ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.01.2023Справа № 910/11172/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "САВ 92" (03115, м. Київ, вул. Миколи Краснова, буд. 27)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 45)
про стягнення 447 825,74 грн
Представники сторін: не викликались
Приватне акціонерне товариство "САВ 92" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" про стягнення 447 825,74 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №01/06/2020 від 01.06.20202 у останнього виникла заборгованість у розмірі 335 737,67 грн. Крім цього, позивачем нараховано до стягнення з відповідача пені у розмірі 84 242,24 грн, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 7 667,96 грн та інфляційні втрати у розмірі 20 177,87 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 суд відкрив провадження у справі №910/11172/22 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
25.11.2022 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що оскільки позивач не виконав умови договору щодо передачі відповідачу повного комплекту документів на товар, вказаного в п. 2.9. договору, що крім іншого перешкоджає відповідачу здійснювати вільний обіг такого товару, відсутні будь-які правові підстави стверджувати, що визначений договором граничний строк виконання зобов'язання з оплати товару сплив, та відсутні правові підстави для примусового стягнення оплати в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадженні у справі №910/11172/22 відмовлено.
07.12.2022 через загальний відділ діловодства суду від Позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву із доказами його направлення Відповідачу, відповідно до якого Позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
15.12.2022 через загальний відділ діловодства суду від Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив із доказами направлення їх, відповідно до яких, останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
За приписами ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Поряд із цим, у зв'язку з перебуванням судді Пукшин Л.Г. у щорічній відпустці у період з 26.12.2022 по 13.01.2023, повний текст складений та підписаний після виходу судді з відпустки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
01.06.2020 між Приватним акціонерним товариством «САВ 92» (Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (Боржник, Покупець) було укладено Договір № 01/06/2020.
Відповідно до умов п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця товари народного споживання, а саме електропобутові товари (побутові холодильники, морозильники машини і прилади для механізації побутових робіт, побутові прилади для очищення, зволоження, кондиціонування повітря, електроосвітлювальну арматуру і електролампи, електронагрівальні прилади, провідникові вироби і т.д. і т.п.), телерадіотовари (електропрогравальну, звукозаписувальну апаратура, апаратуру для відеозапису та відтворення зображення і звуку, носії для запису звуку, платівки, телевізійні приймачі, частини, вузли, а також деталі до них і т. д. і т.п.), комп'ютерну техніку (комп'ютерна техніка та її комплектуючі, носії інформації, очищуючі засоби) (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п. 2.8 Договору право власності на Товар від Постачальника до Покупця переходить у момент підписання відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН) Покупцем. До моменту підписання Покупцем відвантажувальних документів на Товар, всі ризики, пов'язані з пошкодженням або втратою Товару, несе Постачальник.
Як вбачається з п. 2.9 Договору (з урахування погоджених протоколом розбіжностей змін), Постачальник разом з Товаром зобов'язується передати Покупцеві наступні документи:
- оригінал рахунку-фактури із зазначенням Товару, кількості, ціни за одиницю та вартості всієї партії товару. Рахунок фактура, який виставляється постачальником, якщо дозволяють технічні можливості Постачальника, повинен містити посилання на номер та дату укладання цього Договору;
- товарно-транспортну накладну або інший рівнозначний транспортний документ;
- видаткову накладну (при розбіжностях у фактичній кількості прийнятого Товару з кількістю Товару, зазначеного в супровідній документації, невід'ємною частиною видаткової накладної є акт приймання товару, складений за формою, погодженою Сторонами в Додатку № 1 до Договору);
- копію декларації відповідності та/або сертифіката відповідності вимогам технічних регламентів (по кожному найменуванню Товару), документи що містять відомості про реєстрацію декларації (реєстраційний номер, дата видачі, інформація про термін дії, орган видачі), паспорт якості, санітарно-гігієнічне свідоцтво, екологічні висновки, якщо такі документи потрібні для певного виду Товару, відповідно до законодавства України, надаються при першому відвантаженні, надалі на окрему вимогу Покупця, а також розміщені на мережевому ресурсі: http://docs.google.com/folder/d/0Bx7dvGfy9vbZZXhkZnFJMmdIQ2М /edit?pli=1.
