Справа № 240/43453/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
13 січня 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
в грудні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (відповідача) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати з 20 червня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що становить дві мінімальні заробітні плати (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік) та зобов'язання вчинити відповідні дії.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 12.09.2022 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 20 червня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 20 червня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що за результатами розгляду зразкової справи №240/4946/18, предметом оскарження в якій виступали дії щодо не проведення нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у відсотковому відношенні до мінімальної заробітної плати, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року зазначила, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом України № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Не погодившись з судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позову, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачка вказує, що має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення та яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, як визначив суд першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник відповідача зазначає, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначені апеляційні скарги розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є непрацюючим пенсіонером та проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.
На своє звернення до відповідача щодо призначення та виплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, позивач отримала відмову, з огляду на те, що положення статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04 лютого 2016 року №987-VIII (далі - Закон України №987-VIII) передбачають доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження. Оскільки такий Закон неконституційним не визнано, наведена правова норма не передбачає та не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб'єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Так, спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон України №796-ХІІ).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині покладення на відповідача обов'язку здійснити відповідне підвищення до пенсії, виходячи із розміру 2 мінімальних заробітних плат, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме: пункту 3розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, згідно яких: “ 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. За змістом пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Відтак, виходячи з наведеного, розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, на підставі статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, встановлюється із застосуванням, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача провести нарахування і виплату позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, яка передбачена статтею 39 Закону України №796-ХІІ, підлягали частковому задоволенню шляхом зобов'язання нарахувати і виплатити таку доплату в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня календарного року.
При цьому, як вірно зазначає суд першої інстанції, такий висновок суду не протирічить положенням статті 71 Закону України №796-ХІІ.
Зазначеною правовою нормою закріплено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
При цьому, положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень статті 39 Закону України №796-ХІІ, що не має своїм правовим наслідком призупинення дії такої.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом під час розгляду зразкової справи №200/9195/19-а, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду.
Зокрема, у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду названої справи зазначено, що Законом України № 1774-VІІІ змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
Доводи апеляційної скарги відповідача, що с. Вигів Коростенського району Житомирської області включено до зони посиленого радіоекологічного контролю, населені пункти до якої віднесені за соціально-економічним фактором, тому відсутні підстави для доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, яка передбачена статтею 39 Закону України №796-ХІІ, колегія суддів вважає необгрунтованими знважаючи на наступне.
Так, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, який є додатком до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 р. №106, с. Вигів Коростенського району Житомирської області згідно з розрахунками доз додаткового опромінення віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Одночасно, с. Вигів Коростенського району Житомирської області включено і до зони посиленого радіоекологічного контролю, населені пункти до якої віднесені за соціально-економічним фактором.
Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з його преамбулою, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до ст. 14 цього Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які:
- постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
- постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Суд звертає увагу, що позивач згідно наявної у матеріалах справи копії посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (серія НОМЕР_1 ) є постраждалою особою 3 категорії.
А тому, враховуючи віднесення населеного пункту, у якому проживає позивач, до зони гарантованого добровільного відселення за радіаційним фактором, а також статус позивача як потерпілої особи від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, який надавався за умови постійного проживання або праці у зоні гарантованого добровільного відселення, у суду відсутні підстави для позбавлення позивача права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого ст. 39 Закону №796, лише з тих підстав, що с. Вигів Коростенського району Житомирської області одночасно включено і до зони посиленого радіоекологічного контролю за соціально-економічним фактором.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.