10 січня 2023 року Справа № 280/5955/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2017 по 29.09.2022 включно;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2017 по 29.09.2022, виходячи з грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передують даті звільнення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 15.04.2016 по 25.04.2017 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 25.04.2017 №89 позивача було виключено зі списків ВЧ НОМЕР_1 . При виключенні з особового складу військової частини позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2021 у справі №280/6259/21 відповідачем 30.09.2022 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 33 062,22 грн. , що підтверджується повідомленням про надходження коштів. Таким чином, вказаним повідомленням підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 26.04.2017 по 29.09.2022. Позивач наголошує на тому, що оскільки відповідачем не виплачено позивачу в день його звільнення з військової служби всі належні кошти, то вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивач має право на отримання середнього заробітку. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 24.10.2022 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 09.11.2022 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.
Ухвалою суду від 29.11.2022 у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено.
Відповідач не погодився із заявленими позовними вимогами та 23.12.2022 подав відзив на позовну заяву, у якому з посиланням на практику Верховного Суду вказує, що мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Звертає увагу на необхідність визначення судом розміру відшкодування та його зменшення відповідно до принципу співмірності. Розрахований відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2017 по 29.09.2022 в декілька разів перевищує розмір заборгованості. Такий обсяг відповідальності є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, він несправедливий щодо ВЧ НОМЕР_1 як роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар такої виплати унеможливить виконання ВЧ НОМЕР_1 певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам. Просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 у період з 15.04.2016 по 25.04.2017.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.04.2017 №89 солдата ОСОБА_1 , водія-стрільця зенітного кулеметного відділення 20 окремого радіолокаційного взводу, виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та направлено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2021 у справі №280/6259/21, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2022 у справі №280/6259/21, визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15.04.2016 по 25.04.2017, включно.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15.04.2016 по 25.04.2017, включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
На виконання рішення суду від 04.10.2021 у справі №280/6259/21 відповідач 30.09.2022 перерахував позивачу кошти у розмірі 33 062,22 грн.
Вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2017 по 29.09.2022, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів (стаття 1-1 цього Закону).
За правилами статті 1-2 вказаного Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Статтею 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Пунктом 242 Положення №1153/2008 визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Суд зазначає, що нормами права, що регулюють проходження військової служби, не врегульовано порядок здійснення компенсаційних виплат за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Зокрема, приписи Закону №2011-XII не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплата середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять норми, яка б визначала право військовослужбовця на отримання такої компенсації.
Між тим, згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП (в редакції, чинній на час проведення фактичного розрахунку з позивачем - 30.09.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, нормами КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Суд зазначає, що загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні з військової служби, керуючись метою забезпечення рівності прав у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №825/598/17 (провадження №К/9901/23837/18).
Суд зазначає, що нормами статті 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Частина 1 статті 117 КЗпП переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
У контексті вищенаведеного, слід зазначити, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Отже, суми індексації грошового забезпечення повинні бути виплачені у день виключення позивача зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 . Факт невиплати таких сум в установлений строк, що підтверджено судовим рішенням, є підставою для застосування наслідків, які передбачені статтею 117 КЗпП України.
Вказане свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, що полягає у несвоєчасному проведенні повного розрахунку з позивачем.
Вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2017 по 29.09.2022, суд виходить з такого.
Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 "Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати" (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 25.04.2017. Остаточний розрахунок з позивачем здійснено 30.09.2022.
З огляду на приписи статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на час проведення з позивачем повного розрахунку 30.09.2022, час затримки виплати становить 183 дні (за період з 26.04.2017 по 26.10.2017 (шість місяців)).
Згідно довідки ВЧ НОМЕР_1 про доходи ОСОБА_1 , за останні два місця перед виключенням зі списків особового складу військової частини, а саме за лютий 2017 року грошове забезпечення позивача становило 7 177,60 грн., за березень 2017 року - 7 177,60 грн. Кількість днів за вказаний період - 59.
Враховуючи вимоги пункту 8 Порядку №100, середньоденне грошове забезпечення позивача за лютий березень 2017 року становить 243,31 грн. (7 177,60 + 7 177,60) / 59.
Отже, розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає: 243,31 грн. х 183 = 44 525,73 грн.
Водночас, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.
Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Враховуючи вищезазначені правові висновки, суд застосовує такі критерії для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, а саме: той факт, що позивач звернувся з позовом до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення (справа №280/6259/21) у липні 2021 року тобто більш ніж через 4 роки після виключення його зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 . Натомість, з часу звернення до суду за захистом порушеного права до часу виконання відповідачем рішення суду сплинуло більш ніж 1 рік.
Також суд зазначає, що розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення становив 33 062,22 грн., при цьому ця сума заборгованості становить приблизно 74,25 % від визначеної суми середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні (44 525,73 грн.).
За таких обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, та враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, суд вважає за необхідне визначити середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу, у розмірі суми, яка підлягала виплаті при виключенні зі списків особового складу відповідача, а саме 33 062,22 грн.
Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача суд виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
З огляду на наведене, з метою ефективного захисту та поновлення порушених прав позивача, наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 33 062,22 грн.
При цьому, суд звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, частину 1 статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
За таких обставин позов ОСОБА_1 у цій частині підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2017 по 26.10.2017 в сумі 33 062,22 грн.
Враховуючи положення частин 1, 2 статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 992,40 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні з військової служби за період з 26.04.2017 по 26.10.2017.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2017 по 26.10.2017 в сумі 33 062,22 грн. (тридцять три тисячі шістдесят дві гривні 22 коп.).
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складено 10.01.2023.
Суддя К.В. Мінаєва