09 січня 2023 року м.Київ № 320/10121/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправними бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови здійснити заходи з повернення невиплаченої у період з 01.01.2018 до 31.07.2022 частини нарахованого підвищення пенсії, визначеної станом на 01 березня 2018 року та дій через застосування відповідачем визнаних судом протиправними пунктів 1, 2 Постанови КМУ №103 від 24.02.2018 та положень Постанови КМУ № 804 від 14.08.2019;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплати 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01 березня 2018 року та доплатити невиплачені у повному обсязі кошти після здійснення перерахунку з 01 квітня 2019 основного розміру пенсії за період з 01.01.2018 до 31.07.2022 однією сумою, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів та з урахуванням різниці від виплачених раніше сум.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він отримує пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі - Закон № 2262), яка з 1 січня 2018 року була перерахована у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанов від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова № 704) та від 21.02.2018 №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова № 103). Натомість, виплата суми підвищення пенсії здійснювалася поетапно, а саме: у період з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 50%; у період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 75%; у період з 01.01.2012 по 31.12.2010 - 100% суми підвищення пенсії. Позивач вважає, що дії відповідача щодо відтермінування (розстрочки) виплати підвищення пенсії суперечать вимогам пенсійного законодавства України, що стало підставою для звернення до суду з позовом у цій справі. Крім того, позивач вважає, що має право на виплату компенсації за несвоєчасну виплату пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали на електронну адресу (gu@ko.pfu.gov.ua), про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням "Діловодство спеціалізованого суду".
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 .
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262.
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови № 704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, 21.02.2018 КМУ прийняв Постанову № 103, якою вирішено здійснити перерахунок пенсій, призначених згідно із Законом № 2262.
На підставі цих норм пенсію позивача було перераховано з 01.01.2018, однак суму підвищення пенсії виплачено поетапно:
- з 1 січня 2018 р. 50 відсотків;
- з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. 75 відсотків;
- з 1 січня 2020 р. 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
Також, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/11629/21 позивачеві здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки від 21.05.2021 №2/3/1/1968, виданої Київським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про виплату суми підвищення пенсії у повному обсязі, за результатом розгляду якої відповідач повідомив, що перерахунок пенсії позивача проведено відповідно до положень Закону № 2262 на умовах, у порядку та в розмірах, передбачених постановою № 103, якою встановлено проведення виплати пенсії з 01.01.2018 поетапно у таких розмірах: з 01 січня 2018 року - 50%; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75%; з 01 січня 2020 року - 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються: основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон №2262, відповідно до якого законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Частина вісімнадцята статті 43 Закону № 2262 встановлює, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону №2262 усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 13.02.2008 № 45 (далі - Порядок № 45, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) пенсії, призначені відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із цим Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Порядку №45 на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України. Зазначені довідки надсилаються до державних органів, у яких особи проходили службу до відрядження, а їх уповноважені органи подають довідки у п'ятиденний строк головним управлінням Пенсійного фонду України.
Пунктом 4 Порядку № 45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, відповідно до пункту 1 якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом № 2262 до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до Постанови № 704.
Пунктом 2 Постанови КМУ № 103 передбачено проведення виплати перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) з 1 січня 2018 р. у таких розмірах:
- з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків;
- з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків;
- з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
У подальшому Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2019 року, визнав протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку № 45, які, зокрема, обмежували розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії трьома складовими: посадовим окладом, окладом за військовим (спеціальним) званням та надбавкою за вислугу років.
Отже, поетапність виплати підвищення перерахованої пенсії була визначена пунктом 2 Постанови КМУ № 103, який був визнаний протиправним та нечинним у судовому порядку.
Слід зазначити, що 14.08.2019 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 804 Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян, яка набрала чинності 04.09.2019, згідно з якою виплата пенсій, призначених згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб до 01.03.2018 (крім пенсій, призначених згідно із зазначеним Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 01.01.2018 з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, заклади вищої освіти), що визначені станом на 01.03.2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2020 у справі №640/19133/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2020, постанову Кабінету Міністрів України № 804 визнано протиправною та нечинною.
Суд зауважує, що Верховний Суд вже розглядав справи з подібними правовідносинами (щодо правомірності дій органу Пенсійного фонду України стосовно поетапної виплати суми підвищення пенсії).
Так, у постанові Верховного Суду від 09.04.2020 (справа №640/19928/18) суд дійшов таких правових висновків.
«Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ПФУ щодо виплати позивачу лише 50 % суми підвищення пенсії та зобов'язання ГУ ПФУ виплачувати йому 100 % суми підвищення пенсії, перерахованої згідно зі статтею 63 Закону № 2262-ХІІ, постановою №704 та постановою № 103, починаючи з 01.01.2018 з врахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, поетапність виплат підвищення перерахованої пенсії було передбачено пунктом 2 постанови №103, відповідно до якого виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводиться з 01.01.2018 у таких розмірах: з 01.01.2018 - 50 %; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 75 %; з 01.01.2020 - 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018.
Проте, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови №103 й зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45.
При цьому, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі №826/3858/18 Верховний Суд у постанові від 12.11.2019, серед іншого вказав на те, що системний аналіз статей 51, 52, 55, 63 Закону №2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати порядок перерахунку пенсії не є тотожним та не визначає право встановлювати відстрочку або розстрочку виплати пенсії, тобто змінювати часові межі виплати.
Відтак із набранням законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 826/3858/18 позивач має право на отримання пенсійних виплат у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, починаючи з 05.03.2019.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у рішенні від 06.08.2019 у зразковій справі №160/3586/19, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020.
Разом з тим, скасування з 05.03.2019 в судовому порядку пункту 2 постанови №103 не впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин відповідні норми постанови №103 були діючими.
З урахуванням наведеного, правильними є висновки судів попередніх інстанцій в тому числі в частині відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ПФУ щодо виплати йому лише 50 % суми підвищення пенсії та зобов'язання ГУ ПФУ виплачувати йому 100 % суми підвищення пенсії, перерахованої згідно зі статтею 63 Закону № 2262-ХІІ, постановою №704 та постановою № 103, починаючи з 01.01.2018 з врахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою, оскільки на момент перерахунку пенсії позивачу у березні 2018 року пенсійний орган керувався ще чинними положеннями постанови №103, а підставою звернення позивача до суду з даним позовом були, на його думку, незаконні дії відповідача щодо виплати 50% суми підвищення пенсії».
Аналогічний правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 0240/3755/18-а (провадження № К/9901/25123/19).
Натомість Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19 (реєстраційний номер судового рішенні в ЄДРСР 104942716) зазначила таке.
«Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
Обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом №2262-XII, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) ЄСПЛ вказав, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя: наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами оскаржувані пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45 є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.
Аналогічну правову позицію висловлювала і Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Така ж правова позиція була неодноразово викладена й у постановах Верховного Суду України, зокрема у постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 537/5837/14-а, де суд зазначив, що, керуючись принципом законності та виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2014 році слід застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України, а закон.
Отже, з урахуванням вимог статті 7 КАС, а також того, що Верховний Суд постановою від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18 встановив, що пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45 є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, суди у період чинності цих норм постанови Кабінету Міністрів України повинні застосовувати Закон № 2262-ХІІ (безвідносно до того, чи скасовані ці норми судом), хоч ці норми й не були скасовані на момент спірних правовідносин».
Керуючись цією позицією ВП ВС, Верховний Суд у постанові від 06.07.2022 у справі №440/4978/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 105109941) виклав інший правовий висновок, згідно з яким «позивач має право отримувати пенсію, перерахунок якої здійснено з 01.01.2018 на підставі Закону №2262-ХІІ, з урахуванням 100% виплати підвищення пенсії саме з 01.01.2018, а не з моменту набрання 05.03.2019 законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18».
Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Подібний висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19.
За таких обставин, враховуючи останню правову позицію Верховного Суду, право позивача на отримання 100% суми підвищення пенсії не пов'язано зі скасуванням у судовому порядку положень постанов КМУ №103 та №804 та виникло з 01.01.2018.
Таким чином, дії відповідача щодо виплати позивачу у період з 01.01.2018 по 31.12.2018 50% суми підвищення пенсії, а з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 75% суми підвищення до пенсії є протиправними, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача провести виплати за перерахованою пенсією, з урахуванням вже виплачених сум, невідкладно та єдиним платежем, суд зазначає таке.
Відповідно до положень частин другої-третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
При цьому частиною першою статті 372 КАС України передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
У даному випадку способом виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, є виплата належних позивачу сум у повному обсязі, інший спосіб виконання в спірних правовідносинах нормативно не визначено.
Суд зауважує, що приписами статті 55 Закону № 2262 за наявності вини пенсійного органу, не встановлено спосіб виплати належних позивачу сум частинами, періодичністю проведення платежів тощо, та не обмежено право позивача на виплату належної йому суми одним платежем.
Під час ухвалення судом рішення суд зобов'язує відповідача здійснити позивачу виплату належних сум пенсії та, у разі набрання законної сили рішенням суду про зобов'язання сплатити недоплачену частину пенсії, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати компенсацію втрати частини доходів за період з 01.01.2018 до 31.07.2022 суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та відповідно до ч.1 зазначеного Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із ч.2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, компенсація втрати частини доходів нараховується та виплачується на вже нараховані суми. При цьому, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію особа набуває в момент отримання доходу.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер. При цьому, Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Враховуючи, що виплата 100 % суми підвищення на даний час позивачу не проведена, суд звертає увагу на відсутність виплати основної суми доходу у розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за наявності якої можлива виплата суми компенсації.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 336/4675/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 686/13725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19.
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії за весь час затримки виплати, починаючи з 01.01.2018 підлягають задоволенню.
Проте, згідно із частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З матеріалів справи вбачається, що пенсію позивача було перераховано з 01.01.2018, однак суму підвищення пенсії виплачено поетапно: з 1 січня 2018 р. 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити 100 % суми підвищення до пенсії з 01.01.2018 та здійснити нарахування та виплату компенсації компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої суми за весь час затримки виплат, починаючи з 01.01.2018 (з дня з якого здійснено перерахунок пенсії).
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
На підставі цієї норми, враховуючи, що відповідач без поважних причин не надав суду відзив на позов, суд вважає за можливе кваліфікувати таку поведінку суб'єкта владних повноважень як визнання ним позову.
Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до копії квитанції від 12.10.2022 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 992,40 грн, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 01 січня 2018 року 50% суми підвищення пенсії, з 01 січня 2019 року 75% суми підвищення пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул.Саєнка Андрія, 10, м.Фастів, Київська область) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) виплату пенсії (з урахуванням раніше виплачених сум) з 01 січня 2018 року з урахуванням 100% суми підвищення пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул.Саєнка Андрія, 10, м.Фастів, Київська область) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, починаючи з 01.01.2018 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ та "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою КМУ від 21.02.2010 №159.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул.Саєнка Андрія, 10, м.Фастів, Київська область) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яноста дві) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.