10.01.23
22-ц/812/67/23
Провадження №22-ц/812/67/23
10 січня 2023 року м. Миколаїв
Справа № 489/8689/14-ц
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шаманської Н.О.,
суддів: Коломієць В.В., Кушнірової Т.Б.,
із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом
Акціонерного товариства комерційний банк'Приватбанк»
до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2
про стягнення кредитної заборгованості
та зустрічним позовом
ОСОБА_2
до
Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 ,
про визнання поруки припиненою
за апеляційною скаргою
Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене суддею Рум'янцевою Н.О., 29 вересня 2022 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 29 вересня 2022 року,
У жовтні 2014 року ЗАТ комерційний банк «Приватбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення з них кредитної заборгованості. В обґрунтування позову зазначало, що 16 липня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 64МФ/2007 . Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит в рамках траншу у розмірі 500 000 доларів США зі строком повернення до 13 липня 2017 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 16 липня 2007 року укладено договір поруки, відповідно до умов якого вона відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитором у тому ж розмірі, що і боржник.
Відповідачі не виконували належним чином умови кредитного договору. Посилаючись на викладене, АТ КБ «Приватбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кредитну заборгованість у розмірі 940314,41 доларів США, що еквівалентно, 12 177 071 грн. 61 коп., яка складається з:
- заборгованості за кредитом - 639 345,70 доларів США
-заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами 224 031,15 доларів США;
- заборгованості за пенею - 76937,56 доларів США.
У травні 2015 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов, в якому просила визнати припиненим договір поруки від 16 липня 2007 року, укладений між нею та ЗАТ КБ «Приватбанк». В обґрунтування позову зазначала, що в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 64МФ/2007 від 16 липня 2007 року між нею та Банком 16 липня 2017 року укладено договір поруки. 12 лютого 2013 року Банком було вручено вимоги про дострокове погашення кредиту. Таким чином, обставини щодо пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту є зміною строку основного зобов'язання, а тому вона вважає, що з 12 лютого 2013 року наступив строк виконання основного зобов'язання. Крім того, в договорах поруки не встановлено строк, після закінчення якого припиняється порука. Вважала, що АТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом про стягнення кредитної заборгованості після спливу строку виконання основного зобов'язання.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № 64МФ/2007 від 16 липня 2007 року у розмірі 910 132,22 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 11 786 732 грн. 84 коп., яка складається з:
- заборгованості за кредитом - 638 705,22 доларів США, що еквівалентно 8 271 597 грн.94 коп.;
-заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами 222 353,71 доларів США, що еквівалентно 2 879 607 грн. 73 коп.;
- заборгованості за пенею - 49 073,29 доларів США, що еквівалентно 635 527 грн. 18 коп..
В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено. Розподілено судові витрати.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк» задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 16 липня 2007 року укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 19279,85 доларів США, що еквівалентно 249674 грн.06 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не звернув уваги на положення п.6.7 умов кредитного договору, відповідно до яких сторони визначили строк позовної давності до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів тривалістю 5 років.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Від представника позивача - ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача.
Від відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з воєнними діями на іншу дату до закінчення війни та бажання приймати участь у судовому процесі особисто.
Вирішуючи клопотання, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України явка учасників справи до суду апеляційної інстанції є необов'язковою.
Розгляд справи за клопотанням ОСОБА_1 відкладався двічі на 8 та 22 грудня 2022 року.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року роз'яснювалось ОСОБА_1 можливість реалізації права доступу до суду з урахуванням умов воєнного стану, а саме можливість прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду ( у суді за місцем проживання) або з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеозв'язку EASYCON. Копія зазначеної ухвали була направлена ОСОБА_1 та його представнику ОСОБА_4 .
Проте ОСОБА_1 не скористався запропонованим правом, а заява про відкладення розгляду справи не містить відомостей про те, вчиненню яких конкретних процесуальних дій перешкоджають обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану.
За такого, колегія суддів ухвалила відхилити заявлене клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, та розглянути справу у відсутність сторін, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 16 липня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 64МФ/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти, в рамках траншу, у розмірі 500 000 доларів США зі сплатою 32 % річних, на споживчі цілі, строком повернення 13 липня 2017 року (п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 Договору).
Відповідно до п. 2.1.1 Договору, банк зобов'язався надати кредит шляхом видачі готівки через касу у вигляді траншу кредиту.
Позичальник зобов'язався виплачувати проценти за користування кредитними коштами у відповідності до п.п. 2.3.1, 2.3.2, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 Договору, а також п.п.4.1, 4.2, 4.3, 4.4 договорів про видачу Траншів, які являються невід'ємною частиною кредитного договору; виконувати погашення кредиту, процентів та винагороди в порядку та строки згідно Графіку погашення кредиту; виплатити банку винагороду за відкриття позичкового рахунку (п.п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 2.2.5 Договору).
