Справа № 372/642/22
Провадження № 2/369/4014/22
Іменем України
30.12.2022 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Смушко К.В.
за участі
позивача ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
представника третьої особи Величко Л.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, третя особа приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Донченко Вікторія Юріївна, ОСОБА_3 про встановлення факту
У лютому 2022 року позивач звернувсь до Обухівського районного суду Київської області з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що з ОСОБА_4 він познайомився в 2000 році. Після свого розлучення в 2001 році, переїхав жити до АДРЕСА_1 , де проживали разом з її батьками до 2004 року. За час спільного проживання вони неодноразово їздили разом відпочивати. Оскільки кожного року в нього не виходило брати відпустки, тому ОСОБА_4 їздила і сама відпочивати з подругами, сестрою. Спільних фото з відпочинку небагато, оскільки він фотографував її, вона - його. Він працював постійно, оплачував всі рахунки, мав гарний дохід, а ОСОБА_4 не працювала, доходу не мала, повністю перебувала на його утриманні. Після смерті батьків, наявність неприязних стосунків з сестрою ОСОБА_3 , вони вирішили збирати кошти та будувати власний будинок для подальшого сімейного проживання.
Так, у 2004 році побудований фундамент. Більшість будівельних робіт виконував самостійно. Переїхали туди проживати ще коли там не було нормальної підлоги, продовжуючи всі необхідні роботи, купуючи меблі та обставляючи будинок. У 2013 році вони обвінчались, бо ОСОБА_4 була віруюча. Факт спільного проживання також підтверджується і випискою з його картки, де він розраховувався в продуктових магазинах поруч з житловим будинком. Цією карткою також користувалась і ОСОБА_4 .
У серпні 2021 року їй ставлять діагноз плоско клітина карцинома анального каналу, та починаються лікування, робили операції. Він вимушений брати підробітки, оплачувати лікування, на що витратив більше 200 000 грн. Їй стало краще, вони планували відпочинок у Єгипті. Але 08 листопада 2021 року ОСОБА_4 раптово помирає. Поминальний обід, всі витрати по похованню він оплатив. Після її смерті відкрилась спадщина на побудований ними спільно житловий будинок, він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Але для отримання свідоцтва про прийняття спадщини є необхідне встановити факт спільного проживання. Хоч і проживали вони разом з 2001 року, але зважаючи на норми законодавства встановлення таких фактів можливо лише з 01 січня 2004 року.
Просив суд встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , по день смерті останньої.
Ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 18 лютого 2022 року справу передано для розгляду за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2022 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.
У підготовчому судовому засіданні 07 червня 2022 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_3 - рідну сестру померлої ОСОБА_4 .
22 червня 2022 року до суду подані пояснення третьої особи - ОСОБА_3 . Не погоджуючись з позовом, вказала, що померла ОСОБА_4 є її рідною сестрою. Після її смерті, вона спадщину прийняла, подавши до нотаріуса заяву. За життя її сестра мала дохід у вигляді орендної плати за зданий в оренду житловий будинок її батьків. За її життя у них були чудові відносини, сестра опікувалась її сином. Вважає, що позивач надав неналежний доказ щодо свого проживання (акт про фактичне проживання), оскільки він виданий з порушенням чинного законодавства щодо проживання у незареєстрованому будинку, а у позивача та померлої різні адреси реєстрації. Також позивач, на її переконання, не довів суду проживання з ОСОБА_4 з 2004 року й по день її смерті. Так, вони були знайомі, можливо і їздили відпочивати, час від часу проживали, але доказів про створення сімї позивач не надав. Просила відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 серпня 2022 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали. Просили позов задоволити.
У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник проти позову заперечували. Просили відмовити в задоволенні позову.
У судове засідання представник виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, треті особи приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Донченко Вікторія Юріївна, не з'явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Подали суду заяву про розгляд справи за відсутності представника та прийняти рішення згідно вимог законодавства.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, заслухавши пояснення осіб, що беруть участь в розгляді справи, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 , видане Васильківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в сОбухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)).
Померла ОСОБА_4 була рідною сестрою ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , виданого Ходосівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, та свідоцтвом про розірвання шлюбу, НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області).
З огляду на ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
За ст. 1261 ЦК у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
При розгляді справи спадкоємців першої черги судом не встановлено.
Ст.1262 ЦК України визначено, що у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
У ч. 5 ст. 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
З матеріалів спадкової справи до майна померлої ОСОБА_4 №27/2021 встановлено, що до призваного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Донченко В.Ю. із заявами про прийняття спадщини звернулись: 30 листопада 2021 року - ОСОБА_3 , та ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_1 .
У ст. 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За життя померла ОСОБА_4 заповіту не складала.
Ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У матеріалах справи відсутні будь-які правовстановлюючі документи на майно, яке входить до складу спадщини, але в даному позову ОСОБА_1 не заявляв вимог про визнання права на власності.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
Згідно з частинами першою, третьою та п'ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Суд виходить з того, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати частину другу статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
З пояснень сторін вбачається, що встановлення факту позивачу необхідно для оформлення документів на майно, побудованого, як вказав позивач, «його руками» та за його кошт.
Відповідно до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
З наданої суду копії паспорту позивача вбачається, що ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 29 травня 1976 року по 04 січня 2001 року (т.1 а.с. 15).
У наданій суду копії паспорту померлої ОСОБА_4 відсутні будь-які відмітки про реєстрацію шлюбу (т.1 а.с.17).
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не було зареєстровано.
За ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану
16 червня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 повінчались, з урахуванням вимог вищевказаної статті, це не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. (частини перша та друга статті 21 СК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), та Верховним Судом у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17 (провадження № 48280св18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20) та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715св21).
Згідно з постановою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц зазначено, що факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 127/28507/15 належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Питання щодо встановлення факту спільного проживання однією сім'єю вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів. При вирішенні таких спорів суди також зобов'язані встановлювати чи не перебували особи в інших зареєстрованих шлюбах.
З листа Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) №391/4.1-48 від 07 липня 2022 року вбачається, що у відділі виявлено актовий запис про шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , складеного 22 травня 1991 року Київським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) за №1754; відмітка про розірвання шлюбу в актовому записі відсутня.
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 . На підставі наведеного, враховуючи, що позов поданий про встановлення факту саме на підставі ст.74 СК України, як чоловіка та жінка без реєстрації шлюбу (а не проживання однією сім'єю та створення спільно майна на підставі норм ЦК або Закону України «Про власність», чинного на час створення майна, тощо), суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у період з 01 січня 2004 року по 08 листопада 2021 року суперечить вимогам статті 25 та статті 74 СК України, оскільки попередній шлюб ОСОБА_4 не був розірваний. Зміна прізвища померлої на « ОСОБА_4 » не може ототожнюватись з юридичним оформлення розірвання шлюбу. Зважаючи на належність та допустимість доказів, суд враховує, що дана обставина має підтверджуватись лише письмовими доказами (свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду або витяг з актового запису). Таких доказів позивач не надав, не заявив клопотання про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні, тому суд позбавлений можливості встановити чи був шлюб розірваний.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність відмови у позовних вимогах.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, третя особа приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Донченко Вікторія Юріївна, ОСОБА_3 про встановлення факту відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 11 січня 2023 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