10 січня 2023 року м. Харків Справа №922/875/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Дочірнього підприємства «Харківський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вх.№1188Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2022 року у справі №922/875/22,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Техбуд» (код ЄДРПОУ 39618812, 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 32, тел.: +38(044)225-0-225, +38(044)585-43-48, E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1),
до Дочірнього підприємства «Харківський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код ЄДРПОУ 31941174, 61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2, тел.: +38(057)338-25-83, +38(057)336-83-34, E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2),
про стягнення 150193,31 грн.,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес Техбуд» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Дочірнього підприємства «Харківський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 150193,31 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на підставі укладеного сторонами договору купівлі-продажу (поставки) №21Т/01-2021 від 21.01.2021 року позивачем по справі поставлено відповідачу товар, обумовлений договором. При цьому із настанням строку для оплати поставленого товару, відповідач оплатив поставлений позивачем товар лише частково, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 150193,31 грн., яка стала підставою для звернення до суду з даним позовом.
У той час, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду по даній справі під час воєнного стану строком до 31.12.2022 року, обґрунтовуючи таке клопотання наявністю форс-мажорних обставин, діяльністю відповідача в умовах воєнного стану та скрутним фінансовим станом ДП «Харківський облавтодор».
Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.10.2022 року у справі №922/875/22 (повний текст складено 04.10.2022 року, суддя Новікова Н.А.) позов задоволено повністю.
Стягнуто з Дочірнього підприємства «Харківський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Техбуд» 150193,31 грн. заборгованості та 2481,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
У задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду строком до 31.12.2022 року відмовлено.
Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2022 року та задовольнити клопотання про надання відстрочки виконання рішення у даній справі до 31.12.2022 року
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі оцінив обставини щодо можливості надання відстрочки виконання рішення. Зокрема, суд не звернув уваги на лист №01-14/251 від 03.06.2022 року, в якому ДП «Дороги Харківщини» підтвердило заборгованість перед ДП «Харківський облавтодор» у розмірі 1900000,00 грн. і оплату цієї суми Казначейською службою Харківської області. Звертає увагу суду на те, що настання форс-мажорних обставин є загальновідомим фактом і відповідний висновок Торгово-промислової палати України є у вільному доступі. Також наполягає скаржник на тому, що він знаходиться у скрутному матеріальному становище і вчиняє всі залежні від нього заходи направлені на збереження робочих місць, забезпечення працівників і функціонування підприємства.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 20 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/875/22.
28.11.2022 року до Східного апеляційного господарського суду на запит надійшли матеріали справи №922/875/22.
Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи на електронну пошту, а також засобами поштового зв'язку. Ухвала суду отримана сторонами, що підтверджується відповідними довідками, які наявні в системі КП «ДСС Діловодство» та зворотними поштовими повідомленнями.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).
Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Так, 21.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес Техбуд» (постачальник, позивач у справі) та Дочірним підприємством «Харківський облавтодор» (покупець, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу (поставки) №21Т/01-2021, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар, обумовлений договором.
Умовами пунктів 4.1-4.3 договору визначено, що покупець зобов'язується розрахуватись з постачальником за отриманий товар протягом 120 календарних днів з моменту отримання від постачальника документів.
Матеріали справи свідчать, що поставка товару була здійснена 10.02.2021 року, 09.03.2021 року та 11.03.2021 року на загальну суму 200193,31 гривень. Разом з товаром відповідачу були передані необхідні обумовлені договором документи.
Таким чином, строк оплати товару за вищевказаним договором сплив, проте відповідачем було лише частково оплачено поставлений товар на суму 50000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 30.06.2021 року, в зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 150193,31 грн, яка підтверджується матеріалами справи.
У наданому до суду першої інстанції відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач наявність заборгованості не заперечує та фактично її визнає.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором купівлі-продажу (поставки) товарів з (доставкою) №21Т/01-2021 від 21.01.2021 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 150193,31 грн. заборгованості за товар є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд надати відстрочу виконання рішення суду по даній справі під час воєнного стану строком до 31.12.2022 року, обґрунтовуючи таке клопотання наявністю форс-мажорних обставин, діяльністю відповідача в умовах воєнного стану та скрутним фінансовим станом ДП «Хрківський облавтодор».
