Справа № 583/4606/21
2/583/41/23
09 січня 2023 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого судді - Яценко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Артеменко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка Сумської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Центральна районна аптека № 4 Охтирського району про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку з часу звільнення та моральної шкоди,
12.11.2021 представник позивачки звернувся до суду із зазначеним позовом, згідно якого, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить стягнути на користь ОСОБА_1 з відповідача заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі 24561,51 грн.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 із розрахунку по 331,70 грн. за один робочий день, починаючи з дати звільнення, а саме з 06.09.2021 по день винесення рішення суду; заподіяну моральну шкоду в розмірі 10000 грн., вирішити питання стягнення судових витрат. Вимоги вмотивовані тим, що 13.11.2018 позивачка прийнята на роботу до Комунального підприємства Центральна районна аптека №4 Охтирського району Сумської обласної ради на посаду фармацевта. Практично за весь період роботи заробітну плату позивачка отримувала не вчасно. 06.09.2021 вона звільнилась, проте з нею повний розрахунок не проведено та не виплачені всі суми, належні до отримання при звільненні. У зв'язку зі значною затримкою виплати заробітної плати позивачка відчуває моральні страждання, втратила нормальні життєві зв'язку, була змушена економити на харчах та на одязі, з 17.05.2021 по 17.06.2021 перебувала у черговій відпустці, але у зв'язку з відсутністю коштів не змогла з друзями поїхати до моря, а тому всю відпустку вимушена була сидіти вдома, що призвело до значних душевних переживань. На переконання позивачки, завдана їй моральна шкода обумовлюється моральними та фізичними стражданнями внаслідок порушення законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням її прав (в тому числі на отримання в подальшому пенсії за місяці, коли відповідач не сплачував за неї єдиний соціальний внесок), втратою у зв'язку з цим, престижу та ділової репутації серед друзів, рідних та знайомих, що і стало підставою для звернення до суду із позовом.
12.11.2021 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків, викладених у мотивувальній частині ухвали.
29.11.2021 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом учасників справи.
Позивачка та її представник у судове засідання не з'явилися, від представника позивачки надійшла заява про розгляд справи у відсутність його та позивачки, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чино. Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого він заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що у серпні 2021 року позивачка ОСОБА_1 була відсутня на роботі, у зв'язку з чим вимога про виплату заробітної плати у розмірі 24561,51 грн. задоволенню не підлягає. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, представник відповідача зазначив, що роботодавець не завдав позивачці ніякої моральної шкоди, аргументи позивачки, якими вона обґрунтовує вимогу про стягнення на її користь моральної шкоди, жодними доказами не підтверджені.
В даному випадку суд вжив усіх необхідних заходів, передбачених ст.128, ст.130 ЦПК України для повідомлення відповідача про розгляд його справи, у зв'язку з чим вважає, що про розгляд даної цивільної справи відповідач повідомлений в установленому законом порядку.
Приймаючи до уваги згоду позивача, суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає положенням ст. 247 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 Петриченко ОСОБА_2 з 13.11.2018 по 06.09.2021 працювала на посаді фармацевта КП «Центральна районна аптека № 4» Охтирського району (а.с. 5).
Згідно наказу в.о. завідуючого КП «Центральна районна аптека № 4» Охтирського району Бурлаки В. від 06.09.2021 № 24 ОСОБА_1 звільнено з посади фармацевта КП «Центральна районна аптека № 4» Охтирського району 06.09.2021 за угодою сторін відповідно до ст. 36 п. 1 КЗпПУ з виплатою компенсації за 51 календарний день невикористаної основної щорічної відпустки за відпрацьовані періоди: з 13.11.2018 по 13.11.2018 за 3 к.д., з 14.11.2019 по 14.11.2020 за 31 к.д., з 15.11.2020 по 06.09.2021 за 17 к.д. (а.с. 6).
Відповідно до довідки в.о. завідуючого КП «Центральна районна аптека № 4» Охтирського району Бурлаки В. від 10.09.2021 № 30/08/06, станом на 10.09.2021 заборгованість по виплаті готівкових коштів ОСОБА_1 складає 24561,51 грн.. У зв'язку зі скрутним фінансовим становищем на підприємстві погашення відповідної суми відбуватиметься по мірі надходження коштів на рахунок установи (а.с. 8).
Згідно довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України встановлено, що станом на дату формування виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування 16.09.2021 відповідачем перераховано за ОСОБА_1 . Єдиний соціальний внесок за період з листопада 2018 року по березень 2021 року (а.с. 12).
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно вимог ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
За положеннями ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Крім того, згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, тобто виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу, наданого сторонами окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачкою поза розумним сумнівом доведено належними та допустимими доказами наявність перед нею заборгованості по заробітній платі. При цьому, в ході судового розгляду відповідач протилежного не довів.
Суд зазначає, що передбачений ч. 1 ст.117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Таким чином, при затримці розрахунку при звільненні роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, ст. 116 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом ч. 1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені на момент звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження №11-1210апп19).
Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. П. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
В п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати зазначено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Враховуючи, що згідно довідки в.о. завідуючого КП «Центральна районна аптека № 4» Охтирського району від 01.10.2021 № 35/08/06 середньоденна заробітна плата позивачки складає 331,70 грн., за період з 07.09.2021 по 09.01.2023 відповідач повинен сплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 114436,50 грн. (345х331,70=114436,50), де 345 - кількість робочих днів за період з 07.09.2021 по 09.01.2023.
Суд зазначає, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Разом з тим, працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18).
Судом встановлено, що розмір невиплаченої при звільненні позивачки заробітної плати становить 24561,51, яка утворилася саме з вини відповідача, матеріали справи не містять доказів того, що Комунальне підприємство Центральна районна аптека № 4 Охтирського району погасило заборгованість по сплаті всіх сум при звільненні перед позивачкою чи намагалося своєчасно виплатити належні до сплати суми.
З огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11443,65 грн., тобто 10% від загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
В п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Таким чином, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Аналогічний висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.11.2021 року у справі № 127/937/17 (провадження № 61-10602св21).
Положення КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 у справі справа № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Разом з тим, позивачкою не надано будь-яких доказів на підтвердження факту завдання їй моральних страждань діями відповідача, їх характеру та обсягу, характеру і тривалості немайнових втрат, можливості їх відновлення, тяжкості вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Беручи до уваги відсутністі вказаних доказів та недоведеність обставин на підтвердження факту завдання позивачці моральної шкоди, позовні вимоги в цій частині, задоволенню не підлягають.
Питання про судові витрати по справі підлягають вирішенню відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 77-81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства Центральна районна аптека № 4 Охтирського району на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 24561,51 грн.
Стягнути з Комунального підприємства Центральна районна аптека № 4 Охтирського району на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку при розрахунку у сумі 11443,65 грн.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі за один місяць.
Стягнути з Комунального підприємства Центральна районна аптека № 4 Охтирського району на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1816,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Охтирський міськрайонний суд Сумської області.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач - Комунальне підприємство Центральна районна аптека № 4 Охтирського району, юридична адреса: пров. Харківський, 15, м. Охтирка, Сумська область, код ЄДРПОУ 01979523.
Суддя Охтирського міськрайонного суду
Сумської області Н.Г.Яценко