Відповідно до умов п. 3.5. Договору (з урахування погоджених протоколом розбіжностей змін), Покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого Товару протягом 75 (сімдесяти п'яти) календарних днів з дати поставки відповідної партії Товару на склад Покупця та підписання видаткової накладної. При цьому, Постачальник зобов'язується надати повний пакет документів на Товар (партію Товару). Форма оплати - безготівковий розрахунок.
Згідно з пункту 7.4. Договору, за прострочення оплати за поставлений Товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який оплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення, але не більше 20 % від вартості поставленої партії Товару.
Відповідно до п.9.1 Договору, він набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2020. У випадку, якщо жодна із Сторін у строк не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів до закінчення строку дії цього Договору не заявить у письмовій формі іншій Стороні про свою відмову від пролонгації Договору, Договір автоматично пролонгується на наступний календарний рік (п.9.4 Договору).
Н виконання умов договору Позивач в період з 30.12.2021 по 15.02.2022 р. поставив у встановлені Договором строки, а Відповідач отримав Товар на загальну суму 585 737,67 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, а саме:
- № 4731173 від 30.12.2021 на суму 260 696,11 грн;
- № 4902986 від 08.02.2022 на суму 257 728,02 грн;
- № 4937495 від 15.02.2022 на суму 67 313,54 грн.
Відповідачем, взяті на себе відповідно до умов укладеного між сторонами Договору, обов'язки щодо повної та своєчасної оплати поставленого Товару, було виконано частково на суму 250 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, наданими Позивачем до матеріалів позовної заяви від 28.07.2022 на суму 80 000,00 грн, від 30.06.2022 на суму 120 000,00 грн та від 23.09.2022 на суму 50 000,00 грн.
Отже, станом на дату подання позовної заяви до суду за Відповідачем за розрахунком Позивача обліковується заборгованість у розмірі 335 737,67 грн.
Крім того, Позивачем було нараховано пеню у розмірі 84 242,24 грн., 3% річних у розмірі 7 667,96 грн. та інфляційні збитки у розмірі 20 177,87 грн.
Відповідач у своєму відзиві на позов заперечував проти заявлених вимог Позивача, посилаючись на відсутність доказів передачі Позивачем Відповідачу документів на підставі п.2.9 Договору, а отже вказував на передчасність даного позову, у зв'язку із відсутністю підстав для твердження про те, що строк виконання зобов'язання з оплати Товару сплив. Крім того, Відповідач зазначив, що він не має можливості встановити належним чином факт передачі або не передачі документів передбачених п. 2.9 Договору шляхом перевірки упаковки поставленого Товару по ряду об'єктивних причин. Так з 24 лютого 2022 року у зв'язку з Початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та тимчасовою окупацією територій областей України де знаходяться магазини ТОВ «ДІЄСА» (Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь, Херсон, Нова Каховка) та відсутність доступу до них; активні бойові дії в регіонах де знаходяться магазини ТОВ «ДІЄСА», що ускладнює доступ до них; повне або часткове знищення магазинів ТОВ «ДІЄСА» у містах: Київ, Буча, Ірпінь, Харків, Херсон; часткове знищення та обмежений доступ до основного товарного складу ТОВ «ДІЄСА» у с. Квітневе Броварського району Київської області не дають можливості ТОВ «ДІЄСА» встановити обсяг зобов'язань за Договором строк виконання яких настав з урахуванням положень п. 3.5. Договору, та об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами Договору до кінця дії форс-мажорних обставин.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 01/06/2020 від 01.06.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Приписи вказаної статті кореспондуються з нормами статті 712 Цивільного кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України). Аналогічні положення містяться в статті 526 Цивільного кодексу України.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив Відповідачеві товар на загальну суму 585 737,67 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, наданими Позивачем, проте Відповідач не оплатив поставлений Товар в повному обсязі.
