Справа № 120/6344/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Н.В.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
13 січня 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в серпні 2022 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (відповідача) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 05.09.2022 позов задовольнив частково. Визнав протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка Сергія Володимировича від 20.05.2021 в виконавчому провадженні №62654852 про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини №35627/10 від 18.06.2020.
Зобов'язав Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити заходів щодо виконання в повному обсязі резолютивної частини рішення Європейського суду з прав людини №35627/10 від 18.06.2020 стосовно виплати ОСОБА_1 пені за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діяла в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що тривалим невиконанням відповідачем рішення суду йому завдано моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн, що також впливає на його право на мирне володіння своїм майном.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що а ні в позовній заяву, а ні в апеляційній скарзі позивачем не було надано до суду належні докази стосовно обгрунтованості вимог щодо відшкодування моральної шкоди.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Рішенням Європейського суду з прав людини №35672/10 від 18.06.2020 у справі "Тюрюков проти України", окрім іншого, постановлено:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 3 000 (три тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Згідно доданого до позовної заяви супровідного листа ДУ "Вінницька УВП №1" від 17.07.2020 за вих. №Т/1508, позивач в липі звернувся до Міністерства юстиції України з листом до Міністерства юстиції України.
За інформацією викладеною в листі від 17.07.2020 за вих. №31790/4161-30-20/5.2.2 Міністерством юстиції України позивачу було надано роз'яснення щодо порядку виконання рішення ЄСПЛ. Зокрема повідомлено, що згiдно зi ст. 7 Закону України "Про виконання рiшень та застосування практики європейського суду з прав людини" позивач має надiслати на адресу: 01001, м. Київ, пров. Рильський, l0, Департаменту ДВС МЮУ заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів.
Крім того, в листі наголошено на обов'язковому наданні заявниками (або/та їх представниками) документів, які зазначені в переліку, що додається до вказаного листа. Звернуто увагу, що у разі ненадання зазначених документів, або в інших випадках, які перешкоджають перерахунку коштів на рахунок стягувача, відповідно до ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду" буде перерахована на відповідний рахунок Департамету. Після надання необхідних документів сума відшкодування, яка знаходиться на зазначеному рахунку Департаменту, буде перерахована на рахунок стягувача.
24.07.2020 листом за № 62654852/2964-5.2.2-20/20.1/23 відділ примусового виконання рішень ДВС України надіслав копії постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу Бухгалтерської служби Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, а також ОСОБА_2 (для ОСОБА_1 ). У вказаному листі, відповідач, покликаючись на положення ст. 47 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" роз'яснив, що не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону).
В подальшому, супровідним листом ДУ "Вінницька УВП №1" від 07.08.2020 за №1727, на адресу Департаменту ДВС МЮУ надіслано заяву позивача від 07.08.2020 з додатками на 7 арк., в якій останній просив присуджену йому суму сатисфакції направити його законній дружині і довірителю ОСОБА_3 . До заяви, окрім іншого, долучено довідку з реквізитами рахунку відкритого на ім'я ОСОБА_3 .
Однак, як зазначає позивач в позовній заяві та не заперечується відповідачем у відзиві, за вказаною заявою грошові кошти позивачу перераховані не були.
Також судом встановлено, що 11.08.2020 та 01.10.2020 на адресу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від громадянки ОСОБА_3 , яка є дружиною ОСОБА_1 згідно свідоцтва про шлюб від Серії НОМЕР_1 від 26.06.2019, надійшли заява та звернення про отримання коштів, що стягнуті на користь її чоловіка.
Однак, оскільки надана заявницею довіреність не надавала останній права на отримання коштів від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_3 листом від 22.10.2020 за №10660/М27970 було повідомлено про неможливість здійснити перерахунок коштів на її ім'я.
В подальшому, позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою від 06.05.2021 про виплату відшкодування визначеного в рішенні ЄСПЛ №35627/10 від 18.06.2020. До заяви ОСОБА_1 додав документи, визначені ст. 7 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", в тому числі й довідку про банківські реквізити ДУ "Вінницька УВП №1" для перерахування пенсії засуджених. Вказана заява отримана відповідачем 12.05.2021 (вх. №Т-14651), про що свідчить проставлена Департаментом відмітка про дату та номер реєстрації вхідної кореспонденції.
