03 січня 2023 року Справа № 280/3186/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати дії та рішення відповідача, повідомлено в листах від 29.12.2021 №084050009648 стосовно відмови у призначенні пенсії позивачці, та бездіяльність Відповідача, щодо не призначення пенсії позивачу - протиправними, скасувати їх;
зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 09.11.2020 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача кошти в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.10.2003 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. 09.11.2020 представник заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності звернувся безпосередньо до відповідача з особистою відповідною заявою позивача про призначення пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль, проте, відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії позивачу. Вважає, що рішення, дії та бездіяльність відповідача щодо незаконної відмови у призначенні пенсії є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 23.05.2022 позовну заяву залишено без руху. У встановлений строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 13.06.2022 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику сторін.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву та зазначено, що однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії, є її належність до громадянства України. В порушення вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), позивачем не було надано обов'язкового документа про місце проживання або реєстрації на території України. Що стосується проведення індексації, відповідач зазначає, що до об'єктів індексації не відносяться соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму. Також відповідач зазначає, що пенсія позивачу в Україні ніколи не призначалась, а отже відсутні підстави для нарахування компенсації витрати частини доходів. Крім того, вважає, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати коштів Пенсійного фонду України в рахунок будь-яких відшкодувань моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України не передбачено витрати на зазначені цілі. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював на території України, що підтверджується записами в трудовій книжці та відповідними уточнюючими довідками.
У 2003 році позивач виїхав на постійне проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль, що сторонами не заперечується.
Після переїзду на місце постійного проживання в Ізраїль, позивачу офіційними органами Ізраїлю наданий документ - посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане відділенням МВС у м.Беєр-Шеві, 28.10.2003.
В матеріалах справи міститься копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданого 15.08.2003, дійсного до 15.08.2013, строк дії продовжено до 15.08.2018.
09.11.2020, з метою сприяння відповідачу у виконанні покладених на нього обов'язків представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав особисто безпосередньо до відповідача нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву позивача про призначення пенсії.
Листом від 28.12.2020 № 0800-0202-8/70468 позивачу відмовлено у призначені пенсії. Відповідач відмовив у призначенні пенсії, обґрунтовуючи свою відмову наступним: що позивачем не була дотримана вимога щодо особистого звернення за призначенням пенсії; не подано оригіналів документів для призначення пенсії; не надано документ, який посвідчує особу та який відповідає вимогам Порядку 22-1.
Листом від 24.02.2021 № 0800-0202-8/14224, за результатами додатково наданих позивачем документів, відповідач вдруге зазначив, що позивачем не була дотримана вимога щодо особистого звернення за призначенням пенсії; не подано оригіналів документів для призначення пенсії; не надано документ, який посвідчує особу та який відповідає вимогам Порядку 22-1.
Вищенаведені обставини встановлені рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2021 року у справі №280/5429/21, яке набрало законної сили 09.12.2021, та не підлягають доказуванню в силу вимог частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позивач оскаржив відмову в призначенні пенсії до суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2021 року у справі №280/5429/21, яке набрало законної сили 09.12.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з підстав, викладених в листах від 28.12.2020 № 0800-0202-8/70468 та №0800/0202-8/14224 від 24.02.2021. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 09.11.2020, з урахуванням висновків, викладених в даному рішенні суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
13.12.2021 представник позивача звернувся до відповідача із заявою про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2021 у справі №280/5429/21 та з проханням надіслати на адресу представника копії документів, в тому числі відповідні розпорядження, протоколи, розрахунки тощо, стосовно виконання судового рішення.
29.12.2021 відповідачем прийнято рішення № 084050009648, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Відповідно до рішення № 084050009648 від 29.12.2021, страховий стаж заявника - 0 років 0 місяців 0 днів. Відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю оригіналів документів, заяви та у зв'язку з відсутністю документа, що підтверджує громадянство України.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтями 1, 3, 8 Конституції України людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже, з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З наведеного слідує висновок, що з 7 жовтня 2009 року пенсія громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон виплачується на загальних підставах, незалежно від наявності відповідного міжнародного договору між Україною та державою, в якій проживає пенсіонер.
Більш того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
В свою чергу, Верховний Суд України у своїй постанові від 6 жовтня 2015 року у справі № 21-2419а15 зазначив, що з дня набрання чинності рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 управління ПФУ має здійснювати виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846) (далі - Порядок).
Пунктом 1.1 Порядку передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Стаття 59 Конституції України передбачає, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Отже, чинні норми законодавства містять положення, що дозволяють звернення пенсіонера з відповідною заявою не особисто, а через представника.
Пунктом 2.23 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій передбачено, що документи необхідні для призначення пенсії, можуть бути поданім як в оригіналах, та і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
За приписами пункту 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Пунктом 4.2 Порядку встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Відповідно до пунктів 2.1 та 2.9 Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про місце проживання (реєстрації) особи; особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Згідно пункту 2.22 Порядку, документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства надають також копію посвідки на постійне проживання.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III (далі - Закон № 2235-III), якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Відповідно до статті 5 Закону № 2235-III, документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 20.11.2012 р. документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України є: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 вказаного Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
Постановою Верховної Ради України від 23.02.2017 № 719-V затверджено Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - Положення № 719-V).
Відповідно до п. 2 Положення № 719-V, паспорт - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.
Згідно п. 3 Положення №719-V, паспорт оформляється особам, що проживають за кордоном і в установленому законодавством порядку набули громадянства України, - дипломатичними представництвами чи консульськими установами України за кордоном.
Відповідно до п. 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 р. № 1001), паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі закінчення строку його дії або прийняття рішення про його обмін до закінчення строку його дії.
Підставою для прийняття відповідачем рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу є не подання відповідачу документу, що підтверджує належність позивача до громадянства України.
Згідно ст. 2 Закону № 2235-III законодавство України про громадянство ґрунтується, у тому числі, на принципі неможливості позбавлення громадянина України громадянства України.
Відповідно до ст. 17 Закону № 2235-III, громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Статтею 18 Закону № 2235-III встановлено, що громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням.
Підстави для втрати громадянства України визначені ст. 19 Закону № 2235-III, зокрема до них відносяться: 1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття; 2) набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; 3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.
Цей перелік є вичерпним.
Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.
Указу президента України про припинення громадянства України позивача матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що закінчення терміну дії паспорту для виїзду за кордон не свідчить про припинення взаємних прав та обов'язків між позивачем та державою Україна, а тільки вказує на те, що цей документ не може бути використаний за призначенням, а саме посвідчувати особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.
Отже, вказаний документ, підтверджує громадянство України у розумінні Закону України «Про громадянство України» та Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії було надано копію ізраїльського посвідчення особи та його нотаріально засвідчену та апостильовану копію для огляду та засвідчення копії.
В посвідченні, яке було пред'явлено позивачем зазначено дату його народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане відділенням МВС в м. Беєр-Шева, 28.10.2003, також в посвідченні міститься підтвердження інформації про особу позивача, місце його проживання та вік.
Отже, відповідачу надані документи, які дають змогу встановити особу пенсіонера, місце його проживання та вік, як того вимагають норми Порядку №22-1.
Крім того, саме на підставі цього документа була верифікована особа позивача ізраїльським нотаріусом в момент підписання Довіреності та Заяви про призначення пенсії. В момент підписання Довіреності позивач скористався своїм адміністративно-процесуальним правом доручити ведення справ проти відповідача представникові. Довіреність та заява завірені печаткою апостиль, що у відповідності до Гаазької конвенції є єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису особи, що підписала документ, законності, автентичності відбитку печатки або штампа, якими скріплений цей документ.
Отже, позивачем засвідчено документально свою особу, місце проживання (реєстрації) та вік).
