Справа № 212/5344/22
2/212/216/23
17 січня 2023 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Козлова Д. О.,
за участю секретаря - Кіясь А. Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 212/5344/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права на спілкування, виховання та визначення способу участі батька у вихованні й спілкуванні з дитиною, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривому Розі ради,
за участі позивача - ОСОБА_1 , -
Позивач звернувся до суду із даним позовом до відповідачки, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на те, що 05.07.2003 року між сторонами було укладено шлюб, під час якого у них народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2020 року шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Після розлучення сторін їх спільний син ОСОБА_3 залишився проживати разом з матір'ю, ОСОБА_2 , та остання разом із сином проживала за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Після розлучення відносини між позивачем та відповідачкою погіршилися, оскільки вони не можуть знайти спільного вирішення питання щодо реалізації права ОСОБА_1 на можливість спілкування з дитиною та його виховання, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з сином. На теперішній час відповідачка виїхала на постійне проживання до Чеської Республіки та без дозволу батька вивезла спільного сина, ОСОБА_3 . Відповідачка на теперішній час всіляко перешкоджає спілкуванню ОСОБА_1 із сином навіть через соціальні мережі. ОСОБА_2 також не виходить із ним на зв'язок, всіляко перешкоджаючи його спілкуванню із ОСОБА_3 . Також відповідачка зараз мешкає із чоловіком в Чехії, поведінка якого викликає у позивача занепокоєння, оскільки той поводиться некоректно по відношенню до його сина, ОСОБА_3 . Додавав, що його старший син, ОСОБА_5 , у телефонних розмовах, скаржився також на чоловіка відповідачки та його поведінку відносно нього та його молодшого брата. При цьому ОСОБА_2 у Чеській Республіці влаштувалася на роботу, тому догляд та виховання за спільним для сторін сином, ОСОБА_3 , відповідачкою здійснюється на неналежному рівні. Вказував, що він бажає бачити свого сина, спілкуватися із ним, брати участь у його вихованні та догляді, цікавитися успіхами сина у навчанні, в чому він наразі позбавлений. Також вказував, що він дуже любить свого сина, ОСОБА_3 , не погоджуючись із тим, що ОСОБА_2 порушує його права, позбавляючи можливості брати активну участь в житті сина, бо він як батько має право на безпосереднє виховання дитини, на зустрічі зі своїм сином, що сприятиме ефективній реалізації прав дитини та батьківських прав позивача на особисте спілкування, налагодження близьких відносин та підтримання емоційного зв'язку з ОСОБА_3 . На підставі переліченого просив суд усунути перешкоди, що йому чинить відповідачка, визначивши способи його участі у вихованні сина, ОСОБА_3 , шляхом побачень та спілкування з дитиною: з 08:00 г. до 19:00 г. кожної суботи за місцем проживання батька з можливістю відвідування дитячих розважальних закладів; в день народження дитини, ІНФОРМАЦІЯ_7, до досягнення сином повноліття; на державні та Християнські свята, «Новий рік», «Різдво», « Пасха » тощо, кожного парного року (2022, 2024, 2026 та далі) з 10 год. до 20 год. за місцем мешкання батька з можливістю відвідування дитячих розважальних закладів; в день народження батька, ІНФОРМАЦІЯ_8, з 10 год. до 20 год. щороку без обмеження місця зустрічей; не обмежене спілкування з сином засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку; на протязі 10 днів під час літніх канікул та 3-х днів під час семестрових канікул, поклавши судовий збір на відповідачку.
Позивач, ОСОБА_1 , у суді, підтримуючи заявлені ним вимоги у повному обсязі, надав пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, стверджуючи, що 5 березня 2022 року ОСОБА_2 без його відома вивезла сина, ОСОБА_3 , до Чехії, де наразі він залишається перебувати, вказуючи, що мати та бабуся ОСОБА_3 перешкоджає йому вільно із сином спілкуватись, створюючи перешкоди, не даючи змоги зв'язатися із сином за допомогою різних засобів зв'язку та контролюючи хід такого спілкування ОСОБА_3 із батьком. Просив задовольнити позов повністю.
