Ленінський районний суд м.Полтави
Справа № 646/5693/20
Провадження № 1-кп/553/177/2022
Іменем України
22.11.2022м. Полтава
Ленінський районний суд м. Полтави в складі:
Головуючої судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
за участі прокурора ОСОБА_3 ,
за участі:
захинсика обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтави клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою у об'єднаному кримінальному провадженні № 12019220490004784 від 18.10.2019, № 12020220060000068 від 07.01.2020, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, з середньою спеціальною освітою, непрацевлаштованого, розлученого, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого, до затримання мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , відносно якого застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України,
26 лютого 2020 року у провадження Київського районного суду м. Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019220490004784 від 18.10.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_4 в скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст. 307, ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 307 КК України.
Згідно ухвали Червонозаводського районного суду від 09.12.2020 року кримінальне провадження № 12020220060000068 від 07.01.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, об'єднано в одне провадження з кримінальним провадженням № 12019220490004784 від 18.10.2019 року, за ч.1 ст. 307, ч.3 ст. 15 ч.2 ст. 307 КК України, та присвоєно єдиний номер справа № 646/5693/20.
Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено в Україні воєнний стан.
Відповідно до Указу Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні із 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Розпорядженням Голови Верховного Суду № 4/0/9-22 від 10.03.2022 року "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану" змінено територіальну підсудність судових справ Червонозаводського районного суду м. Харкова та Комінтернівського районного суду м. Харкова, визначено територіальну підсудність справ за Ленінським районним судом м. Полтави.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2022 року справу передано на розгляд судді ОСОБА_1 та відповідно до ухвали суду від 20 квітня 2022 року провадження прийнято до провадження та призначено до підготовчого провадження.
В судовому засіданні прокурор надав письмове клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляд тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , посиласюись на те, що відповідно до обвинувальних актів ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні 23 епізодів умисних тяжких злочинів, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, перший з яких 16.10.2019, а останній - 08.01.2020 року.
Висунуте обвинувачення ОСОБА_4 в інкримінованому йому злочині обґрунтовується зібраними у ході розслідування доказами, перелік яких міститься у реєстрі матеріалів досудового розслідування, зокрема, показаннями свідків, протоколами оглядів , висновками судових експертиз. Обвинувачений ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні вказаного тяжкого злочину, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.
Так, прокурором вказувалось про те, що берчу до уваги кількість епізодів та тяжкість злочину, у якому обвинувачується ОСОБА_4 , факт того, що на момент вчинення вказаного злочину останній ніде офіційно не працює, тобто легального джерела жоходу не мав, а матеріальне забезпечення фактично пов'язане з незаконною діяльністю щодо збуту наркотичних засобів, вбачається наявність ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК Україн , а саме: можливість переховування від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності ; вчинення інших кримінальних правопорушень, зокрема, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин.
Поряд з цим, прокурором в судовому засіданні вказувалось про те наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України - незаконного впливу ОСОБА_4 на свідків з метою наданння необхідних показів, направлених на приховування чи перекручування фактичних даних щодо незаконної діяльності обвинуваченого, оскільки свідки на цей час судом не допитанеі, тому прохав продовжити дію захожду забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 ..
В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 вказувавав про необгрунтованість клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигдляді тримання під вартою, зважаючи на те, що наведені у клопотаннні ризики носять формальний характер, тому вважав за доцільне змінити запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який не пов'язаний з триманням під вартою у вигляді застави або домашнього арешту.
В судовому засіданнні обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотанння прокурора, просив застосувати відносно нього альтернативний запобіжний захід не пов'язаний з тримання під вартою.
Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали клопотання, дійшов до таких висновків.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
При вирішенні питання щодо можливості продовження або зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, серед іншого, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд констатує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності.
Крім того, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, а також те, що метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, вчинити інші кримінальні правопорушення. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням викладеного, суд вважає, що встановлений раніше ризики, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України наразі не зменшилися та продовжують існувати з високою ймовірністю.
З огляду на ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність постійного місця роботи та репутацію обвинуваченого, його майновий стан та наявність судимостей, дотримання умов попередньо застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди та інше.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам.
14.01.2020 року ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова у відношенні ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 168 160,00 грн. Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 02.03.2020 обвинуваченому ОСОБА_4 зменшено розмір застави до 70 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 147 140,00 грн. Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_4 продовжений ухвалою суду до 16 січня 2022 року включно.
Згідно ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2022 року продовжено строк тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , строком на 60 днів, який в подальшому було продовжено та який спливає 25 листопада 2022 року.
Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , судом встановлено, що він розлучений, має на утриманні малолітнього сина, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, на момент затримання не був офіційно працевлаштований та не мав офіційних джерел доходу.
Вирішуючи питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку тримання під вартою, суд враховує що у даному об'єднаному кримінальному провадженні йому інкримінуються 23 епізоди тяжких злочинів з умисною формою вини, а також, що у випадку доведеності його вини йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на досить тривалий строк з конфіскацією майна, що підвищує загрозу втечі обвинуваченого.
За вищенаведених обставин суд вважає доведеними наявність таких ризиків: переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення (п.п. 1,5 ч.1 ст. 177 КПК України), які не зменшилися і продовжують існувати.
Разом з цим, доказів на підтвердження наявності ризиків «перешкоджати реалізації правосуддя та незаконно впливати на свідків» - прокурором не надано та жодним чином не обґрунтовано, тому суд відхиляє доводи клопотання сторони обвинувачення в цій частині.
Перевіряючи можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу - альтернативного триманню під вартою, суд враховує, що обвинуваченому визначено заставу, та зазначає, що з урахуванням репутації обвинуваченого, його попередньої поведінки у сукупності з іншими обставинами, прокурором доведено, що більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а продовження строку тримання під вартою обумовлено також необхідністю забезпечити високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства.
Таким чином, суд вважає правильним продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк тримання під вартою строком на 60 днів та відповідно відмовит захиснику обвинуваченого - адвокату ОСОБА_5 у застосуванні іншого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту .
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 372 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 - задовольнити.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою - продовжити, з утриманням в ДУ "Харківський слідчий ізолятор", строком на 60 днів, починаючи з 22 листопада 2022 року по 20 січня 2023 року.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиОСОБА_1