Кіровоградської області
"19" червня 2006 р.Справа № 4/156
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилько Ю.І.,за участю секретаря судового засідання Волоткевича А.В.,розглянув справу № 4/156
за позовом Бобринецької міжрайонної державної податкової інспекції м.Бобринець Кіровоградської області
до Селянське (фермерське) господарство Косенко Сергій Опанасович с.Сугокліївка Бобринецького району Кіровоградської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління державного казначейства в Кіровоградській області, м. Кіровоград,
про стягнення 4926 грн. 56 коп.
Представники:
від позивача - Пономарьов О.В. , довіреність № 1 від 03.04.06 ;
від відповідача - Гриб О.В. , довіреність № 1 від 01.06.06 ;
від 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: - Абрамов В.Д. , довіреність № 13-20/148-651 ;
Час прийняття постанови 14 год. 10 хвилин.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача , відповідача, обговоривши усі обставини справи, господарський суд,
Позивач обґрунтовує свої вимоги слідуючим.
В 1996 році згідно державного контракту між ВАТ "Бобринецьке ХПП" (заготівельником ) та СФГ Косенко С.О. (товаровиробником)- відповідач отримав бюджетну позичку в розмірі 4926 грн. 56 коп. під виконання зобов'язання щодо здачі відповідно до Державного контракту 250 цнт пшениці на підприємство заготівельника. Відповідач вказані умови угоди не виконав, станом на 27.02.2006 року заборгованість відповідача перед бюджетом складає 4926 грн. 56 коп.
Статтею 17 Бюджетного кодексу України передбачено, що у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" органи державної податкової служби України визнано в 2006 році органами стягнення простроченої заборгованості юридичних осіб перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками. Позивач наполягає на необхідності стягнути з відповідача 4926 грн. 56 коп. заборгованості до Державного бюджету.
Відповідач вимоги позивача заперечив, посилаючись на невстановлення факту отримання відповідачем коштів в розмірі 4926 грн. 56 коп. просить відмовити в задоволенні позову. Крім того, представник відповідача звернувся до суду з заявою про застосування до правовідносин строку позовної давності, оскільки з часу виникнення зобов'язань пройшло майже 10 років. Представник позивача не погодився з позицією відповідача щодо застосування до правовідносин строку позовної давності, обґрунтувати свої заперечення з посиланням на нормативні документи не зміг.
Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача вимоги підтримав та вважає за необхідне задовольнити позов повністю.
Дослідивши матеріали справи, пояснення сторін, господарський суд приходить до висновку про необхідність відмовити в позові повністю. Такий висновок суд зробив на підставі системного аналізу доказів та норм законодавства, що регулює спірні правовідносини. Господарський суд вважає, що є обґрунтованою заява відповідача щодо відсутності належних доказів отримання відповідачем грошової позики на виконання умов Державного контракту. Надані позивачем матеріали не підтверджують факт отримання грошових коштів чи товарного кредиту у вигляді зерна пшениці відповідачем.
З умов Державного контракту вбачається наявність намірів сторін вступити в правовідносини, причому предметом домовленості за Контрактом є здача 30 тонн пшениці, а не 250 цнт як зазначено в позовній заяві. Судом не можуть бути визнані належними доказами отримання бюджетної позички також акт передачі заборгованості по бюджетній позичці при міжобласному переміщенні зерна (а.с.8) та лист про взяття на облік казначейства підприємства відповідача (а.с.9), оскільки ці документи можуть лише опосередково доводити наявність відповідних обставин, а не слугувати доказами в розумінні ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, листом без номера та дати від імені директора ОСОБА_1 фактично повідомляється про надання відповідачу насіння пшениці в кількості 250 цнт., тобто товарного кредиту, а не грошових коштів на виконання умов Державного контракту.
За приписом ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Ухвалою господарського суду від 06.06.06 року позивачу запропоновано надати суду документальне підтвердження факту отримання відповідачем позички та документальне підтвердження виникнення заборгованості відповідача згідно до умов Державного контракту та її розмір.
Однак, позивач вимоги суду не виконав, посилаючись на неможливість представлення таких документів через їх відсутність.
Згідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Різні позиції позивача та відповідача щодо доведеності факту отримання позички з Державного бюджету відповідачем судом розцінюється як обов'язкова умова для витребування від позивача доказів. Однак, посилання представника позивача про неможливість надати докази через їх відсутність судом оцінюється як недоведеність фактичних обставин саме позивачем.
Разом з тим, суд не погоджується з пропозицією відповідача щодо застосування до правовідносин між сторонами спору положень ст. 257 Цивільного кодексу України про строки позовної давності. Як вбачається з п.9 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.05.95 року №02-5/451 відносини, що виникають між підприємствами, установами, організаціями і державною податковою інспекцією у зв'язку із здійсненням нею своїх контрольних функцій відповідно до Закону не є цивільно-правовими. Тому строки позовної давності, встановлені статтями 71 і 72 Цивільного кодексу України, до них не застосовуються.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 160,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд -
В позові відмовити повністю.
Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова виготовлена в повному обсязі 20 червня 2006 року.
Суддя Ю. І. Хилько