Відповідно до бухгалтерської довідки ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» відповідно до казначейської виписки №8013 від 20.05.2021 (платіжного доручення) на депозитний рахунок ДУ "Вінницька УВП №1" надійшли кошти від Міністерства юстиції України, згідно рішення ЄСПЛ №35627/10 від 18.06.2020 на особистий рахунок засудженого ОСОБА_1 в загальній сумі 99202,20 грн. (а.с. 14).
Відповідно до листа Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20.05.2021 за №62654852/20.1/23 позивача було повідомлено про виконання рішення ЄСПЛ №35627/10 від 18.06.2020 та надіслано Постанову про закінчення виконавчого провадження від 20.05.2021.
Позивач вважає, що оскільки вперше із заявою про виплату коштів за рішенням ЄСПЛ №35627/10 від 18.06.2020 він звернувся ще 07.08.2020, то відповідач не дотримався трьох місячного стоку виплати йому визначеної вказаним рішенням суми справедливої сатисфакції.
За наведених обставин, позивач вважає, що йому мала бути нарахована та сплачена сума пені на суму 3000 Євро в перерахунку на гривні, у виді нараховування простого відсотку у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діяла в період несплати, до якої мало бути додано три відсоткові пункти, проте такої виплати відповідач не здійснив, що й зумовило його звернення до суду з даним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь позивача завданої моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Так, статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Приписами статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Тобто, фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі ст. 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Зокрема, пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою Європейського Суду з прав людини обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров'я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім'ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.
Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач обґрунтовує моральну шкоду, заподіяну тривалим невиконанням відповідачем рішення суду, що впливає на його право на мирне володіння своїм майном.
Під час розгляду цієї адміністративної справи судом було встановлено порушення з боку відповідача строків виконання рішення ЄСПЛ, в зв'язку з чим зобов'язано Департамент ДВС МЮУ вжити заходів щодо виконання в повному обсязі резолютивної частини рішення Європейського суду з прав людини №35627/10 від 18.06.2020 стосовно виплати ОСОБА_1 пені за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діяла в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
В той же час, матеріали справи не дають підстав стверджувати про надмірне затягування з боку відповідача виконання рішення суду, та завдання через це позивачу моральних страждань.
Крім цього, згідно практики Європейського Суду з прав людини, Суд у своїх рішеннях присуджував з держави у рахунок відшкодування моральної шкоди її розмірі в середньому від 1500 до 3000 Євро, посилаючись на встановлення тривалого невиконання рішень, винесених на користь заявників, порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.
Колегія суддів наголошує на тому, що таке відшкодування моральної шкоди обґрунтовується у рішеннях ЄСПЛ саме відсутністю ефективного національного засобу захисту.
Разом з тим, Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25 квітня 2019 року в справі №818/1429/17, від 27 червня 2019 року в справі №825/1030/17, від 12 листопада 2019 року в справі №818/1393/17, від 18 листопада 2019 року в справі №820/5044/18, від 28 листопада 2019 року в справі №826/27549/15, від 28 лютого 2020 року в справі №804/2593/17, від 18 червня 2020 року в справі №339/183/16-а, від 02 вересня 2020 року в справі №1340/4056/18, від 24 вересня 2020 року в справі №1.380.2019.001368, від 18 лютого 2021 року в справі №420/7423/19 та від 25 березня 2021 року в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому, належних доказів щодо відшкодування моральної шкоди саме в сумі 20000 грн позивачем, як до суду першої та і до суду апеляційної інстанції надано не було.
Слід також зазначити, що згідно ч. 2 ст. 8 Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" вже передбачена компенсація особі, на користь якої ухвалено рішення суду про стягнення коштів, у разі порушення строку виплати присудженого відшкодування.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди були відсутні, адже на користь позивача вже присуджено виплату компенсації внаслідок несвоєчасного виконання рішення ЄСПЛ.
На переконання колегії суддів доводи апеляційної скарги позивача в частині розміру моральної шкоди не знайшли свого відображення в матеріалах справи.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.