ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.01.2023Справа № 910/7716/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
справу № 910/7716/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Фабрікс";
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Технова";
про стягнення 431 848,64 грн.
без повідомлення учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Фабрікс" звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Технова" заборгованість за договором поставки № 50/04 від 14.05.2021 у розмірі 321 309,60 грн, пеню у розмірі 30 191,08 грн, три відсотки річних у розмірі 10 391,66 грн, інфляційні втрати у розмірі 69 956,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань згідно умов договору поставки № 50/04 від 14.05.2021 в частині повної оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2022 відкрито провадження у справі № 910/7716/22, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Ухвалою суду від 22.08.2022 відкрито провадження у справі № 910/7716/22, вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Надано відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів, з дати отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
16.09.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Технова" надійшла заява за змістом якої відповідач визнає вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 321 309,60 грн та просить зменшити розмір пені на 90 %.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
За результатами проведених електронних торгів № UA-2021-04-14-006279-с, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Фабрікс" (далі-позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Технова" (далі-відповідач), було укладено договір про закупівлю № 50/04 від 14.05.2021 (далі - договір), на поставку ДК 021:2015:18130000-9 спеціальний робочий одяг асортиментів).
Згідно п. 1.1. договору, постачальник бере на себе зобов'язання за замовленням покупця поставити робочий одяг належної якості, код за ДК 021:2015 18130000-9 спеціальний робочий одяг (18132000-3 літний одяг) (далі - товар), а покупець прийняти цей товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 50/04 від 14.05.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно частини 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Судом встановлено, що в період з 18.06.2021 по 07.07.2021 позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 365 289,60 грн, що підтверджується видатковими накладними № 381 від 18.06.2021, № 389 від 22.06.2021, № 390 від 23.06.2021, № 395 від 25.06.2021, № 396 від 29.06.2021, № 397 від 29.06.2021, № 417 від 06.07.2021, № 419 від 07.07.2021.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Технова" було частково здійснено оплату за поставлений позивачем товар на загальну суму 43 980,00 грн.
Таким чином у відповідача наявна перед позивачем заборгованість у розмірі 321 309,60 грн.
Суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Технова" надана заява від 12.09.2022, відповідно до якої відповідач визнає заборгованість у розмірі 321 309,60 грн.
А тому, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Фабрікс" про стягнення заборгованості у розмірі 321 309,60 грн.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 69 956,30 грн інфляційних втрат та 10 391,66 грн 3% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, а саме, у розмірі 10 391,66 грн та 69 956,30 грн відповідно за визначений позивачем період.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором, позивач просив також суд стягнути 30 191,08 грн пені.
За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідач в своїй заяві від 12.09.2022 просить суд зменшити пеню на 90 %, у зв'язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажору) внаслідок військової агресії російської федерації проти України, та обґрунтовує це тим, що місто Чернігів перебувало в епіцентрі бойових дій до середини квітня.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі №914/374/21 (п.99).
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:
- ст.14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Крім того, пунктами 9.4., 9.5. договору, визначено, що сторони зобов'язані негайно повідомити про обставини форс-мажору та протягом 5 робочих днів з дня отримання документу, виданого Торгово-промисловою палатою України, надати його належним чином засвідчену копію іншій стороні. Виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови покупця від сплати постачальнику за товар, який був фактично поставлений до виникнення форс-мажорних обставин.
В матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин. Сертифікат Торгово-промислової палати України, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, відповідачем не надавався ні позивачеві ні суду.
Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає можливості і необхідності в застосуванні наслідків настання форс-мажорних обставин та зменшувати пеню на 90 %.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасної оплати за товар постачальник має право вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення заборгованості.
Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю у розмірі 30 191,08 грн.
В заяві від 12.09.2022, відповідачем зазначено про необхідність відстрочки виконання рішення суду на 1 рік з моменту ухвалення рішення у відповідності до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 3-5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, а обґрунтування пов'язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.
Відповідачем у поданому до суду клопотанні не наведено існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у даній справі та не підтверджено у відповідності до положень статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України скрутний матеріальний стан відповідача.
Враховуючи викладене господарський суд вважає, що причини з яких відповідач не має можливості виконати рішення, не є поважними, а тому клопотання про відстрочення виконання рішення задоволенню не підлягає.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У заяві від 12.09.2021 відповідач визнав суму основної заборгованості у розмірі 321 309,60 грн.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про повернення на користь позивача з державного бюджету 50 % судового збору пропорційно розміру позовних вимог, які визнав відповідач і що складає 2 409,72 грн.
Інші витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Враховуючи зібрані докази у справі та керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 ГПК України
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Технова" (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 31/11, оф. 87, ідентифікаційний код 24100060) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Фабрікс" (79018, м. Львів, вул. Олени Степанівни, буд. 45А, ідентифікаційний код 39234237) 321 309 (триста двадцять одна тисяча триста дев'ять) грн 60 коп. основної заборгованості, 30 191 (тридцять тисяч сто дев'яносто одна) грн 08 коп. пені, 69 956 (шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) грн 30 коп. інфляційних втрат, 10 391 (десять тисяч триста дев'яносто одна) грн 66 коп. трьох відсотків річних та 4 068 (чотири тисячі шістдесят вісім) грн 01 коп. судового збору.
3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Фабрікс" (79018, м. Львів, вул. Олени Степанівни, буд. 45А, ідентифікаційний код 39234237) 2 409 (дві тисячі чотириста дев'ять) грн 72 коп. судового збору (оригінал квитанції № 9197-6927-4922-6463 від 12.08.2022 міститься в матеріалах справи).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко