вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" січня 2023 р. Справа№ 910/19790/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Чорногуза М.Г.
секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
за участю представників сторін:
від позивача - Сулімов О.П.,
від відповідача - Єременко А.Л.
розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 (повний текст рішення складено 15.08.2022)
у справі №910/19790/21 (суддя Бойко Р.В.)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрілайн"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 276 639,57 грн., -
У 2021 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Керрілайн" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 276 639,57 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на бездіяльністю Акціонерного товариства "Українська залізниця" в частині забезпечення схоронності (збереження) цілісності вагонів №№ 29777893, 56628324, 56739618, 61661138, 63542948, 61661872, 53584249, 23998354, 56740004, 56070998, 56596943, 52297850, 62975180, 56968837, 53584223, 56624786, 62975105, 56727928, 24373540, 52244225, 56739717, 56627078, 55080352, які перебувають у оперативному управлінні Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрілайн", такі вагони були розкомплектовані та позивач зазнав витрат на їх ремонт у розмірі 276 639,57 грн., відшкодування яких просить стягнути з відповідача в якості збитків.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 року позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрілайн" витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 4 155 грн. 00 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник вважає, що позивачем не дотримано процедури досудового врегулювання згідно ст. 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення. Також скаржник вважає, що позивачем в даному випадку строку позовної давності передбачений у параграфах 1-3 ст. 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2022 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 року, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19790/21.
26.09.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/19790/21.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2022 року, у зв'язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. на лікарняному, сформовано для розгляду справи №910/19790/21 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Мальченко А.О., Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 року у справі №910/19790/21, розгляд справи призначено на 09.11.2022 року.
17.10.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрілайн", позивача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу.
02.11.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", відповідача у справі, надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2022 року клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon" задоволено.
В судове засідання 09.11.2022 року з'явились представники позивача та відповідача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 року в судовому засіданні оголошено перерву до 14.12.2022 року.
30.11.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", відповідача у справі, надійшли пояснення в яких відповідача вказав, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 133 620, 00 грн. слід відмовити у зв'язку із пропущенням позивачем строку позовної давності.
Судове засідання, призначене на 14.12.2022 не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді Агрикової О.В. на лікарняному з 14.12.2022 року.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2022 року розгляд справи №910/19790/21 призначено на 11.01.2023 року.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2023, у зв'язку з участю у ХІХ позачерговому з'їзді суддів України судді Козир Т.П., сформовано для розгляду справи №910/19790/21 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі №910/19790/21 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, розгляд справи призначено на 11.01.2023 р.
В судове засідання 11.01.2023 року з'явились представник позиача та відповідача. Представник відповідача надав колегії суддів пояснення, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції. Представник позивача надав колегії суддів пояснення, відповів на запитання суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 2018 року по 2019 року Акціонерним товариством "Українська залізниця" було здійснено перевезення вантажних вагонів №№ 29777893, 56628324, 56739618, 61661138, 63542948, 61661872, 53584249, 23998354, 56740004, 56070998, 56596943, 52297850, 62975180, 56968837, 53584223, 56624786, 62975105, 56727928, 24373540, 52244225, 56739717, 56627078, 55080352, які перебувають у оперативному управлінні Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрілайн", що підтверджується залізничними накладними №№ 44826105 від 08.11.2018 року, 46573234 від 27.11.2019 року, 46590030 від 27.11.2018 року, 45498441 від 28.01.2019 року, 41419253 від 10.02.2019 року, 46030854 від 05.02.2019 року, 43630201 від 05.02.2019 року, 32175549 від 08.02.2019 року, 46488011 від 25.02.2019 року, 46431771 від 24.02.2019 року, 46320396 від 24.02.2019 року, №42029 від 25.02.2019 року, №46678041 від 03.03.2019 року, №47568894 від 27.03.2019 року, №47556865 від 27.03.2019 року, №47650858 від 30.03.2019 року, №47665575 від 30.03.2019 року, №38979795 від 21.05.2019 року, №32809444 від 01.04.2019 року, №38605465 від 30.04.2019 року, від №38903696 від 17.05.2019 року, №3907083 від 26.05.2019 року, №52864873 від 05.12.2019 року. (т.1, а.с. 58, 74, 96, 117, 137, 157, 178, 201, 228, 246, 268, 287, т.2, а.с. 13, 34, 58, 79, 97, 114, 132, 158, 176, 194, 213).
Як зазначає позивач, на станціях Куп'янськ, Нижньодніпровськ, Верхівцеве, Запоріжжя, Вечірній Кут, Інгулець, Ароматна Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та на станціях Лиман, Покровськ Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" було виявлено відсутність деталей, про що свідчать повідомлення форми ВУ-23М від відповідної дати (т.1, а.с. 67, 86, 106, 125, 147, 165, 190, 220, 237, 258, 277, т. 2, а.с. 3, 22, 49, 70, 89, 105, 123, 150, 167, 186, 204, 222) а саме:
- на станції "Куп'янськ" Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №29777893 було виявлено розукомплектування ручного стояночго тормоза (код 455), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Куп'янськ" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №8966 від 14.11.2018 року;
- на станції "Нижньодніпровськ" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №56628324 було виявлено розукомплектування ручного стояночго тормоза (код 455), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Нижньодніпровськ" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №9957 від 30.11.2018 року;
- на станції "Нижньодніпровськ" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №5679618 було виявлено розукомплектування ручного стояночго тормоза (код 455), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Нижньодніпровськ" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №9956 від 30.11.2018 року;
- на станції "Верхівцеве" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №61661138 було несправність повітророзподільника - відсутність болтів головної частини (код 403), відсутність авторежиму (код 401) та розукомплектування ручного стояночго тормоза (код 455), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Верхівцеве" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №9627 від 30.11.2018 року;
- на станції "Запоріжжя" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №63542948 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Запоріжжя" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №4988 від 12.02.2018 року;
- на станції "Запоріжжя" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №61661872 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Запоріжжя" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №4748 від 13.02.2019 року;
- на станції "Вечірній Кут" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №653584249 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Вечірній Кут" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №553 від 15.02.2019 року;
- на станції "Лиман" Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №23998354 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Лиман" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №273 від 13.02.2019 року;
- на станції "Покровськ" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №56740004 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Волноваха" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №9812 від 12.03.2019 року;
- на станції "Запоріжжя" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №56070998 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Запоріжжя" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №4921 від 24.02.2018 року;
- на станції "Запоріжжя" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №56596943 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Запоріжжя" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №4888 від 21.02.2018 року;
- на станції "Інгулець" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №52297850 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Батуринська" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №1983 від 25.02.2019 року;
- на станції "Запоріжжя" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №62975180 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Запоріжжя" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №5010 від 03.03.2018 року;
- на станції "Запоріжжя" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №56968837 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Запоріжжя" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №5252 від 27.03.2019 року;
- на станції "Запоріжжя" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №53584223 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Запоріжжя" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №5249 від 27.03.2019 року;
- на станції "Запоріжжя" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №56624786 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Запоріжжя" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №5280 від 30.03.2019 року;
- на станції "Запоріжжя" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №62976105 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Запоріжжя" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №2583 від 30.03.2019 року;
- на станції "Ароматна" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №56727928 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Нижньодніпровськ" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №9957 від 27.05.2019 року;
- на станції "Лиман" Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №24373540 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Лиман" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №625 від 06.04.2019 року;
- на станції "Ароматна" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №52244225 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Нижньодніпровськ" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №9140 від 06.05.2019 року;
- на станції "Ароматна" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №56739717 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Нижньодніпровськ" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №9804 від 21.05.2019 року;
- на станції "Ароматна" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №56627078 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Нижньодніпровськ" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №1263 від 30.06.2019 року;
- на станції "Ароматна" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у вагоні №55080352 було виявлено розукомплектування ручного стояночного тормозу (код 455) та несправність повітророзподільника (код 403), в результаті чого вагон було направлено до "Експлуатаційного вагонного депо Нижньодніпровськ" на технічне обслуговування та оформлено повідомлення про ремонт форми ВУ-23-М №8132 від 10.12.2019 року.
Відповідно до наявних в матеріалах справи актів виконаних робіт вбачається, що спірні вагони були відремонтовані (т.1, а.с. 75, 94, 114, 133, 155, 176, 197, 199, 226, 244, 266, 285, т. 2, 11-12, 32, 56, 77, 95, 112, 229, 131, 156, 173, 175, 192, 210, 228, 280) а саме:
- у вагоні №29777893 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №56628324 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №56739618 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №61661138 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №63542948 встановлено головну та магістральну частини повітророзподільника;
- у вагоні №61661872 встановлено головну та магістральну частини повітророзподільника;
- у вагоні №53584249 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №23998354 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №56740004 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №56070998 встановлено головну та магістральну частини повітророзподільника;
- у вагоні №56596943 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №52297850 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №62975180 встановлено головну та магістральну частини повітророзподільника;
- у вагоні №56968837 встановлено магістральну частини повітророзподільника;
- у вагоні №53584223 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №56624786 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №62975105 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №56727928 встановлено головну та магістральну частини повітророзподільника;
- у вагоні №24373540 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №52244225 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №56739717 встановлено головну частину повітророзподільника;
- у вагоні №56627078 встановлено авторегулятор;
- у вагоні №55080352 встановлено головну частину повітророзподільника.