Відповідно до п. 2.3 Кредитного договору, банк має право збільшити або зменшити розмір процентної ставки за користування кредитом, при цьому банк за 20 днів до вступу в силу зміни процентної ставки, направляє позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки, графік погашення кредиту, процентів та винагороди з урахуванням нової процентної ставки.
Відповідно до п.6.1 Кредитної Угоди, при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по сплаті процентів за користування кредитом, передбачених п.п.2.2.2, 2.3.1, 2.3.2, 2.4.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 цієї угоди, п.п.4.1, 4.2, 4.3, 4.4 договорів про видачу траншей, а також графіком погашення (додаток 1 до договорів про видачу траншей), строків повернення кредиту, передбачених п.п.1.3, 2.2.3, 2.3.3 цієї Угоди,п.п.1.3, 2.2.3 договорів про видачу траншів, а також графіком погашення (додаток 1 до договорів про видачу траншей), винагороди, передбаченої.п.4.5, 4.6 цієї Угоди, а також п.п.4.5, 4.6 договорів про видачу Траншей, позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який виплачується пеня.
В забезпечення виконання кредитного зобов'язання ОСОБА_1 , 16 липня 2007 року між ОСОБА_2 (далі поручитель) та ЗАТ КБ «Приватбанк» (далі кредитор) укладено договір поруки. Відповідно до якого ОСОБА_2 відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (п. 2 Договору поруки).
Відповідно до п. 4 Договору поруки, у випадку невиконання боржником обов'язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
У випадку невиконання боржником будь-якого обов'язку передбаченого п. 1 Договору поруки, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку, а поручитель зобов'язаний протягом п'яти календарних дів з моменту отримання вимоги виконати обов'язок кредитора. У випадку невиконання поручителем обов'язків боржника за кредитним договором протягом п'яти календарних днів з моменту отримання письмової вимоги, поручитель сплачує на користь кредитора пеню у розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена у письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання обов'язків за кредитним договором (п. 4, 6, 8 Договору поруки).
Згідно п. 11 Договору поруки, строк (позовна давність), в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права та інтересу, встановлюється протягом п'яти років.
Відповідно до п. 13 Договору поруки, дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.
17 липня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про видачу траншу № 1-64МФ/2007, відповідно до умов якого банк надав позичальнику суму траншу кредиту у розмірі 350 000,00 доларів США.
Відповідно до п. 1.3 Договору Транша, строки повернення траншу кредиту і процентів визначаються згідно Графіку погашення кредиту, процентів і винагороди. Вказані строки можуть бути змінені згідно п. 2.3.3, 2.4.1 Кредитного договору № 64МФ/2007 від 16 липня 2007 року.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору про видачу траншу «1-64МФ/2007» від 17 липня 2007 року, встановлений графік погашення кредиту, процентів та винагороди з яким позичальник ОСОБА_1 погодився, підтвердивши зазначене особистим підписом.
19 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» був укладений договір про видачу траншу №2-64 МФ/2007, відповідно до умов якого сума траншу становить 150 000 доларів США. Строк повернення траншу кредиту та процентів обумовлюються відповідно до графіку погашення кредиту, процентів та винагороди (Додаток №1 до цього договору).
4 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» був укладений договір про видачу траншу №3-64 МФ/2007, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п.1.2 Кредитної угоди №64МФ/2007 від 16 липня 2007 року. Сума траншу кредиту: 250 000 доларів США. Термін повернення Траншу кредиту та процентів визначаються відповідно Графіку погашення кредиту, процентів та винагороди (Додаток №1 до цього договору).
Згідно ордеру розпорядження № 140МФ/2007 року ОСОБА_1 видано кредит у розмірі 350 000,00 доларів США; згідно ордеру - розпорядження № 134МФ/2007 ОСОБА_1 видано кредит у розмірі 150 000,00 доларів США; згідно ордеру-розпорядження № 12МФ/2008 ОСОБА_1 видано кредит у розмірі 250 000,00 доларів США (а. с 116-118 т.1).
2 жовтня 2014 року за вих. № 30.1.0.0/2 - 0Е0, ПАТ КБ «Приватбанк» направлено на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повідомлення про звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором № 64МФ/2007 від 16 липня 2007 року.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 64МФ/2007 від 16 липня 2007 року станом на 25 вересня 2014 року, загальна сума заборгованості становить 940 314,41 доларів США, що складається з: заборгованості за кредитом - 639 345,70 доларів США; заборгованості по процентам за користування кредитом - 224 031,15 доларів США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 76 937,56 доларів США.
