11 січня 2023 року
м. Київ
cправа № 914/1945/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Будматпроект"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 (у складі колегії суддів: Якімець Г.Г. (головуючий), Бойко С.М., Бонк Т.Б.)
та рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2021 (суддя Петрашко М.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Будматпроект"
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне підприємство "Львівський науково-дослідний і проектний інститут "ЛьвівбудмНДІпроект"
про визнання договору частково недійсним,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Будматпроект" (далі - Позивач, ТОВ "НДІ "Будматпроект") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - Відповідач, Фонд) про визнання недійсними пунктів 10.8 та 10.9 договору оренди нерухомого державного майна № 116 від 20.09.2017, які викладено в новій редакції у договорі про внесення змін від 03.11.2017.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що спірні умови договору оренди порушують такі засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) та самі по собі призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають істотної матеріальної шкоди орендареві.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 у справі № 914/1945/21, відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.
Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорювані пункти договору оренди державного нерухомого майна не суперечать законодавству, а також інтересам держави і суспільства чи його моральним засадам.
При цьому, судами встановлено, що волевиявлення як орендодавця, так і орендаря було вільним і відповідало його внутрішній волі, що, на думку судів, свідчить про те, що укладений між сторонами договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У касаційній скарзі ТОВ "НДІ "Будматпроект" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15 та від 08.06.2016 у справі № 6-330цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, постановах Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 06.12.2018 у справі № 916/596/18 та постановах Вищого господарського суду України від 05.04.2011 у справі № 02/132-42 та від 29.06.2010 у справі № 30/317, постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 906/1190/19.
У день судового засідання (11.01.2023) на електронну адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від представника Скаржника надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка обґрунтована тим, що його представник перебуває у відпустці, а отже не може бути присутніми у судовому засіданні.
Розглянувши зазначену заяву та додані до неї документи, колегія суддів відмовляє у її задоволенні з урахуванням того, що ТОВ "НДІ "Будматпроект" є заявником касаційної скарги та його правова позиція повністю викладена у ній, дата судового засідання була визначена в ухвалі суду касаційної інстанції від 13.12.2022 та явка сторін судом обов'язковою не визнавалась.
При цьому, Суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Таке врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Разом з тим, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Як уже зазначалося, у якості підстави для подання касаційної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків, які викладені у постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15 та від 08.06.2016 у справі № 6-330цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, постановах Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 06.12.2018 у справі № 916/596/18 та постановах Вищого господарського суду України від 05.04.2011 у справі № 02/132-42 та від 29.06.2010 у справі № 30/317, постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 906/1190/19.
Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.
Так, у справах № 6-2766цс15 та № 6-330цс16 розглядався спір за позовом фізичних осіб до товариств про визнання недійними договорів фінансового лізингу та стягнення грошових коштів сплачених за цими договорами.
У справі № 902/417/18 розглядались позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки, укладеного між сторонами, у тому числі основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних, які були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем у вказаній справі умов укладеного договору поставки та додаткових угод до нього щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар, з посиланням на порушення норм статей 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, що, у свою чергу, відповідно до вимог статей 549, 625 цього Кодексу є підставою для стягнення з відповідача, окрім суми основного боргу, також пені за прострочення платежів, штрафу за прострочення виконання зобов'язань більше 10 днів та відсотків річних відповідно до процентної ставки, визначеної умовами договору.
Справа № 903/879/18 стосується стягнення заборгованості за договором постачання товарно-матеріальних цінностей. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій про відмову у позові і направляючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, вказав на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили та не дослідили повністю обставини щодо реальності здійснення господарських операцій за укладеними між сторонами договорами поставки, у тому числі докази щодо руху грошових коштів, оформлення господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку контрагентів тощо.
Натомість у справі, яка переглядається (№ 914/1945/21), Позивач оспорює окремі пункти договору оренди нерухомого державного майна.
Таким чином, правовідносини у наведених скаржником справах за суб'єктним, змістовим та об'єктним критеріями не є подібними до спірних правовідносин у цій справі, відтак відрізняється і нормативно-правове регулювання таких правовідносин. Відмінними також є підстави позовів у наведених справах, що додатково свідчить про неподібність відносин у справі, яка переглядається та справах на які посилається скаржник, як на підставу касаційного оскарження.
Водночас, хоча у справі № 754/2450/18 предметом спору було визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартир, однак в обґрунтування позовних вимог, позивач стверджував, що відчуження квартири відбулося під час дії обтяження на неї. Верховний Суд, застосувавши норми статей 202, 203, 215, 234, 717 Цивільного кодексу України, погодився з висновком апеляційного господарського суду, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Отже у справі № 754/2450/18 мали місце інші встановлені обставини щодо підстав недійсності правочину, що у свою чергу також підтверджує неподібність відносин у вказаній справі та у справі, що переглядається.
Крім того, Суд вважає помилковим посилання скаржника в обґрунтування своїх доводів на правову позицію, висловлену у постановах Вищого господарського суду України та Північно-західного апеляційного господарського суду, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України та апеляційних інстанцій не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні цієї правової норми.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "НДІ "Будматпроект" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2021 у справі № 914/1945/21.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Будматпроект" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2021 у справі № 914/1945/21 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
В. Суховий