Отже, спір у даній справі на думку позивача виник внаслідок того, що він зазнав матеріальних збитків у сумі 276 639,57 грн., які зобов'язаний відшкодувати відповідач, оскільки він не забезпечив збереження цілісності вагонів під час здійснення вантажних перевезень силами Української залізниці. Вартість таких збитків позивач розрахував, виходячи з ціни придбаних деталей і запасних частин для полагодження вагонів, а також вартості ремонтних робіт.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частинами 1 та 3 статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно з ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.
Відповідно до п. 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 №17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613 перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентування його відносин з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені у Законі України "Про залізничний транспорт".
Так, частиною 1 статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 4.6 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, обов'язок охорони вагонів і вантажів на під'їзній колії покладається на підприємство. Якщо під'їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту забирання вагонів з під'їзної колії організовує залізниця.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - залізниця) здійснювало перевезення вантажних вагонів, які знаходяться в оперативному управлінні Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрілайн", а саме: №№ 29777893, 56628324, 56739618, 61661138, 63542948, 61661872, 53584249, 23998354, 56740004, 56070998, 56596943, 52297850, 62975180, 56968837, 53584223, 56624786, 62975105, 56727928, 24373540, 52244225, 56739717, 56627078, 55080352, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі.
Перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам (п. 8 Статуту).
За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Відповідно до п.6.2.7 Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці №264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно наказом №312-Ц від 07.06.2001), забороняється ставити в склад потягу вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно з п. 6.2.1 зазначеної Інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.
Таким чином відсутність магістральної частини повітророзподільника, несправність повітророзподільника; відсутність головної частини повітророзподільника; відсутність авторежиму, є саме пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для поставлення такого вагону в склад потягу.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на станціях Куп'янськ, Нижньодніпровськ, Верхівцеве, Запоріжжя, Вечірній Кут, Інгулець, Ароматна Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та на станціях Лиман, Покровськ Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" було виявлено відсутність деталей у спірних вагонів.
За фактом встановлення відсутності зазначених деталей вагони, які перебувають в оперативному управлінні позивача, були направлені на технічне обслуговування, про що свідчать повідомлення форми ВУ-23М. (т.1, а.с. 67, 86, 106, 125, 147, 165, 190, 220, 237, 258, 277, т. 2, а.с. 3, 22, 49, 70, 89, 105, 123, 150, 167, 186, 204, 222) а саме:
Відповідно до пунктів 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України №113 від 25.02.1999, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві.
На виконання вищевказаних правил, у зв'язку з розукомплектуванням спірних вагонів позивач відправив до вагоноремонтних підприємств регіональних філій відповідача вагона для проведення ремонтних робіт, що підтверджується повідомленнями про приймання вантажних вагонів форми ВУ-36М. (т.1, а.с. 68, 86, 107, 126, 148, 167, 191, 221, 238, 259-260, 278-279, т.2, а.с. 4, 23-24, 50-51, 71-72, 89-90, 106-107, 124, 151, 168, 187, 205, 223).
Колегією суддів встановлено, що для ремонту пошкоджених спірних вагонів позивачем було придбано необхідні нові головні частини повітророзподільників, що зокрема підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (т.1, 70, 88, 109, 128, 150, 169, 193, 222, 239, 261, 280, т.2, а.с. 5, 25, 27, 52, 73, 91, 108, 125, 152, 169, 188, 206, 224) та платіжними дорученнями про сплату рахунків-фактури (т. 1, 72, 90, 110, 129, 151, 170, 194, 223, 240, 262, 281, т.2, а.с. 6, 26, 28, 53, 74, 92, 109, 126, 153, 170, 189, 207, 225) на суму 276 639,57 грн.
За змістом пункту 22 Правил користування вагонами і контейнерами визначено, що сума збитків за пошкодження вагона складається з: витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України №551 від 15.11.1999, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування; вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин; витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків; плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
Отже, загальна сума витрат понесених позивачем на ремонт вагонів №№ 29777893, 56628324, 56739618, 61661138, 63542948, 61661872, 53584249, 23998354, 56740004, 56070998, 56596943, 52297850, 62975180, 56968837, 53584223, 56624786, 62975105, 56727928, 24373540, 52244225, 56739717, 56627078, 55080352, яка доведена під час розгляду справи належними та допустимими доказами, зокрема видатковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками та актами виконаних робіт, склала 276 639,57 грн.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Вимогами ст.22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина 1 статті 225 ГК України).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Разом з цим, вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все потрібно з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (стаття 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).
Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.
Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 Господарського кодексу України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 Цивільного кодексу України).
Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.
Дослідивши підстави звернення з даним позовом до суду, а також зміст позовних вимог, суд дійшов до висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст. 1166 Цивільного кодексу України, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі є не договірними, а деліктними. Позивач не був за спірними перевізними документами ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Статтею 1192 Цивільного кодексу України унормовано, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
З урахуванням вищевикладеного, слід зазначити, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди, отже у даних позадоговірних (деліктних) правовідносинах презюмується вина залізниці у разі пошкодження прийнятого до перевезення вантажу (вагонів), якщо залізницею не буде доведено інше.
Поміж тим, слід зазначити, що порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і ними залізниця не має права розпоряджатися на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні вагони на станцію призначення у цілісності та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.
Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Приймаючи до уваги вищенаведене, за результатом оцінки наданих сторонами доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вищезазначених вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Судом першої інстанції правомірно відхилено заперечення відповідача, про те, що його вина у розукомплектуванні вагонів відсутня, оскільки працівниками зафіксований факт не пошкодження вагонів, а крадіжки.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що за відсутності встановлених правоохоронними органами відповідних обставин у межах кримінального провадження, не можуть вважатися такими, що підтверджують здійснення крадіжки деталей вагонів третіми особами. При цьому жодних доказів звернення відповідача до правоохоронних органів матеріали справи не містять.
Разом з тим, поданими документами підтверджується, що відповідач прийняв вагони до перевезення без заперечень та зауважень, а обов'язок відповідача забезпечувати схоронність вагонів передбачена вимогами чинного законодавства, відповідно до яких залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.
Відтак, стверджувати про те, що відбулася крадіжка деталей вагонів, а не їх пошкодження, немає підстав.
Крім того, відповідно до підпункту "е" пункту 111 Статуту залізниць залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок: 1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; 2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція); 3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення; 4) стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.
Визначений цим пунктом перелік підстав звільнення залізниці від відповідальності є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Як наслідок, у всіх інших випадках презюмується вина залізниці у завданні збитків.
У свою чергу вичерпний перелік форс-мажорних обставин міститься у частині 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" і до цього переліку не включено такі кримінальні правопорушення (злочини) як крадіжка майна.
Крім того, колегія суддів зауважує, що у разі встановлення винних осіб у пошкодженні спірних вагонів у порядку кримінального судочинства та набрання вироком законної сили, перевізник як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування на підставі частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України.
При здійсненні апеляційного розгляду у даній справі, колегія суддів враховує згідно ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 року у справі № 910/5827/19.
Колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції щодо відхилення аргументів відповідача про відсутність у позивача підстав для пред'явлення позову з приводу пошкодження вантажу з тих причин, що позивач не є стороною (вантажовідправником чи вантажоодержувачем) за договором перевезення вантажу (згідно із залізничною накладною), оскільки відповідач помилково ототожнює спірні правовідносини відшкодування позадоговірної шкоди (статті 1166, 1192 ЦК України), які виникли між сторонами, з правовідносинами відшкодування збитків, завданих невиконанням договірного зобов'язання, які є предметом окремого правового регулювання (статті 22, 623 ЦК України). (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №910/5827/19 та від 20.02.2020 у справі №910/313/19).
Заявлені позивачем вимоги стосуються відшкодування майнової шкоди, яка завдана майну (вантажним вагонам власності/оренди позивача) внаслідок бездіяльності залізниці щодо забезпечення схоронності такого майна при здійсненні перевезення, тобто правовідносини, що склалися між сторонами з цього приводу не випливають з договірних відносин щодо перевезення вантажу, позивач не є вантажовідправником або вантажоодержувачем в розумінні ст.6 Статуту залізниць України, а є особою, якій завдано збитки, обов'язок з відшкодування яких виникає з не договірних відносин сторін.
