09 січня 2023 року Справа № 280/4263/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №084650010042 від 14.04.2022 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу у відповідності до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №084650010042 від 08.06.2022 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу у відповідності до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача період з 01.04.2021 по 31.12.2021 у зв'язку з чим призначити позивачу пенсію за віком у відповідності до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення за призначенням пенсії, а саме з 08.04.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 08.04.2022 звернулась до відділення Пенсійного фонду України з заявою №1924 щодо призначення їй пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням від 14.04.2022 №084650010042 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено в призначенні пенсії та зазначено, що право на пенсію позивач набуде у разі підтвердження 29 років страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період з 01.04.2021 по 31.12.2021 протягом якого позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, оскільки не сплачені внески. 02.06.2022 позивач повторно звернулася із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви додано докази сплати ЄСВ за період з 01.04.2021 по 31.12.2021. Рішенням від 08.06.2022 №084650010042 Головне управління у Волинській області відмовлено в призначенні пенсії та зазначено, що страховий стаж складає 14 років 7 місяців 6 днів. Періоди роботи з 29.07.1979 по 20.06.1980, з 14.08.1980 по 22.05.2000, які були враховані відповідачем 1, прирозгляді тих самих документів відповідачем 2 враховані не були. Позивач вважає відмови протиправними та такими, що порушують її гарантоване Конституцією та Законами України право на отримання пенсії. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 25.07.2022 відмолено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою суду від 25.07.2022 позовну заяву залишено без руху. У встановлений строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 19.09.2022 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (відповідач 1) проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що під час розгляду поданих позивачем документів було встановлено, що загальний страховий стаж позивача складає 28 років 4 місяці, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Не зараховано період здійснення підприємницької діяльності з 01.04.2021 по 31.12.2021 у зв'язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків. Враховуючи те, що у позивача був відсутній необхідний страховий стаж, у відповідача були відсутні підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначення пенсії. Щодо позовних вимог про зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком, відповідач 1 зазначив, що зазначені вимоги пред'явлені неналежному відповідачу. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач 2) проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що при аналізі та правовій оцінці поданих до заяви документів, а саме трудової книжки позивача встановлено, що на титульній сторінці трудової книжки не чітка печатка організації, яка вперше заповнювала трудову книжку, за період з 29.07.1979 по 20.06.1980 наявне виправлення в даті наказу про прийом на роботу, яке не завірене належним чином та не чітка печатка на записі про звільнення, уточнюючих довідок про пероди роботи позивач не пред'явила. Згідно поданих документів страховий стаж позивача становить 14 років 07 місяців 06 днів. Відповідно до поданих документів, підстав для зарахування до стажу періодів роботи, які зазначені в трудовій книжці немає. Вважає, що відповідач 2 діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08 квітня 2022 року звернулася з заявою №1924 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованого в Мін'юсті 16.03.2021 за № 359/35961, з 01.04.2021 органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій, що передбачає опрацювання заяв про призначення (перерахунки) пенсій бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Заяву від 08.04.2022, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію ГУ ПФУ в Одеській області.
Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області від 14.04.2022 №084650010042 відмовлено в призначенні пенсії.
Відповідно до рішення від 14.04.2022 №084650010042, страховий стаж ОСОБА_1 складає 28 років 4 місяці. Право на пенсію набуде у разі підтвердження 29 років страхового стажу. Оскільки, ви брали добровільну участь у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах відповідно до укладеного договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообо'язкове державне соціальне страхування", але внески не сплачені за період з 01.04.2021 по 31.12.2021 право на пенсію відсутне.
02.06.2022 позивач повторно звернулася з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до розписки-повідомлення перелік документів, доданих до заяви: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; заява про признаячення; паспорт; диплом (свідоцтво, атестат) про навчання (№2248); довідка з ДПІ про облік як суб'єкт піприємницької діяльності; заява про спосіб виплати пенсії; довідка про сплату внесків; заява на ГУ ПФУ щодо приведення у відповідність ЄСВ; інший документ (скрін екрана); довідка з ДПС про сплату внесків; свідоцтво про народження дитини; свідоцтво про народження дитини; трудова книжка НОМЕР_1 .
Заяву від 02.06.2022, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію ГУ ПФУ у Волинській області.
Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області №084650010042 від 08.06.2022 позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Відповідно до рішення №084650010042 від 08.06.2022, згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, диплом, свідоцтва про народження дітей) страховий стаж складає 14 років 7 місяців 6 днів.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 29.07.1979 по 20.06.1980 та 14.08.1980 по 22.05.2000 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 29.07.1978, оскільки на титульній сторінці трудової не чітка печатка організації, яка вперше заповнювала трудову, необхідно залучити довідки про періоди роботи та перейменування підприємств (за період з 29.07.1979 по 20.06.1980 наявне виправлення в даті прийому, яке не завірене належним чином та не чітка печатка на записі про звільнення). Періоди роботи з 01.05.2000 зараховано до страхового стажу за даними СПОВ.
Прийняте рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Будь-яких інших підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу у тексті оскарженого рішення пенсійний орган не виклав.
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Суд зазначає, що спірним питання в даних правовідносинах є наявність права у позивача на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 29.07.1979 по 20.06.1980 , з 14.08.1980 по 22.05.2000. Період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 01.04.2021 по 31.12.2021 зарахований до страхового стажу, що підтверджується матеріалами справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі -Закон №1058).
За змістом статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 не менше 29 років.
Судом встановлено, що позивач досягнула 60 річного віку 11.01.2022. Таким чином, для призначення позивачу пенсії за віком після набуття нею встановленого законом 60-річного віку, її загальний страхований стаж повинен був становити не менше 29 років.
За приписами статті 8 Закону №1058-IVправо на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Обсяг страхового стажу (стажу роботи) є одним із основних чинників для визначення розміру пенсійних виплат.
За змістом частини першої ст. 1 Закону №1058 термін страховий стаж визначений як період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески, а страховий стаж у солідарній системі визначений частиною першою статті 24 Закону як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. (ч.ч.2, 3ст. 24 Закону №1058-IVв редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз.1 ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
Відповідач 2, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії за віком з огляду на відсутність необхідного страхового стажу в 29 років, не зараховує період роботи з 29.07.1979 по 20.06.1980 , з 14.08.1980 по 22.05.2000 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.07.1978, оскільки на титульній сторінці трудової книжки не чітка печатка організації, яка вперше заповнювала трудову книжку, за період з 29.07.1979 по 20.06.1980 наявне виправлення в даті наказу про прийом на роботу, яке не завірене належним чином та не чітка печатка на записі про звільнення.
Судом досліджено копію трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 29.07.1978.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За правилами п.п.1,20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (даліПорядок від 12.08.1993 №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1). У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (п.20).
Згідно із п.3 Порядку від 12.08.1993 №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі -Інструкція №58).
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневогострокуздня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу,переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Усі записи втрудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку,авразізвільнення-удень звільнення іповинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (пункт 2.4 Інструкції № 58).
Уразі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваеним ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за основим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6 Інструкції № 58).
Пунктом 2.11 Інструкції №58 передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до п. 2.12 Інструкції №58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Крім того, згідно ч.3 ст.44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Частиною 1 ст.101 Закону України Про пенсійне забезпечення також передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином, суд зазначає, що при виникненні у ГУ ПФУ у Волинській області сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Тобто, перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Поряд з цим, у постанові від 02 грудня 2021 року у справі №263/9464/16-а Верховний Суд наголосив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній орган Пенсійного Фонду має право обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також інших первинних документів (довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів та угод з відмітками про їх виконання, та ін.).
Так, на виконання вимог Порядку № 22-1 та Порядку № 637 позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком було надано копію трудової книжки НОМЕР_1 від 29.07.1978.
