Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057)705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про відмову у видачі судового наказу
12.01.2023м. ХарківСправа № 922/154/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши заяву про видачу судового наказу
заявник Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 411)
боржник Фізична особи-підприємець Маслов Євген Олегович ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 9642,65 грн.
На розгляд Господарського суду Харківської області подано заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" про видачу судового наказу, згідно вимог якої заявник просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Маслова Євгена Олеговича заборгованість за договором №015061-ХВ1 про надання кредиту від 05.04.2019 у розмірі 9642,65 грн. з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 5000,00 грн., сума прострочених платежів по процентах - 4642,65 грн. та судові витрати.
Розглянувши матеріали заяви про видачу судового наказу, суд дійшов висновку про відмову у його видачі, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
Відповідно до частини 1, 2, 4 статті 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного).
Слід зазначити, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються ГПК України.
Так, порядок та форма звернення до суду з заявою про видачу судового наказу до господарського суду визначені Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, розділом II "Наказне провадження".
Відповідно до частини 1, 2 статті 147 ГПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.
Частиною 2 статті 41 ГПК України передбачено, що при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.
Відповідно до частини 3 статті 147 ГПК України заявником та боржником у наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
З поданої заяви вбачається, що вимоги про стягнення заборгованості заявлені до Фізичної особи-підприємця Маслова Євгена Олеговича.
Статтею 42 Конституції України передбачено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, що також передбачено у статті 50 ЦК України. При цьому, частиною 2 статті 50 ЦК України унормовано, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
Відповідно до частини 1 статті 58 ГПК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною 1 статті 128 ГПК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За змістом пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" слідує, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Судом було зроблено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та встановлено, що державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Маслова Євгена Олеговича здійснено 29.10.2019. Підстава: власне рішенням, про що внесено відповідний запис до Реєстру №24580060002034117.
Відповідно до статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Пунктом 16 частини 1 статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа-підприємець.
За приписами частини 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Водночас у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою, як її права, так і обов'язки за укладеним договорами не припиняються та залишаються за нею як за фізичною особою.
Так, в пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 338/180/17 від 05.06.2018 зазначено, що з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалась зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Натомість під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених вимог по суті, а процесуальний механізм наказного провадження не передбачає встановлення обставин щодо правонаступництва та обсягу відповідальності фізичної особи, що виникає у зв'язку із втратою нею статусу підприємця.
Звертаючись із заявою про видачу судового наказу в порядку наказного провадження та визначаючи в якості боржника фактично фізичну особу, слід брати до уваги, що процедура наказного провадження застосовується виключно по відношенню до суб'єктів господарювання, та що наказне провадження має чіткі, формальні межі, які не дозволяють врахувати наведені вище обставини, а припинення статусу підприємця унеможливлює застосування до правовідносин, що розглядаються, процедури наказного провадження.
Враховуючи вказане, слід вважати, що у даному випадку втрата ОСОБА_1 статусу фізичної особи - підприємця виключає можливість розгляду вимог заявника у порядку наказного провадження з огляду на невідповідність суб'єктного складу, що передбачений частиною 2 статті 41, частиною 3 статті 147 ГПК України.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, зазначені у частині 1 статті 175 ГПК України.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено суб'єкта господарювання, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
З підстав наведеного, оскільки частиною 3 статті 147 ГПК України чітко визначено суб'єктний склад наказного провадження, учасником якого не може бути фізична особа, наявні безумовні правові підстави відмови у видачі судового наказу у зв'язку з припиненням статусу фізичної особи-підприємця.
Аналогічна правова позиція висловлена Північно-Західним апеляційним господарським судом у постанові від 22.09.2020 у справі №902/786/20, Східним апеляційним господарським судом у постанові від 21.05.2019 у справі № 922/888/19.
Суд зазначає, що визначаючись із подальшими заходами за для захисту своїх прав, заявнику варто врахувати викладене у взаємозв'язку із сутністю правовідносин, що існували, як під час здійснення боржником підприємницької діяльності, так і після припинення у боржника статусу підприємця та звернутися до суду з вимогами в межах відповідної форми саме позовного провадження.
Разом з тим, суд звертає увагу, що вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу передбачені статтею 150 ГПК України.
За приписами пунктів 3, 4 частини 3 статті 150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються: копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Відповідно до статті 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2020", затвердженого наказом Державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 01.07.2020 р. № 144.
Пунктом 5.26 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163:2020) встановлено, що відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів "Згідно з оригіналом" (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.
Таким чином, копії документів вважаються засвідченими належним чином та набувають юридичної сили, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (правова позиція Верховного Суду у постанові від 08.05.2019 у справі №160/7887/19).
Як вбачається із поданих матеріалів, позивачем до заяви про видачу судового наказу додано копії документів, які не засвідчені відповідно до вищевказаних вимог, оскільки не містять дати засвідчення. При цьому, копії не містять особистого підпису особи, яка їх засвідчує, оскільки на копіях документів міститься факсимільне відтворення підпису, який є фактично штампом із зображенням певного підпису, а не власноручний підпис.
Суд зауважує, що використання факсимільного відтворення підпису на противагу власноручного підпису ГПК України не допускається.
Відповідно до частини 8 статті 42 ГПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
За приписами частини 2 статті 152 ГПК України, про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Керуючись ст. ст. 147, 148, 152-154, 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" про видачу судового наказу - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 255 - 257 ГПК України з урахуванням приписів п.п. 17.5 п. 17 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст ухвали складено та підписано 12.01.2023.
Суддя Г. І. Сальнікова