12 січня 2023 року м. Житомир справа № 240/27491/22
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому щомісячну грошову доплату в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленої статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 26.04.2022.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проживає в м.Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Крім того, він є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області. Вказує, що після прийняттям Конституційним Судом України рішення №6-р/2018 від 17.07.2018, яким відновлено дію статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повинно було відновити йому нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі двох мінімальних заробітних плата. Однак, відповідач відмовив йому у нарахування та виплаті вказаного підвищення до пенсії, у зв'язку з тим, що відновлена рішенням Конституційного Суду України ч.2 ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не передбачає та не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. Позивач вважає таку відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області у виплаті йому підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", протиправною, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою судді відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
До суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому відповідач заперечував проти позову. Таку позицію відповідач аргументував тим, що у позивача відсутнє посвідчення потерпілого від наслідків аварії на ЧАЕС, а тому він не має права на отримання виплат, передбачених статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Окрім того відповідач зазначив, що відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата з 01 січня 2017 року не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. З огляду на вказане, Головне управління Пенсійного фонду України просило відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.
Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, не працює.
Судом встановлено, що з 01.01.2015 виплата непрацюючим пенсіонерам, проживаючим на території радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не здійснювалась на підставі Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено статтю 39 із Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Водночас, 17 липня 2018 року Конституційним Судом України було прийнято рішення №6-р/2018, яким підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Таким чином, починаючи з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З огляду на зазначене, позивач вважає, що він, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на отримання щомісячної підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З метою реалізації свого права на отримання вказаного щомісячного підвищення до пенсії позивач звернувся із відповідною заявою до відповідача.
Однак у відповідь на свою заяву отримав лист, в якому відповідач повідомив, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 №987-VIII, який вступив в дію з 01.01.2016, включено статтю 39 до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Вказані зміни, внесені Законом України від 04.02.2016 №987-VIII неконституційними не визнавались. Враховуючи викладене, відповідач повідомив позивача, що відновлена рішенням Конституційного Суду України ч. 2 ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не передбачає та не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Позивач вважає, що йому протиправно не виплачується підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбачене ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому він звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність ч. 2 ст. 2 КАС України, суд враховує наступне.
Виплата підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, встановлена статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон України №796).
Суд відмічає, що стаття 39 Закону України №796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Однак, 28 грудня 2014 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Таким чином, з 01 січня 2015 року стаття 39 була виключена із Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Разом з тим, 17 липня 2018 року Конституційний Суд України, розглянувши справу № 1-11/2018(3830/15) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 2-7, 12 та 14 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, прийняв рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Вищезазначені норми, які були визнані неконституційними, втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено дію редакція статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року, а відтак і відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач в позовній заяві зазначив, що він як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 має право на отримання підвищення до пенсії, передбаченого ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Водночас, вирішуючи спірні правовідносини в частині наявності у позивача права на отримання передбаченого ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підвищення до пенсії, суд зазначає наступне.
Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з його преамбулою, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до статті 1 Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", цей закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Таким чином, зміст вищезазначених норм свідчить, що Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" регулює суспільні відносини щодо захисту соціальних прав саме осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відтак, передбачені Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пільги, компенсації та гарантій, в тому числі й компенсація у вигляді підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, визначена статтею 39 цього Закону, надаються саме громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Зі змісту статті 19 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вбачається, що соціальний захист громадян полягає у відшкодуванні шкоди, завданої їх життю, здоров'ю і майну внаслідок радіоактивного забруднення, та реалізується шляхом надання відповідних компенсацій та пільг усім громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених цим Законом категорій.
Конституційний Суд України у рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 зазначив, що необхідність забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей. В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Таким чином, встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Конституції України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди саме вказаній категорії громадян - громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 9 Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
Згідно з статтею 65 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Відтак, суд зазначає, що умовами за одночасної наявності яких, особа набуває права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є:
- належність особи до категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме наявність у неї статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, який підтверджений відповідним посвідченням;
- проживання особи в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, розташований на територіях радіоактивного забруднення;
- наявність у особи статусу непрацюючого пенсіонера.
Разом з тим, відповідного посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" чи посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи", яке б підтверджувало наявність відповідного статусу та наявність права на користування пільгами та компенсаціями, передбаченими Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач до суду не надав.
Таким чином, під час розгляду справи судом було встановлено, що позивач статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи не має.
Зважаючи на встановлене, суд дійшов висновку, що позивач хоча і є непрацюючим пенсіонером та проживає на території радіоактивного забруднення, однак не належить до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому права на отримання компенсації у вигляді підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", він не має.
Суд наголошує, що наявність статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи є обов'язковою умовою для нарахування та виплати спірного щомісячного підвищення до пенсії.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищезазначене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
В задоволені позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Г. Попова
12 січня 2023 р.