м. Вінниця
12 січня 2023 р. Справа № 120/15049/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 11.11.2021 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до положень ст. 262 КАС України.
Ухвалою від 21.03.2022 провадження у справі зупинено.
Ухвалою від 29.08.2022 провадження у справі поновлено.
Ухвалою від 15.09.2022 витребувано у відповідача додаткові докази.
09.11.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову, оскільки підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Дослідивши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, в період з 01.01.2016 по 27.12.2018 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2018 №254 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення з 26.12.2018, у зв'язку із вибуттям до нового місця служби.
17.09.2020, тобто більше ніж через 1,5 роки після вибуття його позивач подав відповідачу заяву про виплату йому індексації грошового забезпечення та у зв'язку із залишенням заяви без задоволення звернувся до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.01.2021 по справі №120/5518/20-а, окрім іншого, військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Не погодившись з прийнятим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог про обчислення індексації грошового забезпечення, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, позивач подав апеляційну скаргу,
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 по справі №120/5518/20-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено .
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про обчислення індексації грошового забезпечення, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Позов ОСОБА_1 в цій частині задоволено.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008.
В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року залишено без змін.
Із матеріалів справи вбачається, що:
- 29.10.2021 позивачу здійснено виплату індексації грошового забезпечення в сумі 4435,66 грн.;
- 02.11.2022 здійснено виплату індексації грошового забезпечення враховуючи базовий місяць січень 2008 року в сумі 77935,19 грн.
Так, згідно з автоматизованою системою діловодства суду Вінницьким окружним адміністративним судом розглянута справа №120/5518/20, по якій рішенням від 11.01.2021, позов ОСОБА_1 задоволений частково та, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Таким чином, вказаним рішенням було зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, яке він отримував, продовжуючи службу після виключення його зі списків військової частини НОМЕР_1 (відповідачем по даній справі).
Дослідивши заяви по суті та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підстави виникнення, проходження і припинення військової служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю військовослужбовців. У разі відсутності відповідних положень у спеціальному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навивши у рішенні відповідні доводи.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Приписами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону слід застосувати норми статей 116,117 КЗпП України.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
Згідно з п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п.242 Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно ч. 3 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.
Відповідно до п. 14 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Вказаним Положенням визначені не тільки питання звільнення військовослужбовців, визначені також питання переміщення військовослужбовців.
Так, пунктом 110 Положення визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування;
між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України;
між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
З аналізу наведених положень вбачається, що розрахунок з військовослужбовцем проводитися військовою частиною на грошовому утриманні якої (останньої) він знаходився, та звідки був звільнений.
Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.
Під час розгляду справи судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 254 з 26.12.2018 ОСОБА_1 лише переведено для несення служби до іншої військової частини. Отже, твердження позивача про його звільнення з військової служби 26.12.2018 є помилковим.
Суд зауважує, що умовами застосування відповідальності, яка передбачена ст. 117 КЗпП України, є звільнення особи та не виплата в день звільнення усіх належних їй до виплати сум.
Як уже було встановлено судом вище, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.01.2021 по справі №120/5518/20-а адміністративний позов задоволено частково, зокрема:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 по справі №120/5518/20-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про обчислення індексації грошового забезпечення, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Позов ОСОБА_1 в цій частині задоволено.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008.
В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року залишено без змін.
Суд звертає увагу, що спірним питанням під час апеляційного розгляду були позовні вимоги позивача щодо обчислення індексації грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січень 2008 року, оскільки в цій частині Вінницький окружний адміністративний суд відмовив.
При цьому, як слідує із змісту самого рішення від 11.01.2021, справа №120/5518/20-а, судом встановлено, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2018 № 254 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення з 26.12.2018, у зв'язку із вибуттям до нового місця служби.
Відповідне рішення суду набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що з 26.12.2018 ОСОБА_1 не звільнено, а переведено на службу до іншої військової частини, у суду відсутні підстави вважати, що Військова частина НОМЕР_1 проводила розрахунок при звільненні та допустила протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим вони задоволенню не підлягають.
За приписами ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позовні вимоги щодо зобов'язання здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 26.12.2018 по дату остаточного розрахунку 02.11.2021 є похідними від першої вимоги, у зв'язку з чим також підлягають залишенню без задоволення.
Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства Україниви значено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що у задоволені позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_2 РНОКПП - НОМЕР_3 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: