Дата документу 06.12.2022 Справа № 314/857/22
Єдиний унікальний №314/857/22 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/1377/22 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
06 грудня 2022 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2022 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с.Васильківське, Вільнянського району, Запорізької області, який має базову загальну середню освіту, не працює, не одружений, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України,
за участю обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відео конференції з приміщенням ДУ «Черкаський слідчий ізолятор».
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2022 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 ( шістдесят ) днів тобто до 09 січня 2023 року (включно).
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою обрати запобіжний захід щодо останнього не пов'язаний із позбавленням волі.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що вказане рішення суду є неправомірним та підлягає скасуванню з таких підстав.
Так, як слідує із клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, сторона обвинувачення наводить лише перелік ризиків, але при цьому в клопотанні не наведено жодного доказу.
Сторона захисту зазначає, що переховуватись обвинуваченому ОСОБА_6 немає сенсу. Впливати на свідків вже пізно тому, що всі їхні показання вже задокументовані. Скоювати нові кримінальні правопорушення обвинувачений не буде.
Оскільки сторона обвинувачення в судовому засіданні ніяким чином не довела обґрунтовану наявність перелічених ризиків, то суд мав змогу задовольнити клопотання обвинуваченого та захисника і змінити запобіжний захід, не пов'язаний із позбавленням волі, а саме на особисте зобов'язання чи на домашній арешт.
Згідно з ухвалою суду, у провадженні Вільнянського районного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження за №12022082210000052 щодо ОСОБА_6 , за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у виді у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 .
Обвинувачений та захисник заперечували проти задоволення клопотання.
Прокурор та захисник у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про день, час та місце розгляду провадження повідомлені належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги з його участю не заявляли.
Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь прокурора та захисника при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі прокурора та захисника, проти чого обвинувачений не заперечує.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора, та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, яке є особливо тяжким злочином.
На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв'язку.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду; незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який не працює, не одружений, в матеріалах провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, раніше останній неодноразово судимий, наразі обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за який передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі на тривалий строк.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення даного провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу не зменшились, з огляду на особу обвинуваченого, характер та ступінь тяжкості інкримінованого останньому правопорушення та суворість можливого покарання.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред'явлених заявникові, та ризик його втечі.
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, на яку послався суд, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м'які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені захисником в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені обвинуваченим при апеляційному розгляді, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Посилання сторони захисту про те, що сторона обвинувачення в судовому засіданні ніяким чином не довела обґрунтовану наявність перелічених ризиків, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи сторони захисту про протилежне суперечать змісту самої ухвали.
В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
На думку колегії суддів, ризики, які встановлені судом першої інстанції, є обґрунтованими та підтвердженими наявними в справі доказами.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що сторона обвинувачення навела лише перелік ризиків, але при цьому в клопотанні не наведено жодного доказу, не є слушними, оскільки в клопотанні зазначені обставини на підтвердження ризиків, про які вказує прокурор, та міститься обґрунтування щодо неможливості цим ризикам запобігти шляхом застосування до обвинуваченого іншого запобіжного заходу.
Колегія суддів вважає, що прокурором доведено, що вказані обставини у цьому провадженні існують, тому суд дійшов правильного висновку про необхідність задоволення поданого клопотання.
Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.
Твердження сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_6 не має сенсу переховуватись, впливати на свідків та скоювати нові кримінальні правопорушення, на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі твердження самі по собі не свідчить про достатність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки і запобігання встановлених ризиків.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2022 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 ( шістдесят ) днів тобто до 09 січня 2023 року (включно), залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3