Поряд із цим, судом зазначається, що заперечення Відповідача, викладені у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву, щодо передчасності подання позову та ненадання Позивачем відповідних документів на підставі п. 2.9 Договору, спростовуються наступним.
Так, обумовлений Договором Товар був прийнятий Відповідачем без жодних зауважень, що, не заперечувалось самим Відповідачем. При цьому, умовами Договору не вимагається будь-яке письмове оформлення факту передання Покупцю документів за переліком, визначеним п. 2.9. Договору. Доказом відсутності будь-яких претензій та зауважень з боку Відповідача щодо «комплектності» Товару та документів, що мають бути надані разом з Товаром, є саме підписані Відповідачем видаткові накладні. Всі видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, мають посилання на укладений сторонами Договір. Доказів існування спору між сторонами з приводу якості та кількості переданого Товару у справі немає.
Таким чином, за наявності підтвердженого доказами у справі факту отримання Відповідачем Товару за Договором, не звільняє Відповідача від оплати Товару. Крім того, судом зауважується, що Відповідачем було частково оплачено поставлений йому Товар у сумі 250 000,00 грн, що підтверджується наданими Позивачем банківськими виписками, при цьому, неотримання передбачених п.2.9 Договору документів, про яке неодноразово зазначалось Відповідачем, не завадило останньому частково оплатити поставлений Позивачем товар.
Крім того, відповідно до п. 3.5. Договору (з урахування погоджених протоколом розбіжностей змін), Покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого Товару протягом 75 (сімдесяти п'яти) календарних днів з дати поставки відповідної партії Товару на склад Покупця та підписання видаткової накладної. При цьому, Постачальник зобов'язується надати повний пакет документів на Товар (партію Товару). Форма оплати - безготівковий розрахунок.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку про те, що граничний строк оплати товару згідно з видатковими накладними № 4731173 від 30.12.2021 на суму 260 696,11 грн; № 4902986 від 08.02.2022 на суму 257 728,02 грн; № 4937495 від 15.02.2022 на суму 67 313,54 грн, станом на дату звернення Позивача до суду є таким що настав.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Враховуючи викладене, оскільки Відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі в обумовлені договором строки, суд дійшов висновку, що Відповідачем було порушено умови договору, а тому вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості в розмірі 335 737,67 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
При цьому, судом не приймаються посилання Відповідача на настання форс-мажорних обставин, які перешкоджають йому встановити належним чином факт передачі або не передачі документів передбачених п.2.9 Договору з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини.
У відзиві на позовну заяву Відповідач зазначив, що він не має можливості встановити належним чином факт передачі або не передачі документів передбачених п. 2.9 Договору шляхом перевірки упаковки поставленого Товару по ряду об'єктивних причин. Так з 24 лютого 2022 року у зв'язку з Початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та тимчасовою окупацією територій областей України де знаходяться магазини ТОВ «ДІЄСА» (Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь, Херсон, Нова Каховка) та відсутність доступу до них; активні бойові дії в регіонах де знаходяться магазини ТОВ «ДІЄСА», що ускладнює доступ до них; повне або часткове знищення магазинів ТОВ «ДІЄСА» у містах: Київ, Буча, Ірпінь, Харків, Херсон; часткове знищення та обмежений доступ до основного товарного складу ТОВ «ДІЄСА» у с. Квітневе Броварського району Київської області не дають можливості ТОВ «ДІЄСА» встановити обсяг зобов'язань за Договором строк виконання яких настав з урахуванням положень п. 3.5. Договору, та об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами Договору до кінця дії форс-мажорних обставин.
Також, Відповідач посилається на Лист Торгово-промислової палати України, який був розміщений на сайті ТПП України 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 та з якого вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Крім того, вказана вище подія як форс-мажорна обставина підтверджується індивідуальним сертифікатом № 3000-22-0460 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Поряд із цим, суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 січня 2022 у справі № 904/3886/21.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово- промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 N 44 (5), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до розпорядження ТТП України від 25.02.2022 N 3 "Про процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у період дії воєнного стану на території України" установлено, що тимчасово, на період воєнного стану на території України до припинення або скасування воєнного стану на території України, уповноважені регіональні торгово-промислові палати, мають право за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб, засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, в тому числі передбачених п. 4.2 Регламенту засвідчення Торгово-промислового палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс мажорних обставин, який затверджено Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 за N 44 (5) (із змінами та доповненнями).
Суд звертає увагу, що надання Сертифікату Торгово-промисловою палатою України, отриманого у встановленому законодавством порядку, є обов'язковою умовою, оскільки сам лише факт існування форс-мажорних обставин, або лист ТПП України, не звільняє від виконання зобов'язання автоматично. При видачі сертифікату Торгово-промислова палата України засвідчує не тільки форс-мажорні обставини, але і їх безпосередній вплив на конкретне зобов'язання (договір), у якому заявник є стороною (причинно-наслідковий зв'язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов'язань).
Відповідно до діючого законодавства України форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов'язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов'язання і не є підставою для припинення зобов'язань. Проте і звільнення від відповідальності може мати місце лише у випадку, коли невиконання зобов'язання є наслідком дії форс-мажорних обставин, що має бути доведено у встановленому чинним законодавством порядку та підтверджено належними документами.
Таким чином, Відповідач на підтвердження дії форс-мажорних обставин повинен був не тільки надати сертифікат Торгово-промислової палати України, а також надати підтвердження їх впливу на права та обов'язки сторін, які передбачені договором.
Разом із тим, судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що здійснення Відповідачем часткової оплати за поставлений за Договором Товар, відбулось 30.06.2022, 28.07.2022 та 23.09.2022, тобто більш ніж через чотири місяці після настання форс-мажорних обставин, на які посилається Відповідач, як на підставу для звільнення від відповідальності.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо повної та своєчасної оплати Товару, Позивач також просив суд стягнути з Відповідача пеню у розмірі 84 242,24 грн., 3% річних у розмірі 7 667,96 грн. та інфляційні збитки у розмірі 20 177,87 грн.
Згідно з пункту 7.4. Договору, за прострочення оплати за поставлений Товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який оплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення, але не більше 20 % від вартості поставленої партії Товару.
Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Суд, перевіривши розрахунок пені встановив, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідні періоди прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 84 242,24 грн пені у заявленому розмірі.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 667,96 грн - трьох процентів річних, суд відзначає наступне.
Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові
Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд дійшов висновку про те, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідні періоди прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 667,96 грн пені у заявленому розмірі.
Щодо заявленого позивачем до стягнення інфляційного збільшення в розмірі 20 177,87 грн за період з березня 2022 по квітень 2022 суд зазначає наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування, а також зважаючи на імперативність приписів частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку суду розглядати спір не інакше, як у межах заявлених вимог, щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат суд дійшов висновку, що правомірним є стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 20 176,57 грн згідно розрахунку суду.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, а заперечення Відповідача, викладені у відзиві на позов та у запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву спростовані наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами та нормами чинного законодавства України.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «САВ 92» частково.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 45, ідентифікацій код 36483471) на користь Приватного акціонерного товариства «САВ 92» (03115, м. Київ, вул. Миколи Краснова, буд. 27, ідентифікаційний код 42903398) заборгованість у розмірі 335 737 грн. 67 коп., пеню у розмірі 84 242 грн. 24 коп., 3% річних у розмірі 7 667 грн. 96 коп., інфляційні втрати у розмірі 20 176 грн. 57 коп. та 6 717 грн. 37 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В решті вимог - відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 17.01.2023
Суддя Л.Г. Пукшин