13 січня 2023 року
м. Київ
справа № 160/20447/21
адміністративне провадження № К/990/1157/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про стягнення недоотриманої частини заробітної плати,
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд: стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на його користь недоотриману частину заробітної плати, визначеної за статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» у період з травня 2020 року по 28 жовтня 2021 року у сумі 894474,00 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року, залишеними без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року, в позові відмовлено.
09 січня 2022 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року. Заявник, посилаючись на положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та задовольнити позов.
Предметом спору у цій справі є перерахунок заробітної плати прокурора у період з травня 2020 року по жовтень 2021 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
У тексті касаційної скарги підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник, зокрема, зазначив, що у цій справі судами не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування положень пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) під час обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням коефіцієнту підвищення, сформовані у справах №№813/5855/15, 804/8042/17, 826/15725/17, 826/17601/14, 814/197/15 та 816/4583/14 тощо.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
Так, за приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України відкриття касаційного провадження можливе, за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Водночас застосовність висновків Верховного Суду повинно здійснюватися через призму норми права, яка діє у часі та впливає на врегулювання спірних правовідносин, а відповідно і вирішення спору.
Перевіряючи доводи заявника щодо неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування положень пункту 10 Порядку №100, Верховним Судом установлено, що у наведені заявником приклади справ не є подібними до спірних правовідносин, так як відсутні будь-які спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.
Так, у адміністративних справах №№813/5855/15, 804/8042/17, вирішувалося питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, у справі № 826/15725/17 предметом спору був середній заробіток за час вимушеного прогулу, а у справах 826/17601/14, 814/197/15 та 816/4583/14 предметом спору було поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Натомість предметом спору у цій справі є стягнення недоотриманої частини заробітної плати, визначеної за статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а тому наведені ОСОБА_1 приклади висновків Верховного Суду є незастосовними до спірних правовідносин через те, що зміст спірних правовідносин у цій справі у порівнянні з наведеними заявником прикладами справи є відмінним.
Інші аргументи скарги зводяться до неповного з'ясування судами першої та апеляційної інстанції обставин справи, доводів щодо неправильної оцінки доказам у справі та незгоди з висновками судів щодо відсутності підстав для задоволення позову. Такі мотиви мають суб'єктивний характер та свідчать про переоцінку доказів у справі, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд указує, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_3 не виклала передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проста констатація самого факту наявності або відсутності висновку у постанові Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/не застосування цієї норми права.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про стягнення недоотриманої частини заробітної плати повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.А. Уханенко