Згідно ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, проте суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини на власний розсуд і визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих обставин та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача.
Відстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача. Відстрочення виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
За позицією відповідача в обґрунтування клопотання про відстрочку виконання рішення господарського суду вбачається, що останній вважає наявними форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які і є підставою для відстрочки судового рішення.
Так, за умовами пункту 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Також зазначає про те, що листом від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгова-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Крім того, в обґрунтування клопотання відповідач посилається на призупинення до закінчення воєнного стану філіями ДП «Харківський облавтодор», які знаходяться на тимчасово окупованій території, виробничої діяльності виробничих баз філій, на забезпечення відповідачем дотримання інтересів держави під час воєнного стану в частині критичної інфраструктури Харківської області, а також на скрутний матеріальний стан відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Тобто, як вірно відзначив суд першої інстанції, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 року по справі №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 року по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах саме із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 року в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором.
Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Наразі, апелянт не надав доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Крім того, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.
Форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань. Стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відхилення заперечень відповідача як таких, що недоведені документально і ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов'язання.
Необхідно також врахувати, що строк оплати поставленого за договором товару сплив за відповідними видатковими накладними 10.06.2021 року, 07.07.2021 року та 09.07.2021 року відповідно, тобто строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором настав за сім календарних місяців до початку військової агресії Російської Федерації проти України та, відповідно, введення воєнного стану. Отже прострочення відповідача має місце задовго до початку форс-мажорних обставин на які посилається відповідач.
Одночасно із цим матеріали справи не містять також належних доказів письмового звернення відповідача до позивача, всупереч вимог пункту 8.2 укладеного сторонами договору, щодо повідомлення про настання обставин непереборної сили, незважаючи на те, що така обставина є загальновідомою.
При цьому, колегія суддів враховує, що позивачем до стягнення заявлено тільки суму простроченого платежу за поставлений товар і позов не містить вимог про стягнення коштів на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Заважаючи на загальний економічний та політичний стан країни, то його наслідки торкаються обох сторін у процесі їх підприємницької діяльності.
Вказане призводить до критичної оцінки посилань відповідача на його незадовільний фінансовий стан.
Щодо посилань на лист №01-14/251 від 03.06.2022 року, в якому ДП «Дороги Харківщини» підтвердило заборгованість перед ДП «Харківський облавтодор» у розмірі 1900000,00 грн. і оплату цієї суми Казначейською службою Харківської області, то колегія суддів ставить до нього критично.
По-перше, відповідний лист жодним чином не підтверджує обставини можливості виконання рішення у даній справі на умовах відстрочення, а тільки підтверджує наявність певних правовідносин. По-друге, з вказаного листа вбачається, що оплата за договорами, які були укладені до введення воєнного, у тому числі коштів у розмірі 1900000,00 грн., призупинено.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року).
У рішенні від 17.05.2005 року по справі «Чіжов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії виконання рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини: державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не можна прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як виняткові обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004 року). Європейський суд з прав людини повторює, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Савітський проти України», №38773/05 від 26.07.2012 року).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання названий Суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
Проаналізувавши наведені відповідачем доводи щодо відстрочки виконання рішення господарського суду, колегія суддів вважає, що надані обґрунтування не можуть засвідчувати факт відсутності у боржника можливості виконати судове рішення без надання відстрочки, не спростовують наявність вини боржника у виникненні заборгованості та її несплаті, а також боржник не надав доказів, які б могли підтвердити обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права чи неповним з'ясуванням обставин справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, а зводяться до необхідності надання без спростування іншого висновку обставинам справи ніж це зроблено судом першої інстанції. У зв'язку з викладеним апеляційна скарга Дочірнього підприємства «Харківський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2022 року у справі №922/875/22 має бути залишене без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 74, 74-79, 86, 129, 269, 270, 273, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284, 331 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Харківський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 04.10.2022 року у справі №922/875/22 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук