04 січня 2023 року Справа № 280/5570/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі № 826/13271/16 за період з 04.03.2021 по 15.08.2022 включно у розмірі 282199,69 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що оскільки на даний момент Державна фіскальна служба України не виконала постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі № 826/13271/16 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури управління митної логістики та систем митного контролю Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України з 26.07.2016, тому позивач, згідно з ст. 236 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання вказаного рішення. На підставі викладеного, просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 26.09.2022 відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення/виклику представників сторін. Запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив та документи на його обґрунтування, з урахуванням вимог статті 162 КАС України.
Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалам.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі №826/13271/16, яка набрала законної сили 20.03.2018, визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 25.07.2016 р. №2724-о “Про звільнення ОСОБА_1 .”. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури управління митної логістики та систем митного контролю Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України з 26.07.2016 р. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток на час вимушеного прогулу з 26.07.2016 р. по 15.11.2017 р. у розмірі 161 239, 47 грн. (сто шістдесят одна тисяча двісті тридцять дев"ять) грн. 47 коп. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку тривалістю чотири робочих дні з 26.07.2016 р. по 29.07.2016 р. в розмірі 1575 (одна тисяча п'ятсот сімдесят п'ять) грн. 80 коп. Допущено до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 5900 (п'ять тисяч дев'ятсот) грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.09.2018 у справі №0840/3094/18, яке набрало законної сили 27.12.2018, з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток в розмірі 105140,87грн. за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі № 826/13271/16 в частині поновлення на посаді за період з 06.12.2017 по 26.07.2018.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2019 у справі №280/1305/19, яке набрало законної сили 28.02.2020 з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток в розмірі 115703,12 грн. за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі № 826/13271/16 в частині поновлення на посаді за період 27.07.2018 по 21.03.2019.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.12.2019 у справі №280/5219/19, яке набрало законної сили 13.10.2020 з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі № 826/13271/16 в частині поновлення на посаді за період з 22.03.2019 по 31.10.2019 в розмірі 112 110,30 грн. (сто дванадцять тисяч сто десять гривень 30 копійок) з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі №280/1939/21, яке набрало законної сили 23.09.2021 з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі №826/13271/16 за період з 01.11.2019 по 03.03.2021 включно в розмірі 237 381,67 грн.
На час звернення позивача до суду з цим позовом постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі № 826/13271/16 в частині поновлення позивача на посаді не виконана.
Оскільки рішення суду про поновлення позивача на роботі не виконано, позивач вважає, що з Державної фіскальної служби України належить стягнути на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із чим звернулась із вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Зазначена вище стаття КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, у разі якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм права, Верховний Суд України у постанові від 23 червня 2015 року (справа № 21-63а15) вказав, що правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Відповідно до частини сьомої ст. 235 Кодексу законів про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, ухвалене органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно виконується не з часу набуття ним законної сили (як це передбачено для переважної більшості судових рішень), а негайно з часу його оголошення на судовому засіданні.
Станом на момент звернення позивача до суду, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі № 826/13271/16, що допущена до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури управління митної логістики та систем митного контролю Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України, всупереч вимогам Кодексу законів про працю України та Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не виконана. Доказів зворотнього відповідачем суду не надано.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України, з 04.03.2021 по 15.08.2022 включно (366 робочих днів).
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок №100).
Згідно з пунктом 1 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
За змістом пункту 10 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV Порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100” (яка набрала чинності з 12.12.2020 - дня оприлюднення в газеті “Урядовий Кур'єр № 242) пункт 10 Порядку виключено.
Разом з тим, у відповідності із статтею 58 Конституції України нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № З-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, у даному випадку підлягають застосуванню приписи пункту 10 Порядку № 100 щодо коригування середнього заробітку на коефіцієнти підвищення заробітку окремо у кожному випадку такого підвищення, за весь час вимушеного прогулу при затримці вирішення суду за період починаючи з 25.07.2016 по 15.08.2022 включно, - оскiльки вказана норма матеріального права діяла як на день незаконного звільнення позивача, так і на день ухвалення рішення суду вiд 23.11.2017 про поновлення позивача на службі, та втратила чинність з 12.12.2020 під час вимушеного прогулу, який на цю дату ще тривав та триває далі.
Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 292 “Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році) посадовий оклад за посадою позивача до звільнення, складав 4308,00 грн., а її середньоденна заробітна плата, виходячи з вказаного розміру посадового окладу, дорівнювала 393,95 грн, що підтверджується довідкою відповідача від 08.09.2016 №1173.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 “Питання оплати працi працiвникiв державних органів” (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.2021 № 15) з 01.01.2021 посадовий оклад за посадою позивача збiльшений до 8 500 грн.
Отже, коефiцiент пiдвищення посадового окладу позивача в 2021 році дорівнює 1,9730 (8500,00 / 4308,00).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 “Питання оплати працi працiвникiв державних органів” (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2022 № 89) з 01.01.2022 посадовий оклад за посадою позивача збiльшений до 9 000 грн.
Отже, коефіцієнт підвищення посадового окладу позивача в 2022 році дорівнює 2,0891 (9000,00 / 4308,00).
З урахуванням норми тривалості робочого часу на 2021 та 2022 роки тривалість перiоду затримки вiдповiдачем виконання постанови суду про поновлення позивача на роботі з 04.03.2021 по 15.08.2022 включно складає 366 робочих днів, в тому числі: з 04.03.2021 по 31.12.2021 - 208 робочих дня, з 01.01.2022 по 15.08.2022 - 158 робочих дня.
Середній заробіток позивача з урахуванням коефіціенту підвищення посадового окладу дорівнює: з 04.03.2021 до 31.12.2021 - 161 670,77 грн. (208 робочi днi * 393,95 грн. * 1,9730), з 01.01.2022 по 15.08.2022 - 130 034,14 грн. (158 робочих днi * 393,95 грн. * 2,0891).
Отже, загальний розмiр середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі з 04.03.2021 по 15.08.2022 включно складає 291 704,91 гpн. (161 670,77 + 130 034,14).
Таким чином, суд дійшов до висновку, що з Державної фіскальної служби України на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки виконання постанови суду про поновлення її на посаді, за період з 04.03.2021 по 15.08.2022 включно в розмірі 291 704,91 грн., з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір” №3674-VI від 08.07.2011.
Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Відсутність розрахунку витрат на професійну правничу допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як зазначено вище, відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, для визначення розміру витрат на правничу допомогу, сторона зобов'язана надати документальне підтвердження судових витрат детальний опис робіт (наданих послуг). Норми частини 4 статті 134 є імперативними.
Дослідивши надані докази судових витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою, судом встановлена відсутність розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, опису робіт, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що позбавляє суд можливості визначення розміру витрат на правничу допомогу та надання правової оцінки таким витратам.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду - задовольнити частково.
Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі №826/13271/16 за період з 04.03.2021 по 15.08.2022 включно в розмірі 291704,91 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова