Постанова від 10.01.2023 по справі 906/43/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2023 року Справа № 906/43/22 (906/343/22)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Козирицький А.С.

від відповідачів:

- ТОВ "Торговий дім" Агроімпорт ЛТД": Парчевський В.Ю.

- ТОВ "Овруч Стоун": не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Агроімпорт ЛТД"

на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 20.10.22р. суддею Гнисюком С.Д. о 14:47 год. у м.Житомирі, повний текст складено 31.10.22р.

у справі № 906/43/22 (906/343/22)

за заявою розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького Андрія Сергійовича

до - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Агроімпорт ЛТД",

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

в межах справи №906/43/22

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Східгазенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022р. у справі №906/43/22(906/343/22) заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича №02-21/1007 від 31.05.2022р. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Агроімпорт ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" про визнання недійсним договору купівлі-продажу - задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу №186КП/2019 від 31.05.2019р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" на користь арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича 1240,50грн. судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" на користь арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича 1240,50грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви у повному обсязі. Також, одночасно з апеляційною скаргою скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- вказує на те, що оскаржуване рішення Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022р. у справі № 906/43/22(906/343/22) підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог розпорядника майна;

- зауважує, що задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір укладено із заінтересованою особою, між сторонами, які мають кінцевим бенефіціарним власником одну і ту ж особу ОСОБА_1 , а також при укладанні договору директором перевищено повноваження. На думку суду, укладання оспорюваного договору мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості ТОВ "Овруч Стоун", що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків;

- не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вказує, що суд першої інстанції, встановивши обізнаність ТОВ "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД" на підставі чого діяв директор ТОВ "Овруч Стоун" при укладанні договору, не встановив наявність другої обов'язкової обставини необхідної для визнання недійсним договору з підстави укладання його представником юридичної особи з перевищенням повноважень, - дії сторін договору свідчать про відсутність реального наміру його укладення і виконання;

- обґрунтовує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що належним доказом наступного схвалення Договору винятково може бути тільки прийняття учасниками ТОВ «ОВРУЧ СТОУН» юридичного рішення про схвалення правочину.

- зазначає, що звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач (розпорядник майна в даній справі) згідно з вимогами ст.ст.13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову (висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12.01.2021р. у справі №910/15804/19);

- зауважує, що суд першої інстанції лише встановивши, що договір укладено боржником із заінтересованою особою, дійшов висновку, що укладання оспорюваного договору мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості ТОВ "Овруч Стоун", що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків;

- зазначає, що вказавши на ці обставини, поза увагою суду залишилось те, що оспорюваний договір є первинним по відношенню до кредиторських вимог у справі про банкрутство (на дату укладання договору кредитори були відсутні), внаслідок укладання договору боржник ТОВ "Овруч Стоун" отримав грошові кошти в загальному розмірі 49 647 976,10грн.. Тобто, за умовами оскаржуваного договору, боржник не здійснював відчуження, що призвело б до зменшення його активів (недостатності майна для задоволення вимог кредиторів), його неплатоспроможності, а відтак договір не спрямований на завдання шкоди кредиторам. Навпаки за отриману суму попередньої оплати боржник ТОВ "Овруч Стоун" набув майно, тобто укладання договору призвело до збільшення активів боржника;

- стверджує, що суд, обмежившись твердженням про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, не надав оцінки дійсним мотивам, через які боржником вчинено оспорюваний правочин, добросовісність цих мотивів в контексті наявності підстав для їх недійсності визначених в ст.42 КУзПБ, за змістом якої правочини можуть бути визнані недійсними, якщо вони завдали збитки боржнику або кредиторам. Судом першої інстанції не були встановлені обов'язкові елементи юридичного складу недійсності договору, передбачені ст.42 КУзПБ, а саме спричинення збитків боржнику або кредитору та прийняття боржником на себе зобов'язання, яке призвело до банкрутства;

- вважає, що таким чином, висновки суду стосовно того, що наслідком вчинення боржником оспорюваного договору є збільшення кредиторської заборгованості ТОВ "Овруч Стоун", що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків, зроблені без встановлених дійсних обставин щодо настання наслідків для боржника або кредиторів за результатом укладеного Договору, а відтак ґрунтуються на припущеннях;

- також додає, що суд першої інстанції, визнаючи договір недійсним на підставі абз.3 ч.2 ст.42 КУзПБ, належним чином не дослідив та не встановив наявність чи відсутність негативних наслідків для боржника або кредиторів через укладання договору між сторонами, які мають кінцевим бенефіціарним власником одну і ту ж особу;

- зауважує, що оспорюваний договір укладений в період відсутності у боржника ТОВ "Овруч Стоун" будь-яких зобов'язань із погашення заборгованості перед кредиторами, укладення договору не призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника ТОВ "Овруч Стоун" та його неплатоспроможності. Навпаки, укладення договору мало наслідком збільшення активів боржника ТОВ "Овруч Стоун" за рахунок отриманої від ТОВ "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД" суми попередньої оплати;

- зазначає, що розглядаючи спір по суті заявлених вимог у цій справі, судом не було встановлено доведеності розпорядником майна, як особою, яка звертається до суду із заявою про визнання недійсним договору, безпосереднього порушення оспорюваним договором його прав та охоронюваних законом інтересів як заінтересованої особи, саме на момент укладення договору, а також, як будуть вони захищені та відновлені в результаті визнання його недійсним. Укладання договору директором ТОВ "Овруч Стоун" без відповідного рішення загальних зборів учасників з порушенням положень Статуту, затвердженого учасниками, безпосередньо стосується лише прав та інтересів самих учасників товариства, а не розпорядника майна, проте учасники ТОВ "Овруч Стоун" договір не оспорюють;

- вважає, що таким чином, розпорядником майна, який не є стороною спірного договору, не доведено належними засобами доказування у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку порушення його прав і законних інтересів спірним договором, що є самостійною, достатньою підставою для відмови у задоволені заяви;

- додає, що крім того, суд першої інстанції при вирішення спору не врахував, що ст.42 КУзПБ передбачено не лише підстави для визнання правочинів недійсними, але й наслідки недійсності таких правочинів. Така процедура спрямована на повернення до складу конкурсної маси відчужених за цими правочинами активів боржника та для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах його кредиторів;

- також покликається на те, що за відсутністю доведеності розпорядником майна порушення його прав і законних інтересів спірним договором, обставини свідчать про дійсні мотиви пред'явлення вимоги розпорядником майна в даній справі, а саме: виключення ТОВ "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД" з конкурсних кредиторів, які мають можливість впливати на прийняття рішень у процедурі банкрутства, та надання переваги іншим кредиторам ТОВ "Східгазенерго", ТОВ "Українська металургійна компанія", ТОВ "Ді Сі ЕЙЧ ЛОГІСТИКА", які кінцевим бенефіціарним власником мають одну і ту ж особу з боржником ТОВ "Овруч Стоун" - ОСОБА_2 ;

- зважаючи на викладене вище, вважає, що суд першої інстанції за відсутності встановлених фактичних обставин, дійшов помилкових висновків про доведеність розпорядником майна наявності підстав для визнання недійсним вчиненого боржником оспорюваного правочину. У справі, що розглядається, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

- констатує, що допущені судом першої інстанції процесуальні порушення на предмет повноти дослідження обставин спору є такими помилками, які порушили принцип пропорційності господарського судочинства, метою якого є дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника у справі про банкрутство, що розглядається, та, як наслідок, не забезпечили справедливого розгляду справи. Рішення суду, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, не може вважатися таким, що відповідає приписам ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на справедливий суд.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №906/43/22(906/343/22) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Миханюк М.В., суддя Саврій В.А..

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №906/43/22(906/343/22)/6377/22 від 25.11.2022р. матеріали справи №906/43/22(906/343/22) витребувано з Господарського суду Житомирської області.

07.12.2022р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №906/43/22(906/343/22).

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2022р. №01-05/681, у зв'язку із перебуванням у відпустці головуючого судді (судді-доповідача) по справі №906/43/22(906/343/22) - Юрчука М.І. у період з 02.12.2022р. по 26.12.2022р. включно, відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України, ст.155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл справи №906/43/22(906/343/22).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №906/43/22(906/343/22) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Миханюк М.В., суддя Саврій В.А..

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суд від 12.12.2022р. поновлено строк на подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Агроімпорт ЛТД" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022р. у справі №906/43/22(906/343/22), відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Агроімпорт ЛТД" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022р. у справі №906/43/22(906/343/22) та призначено справу №906/43/22(906/343/22) до розгляду на 10.01.2023р. об 15:00год., тощо.

16.12.2022р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" - адвоката Парчевського Владислава Юрійовича надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/43/22(906/343/22) поза приміщенням суду. В даній заяві заявник просить забезпечити представнику ТОВ Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" можливість проведення судового засідання по справі №906/43/22(906/343/22), призначеного 10.01.2023р. об 15:00год. в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів з використанням системи "EаsyCon".

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суд від 19.12.2022р. задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" - адвоката Парчевського Владислава Юрійовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/43/22(906/343/22) поза приміщенням суду та забезпечено представнику ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" - адвокату Парчевському В.Ю. участь в судовому засіданні у справі №906/43/22(906/343/22), призначеному на 10.01.2023р. об 15:00год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon".

27.12.2022р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суд від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького Андрія Сергійовича надійшов письмовий відзив від 26.12.2022р. №02-30/1549 на апеляційну скаргу.

03.01.2023р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суд від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького Андрія Сергійовича надійшов супровідний лист з додатками, зокрема, доказами надіслання відзиву сторонам у справі.

03.01.2023р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" - Козирицького Андрія Сергійовича надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/43/22(906/343/22) поза приміщенням суду. В даній заяві заявник просить забезпечити розпоряднику майна ТОВ "Овруч Стоун" можливість проведення судового засідання по справі №906/43/22(906/343/22), призначеного 10.01.2023р. об 15:00год. в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів з використанням системи "EаsyCon".

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суд від 09.01.2023р. задоволено заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" - Козирицького Андрія Сергійовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/43/22(906/343/22) поза приміщенням суду та забезпечено розпоряднику майна ТОВ "Овруч Стоун" - Козирицькому А.С. участь в судовому засіданні у справі №906/43/22(906/343/22), призначеному на 10.01.2023р. об 15:00год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon".

Сторони у справі були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, ТОВ "Овруч Стоун" наданим йому процесуальним правом не скористалося та в судове засідання 10.01.2023р. не з'явилося, своїх повноважних представників не направило.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю ТОВ "Овруч Стоун".

ТОВ "Овруч Стоун" не скористалося своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надало суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 10.01.2023р. скаржник підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022р. у справі №906/43/22(906/343/22) скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви у повному обсязі.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 10.01.2023р. заперечив проти її доводів, вважаючи їх безпідставною та необґрунтованою. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022р. у справі №906/43/22(906/343/22) - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа №906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун".

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 08.02.2022р., зокрема, відкрито провадження у справі №906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун"; призначено розпорядником майна боржника - арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича за його згодою; оприлюднено повідомлення про відкриття Господарським судом Житомирської області провадження у справі №906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" (11114, Житомирська область, Овруцький район, селище міського типу Першотравневе, вул. Кварцитників, 1-А; код ЄДРПОУ 38335496).

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 31.05.2019р. між ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" (покупець) та ТОВ "Овруч Стоун" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №186КП/2019 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, продавець зобов'язується у порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця на протязі 2019-2020 року, а покупець оплатити та прийняти Кварцитову продукцію (далі - продукція) відповідно до поданої заявки, в асортименті, об'ємі, ціні і на умовах, обговорених у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Загальна сума поставки по даному договору становить 44 000 000,00грн. з ПДВ (п.3.2 договору).

Відповідно до п.4.1 договору, відпуск (поставка) продукції по Договору за погодженням між Сторонами може здійснюватися на умовах EXW "EX Works" зі складу ТОВ "Овруч Стоун" вул.Кварцитників, 1-А, смт.Першотравневе, Овруцький район. Житомирська область чи на умовах FCA "Free Carrier" місце поставки, яке зазначене покупцем у відповідності за Правилами тлумачення торгових термінів Incoterms в редакції 2010р..

У відповідності до п.1.2 договору, загальний об'єм поставки: відповідно до поданих заявок Покупця на протязі дії договору, але не більше загальної суми договору.

Згідно п.1.3 договору, за угодою сторін, при наявності додаткової заявки покупця, об'єм та асортимент поставляємої продукції може бути збільшено та змінено відповідно до умов вказаних у заявці, шляхом складання Специфікації.

Відповідно до п.3.2 договору, загальна сума поставки по даному договору становить - 44000000,00грн. з ПДВ.

У відповідності до п.4.1 договору, відпуск (поставка) продукції по договору за погодженням сторін може здійснюватися на умовах EXW "EX Works" зі складу ТОВ "Овруч Стоун" вул.Кварцитників, 1 А, смт.Першотравневе, Овруцький район, Житомирська область чи на умовах FCA "Free Carrier", місце поставки зазначене покупцем у відповідності з правилами тлумачення торгових термінів Incoterms в редакції 2010р..

Згідно п.4.2 договору, термін відвантаження продукції - в робочі дні та години за умови наявності транспорту покупця (перевізника).

Відповідно до п.7.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020р. включно. За погодження сторін термін дії договору може бути продовжений на наступний термін.

Пунктом 7.2 договору передбачена автоматична пролонгація договору.

Згідно Специфікації №1 від 31.05.2019р. до договору визначено, що продавець продає (передає), а покупець приймає і оплачує на умовах даного договору наступну (ий) продукцію (товар): щебінь фракції 5-20 мм. ДСТУ Б.В.2.7-75-98 у кількості 200000,00 тон на суму 44000000,00грн..

