Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" січня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1404/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стейт Агро" (вул. Захисників, 2-А, с. Світильня, Броварський р-н, Київська обл, 07444)
до Приватного підприємства "Престиж Автомоторс" (вул. Велика Панасівська, 210, м. Харків, 61017)
про стягнення 300'000 грн
без виклику учасників справи
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стейт Агро", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Престиж Автомоторс", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 300'000 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.09.2022 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №922/1404/22, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.09.2022, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
Відповідач своїм правом на захист не скористався, відзив на позов не надав. Разом з цим, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.09.2022 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Велика Панасівська, 210, м. Харків, 61017.
Але судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "інші причини".
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/1404/22 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Отже, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини.
Позивач зазначає, що у лютому 2022 року між Товариством "Стет Агро" (покупець, позивач) та Приватним підприємством "Престиж Автомоторс" (продавець, відповідач) велись перемовини щодо укладання договору купівлі-продажу автомобіля Porsche 911.
Відповідачем було підготовлено проект договору №0744-22А від 04.02.2022 на суму 5'241'930 грн та виставлено рахунок №8 від 07.02.2022 на суму 300'000 грн у якості попередньої оплати за авто.
08.02.2022 позивачем вказаний рахунок було оплачено у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №486.
Як стверджує позивач, внаслідок недосягнення домовленостей щодо усіх істотних умов, договір купівлі-продажу №0744-22А від 04.02.2022 сторонами не підписано і як наслідок зазначений договір не було укладено.
Позивач зазначає, що відповідач отримані кошти за неукладеним правочином не повернув.
Будь-яких інших договірних або позадоговірних зобов'язань між сторонами не існує, що підтверджується довідкою позивача №6 від 04.07.2022 і як наслідок, свідчить про відсутність у відповідача правових підстав зберігати сплачений позивачем аванс.
З метою досудового врегулювання спору 05.07.2022, 21.07.2022 та 28.07.2022 позивач направив відповідачу листи-вимоги про повернення 300'000 грн безпідставно отриманих коштів, що підтверджується описами складання у цінні листи №0210200335460, №0210200337888, №0210200338728.
Проте вимога позивача була залишена відповідачем без відповіді.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що договірні відносини між сторонами не існували, жодних товарів позивачу не поставлялось. У зв'язку з чим, сплачені на користь відповідача суми слід вважати такими, що одержані останнім без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню на користь позивача в порядку ст. 1212 ЦК України.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Главою 83 ЦК України визначені загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна (майном також є грошові кошти), б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (внаслідок помилки, обману, випадковості або інших підстав набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України).
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені ст. 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях.
Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Суд звертає увагу на те, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
У разі ж якщо сторони згоди щодо укладення договору не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Отже, враховуючи те, що позивач не підписав спірний договір, слід дійти висновку, що договір купівлі-продажу №0744-22А від 04.02.2022 є таким, що не відбувся, тобто є неукладеним.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач доказів, в підтвердження існування правових підстав для набуття спірної суми грошових коштів, суду не надав.
Таким чином, сума грошових коштів, яка сплачена позивачем із посиланням на відповідний правочин, існування якого сторонами не підтверджено, є такою, що набута відповідачем без достатніх правових підстав, та підлягає поверненню на користь позивача за правилами ст. 1212 ЦК України, а позовні вимоги суд визначає обґрунтованими, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Приватного підприємства "Престиж Автомоторс" (вул. Велика Панасівська, 210, м. Харків, 61017, код ЄДРПОУ 32436962) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стейт Агро" (вул. Захисників, 2-А, с. Світильня, Броварський р-н, Київська обл, 07444, код ЄДРПОУ 43607513) 300'000 грн безпідставно отриманих грошових коштів та 4500 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Стейт Агро" (вул. Захисників, 2-А, с. Світильня, Броварський р-н, Київська обл, 07444, код ЄДРПОУ 43607513).
Відповідач: Приватне підприємство "Престиж Автомоторс" (вул. Велика Панасівська, 210, м. Харків, 61017, код ЄДРПОУ 32436962).
У зв'язку з введенням Указом Президента України № 64/2022 воєнного стану на території України із 24.02.2022, обмеженим здійсненням судочинства Господарським судом Харківської області через проведення бойових дій на території міста Харкова та об'єктивну неможливість підписання даного рішення у строки, передбачені ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі складено та підписано судом за наявної можливості, після встановлення он-лайн доступу суддів та працівників апарату суду до системи "Діловодство спеціалізованого суду" 16 січня 2023 року.
Суддя І.В. Трофімов