ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.01.2023Справа № 910/10978/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛ ПІВДЕНЬ" (65005м. Одеса, вул.Степова, буд. 23/25)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5)
про стягнення 33 546,32 грн.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОІЛ ПІВДЕНЬ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення штрафу у розмірі 33 546,32 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем було прийнято 28.12.2021 та здійснено перевезення вантажу, проте останнім було допущено прострочення терміну доставки вантажу на 15 діб. Внаслідок чого у позивача виникло право нарахувати до стягнення з відповідача штраф за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 33 546,32 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/10978/22 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
23.12.2022 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву та заява про поновлення строку для надання відзиву, яка обґрунтована тим, що у зв'язку з введення по свій території України воєнного стану, масовими повітряними тривогами та відключенням електроенергії, у останнього не було можливості своєчасно підготувати та подати відзив, а тому Акціонерне товариство «Українська залізниця» просить суд врахувати дані обставини поважними та поновити строк для подання. Разом із відзивом на позовну заяву, відповідачем було також подано до суду заяву про застосування строку позовної давності при зверненні до суду, на підставі якої відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Розглянувши заяву про поновлення строку для надання відзиву, суд дійшов висновку про її задоволення, з огляду на наступне.
Частиною 1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).
Одночасно, судом в контексті означеного враховано, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Приписами ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
За приписами частин 1, 3 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши наведені відповідачем обставини в обґрунтування пропуску процесуального строку для подання відзиву, суд визнає їх поважними, у зв'язку з чим заява відповідача про поновлення строку, встановленого ухвалою суду від 25.10.2022 для подання відзиву, підлягає задоволенню.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Поряд із цим, у зв'язку з перебуванням судді Пукшин Л.Г. у щорічній відпустці у період з 26.12.2022 по 13.01.2023, повний текст складений та підписаний після виходу судді з відпустки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
15.12.2020 року між Акціонерним товариством «ОРЛЕН Летува» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОІЛ ПІВДЕНЬ» (Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу № LT/21/022/R/TN/E.
В межах зазначеного Договору Продавець відправив зі станції відправлення «Бугяняй» (код станції: 126302) AT «Литовські залізні дороги» на адресу ТОВ «ОІЛ ПІВДЕНЬ» вантаж згідно з залізничною накладною СМГС № 0404072 з відомістю вагонів (Накладна) на станцію призначення «Одеса-Застава 1» Одеської залізниці AT «Укрзалізниця». Графа 25 Накладної містить посилання на згаданий вище Договір.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем на п'ятнадцять діб порушено терміни доставки вантажів за вказаною залізничною накладною, визначені ст. 24 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, у зв'язку із чим просить суд з стягнути з відповідача штраф у розмірі 33 546,32 грн на підставі ст. 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позовних вимог, та зазначив, що позивачем неправильно проведено розрахунок штрафу, оскільки всупереч вимогам параграфу 2 ст. 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, такий розрахунок здійснено не від провізної плати, а від суми всіх провізних платежів. Крім того, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності та клопотання про зменшення розміру неустойки до 0,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Згідно з частиною 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом ст. 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 909 Цивільного кодексу України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами (ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України).
Згідно до статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
При цьому, згідно з пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (надалі - Статут), Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Також, відповідно до пункту 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно ст. 4 Статуту залізниць перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні сполучення.
За приписами ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, є частиною національного цивільного законодавства України.
Правовідносини в Україні щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів та згідно якої здійснюється перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному вантажному між станціями у внутрішньому залізничному сполученні країн, залізниці яких приймають участь в даній Угоді, за накладними, передбаченими даною Угодою.
Угода про міжнародні вантажні сполучення встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому залізничо-поромному сполученні (параграф 1 ст. 3 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення).
Так, відповідно до ст. 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до пунктів 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Параграфом 1 ст. 14 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення передбачено, що у відповідності з договором перевезення перевізник зобов'язується за плату перевезти доручений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, погодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу. Параграфом 3 цієї ж статті передбачено підтвердження укладення договору перевезення накладною.
