральної шкоди позивачем не надано.
Сам факт прийняття процесуального рішення судом у справі 183/8077/18 не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування. При цьому, позивач не має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 1176 ЦК України.
Враховуючи наведене, суд не знаходить підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Питання щодо судових витрат належить вирішити у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України.
На підставі викладеного, ст.ст. 55, 56 Конституції України, керуючись ст.ст.23, 1167, 1174, 1176 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12,76-82,89,141,263-265, 280 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до держави в особі Державної казначейської служби України, третя особа ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю суду - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів, з моменту отримання ним копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повне найменування сторін.
позивач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6;
третя особа - ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 .
Суддя Сорока О.В.