В матеріалах справи міститься відповідь Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС України в Донецькій області на запит представника позивача від 16.11.2020, відповідно до якої, за наявними обліками ГУ ДМС України в Донецькій області та згідно бази даних ЄІАС УМП ДМС України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був документований паспортом громадянина України серія НОМЕР_3 , виданим Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області, 14.05.2002, у заяві про видачу паспорта громадянина України міститься відмітка "виїзд на ПМП" 30.08.2003. Беручи до уваги вищезазначене, є підстави вважати ОСОБА_1 громадянином України згідно ст.3 Закону України "Про громадянство України".
Більш того, якщо відповідач має сумніви у належності позивача до громадянства України, то він не позбавлений можливості направити відповідний запит до відповідного підрозділу Державної міграційної служби України для з'ясування даних обставин.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2021 у справі №280/5429/21, яке набрало законної сили 09.12.2021, було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 09.11.2020, з урахуванням висновків, викладених в даному рішенні суду.
За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів 29.12.2021 відповідачем прийнято рішення № 084050009648 у відповідності до якого, відповідач знову відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком, обґрунтувавши свою відмову відсутністю оригіналів документів, заяви та у зв'язку з відсутністю документа, що підтверджує громадянство України.
Проте, суд звертає увагу, що в рішенні суду від 03.09.2021 у справі №280/5429/21 судом встановлено, що при зверненні до відповідача з особистою заявою про призначення пенсії позивачем було надано копію ізраїльського посвідчення особи та його нотаріально засвідчену та апостильовану копію для огляду та засвідчення копії. Даний факт підтверджено вхідним штампом відповідача, який був поставлений після огляду та прийняття документів позивача. Документ, який посвідчує особу, будь-то паспорт громадянина України чи посвідчення його особи, забороняється вилучати у цієї особи, крім випадків, передбачених законодавством, зокрема забороняється взяття паспорта у заставу. В посвідченні, яке було пред'явлено позивачем зазначено дату його народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане відділенням МВС в м. Беєр-Шева, 28.10.2003, також в посвідченні міститься підтвердження інформації про особу позивача, місце його проживання та вік, як того вимагає вищевказаний п. 2.9 Порядку 22-1.
При ухваленні рішення по справі №280/5429/21 судом враховано, що 09.11.2020, з метою сприяння відповідачу у виконанні покладених на нього обов'язків представник позивачки, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав особисто безпосередньо до відповідача нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву позивача про призначення пенсії.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача в призначенні позивачу пенсії за віком.
Відповідно до частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За наведеного вище, суд дійшов висновку про те, що відповідачем прийнято протиправне рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком, у зв'язку з чим, належним способом захисту порушеного права є визнання протиправним та скасування такого рішення та зобов'язання відповідача прийняти рішення за наслідками розгляду вказаної заяви відповідно до вимог Закону № 1058-ІV та Порядку №22-1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відносно правомірності зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 09.11.2020 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок, то суд зазначає, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надавалась оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині 2 статті 2 КАС України.
Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.09.2020 по справі №361/1348/17, та враховується судом, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
При цьому суд зазначає, що відповідач в рамках своїх повноважень, зобов'язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення виплати пенсії позивачу, у тому числі наявність страхового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.02.2019 справа №428/13508/16-а та від 20.12.2018 справа №132/3485/16-а.
На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат.
Також, суд звертає увагу відповідача на те, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові від 02 грудня 2021 року у справі №263/9464/16-а Верховний Суд наголосив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній орган Пенсійного Фонду має право обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також інших первинних документів (довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів та угод з відмітками про їх виконання, та ін.).
Щодо вимоги про проведення індексації пенсійного забезпечення позивача та компенсації втрати частини доходів, суд вважає, що така вимога є передчасною у зв'язку з відсутністю рішення відповідача про призначення пенсії.
Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 78 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.11.2019 у справі №818/1430/17 та у постанові від 18.06.2020 у справі №339/183/16-а, що враховується судом, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що, виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду позивачем понесено судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 992,40 грн.
Враховуючи висновки суду про наявність підстав для часткового задоволення позову, понесені позивачем витрати на сплату судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 496,20 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 29.12.2021 № 084050009648 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, поданої 09 листопада 2020 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняти рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, поданої 09 листопада 2020 року, відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова