12.01.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/889/22
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Гарасимко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "АРС-Кераміка",
вул. Збаразька, буд. 18, м. Тернопіль, 46010;
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "РН-ІФ",
вул. Мазепи, 146, м. Івано-Франківськ, 76026;
про стягнення 115 516, 86грн.
за участю:
від позивача: Ванкевич А.В.;
від відповідача: Борзих А.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова група "АРС-Кераміка" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РН-ІФ" про стягнення 115 516, 86грн, з яких: 103 118,62грн - основний борг, 1 959,25грн - інфляційні втрати, 7 345,44грн - пеня, 3 093,55грн - штраф за неналежне виконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу з відстрочкою №493 від 23.03.2022.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 01.11.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
В судовому засіданні 01.12.2022 оголошувалась перерва до 15.12.2022.
Слід зазначити, що відсутність згоди позивача на проведення процедури врегулювання спору за участю судді унеможливило задоволення судом клопотання відповідача вх№16414/22 від 01.12.2022 про врегулювання спору за участю судді.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги. Обґрунтовує їх укладенням між сторонами договору купівлі-продажу з відстрочкою №493 від 23.03.2022 та несплатою відповідачем повної вартості поставленого по видаткових накладних №238/3, №239/3, №240/3 від 29.07.2022 товару в сумі 103 118,62грн, яку просить стягнути в судовому порядку. Крім того, за порушення грошового зобов"язання позивач просить суд покласти на відповідача додаткові юридичні обов"язки обумовлені пунктом 4.3. договору та частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді 1 959,25грн - інфляційних втрат, 7 345,44грн - пені, 3 093,55грн - штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 525, 526, 625, 629 Цивільного кодексу України, статей 193, 230, 231 Господарського кодексу України.
Представник відповідача в судовому засіданні вказує на часткову сплату платіжним дорученням №559 від 26.10.2022 вартості отриманого товару в сумі 10 000,00грн. Одночасно звертає увагу суду на існування форс-мажорних обставин, зумовлених військовою агресією Російської Федерації проти України, що засвідчені листом ТПП України від 28.02.2022, які вплинули на несвоєчасне виконання грошового зобов"язання. У зв"язку з цим, просить суд звільнити відповідача від сплати штрафних санкцій (відзив на позов вх№16413/22 від 01.12.2022).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи вказують на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова група "АРС-Кераміка" (продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РН-ІФ" (покупець/відповідач) укладено договір купівлі-продажу з відстрочкою №493 від 23.03.2022. Згідно умов цього договору продавець передає у власність покупця товар (будівельні, оздоблювальні матеріали), перелік, кількість та вартість якого, визначається у видатковій накладній, а покупець приймає товар та сплачує його вартість не пізніше ніж через 28 календарних днів з моменту фактичної передачі товару (пункти 1.1., 1.2., 2.3.,2.8.договору).
Виконуючи умови договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар, обумовлений договором №493 від 23.03.2022, на загальну суму 108 118,62 грн, підписав без жодних зауважень та скріпив печаткою видаткові накладні №238/3, №239/3, №240/3 від 29.07.2022 (а.с. 19-20). Однак, доказів сплати повної вартості поставленого товару відповідачем суду не подано.
Платіжним дорученням №559 від 26.10.2022 (а.с.37) відповідачем перераховано на рахунок позивача 10 000,00 грн з призначенням платежу оплата за матеріали згідно акту звірки. Матеріали справи містять підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків (а.с.55), в якому відображено сплату відповідачем 10 000,00грн та наявність станом на 08.12.2022 несплаченої вартості поставленого товару в сумі 93 118,62грн.
Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача в судовому порядку 115 516, 86грн, з яких: 103 118,62грн - основний борг, 1 959,25грн - інфляційні втрати, 7 345,44грн - пеня, 3 093,55грн - штраф.
Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають, зокрема з договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).
Договір купівлі-продажу з відстрочкою №493 від 23.03.2022 укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Покупець зобов"язаний сплати продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 статті 692 Цивільного кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті193 Господарського кодексу України).
Нормою частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з приписами статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки поставку товару перед судом доведено видатковими накладними №238/3, №239/3, №240/3 від 29.07.2022, а несплату в повному обсязі відповідачем не спростовано, то позовна вимога частині стягнення 93 118,42грн підлягає задоволення. При цьому, платіжним дорученням №559 від 26.10.2022, актом звірки взаємних розрахунків станом на 08.12.2022 відповідачем підтверджено перед судом сплату 10 000,00грн за отриманий товар. Часткова сплата відповідачем поставленого товару не заперечується позивачем.
За таких обставин суд прийшов до висновку про припинення існування між сторонами предмету спору щодо стягнення основного боргу в розмірі 10 000,00 грн, що в свою чергу у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, яка вказує на те, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, є підставою для закриття провадження у справі в цій частині.
Приписами статті 599 Цивільного кодексу України обумовлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"яаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).
Виходячи з положень вище зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Крім того згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що за порушення терміну розрахунку з продавцем, покупець сплачує на користь останнього пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення починаючи з першого дня такого прострочення, а також штраф у розмірі 3% від суми заборгованості. При цьому пеня нараховується протягом всього часу існування заборгованості.
Позивачем за порушення виконання грошового зобов'язання правомірно нараховано відповідачу 1 959,25 грн - інфляційних втрат, 7 345,44 грн - пені, 3 093,55грн - штрафу за період вказаний у розрахунках (а.с.7-16), які перевірено судом та визнано арифметично правильними.
При цьому, правових підстав для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій за порушення грошового зобов"язання - суд не вбачає.
Так, правилами статті 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У відповідності до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналогічні положення викладені у частині 2 статті 218 Господарського кодексу України, яка вказує на те, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з пунктом 5.1. договору сторони звільняються від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання зобов"язань, передбачених договором, якщо воно сталось внаслідок дії форс-мажорних обставин.
Сторона, що немає можливості належним чином виконати свої зобов"язання за договором внаслідок дії форс-мажорних обставин, повинна письмово повідомити іншу сторону про існуючі перешкоди та їх вплив на виконання зобов"язань за даним договором. У цьому випадку термін виконання зобов"язань за договором змінюється за взаємною згодою, про що сторони укладають додаткову угоду (пункт 5.3. договору).
Матеріали справи не містять ні листа ТПП України від 28.02.2022, на який посилається відповідач, ні доказів повідомлення позивача про неможливість своєчасного виконання грошового зобов"язання внаслідок дії форс-мажорних обставин, як і не містять укладеної між сторонами додаткової угоди, обумовленої пунктом 5.3. договору. Більше того, договір купівлі-продажу з відстрочкою №493, укладено між сторонами 23.03.2022, тобто вже після введення указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні воєнного стану.
Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.
Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.
Слід сказати, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Така ж правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.
З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача.
Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "АРС-Кераміка" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "РН-ІФ" про стягнення 115 516, 86грн - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РН-ІФ", вул. Мазепи, 146, м. Івано-Франківськ, 76026 (ідентифікаційний код 43938772) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "АРС-Кераміка", вул. Збаразька, буд. 18, м. Тернопіль, 46010 (ідентифікаційний код 32549732) 93 118,62 грн - заборгованості, 1 959,25 грн - інфляційних втрат, 7 345,44 грн - пені, 3 093,55грн - штрафу, 2 481,00 грн - судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 10 000,00грн - провадження у справі закрити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 17.01.2023
Суддя С.Кобецька