Отже, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що між сторонами у справі на підставі залізничної накладної № 0404072 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею у міжнародному сполученні.
Відповідно до параграфів 2, 3 ст. 24 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення термін доставки вантажу визначається виходячи з наступних норм: для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км; для інших відправлень - 1 доба на кожні розпочаті 200 км.
Строк доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу.
За умовами параграфів 5, 7 ст. 24 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення перебіг строку доставки вантажу розпочинається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі отримувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповна доба вважається повною.
Строк доставки вважається дотриманим, якщо вантаж прибув на станцію призначення до спливу строку доставки і перевізник повідомив отримувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу в розпорядження отримувача. Порядок повідомлення отримувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу.
Згідно до ст. 2 Угоди та додатку 1 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення «Правила перевезення вантажів» розділу 1 пункту 2.1 відправка - це вантаж за однією накладною (відправлення) приймається до перевезення від одного відправника на одній станції відправлення на адресу одного одержувача на одну станцію призначення.
Відповідно до ст. 23 Статуту дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій.
Судом встановлено, що вантаж зі станції відправлення Бугяняй Литовської залізниці відправлено 28.12.2021, відстань перевезення становить 1762 км.
Отже, нормативний термін доставки вантажу складає 10 діб (9 діб + 1 доба на операції, пов'язані з відправленням вантажу, з розрахунку 1 доба на кожні 200 км, що почались).
Водночас, на станцію призначення Одеса-Застава 1 Одеської залізниці вантаж прибув 22.01.2022, що свідчить про перевищення нормативного терміну доставки вантажу на 15 діб.
Параграфом 1 статті 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення визначено, що якщо перевізником не був дотриманий строк доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 термін доставки вантажу, перевізник сплачує відшкодування за перевищення строку доставки у вигляді неустойки.
Згідно з параграфом 2 ст. 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення - терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки і розраховується, як відношення перевищення терміну доставки (в добах) до загального терміну доставки, а саме:
- 6% провізної плати при перевищенні терміну доставки не зверху однією десятою загального терміну доставки;
- 18% провізної плати при перевищенні терміну доставки більше за одну десяту, але не понад три десятих загального терміну доставки;
- 30% провізної плати при перевищенні терміну доставки більше трьох десятих загального терміну доставки.
З огляду на викладене, розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу відповідачем у даному випадку, за доводами позивача, становить 33 546,32 грн, що розрахований як 30% від провізної плати, яка визначена у накладній у розмірі 111 821,05 грн.
За наведених обставин суд вважає слушними заперечення відповідача щодо неправильного розрахунку позивача, який помилково здійснив розрахунок неустойки від загальної суми всіх платежів за перевезення - 111 821,05 грн, а не від суми провізної плати виключно.
При цьому відповідачем обставини прострочення виконання свого зобов'язання із вчасної доставки вантажу не заперечувались.
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України). Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Акціонерним товариством «Українська залізниця» не надано жодних доказів на підтвердження того, що мали місце незалежні від відповідача об'єктивні причини, що зумовили затримку у доставці вантажу, які згідно законодавства дають право залізниці на збільшення терміну доставки.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Як було встановлено судом, вантаж відповідачем доставлено вантажоодержувачу із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного ст. 24 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, що відповідно до ст. 45 вказаної Угоди є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 29 448,09 грн, виходячи з наступного розрахунку: 98 160,30 грн (провізна плата) х 30% = 29 448,09 грн., що свідчить про часткову обґрунтованість позовних вимог.
При цьому, щодо заяви позивача про застосування наслідків спливу позовної давності судом зазначається наступне.
Відповідно до частини 6 статті 315 Господарського кодексу України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Згідно частини 3 статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Частиною 1 статті 19 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Відповідно до параграфу 1 ст. 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення право пред'явлення претензії до перевізника належить відправникові і одержувачеві.