Відповідачка, ОСОБА_2 , у судове засідання за невідомих суду причин не з'явилась повторно, будучи про час та місце розгляду справи повідомленою належним чином, не надавши ані заяв по суті справи, ані заявивши жодних клопотань.
Представники Органу опіки та піклування виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривому Розі ради до судового засідання також не з'явились, надавши заяву з проханням розгляд справи провести за відсутності представника третьої особи, ухваливши рішення в інтересах дитини.
За ч. 1 ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Натомість, суд зазначає, що підстави, визначені ст. 223 ЦПК, для відкладення розгляду справи у даному випадку відсутні, внаслідок чого суд розглянув справу за відсутності відповідачки та представників третьої особи.
Суд, дослідивши матеріали справи та опитавши свідків, вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом було встановлено, що з 5 липня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим повторно 4 березня 2020 року Покровським районним у місті Кривому Розі відділом ДРАЦС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 402 від 05.07.2003 року, який було розірвано рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 28 квітня 2020 року, що підтверджується копією вказаного рішення по справі № 212/2175/20.
Згідно із свідоцтвом про народження, виданим повторно 4 березня 2020 року Покровським районним у місті Кривому Розі відділом ДРАЦС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 180 від 05.02.2013 року, вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якого зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до інформації виконкому Покровської районної в місті Кривому Розі ради від 16 листопада 2022 року вбачається, що, розглянувши на засіданні комісії з питань захисту прав дитини в Покровському районі встановлено, що ОСОБА_1 мешкає фактично на АДРЕСА_2 , де створені належні умови для проживання, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 8 листопада 2022 року. Натомість, мати малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , фактично із сином разом з 3 березня 2022 року мешкають у Чехії, що відповідачка повідомила у телефонній розмові, внаслідок чого за ст. 19 СК підготувати висновок щодо участі позивача у спілкуванні зі своїм сином Орган опіки та піклування виконкому Покровської районної в місті Кривому Розі ради не має можливості, що підтверджується витягом з протоколу від 15 листопада 2022 року.
Свідок ОСОБА_7 вказувала у судовому засіданні, що вона є цивільною дружиною позивача, з яким наразі мешкає разом, тому стверджувала, що відповідачка дійсно чинить перешкоди у спілкуванні батька із сином, ОСОБА_3 , не даючи сину вільно спілкуватися із ОСОБА_1 та контролюючи таке спілкування, внаслідок чого позивач змушений щоденно намагатись додзвонитися до свого молодшого сина, а в разі успішної спроби таке спілкування проходить у присутності ОСОБА_2 або її матері, що суттєво впливає на вільне спілкування батька із сином та не дає йому змогу активно приймати участь у вихованні ОСОБА_3 . Так позивач приблизно лише 1 раз на 10 днів може поспілкуватися із ОСОБА_3 на протязі не більше 5 хвилин. Додавала також, що новий чоловік ОСОБА_2 негативно спливає на стосунки ОСОБА_3 із батьком, оскільки агресивно себе поводить із позивачем під час їх спілкування, намагаючись впливати на стосунки ОСОБА_1 з ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні вказував, що ОСОБА_1 є його батьком, а ОСОБА_3 - його молодшим братом. Зазначав, що він на початку війни у березні 2022 року виїхав за межі України до Чехії разом із ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та бабусею, матір'ю відповідачки. Однак через 8 місяців він повернувся до України, а ОСОБА_3 , мати та бабуся там залишись жити, оскільки там для них наявні добрі умови для проживання. Підтвердив, що ОСОБА_2 дійсно не дає змоги вільно спілкуватися молодшому брату, ОСОБА_3 , зі своїм батьком, тому ОСОБА_1 вдається десь лише 1 раз на тиждень поспілкуватися із молодшим сином. Вказував також, що після свого повернення до України він й сам зрідка спілкується із ОСОБА_3 .