Проте, відповідач 2, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії за віком з огляду на відсутність необхідного страхового стажу в 29 років, не зараховує період роботи з 29.07.1979 по 20.06.1980 , з 14.08.1980 по 22.05.2000 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.07.1978, оскільки на титульній сторінці трудової книжки не чітка печатка організації, яка вперше заповнювала трудову книжку, за період з 29.07.1979 по 20.06.1980 наявне виправлення в даті наказу про прийом на роботу, яке не завірене належним чином та не чітка печатка на записі про звільнення.
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить записи про періоди її роботи та посилання на підставу внесення таких записів з зазначенням номера та дати наказів, записи завірено підписом повноважних осіб та печаткою, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу, а обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає вину особи, яка звернулася з призначенням пенсі, у недоліках таких записів.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Отже відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки на титульній сторінці трудової книжки не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивачки.
При цьому, суд критично оцінює неврахування страхового стажу позивача з посилання на невірне заповнення трудової книжки, наявність виправлень не завірених належним чином, не чіткий відбиток печатки на записі про звільнення, оскільки працівник не може відповідати за правильність і повноту оформлення таких документів на підприємстві. У свою чергу неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21 лютого 2018 року.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійний фонд не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Таким чином, посилання відповідача 2, зокрема, у відзиві, та в оскаржуваному рішенні в обґрунтування своєї позиції при відмові в призначенні пенсії позивачу на те, що на титульній сторінці трудової книжки не чітка печатка організації, яка вперше заповнювала трудову книжку, за період з 29.07.1979 по 20.06.1980 наявне виправлення в даті наказу про прийом на роботу, яке не завірене належним чином та не чітка печатка на записі про звільнення, суд не приймає до уваги з огляду на їх необґрунтованість.
Також матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача.
Водночас до суду не надано доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
Таким чином, доводи відповідача про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 29.07.1979 по 20.06.1980, з 14.08.1980 по 22.05.2000, суд не приймає до уваги, так як вже зазначалось вище трудова книжка позивача містить записи про спірні періоди її роботи та посилання на підставу внесення таких записів з зазначенням номера та дати наказів, а працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії за віком підлягає скасуванню із покладенням на нього обов'язку вчинити певні дії.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію за віком у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає, що такі вимоги не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на наступне.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд виходить з наступного.
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Таким чином, наразі органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
В спірному випадку повторна заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 08.06.2022 №084650010042. Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Тобто, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ у Волинській області, проте обов'язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.
За таких обставин, виплата пенсії повинна проводитись ГУ ПФУ в Запорізькій області після отримання від ГУ ПФУ у Волинській області рішення про призначення пенсії та матеріалів пенсійної справи.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, оскільки позивачка досягла пенсійного віку (60 років) 11.01.2022, необхідного для призначення пенсії за віком, тримісячний строк для подання заяви про таке призначення почав свій перебіг з 12.01.2022.
Матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивачка вперше звернулася 08.04.2022, тобто в межах тримісячного строку, передбаченого для подання заяви про призначення пенсії, внаслідок чого пенсія має бути призначена з наступного дня після досягнення нею пенсійного віку, тобто з 12.01.2022.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особидосудузазахистом порушених прав.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідачами не подано належних доказів правомірності відмови позивачу у призначені пенсії за віком.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне, для повного та належного захисту прав позивача, на підставі статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №084650010042 від 08.06.2022 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 29.07.1979 по 20.06.1980, з 14.08.1980 по 22.05.2000, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з наступного дня після досягнення пенсійного віку, а саме з 12.01.2022.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 143, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/ перебування: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, м.Луцьк, вул.Кравчука, буд.22-В, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 08.06.2022 №084650010042 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати періоди роботи з 29.07.1979 по 20.06.1980, з 14.08.1980 по 22.05.2000 до страхового стажу ОСОБА_1 та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 12.01.2022.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова