Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про повернення позовної заяви
17 січня 2023 року Справа №200/14/23
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Лазарєв В.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, стягнення додаткової винагороди, -
02 січня 2023 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, стягнення додаткової винагороди.
Ухвалою суду від 09 січня 2023 року позовна заява була залишена без руху, позивачеві надано строк протягом десяти днів з наступного дня після отримання копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із відповідними доказами в обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.
11 січня 2023 року до суду на виконання вказаної ухвали надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
В заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що на початку травня місяця 2022 року його повідомлено про звільнення зі служби в поліції за порушення службової дисципліни, а саме за не вихід на службу. У зв'язку з чим, він звернувся до адвоката та 13 травня 2022 року уклав з ним договір про надання правової допомоги.
Однак, у листопаді 2022 року він дізнався про те, що адвокатом не були виконані умови договору. На думку позивача адвокат допустив недобросовісну бездіяльність, отримав кошти за послуги, які повинен був надати, скористався своїм становищем та не надав йому відповідні послуги. Позивач зазначає, що телефонував адвокату постійно, щоб отримувати інформацію про хід судової справи.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Також позивач вважає, що оскільки, адміністративний позов подано в місячний строк з дня отримання наказу про звільнення, то строк на його оскарження підлягає поновленню.
Розглянувши заяву про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя цієї статті КАС України).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Таким чином, служба у національній поліції є публічною службою.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з позовної заяви, позивач, зокрема, просить визнати протиправним та скасувати наказ від 21 березня 2022 року № 9 о/с дск "Про звільнення". При цьому позивач не заперечує факту обізнаності про оскаржуваний наказ, ще у травні 2022 року.
В той же час, позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду 28.12.2022 року. Тобто, позивачем пропущений місячний строк звернення до суду із даним позовом.
Як вже зазначалось, позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Оцінюючи зазначені позивачем в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду підстави для поновлення цього строку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його поновлення з огляду на таке.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України”).
Окрім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”, пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”).
Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Частиною другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Встановлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що у випадку, коли особа вважає, що її права під час прийняття на публічну службу, проходження чи звільнення з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду в більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду (справа № 240/12017/19 від 31.03.21) звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом “Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt”, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду з урахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, а також положень частини п'ятої статті 122 КАС України, суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Суд встановив, що позивач не надав доказів того, що він вчинив усі необхідні дії, які свідчать про бажання реалізації його процесуальних прав з метою їх захисту.
Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи позивача на некомпетентність представника позивача в правових питаннях, оскільки ця обставина не є такою, що створювала об'єктивні перешкоди для звернення до суду. Більш того, такі обставини повністю залежали від волевиявлення позивача.
Також позивачем не надано доказів вжиття заходів щодо виконання адвокатом умов договору про надання правової допомоги. Надана позивачем електронна переписка свідчить, що позивач з серпня 2022 року по листопад 2022 року не цікавився щодо факту подання адвокатом позовної заяви.
Суд звертає увагу, що юридична необізнаність не може визнаватися тією непереборною обставиною, явищем чи фактором, що завадили позивачу з дотриманням установлених законом строків звернутися до суду з позовом.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 540/2097/18.
Суд критично ставиться до доводів позивача щодо неотримання копії оскаржуваного наказу огляду на наступне.
Відповідно до пункту 6 частини 5 статті 44 КАС України, учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі “Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain” Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Суд звертає увагу, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії та безпосередньо стосується проходження позивачем публічної служби, саме позивач є особою, яка зацікавлена як в отриманні рішень, так і їх оскарженні у разі незгоди у визначені законом строки. При цьому, реалізація позивачем права на отримання копії оскаржуваного наказу залежала виключно від його власного волевиявлення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 9901/299/20.
Крім того, визначальним є час ознайомлення особи з самим фактом звільнення.
У позовній заяві позивач зазначає, що про факт звільнення він дізнався у травні 2022 року. Отже про порушення своїх прав позивач був обізнаний щонайменше у травні 2022 року.
Суд звертає увагу, що поважними визнаються обставини, які об'єктивно є непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Отже вказані обставини не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Позивачем не зазначено інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, існування будь-яких перепон у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не зазначено, а ті що наведені з огляду на їх зміст не є такими, що створювали чи могли створити в майбутньому перешкоди для звернення до суду. Більш того, вони викликані непрофесійністю адвоката.
У відповідності до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 21 березня 2022 року № 9 о/с дск про звільнення зі служби в поліції, поновлення на службі в поліції на посаді старшого оперуповноваженого УОТЗ Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 21 березня 2022 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення, а саме з 21 березня 2022 року по день фактичного розрахунку, оскільки судом не встановлено, а позивачем не доведено існування обставин, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого строку.
Враховуючи, що вимоги про стягнення додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень щомісячно, починаючи з 22 березня 2022року до дня припинення та/або скасування воєнного стану в Україні є похідними від вимог про поновлення на роботі, позов в цій частині також підлягає поверненню.
У відповідності до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 123, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, стягнення додаткової винагороди, - повернути позивачеві в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 21 березня 2022 року № 9 о/с дск про звільнення зі служби в поліції, поновлення на службі в поліції на посаді старшого оперуповноваженого УОТЗ Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 21 березня 2022 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення, а саме з 21 березня 2022 року по день фактичного розрахунку.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.В. Лазарєв