Встановлені судом обставини, підтверджені показами свідків, свідчать про те, що з боку ОСОБА_2 позивачу дійсно чиняться перешкоди у спілкуванні з сином та у вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який наразі мешкає разом із матір'ю у Чехії.
Суд зазначає, що за ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 СК.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 СК батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Згідно із ч. 1 ст. 151 СК батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
На підставі ч. 1 ст. 153 СК мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
За ч. 1, 2 ст. 155 СК здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 СК.
При цьому за ч. 2 ст. 157 СК той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
На підставі ж ч. 3 ст. 157 СК той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 159 СК якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
За ч. 2 ст. 159 СК суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
За ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (набула чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахування кожних конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (стаття 19 СК України).
Таким чином за відсутності висновку Органу опіки та піклування, встановивши, що права ОСОБА_1 як батька порушуються матір'ю, суд дійшов висновку про необхідність визначення способів участі батька у вихованні й спілкуванні з малолітньою дитиною.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом в постанові від 25 березня 2020 року по справі № 185/8359/17.
При цьому суд зазначає, що за ч. 2 ст. 160 СК місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Також на підставі ст. 313 ЦК визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
За п. 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Отже, тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Таким чином суд дійшов висновку про те, що, виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом в постанові від 25 березня 2020 року по справі № 185/8359/17.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, вказано, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основні особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Також згідно із ч. 1 ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками.
За п. 2 ст. 10 Конвенції про права дитини передбачено, що дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особливі відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишити будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишити будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про спосіб участі батька чи матері у вихованні дитини, коли її батьки проживають окремо.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року.
Так на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року по справі № 712/10623/17.
У цьому сенсі суд зазначає, що внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, оскільки батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, а виїзд дитини за кордон на час військового стану у супроводі того з батьків, з ким дитина проживає та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.
На підставі переліченого, зважаючи на те, що в Україні досі діє воєнний стан, суд вважає, що вкрай несприятливими наслідками для дитини буде вимушена необхідність повністю змінити своє соціальне становище та зв'язки виключно для забезпечення участі у вихованні батьком, який відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» та Конвенції про права дитини не позбавлений можливості брати таку участь під час тимчасового проживання дитини за кордоном, оскільки це за встановлених особливих обставин буде суперечити найкращим інтересам дитини, бо запропонований позивачем спосіб участі батька у вихованні дитини перешкоджатиме нормальному розвиткові сина сторін.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом в постанові від 11 грудня 2019 року по справі № 463/6859/18.
Крім того, виходячи з аналізу положень ч. 2 ст. 160 СК та встановлених обставин справи, згоду на виїзд дитини до батька в Україну повинен надати також сам ОСОБА_3 , який вже досяг 10-річного віку.
Таким чином на підставі переліченого суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають лише частковому задоволенню шляхом усунення з боку ОСОБА_2 перешкод у вихованні та вільному спілкуванні ОСОБА_1 з сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановленням такого способу участі батька у вихованні дитини, як не обмежене спілкування з сином засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку, оскільки у задоволенні іншої частини позовних вимог суд не вбачає законних підстав з метою забезпечення найкращих інтересів такої дитини.
За подання до суду позовної заяви ОСОБА_1 було сплачено 1984,80 грн. судового збору, внаслідок чого відповідно до ст. 141 ЦПК з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню витрати останнього на оплату судового збору, зважаючи на часткове задоволення заявлених судом позовних вимог, тобто у сумі 992,40 грн.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права на спілкування, виховання та визначення способу участі батька у вихованні й спілкуванні з дитиною, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривому Розі ради, - задовольнити частково.
Усунути для ОСОБА_1 перешкоди з боку ОСОБА_2 у вихованні та вільному спілкуванні із сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Встановити наступний спосіб участі батька, ОСОБА_1 , у вихованні дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме: не обмежене спілкування із сином засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку.
У задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 17 січня 2023 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Д. О. Козлов