Дана Специфікація являється невід'ємною частиною договору купівлі-продажу №186КП/2019 від 31.05.2019р..

У відповідності до п.4 Специфікації, умови поставки: EXW "EX Works" зі складу ТОВ "Овруч Стоун" вул.Кварцитників, 1 А, смт.Першотравневе, Овруцький район, Житомирська область чи на умовах FCA "Free Carrier", місце поставки зазначене Покупцем у відповідності з правилами тлумачення торгових термінів Incoterms в редакції 2010р..

За договором №186КП/2019 від 31.05.2019р. ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" було сплачено на користь ТОВ "Овруч Стоун" 49 647 976,10грн., в свою чергу ТОВ "Овруч Стоун" частково повернув ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" отримані кошти у розмірі 5393000,00грн..

Згідно Акту звірки станом на 28.12.2021р. вбачається, що за договором №186КП/2019 від 31.05.2019р. ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" було сплачено на користь ТОВ "Овруч Стоун" 49 647 976,10грн., в свою чергу ТОВ "Овруч Стоун" частково повернув ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" отримані кошти у розмірі 5 393 000,00грн., залишок заборгованості склав 43 708 976,10грн..

За вказаних обставин, розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицький А.С. звернувся до Господарського суду Житомирської області із заявою №02-21/1007 від 31.05.2022р. про визнання недійсним договору купівлі-продажу №186КП/2019 від 31.05.2019р., з додатками.

Обґрунтовуючи подану заяву, розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицький А.С. посилається на те, що 31.05.2019р.між ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" (покупець) та ТОВ "Овруч Стоун" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу №186КП/2019 (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується у порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця на протязі 2019-2020 року, а покупець оплатити та прийняти Кварцитову продукцію (далі - продукція) відповідно до поданої заявки, в асортименті, об'ємі, ціні і на умовах, обговорених у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Загальна сума поставки по даному договору становить 44 000 000,00грн. з ПДВ (п.3.2 договору). 31.05.2019р. ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" було сплачено на користь ТОВ "Овруч Стоун" 49 647 976,10грн., в свою чергу ТОВ "Овруч Стоун" частково повернув ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" отримані кошти у розмірі 5 393 000,00грн., залишок заборгованості склав 43708976,10грн.. Так, розпорядник майна ТОВ "Овруч Стоун" вважає, що існують наступні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу №186КП/2019 від 31.05.2019р.. Договір купівлі-продажу №186К11/2019 від 31.05.2019р. має ознаки фіктивності, оскільки його було укладено між заінтересованими між собою особами із бажанням настання інших правових наслідків, ніж передбачені договором. Купівля ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" такої великої кількості товару за договором не є економічно вигідною для нього, враховуючи той факт, що він займається економічною діяльністю, яка не передбачає використання такого виду товару. Керівником ТОВ "Овруч Стоун" було перевищено свої повноваження під час укладення договору купівлі-продажу, оскільки існують певні обмеження щодо укладання такого договору відповідно до вимог Статуту ТОВ "Овруч Стоун". ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" на виконання умов договору сплатило на користь ТОВ "Овруч Стоун" суму більшу, ніж зазначено в договорі. Вважає, що укладання оскаржуваного договору порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, боржника у справі про банкрутство та прямо впливає на задоволення їх вимог. Також, додає, що за договором було придбано щебінь фракції 5-20 мм. ДСТУ Б.В.2.7- 75-98 у кількості 200 000,00 тон. Однак, основним видом діяльності ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" являється КВЕД 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами. Покупець жодного разу не забрав товар у продавця та не вимагав його передачі покупцю, але в повному обсязі оплатив вартість продукції. При цьому, з купівлі-продажу такої великої кількості щебня не вбачається будь-якої економічної вигоди, яка обов'язково має бути складовою господарської операції, що також свідчить про фіктивність укладення даного договору. На підставі зазначеного просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 04.07.2022р. прийнято заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. №02-21/1007 від 31.05.2022р. про визнання недійсним договору купівлі-продажу №186КП/2019 від 31.05.2019р. до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати в межах справи про банкрутство №906/43/22, за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 25.08.2022р. клопотання розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. №02-30/1157 від 11.08.2022 задоволено; залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" (11114, Житомирська область, Овруцький район, селище міського типу Першотравневе, вул. Кварцитників, 1-А; код ЄДРПОУ38335496) до участі у справі в якості учасника провадження (відповідач 2) в частині розгляду заяви розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. №02-21/1007 від 31.05.2022р..

ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" у відзиві (з урахуванням додаткових пояснень та заперечень) покликається на те, що не визнає вимоги у повному обсязі, вважає їх не обґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне. 31.01.2019р. між ТОВ "Овруч Стоун" (продавець) та ТOB "ТД "Агроімпорт ЛТД" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №186КП/2019 (далі - договір). На виконання умов договору сторонами було узгоджено та укладено Специфікацію №1 від 31.05.2019р. на поставку щебня фракції 5-20 мм ДСТУ Б.В.2.7-75-98 загальною кількістю 200000 т на суму 44 000 000,00грн. з ПДВ. На виконання умов договору ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" здійснив попередню оплату за Продукцію в загальному розмірі 49647976,10грн., з них 5939000,00грн. ТОВ "Овруч Стоун" повернуло ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД". Отримання та розмір попередньої оплати за Договором підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаємних розрахунків по стану за період 31.05.2019р. - 28.12.2021р.. Зазначає, що основним видом діяльності ТОВ "Овруч Стоун" є добування інших корисних копалин та розроблення кар'єрів. ТОВ "Овруч Стоун" розробляє Овруцьке родовище кварцитів Товкачівська ділянка відповідно до спеціального дозволу № 5964 від 22.07.2014р., виданого Державною службою геології та надр України на строк 20 років, а також має необхідний обсяг матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов договору. ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" намагалося досягти правового результату за договором - отримати продукцію, здійснивши її оплату, а ТОВ "Овруч Стоун" мало можливість передати продукцію, але не передало. Сам по собі факт невиконання ТОВ "Овруч Стоун" умов договору не робить його фіктивним. Вважає, що розпорядником майна не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони, укладаючи оспорюваний договір, заздалегідь мали намір, умисел його не виконувати, тобто мали інші цілі, ніж передбачені договором, та відповідно воля відповідачів була іншою, ніж об 'єктивне волевиявлення. За таких обставин, договір не може бути кваліфікований як фіктивний. Розпорядником майна не надано належних доказів на підтвердження наявності продукції в той період на складі продавця в належному обсязі та вчинення ним дій направлених на повідомлення покупця про готовність передати продукцію. Вказує, що визначення основного виду діяльності - оптова торгівля хімічними продуктами, не позбавляє права ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" здійснювати іншу діяльність не заборонену законом. ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" оплатив значний об'єм щебеню за договором, що безпосередньо пов'язано з основним видом діяльності (оптова торгівля хімічними продуктами), оскільки товариство в своїй господарській діяльності використовує більше тридцяти складських майданчиків з під'їзними залізничними коліями. Щебінь є необхідним матеріалом для ремонту та створення твердого покриття складських приміщень та відкритих майданчиків, ремонту під'їзних залізничних колій. Також зазначає, що щебінь є товаром, що з часом не змінює своїх якісних характеристик, тому економічний ефект від використання даного товару у господарській діяльності ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" може настати в майбутньому. Таким чином, закупівля значного об'єму щебня безпосередньо пов'язана з господарською діяльністю ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД", відповідає економічному змісту, відображеному в укладеному договорі, спрямована на отримання прибутку. За таких обставин, розпорядником майна не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірним договором, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД", незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД", фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено економічною вигодою.

Отже, з урахуванням аналізу наданих суду матеріалів, у ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" наявні наступні заперечення:

- щодо посилання розпорядника майна на ст.42 Кодексу про банкрутство. Розпорядник майна, посилаючись на ст.42 Кодексу про банкрутство, стверджує, що договір повинен бути визнаний недійсним, оскільки порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, боржника у справі про банкрутство, прямо впливає на задоволення їх вимог внаслідок чого є фраудаторним, а також укладений із заінтересованою особою. Проте, оспорюваний договір укладено 31.05.2019р., а Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018р. № 2597-УІІІ введено в дію 21.10.2019р., тобто договір укладений до набрання чинності Кодексу про банкрутство. Тому приписи ст.42 Кодексу про банкрутство у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію Кодексу про банкрутство, тобто до 21.10.2019р.. Оспорюваний договір укладений поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного ст.20 Закону про банкрутство, а також до вступу в дію Кодексу про банкрутство;

- щодо доводів розпорядника майна про те, що укладаючи спірний договір, директор ТОВ "Овруч Стоун" не мав повноважень на його укладення. Зазначає про те, що договір від імені ТОВ "Овруч Стоун" підписано директором ОСОБА_3 , який діє на підставі Статуту. Розпорядник майна дійшов висновку, що договір має бути визнаний недійсним, з огляду на порушення директором ТОВ "Овруч Стоун" статуту товариства, норм ЦК України та Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Згідно п.11.1 договору договір підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється їх печатками. Підпунктом "г" п.9.4.8 Статуту ТОВ "Овруч Стоун" (в редакції, станом на час укладення спірного правочину) передбачено, що директор укладає будь-які угоди на суму, що перевищує 500000,00грн. з дозволу наглядової ради. Таким чином, на думку розпорядника майна, директор ТОВ "Овруч Стоун" без дозволу наглядової ради мав право укласти договори на суму, яка не перевищує 500000,00грн., в той час, як відповідно до оспорюваного договору його сума становить 44 000 000,00грн.. Розпорядником майна не обґрунтовано та не доведено того, що ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД", як сторона договору, при його укладенні діяло недобросовісно та нерозумно. Документально підтверджується перерахування ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" грошових коштів у сумі 49 647 976,10грн., у період травень 2019р. - січень 2020р. за щебінь згідно оспорюваного Договору. Документально підтверджується повернення ТОВ "Овруч Стоун" грошових коштів у сумі 5 939 000,00грн. згідно оспорюваного договору. Таким чином, такі дії сторін договору свідчать про реальний намір його укладення і виконання. Також зазначає про те, що 17.12.2019р. рішенням №64 єдиного учасника ТОВ "Овруч Стоун", по питанню четвертому порядку денного, надано згоду ТОВ "Овруч Стоун" на укладання із ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" будь-яких правочинів у разі, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину (правочинів), перевищує 50 відсотків вартості чистих активів ТОВ "Овруч Стоун" станом на кінець попереднього кварталу. Надано повноваження щодо оформлення таких правочинів (підписання відповідних договорів, угод та змін до них) директору ТОВ "Овруч Стоун" Баранівському Олегу Леонтійовичу або особі, на яку буде видана відповідна довіреність від імені ТОВ "Овруч Стоун" за підписом його директора. Для укладання та виконання директором ТОВ "Овруч Стоун" Баранівським Олегом Леонтійовичем значного правочину, на вчинення якого було попередньо надана згода Загальними зборами учасників ТОВ "Овруч Стоун", відповідно до пункту 2 цього рішення Загальних зборів учасників, не вимагається прийняття будь-якого наступного рішення Загальних зборів учасників, Наглядовою радою або іншим органом управління товариства. Після прийняття вказаного рішення, ТОВ "Овруч Стоун" розпочало повертати отриману попередню оплату за договором, сплативши 27.12.2019р. ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" грошові кошти у сумі 539 000,00грн.. Вважає, що одержання упродовж тривалого часу ТОВ "Овруч Стоун" від ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" попередньої оплати та її подальше використання в своїй діяльності, часткове її повернення, рішення учасника ТОВ "Овруч Стоун" від 17.12.2019р. №64, в сукупності підтверджують схвалення ТОВ "Овруч Стоун" оспорюваного договору. З огляду на викладене, вважає, що відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним у зв'язку з перевищенням директором своїх повноважень. На підставі зазначеного просить суд відмовити у задоволенні заяви.