Так, претензія пред'являється з відповідним обґрунтуванням і зазначенням суми відшкодування. Претензія пред'являється в паперовому вигляді, а при наявності домовленостей між учасниками перевезення - в електронному вигляді.
Згідно з параграфом 3 ст. 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення претензія пред'являється по кожній відправці окремо за винятком: 1) претензії про повернення переборів провізних платежів. Така претензія може пред'являтися по декільком відправленням; 2) випадків, коли по декільком відправленням складено один комерційний акт, у таких випадках претензія пред'являється на всі відправлення, зазначені в комерційному акті.
Претензія по одному відправленню на суму, еквівалентну 23 швейцарським франкам і менше, не підлягає задоволенню. Якщо претензія пред'являється на більшу суму і вона визнається такою, що підлягає задоволенню в розмірі, еквівалентному 23 швейцарським франкам і менше, то ця сума відшкодування заявникові не виплачується (параграф 4 ст. 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення).
Параграфом 5 ст. 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення передбачено, що до претензії долучаються документи передбачені Правилами перевезення вантажу. Претендент зобов'язаний обґрунтувати претензію у відповідності з Правилами перевезення вантажів.
Відповідно до параграфу 7 ст. 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення претензійні вимоги, що випливають із договору міжнародного залізничного вантажного перевезення розглядаються перевізником протягом 180 днів з дня її отримання.
При частковому або повному відхиленні претензії перевізник повідомляє претенденту підстави відхилення претензії та одночасно повертає документи, прикладені до претензії (параграф 8 ст. 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення).
Відповідно до параграфу 1 статті 47 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення позов може бути пред'явлено тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія. Право пред'явлення позову на підставі цієї Угоди належить тій особі, яка має право пред'явити претензію перевізнику.
Параграфом 2 статті 47 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення передбачено момент виникнення права на пред'явлення претензії та позову, за умовами якого право пред'явлення претензії та позову виникає, зокрема, для інших вимог - з дня настання обставин, які стали підставою для їх пред'явлення.
Згідно з параграфом 3 статті 47 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення позов може бути пред'явлено, якщо перевізник не дав відповідь на претензію у строк, встановлений на розгляд претензії; якщо протягом строку на розгляд претензії перевізник повідомив особу, яка звернулася з претензією, про її відхилення повністю або частково.
Як встановлено у параграфах 1-3 ст. 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, позови до перевізника на підставі цієї Угоди про перевищення строку доставки вантажу пред'являються протягом 2 місяців, по іншим вимогам - протягом 9 місяців.
Вказані у § 1 цієї статті цієї статті строки обчислюються з моменту виникнення права пред'явлення позову, встановленого в § 2 статті 47 Угоди «Вимоги за договором перевезення. Підсудність» даної Угоди. День початку перебігу строку давності в строк не включається.
Пред'явлення претензії, оформленої у відповідності до ст. 46 «Претензії» цієї Угоди, призупиняє перебіг строків давності, передбаченої § 1 цієї статті.
Перебіг строку давності продовжується з того дня, коли перевізник повідомив претенденту про повне або часткове відхилення його претензії або з моменту закінчення строку, установленого в параграфі 7 статті 46 цієї Угоди, якщо претензія залишена перевізником без відповіді.
Повторне пред'явлення претензії з тих самих підстав не зупиняє перебіг строків давності, передбачених в параграфі 1 цієї статті.
Судом встановлено, що датою отримання повідомлення про прибуття вантажу за накладною №0404072 є 22.01.2022, отже право на пред'явлення позову виникло у позивача з 23.01.2022.
З метою досудового врегулювання спору 23.02.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією № ПрОП-44 від 22.02.2022 про сплату штрафу за прострочення доставки вантажу за залізничною накладною №0404072 на 33 546,32 грн, яка була отримана відповідачем 07.04.2022, що підтверджується випискою з офіційного сайту Укрпошти, наданого Позивачем до матеріалів справи.
При цьому, при пред'явленні претензії було дотримано вимоги параграфу 3 та параграфу 5 ст.46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, а тому підстав для повернення претензії позивача без розгляду у відповідача не було.
