09 січня 2023 року Київ № 320/829/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації (далі - відповідач), в якому позивачка просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка призвела до ненарахування та невиплати позивачці з 25.07.2021 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати відповідача поновити позивачці з 25.07.2021 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4), проживає в населеному пункті, який віднесено до зони радіоактивного забруднення та перебуває на обліку у відповідача. У зв'язку з прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17.07.2018 № 6-р/2018, відповідачем з 25.07.2021 протиправно ненараховано та невиплачено щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ухвали від 18.02.2022 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копія вказаної ухвали отримана, зокрема, відповідачем, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом № НОМЕР_1 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 06.05.2003 позивачка є громадянкою, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
Судом установлено, що позивачка у період з 10.04.2002 по цей час зареєстрована та проживає в с. Жеревпілля Іванківського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Позивачка звернулася до відповідача із запитом на інформацію, в якому просила повідомити, чи відновлено відповідачем із 17.07.2018 нарахування та виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У відповідь на запит позивачки відповідач листом від 06.12.2021 № 01-3-1638 повідомив про відсутність підстав для проведення нарахування та виплати доплати до пенсії у відповідності до статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки станом на 01.01.2015 ця норма виключена на підставі Закону України від 28.12.2014 № 76-VІІІ. Зазначено також, що з 17.07.2018 нарахування та виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не проводилось у зв'язку з тим, що у Державному бюджеті України на 2018-2021 роки не передбачено видатки за відновленою рішенням Конституційного суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 статтею 37 Закону № 796-ХІІ.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, яка призвела до ненарахування та невиплати з 25.07.2021 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивачка звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 37 Закону № 796-XII (в редакції, чинній з 09.07.2007) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: 1) у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати; 2) у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати; 3) у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.
Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) статтю 37 Закону № 796-XII викладено в новій редакції: громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України. Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними.
У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону № 796-XII застосовувались у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З 01.01.2015 набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 Закону № 796-XII.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 37 Закону № 796-XII, яка з 17.07.2018 є чинною.
Водночас, суд звертає увагу на те, що с. Жеревпілля Вишгородсього (Іванківського) району Київської області, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони посиленого радіологічного контролю (4 зона).
У свою чергу, Закон № 796-XII не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема, питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону № 791а.
Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин другої-третьої статті 2 Закону № 791а повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
Пунктом 2 розділу І Закону № 76 у статтю 2 Закону № 791а внесено зміни, якими абзац п'ятий частини другої статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.
Отже, із 01.01.2015 стаття 2 Закону № 791а визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження; 2) зона безумовного (обов'язкового) відселення; 3) зона гарантованого добровільного відселення.
Поряд із цим, зона посиленого радіоекологічного контролю з 01.01.2015 виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а.
Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII виключено також статтю 23 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, яке стало однією з підстав звернення до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII.
Водночас, жодні зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними не визнавались.
Отже, чинна станом як на 17.07.2018, так і на час звернення позивачки до УПЗСН та до суду редакція ст.2 Закону №791а не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон № 791а в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII, як такий, що має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у зразковій справі № 580/2371/20 від 23.09.2020, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021, яку суд уважає за необхідне врахувати при вирішенні спірних правовідносин, оскільки спір у зразковій справі № 580/2371/20 стосувався, зокрема, виплат особам, які мають статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із 17.07.2018, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, у зв'язку з проживанням у населених пунктах віднесених до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона), відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (до набрання чинності Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України»).
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позивачка хоча і має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, однак не проживає у зоні, яка передбачає право на нарахування та виплату їй щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд наголошує, що наявність у позивачки статусу особи, постраждалої від Чорнобильської катастрофи, не є безумовною підставою для нарахування та виплати спірної грошової допомоги, оскільки, як свідчить зміст статті 37 Закону № 796-XII, зазначена грошова допомога виплачується лише громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення цього позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходив із того, що статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено відшкодування позивачці витрат зі сплати судового збору у випадку відмови у позові.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.