ТОВ "Овруч Стоун" у відзиві покликається на те, що між ТОВ "Овруч Стоун" (продавець) та ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №186КП/2019 від 31.05.2019р.. За умовами даного договору продавець зобов'язується у порядку та на умовах визначених цим договором, передати у власність покупця на протязі 2019-2020р., а покупець оплатити та прийняти Кварцитову продукцію, відповідно до поданої заявки, в асортименті, об'ємі, ціни і на умовах обговорених у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Відповідно до п.3.2 договору, загальна сума поставки по даному договору становить - 44000000,00грн. з ПДВ. 31.05.2019р. було укладено Специфікацію №1 до договору купівлі-продажу №186/КП2019 від 31.05.2019р., відповідно до якої продавець продає (передає), а покупець приймає і оплачує на умовах даного договору наступні продукцію: щебінь фракції 5-20 мм. в загальні кількості 200 000 тон, за ціною 220,00 грн/тонна на загальну суму 44 000 000,00грн.. Зазначає, що управління ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" та ТОВ "Овруч Стоун" здійснювалося однією особою. Також, ТОВ "Овруч Стоун" зазначає, що укладення оскаржуваного договору відбулося з ціллю формування підконтрольної кредиторської заборгованості, оскільки покупець не забрав товар. Поставка продукції має здійснюватися на підставі заявки покупця. У такій заявці, за правилами ділового обороту у сфері поставки, покупець зазначає: кількість та асортимент товару, що підлягає поставці, строк поставки, умови поставки, та за необхідності пункт розвантаження або інші необхідні відомості. Так, за період дії договору купівлі-продажу №186КП/2019 від 31.05.2019р. (2019-2022р.р.) від ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" не надійшло жодної заявки на поставку товару. Ні договір, ні Специфікація не містить точних умов поставки, а також даними документами не встановлений точний строк поставки товару, з чого слідує крайня необхідність у поданні покупцем заявки на поставку товару, оскільки в інакшому випадку договір виконати неможливо. ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" не вчинив передбачених договором дій з метою отримання продукції, а саме: не подав жодну заявку на поставку продукції, не забезпечив транспорт для поставки продукції. Відсутність належного виконання покупцем своїх зобов'язань за договорами купівлі-продажу підтверджується відсутністю заявок на поставку продукції, ТТН, заявок на перевозку, будь-яких відмов у видачі товару, або інших документів, які б підтвердили спроби покупця забрати товар. Вважає, що відповідач-1 навмисно не вчиняв дій з метою отримання купленого товару, оскільки сторони не мали на меті здійснення реальної поставки, а дані договори були укладені з метою перекиду грошей. Додатково звертає увагу на те, що ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" на підставі договору купівлі-продажу №186КП/2019 від 31.05.2019р. було здійснено оплату на користь відповідача-2 в загальній сумі 49 647 976,10грн.. При цьому, відповідно до п.1.3 договору, за угодою сторін, при наявності додаткової заявки покупця, об'єм та асортимент продукції може бути збільшено та змінено відповідно до умов вказаних у заявці, шляхом складання Специфікації. Оскільки, жодних заявок відповідачем-1 подано не було, додаткової специфікації не укладалося, а п.1.2 договору передбачено, що загальний об'єм поставки не може бути більше загальної суми договору (44000000,00грн.), то факт переплати є додатковим підтвердженням того, що договір купівлі-продажу було укладено з ціллю настання інших наслідків, ніж ті які передбачені таким правочином, зокрема, створити штучну кредиторську заборгованість ТОВ "Овруч Стоун" перед ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД". Щодо перевищення керівником ТОВ "Овруч Стоун" своїх повноваження під час укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу зазначає про те, відповідно до договору купівлі-продажу №186КП/2019 від 31.05.2019р. директор ТОВ "Овруч Стоун" діяв на підставі статуту підприємства, тобто без відповідного дозволу наглядової ради товариства. Отже, із зазначеного вбачається, що ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" ознайомившись зі статутом ТОВ "Овруч Стоун" достеменно знало про обмеження повноважень керівника на укладення даних правочинів, а тому такі правочини є недійсними через перевищення керівником своїх повноважень. Відповідач-2 зазначає, що не має оригіналу рішення учасника ТОВ "Овруч Стоун" №64 від 17.12.2019р., при цьому зазначає, що таке рішення було видано через майже 7 місяців після укладення оскаржуваного договору. Зважаючи на те, що ТОВ "Поліхім", яке було учасником відповідача-2, є підприємством підконтрольним Дубовенко В.В., то вважає, що рішення №64 від 17.12.2019р. про надання дозволу може бути підробленим та спеціально створеним для надання його в матеріали даної справи. Вважає, що відсутність оригіналу документу у ТОВ "Овруч Стоун" є підставою для наявності обґрунтованих сумнівів в належності даного доказу. На підставі зазначеного просить суд заяву розпорядника майна задовольнити.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 11.10.2022 призначено засідання суду для розгляду справи по суті на 20.10.2022р..

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022р. у справі №906/43/22(906/343/22) заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича №02-21/1007 від 31.05.2022р. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Агроімпорт ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" про визнання недійсним договору купівлі-продажу - задоволено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

Водночас, ст.9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006р. (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997р..

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004р., верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Водночас, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ч.1 ст.2 Кодексу України з процедур банкрутства, (Кодекс про банкрутство), провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ст.7 Кодексу про банкрутство, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Водночас, слід виходити з положень ст.11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Матеріальний аспект захисту охоплюється положеннями глави 3 ЦК України, в якій йдеться саме про захист цивільних прав та інтересів.

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Сторона при зверненні до господарського суду повинна довести, що її суб'єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об'єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.

Судом встановлено, що предметом спору є, заявлені в межах справи про банкрутство, вимоги розпорядника майна до юридичної особи, яка звернулась у справу про банкрутство з грошовими вимогами до боржника, про визнання недійсним договору, з підстав ст.42 Кодексу про банкрутство та на підставі ст.215 ЦК України.

Відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14-ц).

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом про банкрутство, який введено в дію з 21.10.2019р., а до введення в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

Особливості спеціального закону у сфері банкрутства виключають можливість керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання в межах справи про банкрутство правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як ст.42 Кодексу про банкрутство, так і ст.20 Закону про банкрутство (у редакції, чинній з 19.01.2013р.) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Критерієм для застосування норм ст.42 Кодексу про банкрутство та ст.20 Закону про банкрутство, у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію цього Кодексу, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Отже, ст.42 Кодексу про банкрутство застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито після введення в дію цього Кодексу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2022р. у справі №905/814/20).

Водночас слід зазначити, що у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2021р. у справі №911/1012/13 викладено правову позицію про помилкове тлумачення судами того, що необхідно застосовувати норми закону про банкрутство (передбаченої ним спеціальної підстави для визнання недійсним договору), який діяв на момент укладення оспорюваного договору, оскільки застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника.

При цьому підтримано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.06.2021р. у справі № 904/7905/16, за якими "темпоральним критерієм застосування норми ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства є дата відкриття провадження у справі про банкрутство, що повністю узгоджується з наведеним вище правовим висновком, що критерієм для застосування норм ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після набрання чинності Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство".

Це означає, що у разі відкриття провадження у справі про банкрутство до 21.10.2019р. визнавати правочини боржника слід відповідно до положень ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а коли відкрито провадження у справі про банкрутство після 21.10.2019р., то відповідно слід застосовувати положення ст.42 КУзПБ у всій її повноті.

Вказана правова позиція також узгоджується з позицією Верховного Суду, які викладені у постановах від 26.05.2022р. у справі №910/15018/19 (910/14175/20) та від 29.11.2022р. у справі №916/329/21 (916/2710/21).

З огляду на викладене та враховуючи те, що провадження у справі про банкрутство №906/43/22 відкрито ухвалою суду від 08.02.2022р., тобто після введення в дію Кодексу про банкрутство (21.10.2019р.), колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про необхідність застосування при розгляді заяви про визнання недійсними правочинів положень ст.42 Кодексу про банкрутство.

Таким чином, заперечення ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД", в частині необхідності застосування ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", є безпідставними.

Стосовно заявлених підстав визнання недійсними договорів, слід зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У відповідності до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.2 ст.42 Кодексу про банкрутство, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

Таким чином, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (ст.42 Кодексу про банкрутство) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Також, поряд з закріпленими у законодавстві підставами, суд досліджує наявність підстав для визнання недійсними договорів, з урахуванням позиції викладеної у постанові Верховного суду від 08.07.2020р. у справі №906/204/16.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ці норми передбачають додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Передбачені спеціальні підстави заявлення вимог про визнання правочинів недійсними і спростування майнових дій та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.

У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника, кредитор (інші особи) зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, отримане від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.