Тобто, відповідно до параграфу 7 ст. 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, 180-денний строк на розгляд претензії розпочався з дня її отримання, тобто, з 07.04.2022, та закінчився 04.10.2022.
Отже, з 23.02.2022 був зупинений перебіг строків давності у зв'язку з пред'явленням претензії, а 04.10.2022 закінчився 180-денний строк (відраховується з моменту отримання претензії відповідачем, тобто, з 07.04.2022) на надання відповіді на претензію.
Так, з 05.10.2022 перебіг строку давності продовжився ще на місяць.
У даному випадку позивач звернувся до суду з позовом 12.10.2022, що підтверджується накладною Акціонерного товариства «Укрпошта», тобто в межах строку, передбаченого параграфом 1 статті 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, а тому заява відповідача про строк позовної давності застосуванню не підлягає.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки до 0,00 грн, судом зазначається наступне.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України ).
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).
Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки обґрунтовано над скрутним матеріальним становищем відповідача, відсутністю коштів навіть на виплату заробітної плати працівникам, що спричинено військовою агресію Російської Федерації проти України та введенням у зв'язку з цим воєнного стану.
Так, відповідачем здійснюються на безкоштовній основі евакуаційні перевезення пасажирів з території ведення активних бойових дій до безпечних регіонів, а також безоплатно транспортовано гуманітарну допомогу.
Крім того, у зв'язку з блокуванням в портах України експорту агропродукції продукції зупинено перевезення запланованого на експорт зерна, що призвело до суттєвого зниження доходу.
При цьому, суд зазначає, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022, який продовжено згідно зі змінами, внесеними Указами від 14.03.2022 № 133/2022, та від 18.04.2022 № 259/2022, з 05:30 25.05.2022 строком на 90 діб.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» є стратегічним підприємством залізничного транспорту, яке після початку збройної агресії виконує евакуаційні рейси, перевезення військових та військових вантажів по всій Україні, а відповідні рейси є безкоштовними для людей.
Систематично здійснюються ракетні обстріли залізничної інфраструктури та відповідач власними силами, засобами та коштами здійснює відновлення інфраструктури з метою підтримки обороноздатності нашої держави.
Суд враховує, що до повномасштабної військової агресії проти України основним джерелом доходу відповідача було комерційне перевезення вантажів, однак після початку військових дій комерційні перевезення значно скоротились, а в деяких регіонах повністю припинились. Тобто, відповідач наразі, докладаючи всіх зусиль для збереження життів людей та зміцнення обороноздатності країни, несе значні витрати для виконання таких завдань при одночасному значному зменшенні доходу від здійснення своєї основної підприємницької діяльності.
Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомість фактів військової агресії, виконання відповідачем евакуаційних рейсів, здійснення перевезення для потреб Збройних Сил України, ракетні обстріли об'єктів залізничної інфраструктури підтверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування України, безліччю публікацій у національних та міжнародних засобах масової інформації, а також не заперечується агресором.
Отже, наведені факти є загальновідомими обставинами, у зв'язку із чим, в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування. При цьому, ці обставини (повинні бути) відомі обом сторонам.
Суд враховує, що порушення відповідачем зобов'язань мало місце до початку військової агресії, проте наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки, оскільки якби порушення строків перевезення вантажів мало б місце після 24.02.2022 (тобто, після запровадження військового стану), то підлягав би доведенню сам факт наявності такого порушення з огляду на очевидність причин затримки.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку частково задовольнити подане відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки та стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Позивача штраф у розмірі 14 724,05 грн (50% від обґрунтованого розміру неустойки 29 448,09 грн).
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з огляду на часткове задоволення позову.
При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись ст. 129, 236-239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіл Південь» (65005, м. Одеса, вул. Степова, буд. 23/25, ідентифікаційний код: 43177272) неустойку у розмірі 14 724 грн 05 коп. та судовий збір у розмірі 2 177 грн 90 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 17.01.2023
Суддя Л.Г. Пукшин