Крім того місцевий господарський суд вірно дійшов висновку, що доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин спеціальної позовної давності, передбаченої Статутом залізниць України, є необґрунтованими, оскільки між сторонами, в даному випадку, виникли правовідносини з відшкодування позадоговірної шкоди (статті 1166, 1192 Цивільного кодексу України), а не відшкодування збитків, завданих невиконанням договірного зобов'язання, а відтак мають бути застосовані загальні правила позовної давності, а не спеціальної, як помилково вказує відповідач у своїй заяві про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Висновки щодо застосування загального строку позовної давності при позадоговірній відповідальності залізниці за завдану шкоду викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі №910/14469/18.
Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06).Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов'язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід'ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05).
Приписи статті 256, 257 Цивільного кодексу України встановлюють, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому, місцевим господарським судом вірно взято до уваги, що 02.04.2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, враховуючи, що на момент набуття чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" строк на звернення до суду із даними позовними вимогами не закінчився, а отже з урахуванням пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Керрілайн" звернулось до суду в межах строку передбаченого статтею 257 Цивільного кодексу України для позадоговірних (деліктних) правовідносин.
Доказів протилежного скаржником суду апеляційної інстанції надано не було.
Отже, за результатом розгляду даної справи, загальна сума витрат понесених позивачем на ремонт розукомплектованих вагонів №№ 29777893, 56628324, 56739618, 61661138, 63542948, 61661872, 53584249, 23998354, 56740004, 56070998, 56596943, 52297850, 62975180, 56968837, 53584223, 56624786, 62975105, 56727928, 24373540, 52244225, 56739717, 56627078, 55080352, яка доведена під час розгляду справи належними та допустимими доказами, склала 276 639,57 грн..
Приймаючи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів) №№ 29777893, 56628324, 56739618, 61661138, 63542948, 61661872, 53584249, 23998354, 56740004, 56070998, 56596943, 52297850, 62975180, 56968837, 53584223, 56624786, 62975105, 56727928, 24373540, 52244225, 56739717, 56627078, 55080352, завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими відповідно до ст.ст. 77-79 Господарського процесуального кодексу України доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили б про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму.
Підсумовуючи викладене суд зазначає, що відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем також заявлено про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію Договору про надання правничої допомоги №0203 від 01.03.2018 року (надалі - Договір про надання правничої допомоги), укладеного між адвокатським бюро "Олега Сулімова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керрілайн", відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення (сплатити гонорар) у порядку та в строки обумовлені сторонами.
Відповідно до пунктів 3.1 Договору про надання правничої допомоги за надання правничої допомоги замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі, яка визначається додатком №1 до цього договору.
Додатковою угодою №14 від 22.11.2021 до Договору про надання правничої допомоги №0203 від 01.03.2018 (надалі Додаткова угода) сторони узгодили, що вартість послуг виконавця за надання професійної правничої допомоги, пов'язаної з підготовкою та подання позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення збитків з Акціонерного товариства "Українська залізниця" складає 8 000,00 грн.
При цьому, у пункті 3 та 4 Додаткової угоди сторони погодили, що орієнтовна вартість послуг виконавця за надання професійної правничої допомоги, пов'язаної з судовим розглядом вказаної позовної заяви у Господарському суду міста Києва складає 15000,00 грн.
На підтвердження виконання зобов'язань за Договором про надання правничої допомоги позивачем надано копію Акту здачі-прийняття наданих послуг від 22.11.2021 та копію платіжного доручення №19746 від 23.11.2021 на суму 8 000,00 грн.
У наданому позивачем Акту здачі-прийняття наданих послуг від 22.11.2021 сторони погодили перелік наданих адвокатом послуг:
- аналіз первинної документації та надання правової консультації щодо перспектив подання позовної заяви про стягнення збитків з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вартістю 500,00 грн.);
- підготовка позовної заяви ( вартістю 7 000,00 грн.);
- виготовлення копій та додатків до позовної заяви (вартістю 250,00 грн.);
- відправлення позовної заяви з додатками відповідачу та на адресу суду (вартістю 250,00 грн.).
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статі 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
За приписами п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення; надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні; представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами; представництво інтересів фіз- і юросіб, держави, органів держвлади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, проаналізувавши наявні у матеріалах справи документи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог повністю та відсутність клопотання відповідача поданого в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, наявна обґрунтована необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 8 000,00 грн.
Доводи апелянта (відповідача) з приводу неповного з'ясування істотних обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 року у справі №910/19790/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 року у справі № 910/19790/21 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 року у справі №910/19790/21.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19790/21.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 12.01.2023 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді А.О. Мальченко
М.Г. Чорногуз