Вказана процедура спрямована на повернення до складу конкурсної маси відчужених за такими правочинами активів. Можливість оспорення та спростування майнових дій боржника насамперед необхідна для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах конкурсних кредиторів.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема, Кодексом про банкрутство.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа, зокрема, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Приписами Цивільного кодексу та Кодексу про банкрутство визначено підстави визнання недійсними договорів та саме правочинів боржника.

Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов'язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, нормами Кодексу про банкрутство встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаних у Кодексі про банкрутство строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведених норм.

Отже, підлягають перевірці судом обставини укладення оспорюваного договору на наявність ознак, визначених ст.42 Кодексу про банкрутство.

Як свідчать матеріали справи, розпорядником майна визначено наступні підстави для визнання договору недійсним:

- договори мають ознаки фіктивності, оскільки їх було укладено між заінтересованими особами;

- керівником було перевищено повноваження під час укладання договорів.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору .

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, що 31.05.2019р. між ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" (покупець) та ТОВ "Овруч Стоун" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №186КП/2019 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, продавець зобов'язується у порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця на протязі 2019-2020 року, а покупець оплатити та прийняти Кварцитову продукцію (далі - Продукція) відповідно до поданої заявки, в асортименті, об'ємі, ціні і на умовах, обговорених у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Загальна сума поставки по даному договору становить 44 000 000,00грн. з ПДВ (п.3.2 договору).

Стосовно вимог заяви для визнання недійсним договору, в частині порядку виконання умов договору (сплата більшої суми), слід зазначити наступне.

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2020р. у справі №177/1942/16-ц ).

Також, право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п.57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки у п.п.72 - 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц).

Водночас, у даному випадку не підлягають дослідженню питання щодо порядку виконання сторонами (невиконання чи неналежне виконання) договору, тобто суд повинен дослідити саме наявність чи відсутність підстав для визнання договору недійсним, які існували саме в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Враховуючи зазначене вище та те, що порушення умов та порядку виконання договору (в т.ч. сплата більшої суми ніж передбачено умовами договору), не є підставою для визнання його недійсним, тому судом не прийнято доводи та заперечення в цій частині.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При цьому, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Таким чином, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, заздалегідь знають, що він не буде виконаний.

Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.06.2021р. у справі №922/2495/21.

Судом встановлено, що сторонами вчинено дії на виконання своїх обов'язків за договором.

Зокрема, за договором № 186КП/2019 від 31.05.2019р. ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" було сплачено на користь ТОВ "Овруч Стоун" 49 647 976,10грн., в свою чергу ТОВ "Овруч Стоун" частково повернув ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" отримані кошти у розмірі 5393000,00грн..

Відповідно до Акту звірки станом на 28.12.2021р., за договором №186КП/2019 від 31.05.2019р. ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" було сплачено на користь ТОВ "Овруч Стоун" 49647976,10грн., в свою чергу ТОВ "Овруч Стоун" частково повернув ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" отримані кошти у розмірі 5393000,00грн., залишок заборгованості склав 43708976,10грн..

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що обставини, з якими закон пов'язує визнання правочину фіктивним на момент його вчинення, під час розгляду справи судом не встановлено, а тому, доводи заявника в цій частині судом не прийнято до уваги.

Водночас, стосовно вимог заяви про підписання договору особою з перевищенням повноважень, слід зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.ч.1-3, 5, 6, ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 ст.509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч.2 ст.207 ЦК України).

Згідно ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

За приписами ст.ст.92, 97, 99 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

З огляду на положення ст.ст.92, 241 ЦК України, вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абз.1 ч.2 ст.98 цього Кодексу.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.

Також, ч.1 ст.92 ЦК України визначає, що особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на положення ст.237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Водночас, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, ч.3 ст.92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною 4 ст.92 ЦК України встановлено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Отже, закон вимагає, щоб виконавчий орган юридичної особи діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами такої юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки.

Зокрема, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2019р. у справі №910/22198/17.

Стаття 145 ЦК України передбачає, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Згідно ст.11 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон), установчим документом товариства є статут; у статуті товариства зазначаються відомості, зокрема про, органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень.

Відповідно до ст.28 Закону, органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

У відповідності до ст.39 Закону, виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.

До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).

Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

У відповідності до ч.ч.1, 2, 4 ст.62 Закону України "Про господарські товариства", у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Судом встановлено, що в преамбулі договору зазначено, що договір укладено між ТОВ "Овруч Стоун" в особі директора Баранівського Олега Леонтійовича, що діє на підставі статуту, з однієї сторони, та ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" в директора ОСОБА_1 , який діє на підставі Статуту, з другої сторони.

Тобто контрагент був обізнаний на підставі чого діє директор ТОВ "Овруч Стоун".

Протоколом №34 загальних зборів учасників ТОВ "Овруч Стоун" від 19.09.2018р. було затверджено нову редакцію статуту підприємства.

Згідно пп."г" пп.9.4.8. ст.9 Статуту, до повноважень директора, зокрема входить, укладення від імені товариства правочинів (цивільно-правові, господарські та інші договорів) на суму, що не перевищує 500000,00грн., а на суму, що перевищує 500000,00грн. з дозволу наглядової ради.

У відповідності до договорів купівлі-продажу директор ТОВ "Овруч Стоун" діяв на підставі Статуту підприємства, тобто без відповідного дозволу наглядової ради товариства.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що обов'язковість отримання згоди наглядової ради товариства, яка виражається у формі рішення, на укладення договору, вартість предмета за яким перевищує 500000,00грн., встановлена установчими документами ТОВ "Овруч Стоун" - Статутом цього товариства, який є обов'язковим для виконання як учасниками, так і відповідними органами товариства.

Тобто, наявність згоди наглядової ради товариства свідчить про дотримання встановленого статутом порядку щодо укладення відповідного правочину виконавчим органом товариства і надає цьому правочину відповідної “легітимності”. Також є доказом добросовісності (п.6 ст.3 ЦК України) виконавчого органу товариства (певний стандарт поведінки виконавчого органу, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів самої юридичної особи від імені якої діє такий орган).

Згідно п.3.2 договору, загальна сума поставки по даному договору становить - 44000000,00грн., тобто договір у даній справі укладено на суму, що перевищує 500000,00грн..

Отже, з огляду на викладене, слід діти висновку про наявність ознак перевищення керівником підприємства своїх повноважень, тобто дії директора можна кваліфікувати як недобросовісні та нерозумні, і як наслідок такі що тягнуть за собою визнання недійсним укладеного правочину.

Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (ст.241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов'язання (частина третя статті 509 Цивільного кодексу України) (

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.11.2018р. у справі №910/19179/17.

Враховуючи вище викладене, директор ТОВ "Овруч Стоун" при укладенні спірного договору зобов'язаний був діяти на підставі рішення, прийнятого загальними зборами учасників товариства.

Водночас, відсутність відповідного рішення загальних зборів, за наявності укладення такого правочину виконавчим органом товариства, може бути підставою для визнання цього договору недійсним.

Стосовно рішення учасника ТОВ "Овруч Стоун" від 17.12.2019р. №64, судом, досліджено його зміст та встановлено, що дане рішення було прийнято після укладення договору (договір укладено 31.05.2019р.), а отже не спростовує обставину щодо того, що керівником ТОВ "Овруч Стоун" було перевищено свої повноваження під час укладення договору купівлі-продажу, з урахуванням обмежень щодо укладання такого договору відповідно до вимог Статуту.

При цьому, схвалення попередніх договорів укладених директором з перевищенням повноважень (в т.ч. договору купівлі-продажу №186КП/2019 від 31.05.2019р.) рішення від 17.12.2019р. №64 не містить.

Також, слід відмітити те, що на кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавстві

Вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021р. у справі № 904/2073/19.

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Водночас, відсутність станом на момент укладення відповідного договору у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформації щодо наявності обмежень у директора такої юридичної особи відповідно до ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" може бути врахована у спорі з третіми особами лише у випадку, коли третя особа не знала і не могла знати ці відомості. Тобто відсутність відповідних відомостей має бути оцінена в сукупності з іншими доказами у справі.

З огляду на наявність посилання в договорах на здійснення повноважень представником однієї зі сторін на підставі статуту, ознайомлення її контрагентів з обсягом повноважень такої особи відповідно до змісту статуту входить у межі звичайної обачності при укладенні договору

Також, слід відмітити, що Статут ТОВ "Овруч Стоун" містить конкретні обмеження щодо суми правочинів, які не вимагають дослідження іншої документації ТОВ "Овруч Стоун".

Отже, якщо статут юридичної особи та Єдиний державний реєстр містять взаємовиключну інформацію про наявність або відсутність обмежень у особи на підписання певного договору (угоди), зокрема як у даній справі, суд дійшов до висновку, що відомості статуту такої юридичної особи мають перевагу над даними, що містяться у Реєстрі, оскільки відповідно до обставин конкретної справи сторона договору повинна у межах звичайної обачності перевірити наявність або відсутність повноважень посадової особи на вчинення таких дій згідно з положеннями статуту.

При цьому слід відмітити, що вчинення директором ТОВ "Овруч Стоун" дій на виконання договору (перерахування коштів), не можна вважати схваленням договору за відсутності відповідного рішення загальних зборів ТОВ "Овруч Стоун", прийняття якого є обов'язковим в силу положенням Статуту. Адже наведені вище дії були вчинені саме тієї особою, яка діяла з перевищенням своїх повноважень.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/2030/18.

Матеріали справи не містять та суду не надано рішення Загальних зборів ТОВ "Овруч Стоун" про схвалення правочину, так як схвалення правочину, в даному випадку, відбувається у такій же формі, як і надання згоди на його укладення.

При цьому, вчинення дій директором на схвалення договору (в т.ч. шляхом прийняття оплати по договору, перерахування коштів) не можна вважати схваленням без відповідного рішення Загальних зборів. Тому дії директора щодо укладення договору є перевищенням повноважень.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №911/1605/20 від 20.07.2021р..

Отже, враховуючи викладене вище, слід дійти висновку про те, що без схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені директором з перевищенням повноважень, тягне за собою визнання такого правочину недійсним, тому судом також прийнято доводи заявника у цій частині, оскільки вони підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи.

Відносно покликань заявника про те, що договори укладено між заінтересованими особами, слід зазначити наступне.

Згідно ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та ст.1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

За приписами ст.1 Кодексу про банкрутство, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб передбачених у ст.1 Кодексу про банкрутство, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.

Вказана правова позиція викладене у правовому висновку Верховного Суду у справі №910/6179/17, постанова від 30.01.2019р..

Як встановлено судом першої інстанції, зокрема, на обґрунтування наявності пов'язаності ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД" через одного й того самого кінцевого бенефіціарного власника розпорядником майна до матеріалів справи надано пояснення і докази, які долучені до матеріалів справи №906/43/22 (а.с.99-102, 190-193, 197-199, т.14), а саме:

- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №30069689505, отриманого 06.10.2022р. зазначено, що станом на 31.05.2019р. Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Овруч Стоун" (код ЄДРПОУ 38335496) виступає ОСОБА_1 (адреса - АДРЕСА_1 );

- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №559232287293, отриманого 05.10.2022р. зазначено, що станом на 31.05.2019р. в Переліку засновників (учасників) ТОВ "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД" (код ЄДРПОУ 35917124) вказано наступне: Кінцевий бенефіціарний власник (контролер) ю.о. - згідно з реєстром, АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" (розмір частки засновника (учасника): 1000000;

- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 493137495882, отриманого 06.10.2022р. зазначено, що станом на 31.05.2019р. Керівником АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" (код ЄДРПОУ 42732781) виступає ОСОБА_1 (адреса - АДРЕСА_1 ).

Враховуючи встановлене, суд дійшов до висновку, що оскаржуваний договір укладено із заінтересованою особою, оскільки під час укладання цього договору, ОСОБА_1 являвся одночасно кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Овруч Стоун" та керівником АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс", який в свою чергу є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД", тобто договір укладено з юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, що є підставою для визнання договору недійсним на підставі ч.2 ст.42 Кодексу про банкрутство.

Крім того, слід зазначити, що укладення оспорюваного договору мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості ТОВ "Овруч Стоун", що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків.

Водночас, банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, з огляду на викладене в сукупності, колегія суддів погоджується висновками місцевого господарського суд про наявність підстав для визнання договору недійсним (договір укладено із заінтересованою особою; при укладанні договору директором перевищено повноваження).

Водночас, заперечення ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" про те, що у випадку визнання оспорюваного договору недійсним, ТОВ "Овруч Стоун" буде змушене повернути ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" грошові кошти отримані за договором, тобто визнання договору недійсним жодним чином не вплине на майнові права боржника та/або кредиторів, судом не прийнято до уваги, оскільки зазначене не стосується предмету спору у даній справі.

Також, заперечення ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" щодо того, що розпорядник майна проігнорував кредитний договір №КК2021-0164 від 06.09.2021р., судом не прийнято, оскільки зазначене не є предметом розгляду у справі.

Водночас, не заслуговує на увагу позиція скаржника про те, що розпорядником майна, який не є стороною спірного договору, не доведено належними засобами доказування у встановленому ГПК України порядку порушення його прав та законних інтересів спірним договором, що є самостійною, достатньою підставою для відмови в задоволенні заяви, з огляду на те, що відповідно до ч.3 ст.44 Кодексу України з процедур банкрутства, розпорядник майна зобов'язаний, зокрема, вживати заходів для захисту майна боржника, а згідно ч.9 ст.44 Кодексу України з процедур банкрутства, розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у томі числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника, а тому арбітражний керуючий виконує свої обов'язки розпорядника майна ТОВ "Овруч Стоун" шляхом подання заяви про визнання недійсним правочину, укладеного боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом з метою вжиття дій щодо захисту майна боржника ТОВ "Овруч Стоун".

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про наявність підстав, визначених Кодексом України з процедур банкрутства та Цивільним Кодексом, для визнання договору недійсним, у зв'язку з чим заяву розпорядника майна боржника слід задовольнити.

Згідно ч.3 ст.42 Кодексу про банкрутство, у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Таким чином, враховуючи вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заперечення скаржника та відповідні обґрунтування в апеляційній скарзі щодо обставин справи є безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022р. у справі №906/43/22(906/343/22) слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022р. у справі №906/43/22(906/343/22) - без змін.

2. Справу №906/43/22(906/343/22) повернути до Господарського суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "13" січня 2023 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.

Попередній документ

108379115

Наступний документ

108379117

Інформація про рішення:

№ рішення:	108379116
№ справи:	906/43/22
Дата рішення:	10.01.2023
Дата публікації:	16.01.2023
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник, з них:; спори про визнання недійсними правочинів, укладених боржником

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (20.01.2026)
Дата надходження:	21.10.2025
Предмет позову:	грошові вимоги

Розклад засідань:

Минулі засідання (103)

09.05.2026 11:35	Господарський суд Житомирської області
09.05.2026 11:35	Господарський суд Житомирської області
09.05.2026 11:35	Господарський суд Житомирської області
09.05.2026 11:35	Господарський суд Житомирської області
09.05.2026 11:35	Господарський суд Житомирської області
09.05.2026 11:35	Господарський суд Житомирської області
09.05.2026 11:35	Господарський суд Житомирської області
09.05.2026 11:35	Господарський суд Житомирської області
09.05.2026 11:35	Господарський суд Житомирської області
19.04.2022 10:00	Господарський суд Житомирської області
16.08.2022 10:00	Господарський суд Житомирської області
16.08.2022 10:30	Господарський суд Житомирської області
16.08.2022 11:30	Господарський суд Житомирської області
25.08.2022 11:30	Господарський суд Житомирської області
25.08.2022 12:00	Господарський суд Житомирської області
01.09.2022 10:30	Господарський суд Житомирської області
06.09.2022 10:00	Господарський суд Житомирської області
06.09.2022 10:30	Господарський суд Житомирської області
06.09.2022 11:00	Господарський суд Житомирської області
06.09.2022 11:30	Господарський суд Житомирської області
08.09.2022 09:30	Господарський суд Житомирської області
08.09.2022 10:00	Господарський суд Житомирської області
08.09.2022 10:30	Господарський суд Житомирської області
20.09.2022 09:30	Господарський суд Житомирської області
20.09.2022 09:45	Господарський суд Житомирської області
20.09.2022 10:00	Господарський суд Житомирської області
20.09.2022 10:15	Господарський суд Житомирської області
22.09.2022 10:00	Господарський суд Житомирської області
22.09.2022 10:30	Господарський суд Житомирської області
22.09.2022 10:45	Господарський суд Житомирської області
22.09.2022 11:00	Господарський суд Житомирської області
22.09.2022 11:15	Господарський суд Житомирської області
29.09.2022 11:45	Господарський суд Житомирської області
29.09.2022 12:00	Господарський суд Житомирської області
04.10.2022 09:30	Господарський суд Житомирської області
04.10.2022 10:15	Господарський суд Житомирської області
04.10.2022 11:00	Господарський суд Житомирської області
04.10.2022 11:45	Господарський суд Житомирської області
06.10.2022 10:15	Господарський суд Житомирської області
06.10.2022 11:00	Господарський суд Житомирської області
06.10.2022 11:45	Господарський суд Житомирської області
11.10.2022 11:15	Господарський суд Житомирської області
11.10.2022 12:00	Господарський суд Житомирської області
13.10.2022 11:00	Господарський суд Житомирської області
18.10.2022 10:00	Господарський суд Житомирської області
18.10.2022 10:30	Господарський суд Житомирської області
18.10.2022 11:00	Господарський суд Житомирської області
18.10.2022 11:30	Господарський суд Житомирської області
20.10.2022 09:30	Господарський суд Житомирської області
20.10.2022 10:00	Господарський суд Житомирської області
20.10.2022 10:30	Господарський суд Житомирської області
20.10.2022 11:00	Господарський суд Житомирської області
20.10.2022 11:30	Господарський суд Житомирської області
29.11.2022 10:30	Господарський суд Житомирської області
22.12.2022 09:30	Північно-західний апеляційний господарський суд
22.12.2022 10:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
22.12.2022 10:30	Північно-західний апеляційний господарський суд
22.12.2022 11:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
10.01.2023 14:30	Північно-західний апеляційний господарський суд
10.01.2023 15:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
10.01.2023 15:30	Північно-західний апеляційний господарський суд
10.01.2023 16:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
09.02.2023 10:00	Господарський суд Житомирської області
28.02.2023 10:30	Касаційний господарський суд
28.03.2023 10:00	Господарський суд Житомирської області
04.04.2023 10:00	Касаційний господарський суд
04.04.2023 10:15	Касаційний господарський суд
04.04.2023 10:30	Касаційний господарський суд
05.04.2023 11:30	Касаційний господарський суд
09.05.2023 11:15	Касаційний господарський суд
18.05.2023 10:00	Господарський суд Житомирської області
20.06.2023 10:30	Господарський суд Житомирської області
31.08.2023 10:00	Господарський суд Житомирської області
20.09.2023 12:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
18.10.2023 11:30	Північно-західний апеляційний господарський суд
21.11.2023 10:00	Господарський суд Житомирської області
16.01.2024 10:00	Господарський суд Житомирської області
21.02.2024 11:30	Касаційний господарський суд
28.02.2024 10:30	Касаційний господарський суд
18.04.2024 10:00	Господарський суд Житомирської області
23.05.2024 10:00	Господарський суд Житомирської області
27.06.2024 11:00	Господарський суд Житомирської області
09.07.2024 10:00	Господарський суд Житомирської області
09.09.2024 15:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
07.10.2024 15:45	Північно-західний апеляційний господарський суд
21.10.2024 15:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
19.12.2024 10:30	Господарський суд Житомирської області
15.01.2025 11:45	Касаційний господарський суд
05.02.2025 11:15	Касаційний господарський суд
26.02.2025 10:25	Касаційний господарський суд
26.02.2025 11:15	Касаційний господарський суд
26.03.2025 16:00	Касаційний господарський суд
14.05.2025 16:00	Касаційний господарський суд
09.07.2025 15:00	Касаційний господарський суд
06.08.2025 16:00	Касаційний господарський суд
02.12.2025 10:00	Господарський суд Житомирської області
09.12.2025 11:00	Господарський суд Житомирської області
20.01.2026 12:00	Господарський суд Житомирської області
03.02.2026 10:00	Господарський суд Житомирської області
19.02.2026 10:00	Господарський суд Житомирської області
19.03.2026 10:00	Господарський суд Житомирської області
31.03.2026 11:00	Господарський суд Житомирської області
23.04.2026 11:00	Господарський суд Житомирської області

Заплановані засідання (2)

12.05.2026 10:00	Господарський суд Житомирської області
09.06.2026 12:00	Господарський суд Житомирської області