Згідно висновку експерта № 18-513/514 додаткової судово-економічної експертизи від 30 жовтня 2018 року, встановлено, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості по сплаті пені, процентів за кредит та погашення основної суми боргу позичальника за кредитним договором, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 № 64МФ/2007 не відповідає розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту, первинним бухгалтерським документам та умовами кредитного договору.
Наведено розрахунок заборгованості по кожній складовій заборгованості станом на 25 вересня 2014 року, яка складає в загальній сумі 929 412,07 доларів США (що еквівалентно за курсом НБУ 12 036 417 грн. 93 коп.) в тому числі: заборгованість за кредитом - 638 705,22 доларів США (в еквіваленті 8 271 597 грн. 94 коп.); заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами - 222 353,71 доларів США (в еквіваленті 2 879 607 грн. 73 коп.); заборгованість за пенею - 68 353,14 доларів США (в еквіваленті 885 212 грн. 26 коп.).
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За приписами статті 525 цього Кодексу, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 527 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ч. 1 ст. 536 цього Кодексу передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно із частинами першою, другою статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідач в своєму відзиві на позовну заяву просив суд про застосування до виниклих спірних відносин загальної позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
Строк виконання зобов'язання за кредитним договором - 13 липня 2017 року, в той час, як відповідач з 15 червня 2012 року припинив сплачувати чергові платежі та порушив графік їх погашення. Позивач звернувся з дійсним позовом 24 листопада 2014 року тобто в межах строку позовної давності. За такого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у сумі 638 705,22 доларів США, що еквівалентно 8 271 597 грн. 94 коп. та процентами у сумі 222 353,71 доларів США, що еквівалентно 2 879 607 грн. 73 коп.
Проте, частково задовольняючи позов та стягуючи з ОСОБА_1 пеню за користування кредитними коштами з застосуванням спеціальної позовної давності в один рік у сумі 49 073,29 доларів США, суд першої інстанції не звернув уваги на положення ч.1 ст. 259 ЦК України та п.6.7 умов кредитного договору, укладеного між сторонами.
Згідно п 6.7 умов кредитного договору № 64 МФ/2007 від 16 липня 2007 року, підписаного як представником позивача, так і особисто відповідачем, сторони визначили строк позовної давності до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів тривалістю 5 років.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року № 6-144цс14.
За такого, з ОСОБА_1 підлягає стягненню пеня за користування кредитними коштами у розмірі 68 353,14 доларів США, що еквівалентно 885 212 грн. 26 коп., замість 49 073,29 доларів США, що еквівалентно 635 527 грн. 18 коп.
В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржувалось, за такого не було предметом перегляду апеляційним судом.
Оскільки судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права при вирішенні вимог про стягнення пені, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду слід змінити, збільшивши стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» пені з 49 073,29 доларів США, що еквівалентно 635 527 грн. 18 коп. до 68 353,14 доларів США, що еквівалентно 885 212 грн. 26 коп.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягають стягненню судові витрати у розмірі 3745 грн. 11 коп. по сплаті судового збору у суді апеляційної інстанції.
Крім того, при подачі апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» сплатило 5617 грн. 66 коп., що перевищує розмір судового збору, який підлягав сплаті.
Згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір» станом на дату подання позову у даній справі (2014 рік) судовий збір при подачі позовної заяви за вимогу майнового характеру складав 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати. У даній справі 1 відсоток від оскаржуваної суми складає 2496 грн.74 коп. Відповідно до тієї ж статті Закону за подачу апеляційної скарги судовий збір становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а саме 2496 грн. 74 коп. x150%= 1872 грн. 55 коп. Тобто надлишково при подачі апеляційної скарги позивачем сплачено судового збору в розмірі 1872 грн. 55 коп.
Відповідно до п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 03 вересня 2013 року № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Враховуючи викладене, надмірно сплачений АТ КБ «Приватбанк» судовий збір в сумі 1872 грн. 55 коп. підлягає поверненню позивачу.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2022 року змінити, збільшивши стягнення пені з 49 073,29 доларів США, що еквівалентно 635 527 грн. 18 коп. до 68 353,14 доларів США, що еквівалентно 885 212 грн. 26 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» розмірі 3745 грн. 11 коп. судових витрат.
Зобов'язати фінансовий орган - Управління державної казначейської служби України у м. Миколаїв (ГУК/тг м. Миколаїв 22030101)повернути Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» надмірно сплачений ним 8 листопада 2022 року судовий збір за квитанцією № PROM8BQ7YQ у розмірі 1872 (одну тисячу вісімсот сімдесят дві) гривні 55 (п'ятдесят п'ять) копійок, що був сплачений на розрахунковий рахунок № UA318999980313111206080014478, МФО 899998, отримувач Миколаїв. ГУК/тг м. Миколаїв/22030101.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: В.В.Коломієць
Т.Б.Кушнірова
Повний текст постанови складено 12 січня 2023 року.