справа № 380/11596/22
провадження № П/380/11683/22
09 січня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: вул. Львівська, 659А/2, м. Городок, Львівська область, 81500; код ЄДРПОУ 39816845), в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №343054 від 03.08.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваною постановою його притягнуто до відповідальності відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт». Проте, зазначає, що позивач не є автомобільним перевізником, відтак накладення штрафу є протиправним. Зазначає, що є лише власником автомобіля DAF FA LF 45.200 ВС0064EA, який станом на даний час переданий по договору оренди ТОВ «Градієнт Україна».
Окрім того, позивач вказує, що справа про порушення, що ставиться у вину позивачу, що нібито було виявленим 21.02.2022 в порушення вимог закону була розглянута поза межами двох місячного строку з моменту виявлення такого. Відтак, вважає спірну постанову протиправною та просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 13.09.2022 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 28.09.2022 подав до суду відзив на позовну заяву. Зазначив, що 21.02.2022 контролюючими особами Укртрансбезпеки, на підставі графіку проведення рейдових перевірок, а також відповідно до направлення на перевірку № 011562 від 21.02.2022 проводилася рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів. У відповідності до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», водій транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_2 , надав для перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки: посвідчення водія серії НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_2 , серії НОМЕР_4 , товарно-транспортну накладну № ТП-00004716 від 07.02.2022.
Актом № 311245 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 21.02.2022, зокрема встановлено, що під час перевірки виявлено порушення ТТН № ТП-00004716 від 07.02.2022. Порушення ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та Наказу МТЗУ № 340 від 07.06.2010. У водія відсутня інформація про режим роботи та відпочинку за поточний день 21.02.2022 та попередні 28 днів. У водія за вищезазначений період часу відсутній бланк підтвердження діяльності. У тому числі порушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац 3 частина 1 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Водій з актом ознайомлений, від підпису та пояснень відмовився.
Щодо твердження позивача, що транспортний засіб не перебуває в користуванні позивача та знаходиться в оренді іншого суб'єкта господарювання, зазначив, що договір оренди при здійсненні перевірки транспортного засобу та під час розгляду справи не надавався, про його існування не зазначалося. Також вважає, що твердження позивача, що суб'єктом відповідальності і водночас належним користувачем є інша особа не заслуговує на увагу, оскільки невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо належного користувача транспортного засобу, незалежно від підстав такого невнесення викликає автоматичне визначення відповідальною особою за вчинення адміністративних правопорушень саме особу, за якою зареєстрований транспортний засіб або ж керівника юридичної особи, за якою він зареєстрований. Отже, позивачем не було вжито всіх від нього залежних заходів для недопущення господарського правопорушення, а також не доведено обставини, на яких гуртуються його вимоги та заперечення. З огляду на наведене просить суд у задоволенні позову відмовити.
06.10.2022 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій повторно викладено обґрунтування позовної заяви, а також клопотання про доручення до матеріалів справи судової практики.
10.11.2022 від відповідача на адресу суду надійшли заперечення, які по суті дублюють зміст відзиву на позовну заяву.
Ухвалою судді від 09.01.2022 відмовлено в задоволенні клопотання позивача щодо розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки DAF FA LF 45.200, 2006 року випуску, тип ТЗ спеціалізований вантажний, платформа, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5 , колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_6 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого Центром 4641 14.04.2016, а також власником транспортного засобу марки KOTSCHENREUTHER EPS-105, 2007 року випуску, тип ТЗ спеціалізований причіп ПР-ПЛАТФОРМА-Е, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_7 , колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_8 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 , виданого Центром 4641 14.04.2016.
15.04.2016 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАДІЄНТ УКРАЇНА» укладено договір найму (оренди) транспортного засобу.
Згідно з умовами договору Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 передає, а ТОВ «ГРАДІЄНТ УКРАЇНА» приймає у тимчасове платне користування на умовах найму (оренди) транспортні засоби:
- автомобіль марки DAF FA LF 45.200, 2006 року випуску, тип ТЗ спеціалізований вантажний, платформа, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5 , колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_6 , який знаходиться на обліку в Центрі 4641 та належить наймодавцеві на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого Центром 4641 14.04.2016.
- причіп марки KOTSCHENREUTHER EPS-105, 2007 року випуску, тип ТЗ спеціалізований причіп ПР-ПЛАТФОРМА-Е, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_8 , який знаходиться на обліку в Центрі 4641 та належить наймодавцеві на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 , виданого Центром 4641 14.04.2016.
21.02.2022 контролюючими особами Укртрансбезпеки (Відділ державного нагляду (контролю) у Львівській області, на підставі графіку проведення рейдових перевірок, а також відповідно до направлення на перевірку № 011562 від 21.02.2022 проводилася рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.
Відповідно до акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 311245 від 21.02.2022 на під'їзді до м. Львова, 0 км. + 100 м. о 14:00 год., було зупинено автомобіль марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_6 , під керуванням ОСОБА_2 .
Як слідує з матеріалів справи, на вимогу посадових осіб відповідача водієм надано пакет документів, а саме: посвідчення водія серії НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_2 , серії НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки KOTSCHENREUTHER EPS-105, номерний знак НОМЕР_8 , серії НОМЕР_9 , товарно-транспортну накладну № ТП-00004716 від 07.02.2022.
Згідно з актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 311245 від 21.02.2022 відповідачем встановлено порушення ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та Наказу МТЗУ № 340 від 07.06.2010. На момент перевірки у водія відсутня інформація про режим роботи та відпочинку за поточний день 21.02.2022 та попередні 28 днів. У водія за вищезазначений період часу відсутній бланк підтвердження діяльності. У тому числі порушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац 3 частина 1 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Водій з актом ознайомлений, від підпису та пояснень відмовився.
Листом від 28.02.2022 відповідач запросив ОСОБА_1 прибути на розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, який повинен був відбутися 30.03.2022 з 10:00 до 13:00 год., за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт було перенесено у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Листом від 11.07.2022 відповідач повторно запросив ОСОБА_1 прибути на розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, який повинен був відбутися 03.08.2022 з 10:00 до 13:00 год., за адресою: Львівська область, місто Городок, вулиця Львівська, 659А/2.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення законодавства про автомобільний транспорт, 03.08.2022 Державною службою України з безпеки на транспорті (Відділ Державного нагляду (контролю) у Львівській області) було винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №343054, відповідно до якої враховуючи те, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 допущено перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», стягнуто з позивача адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000,00 грн.
Вважаючи таку постанову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-ІІІ).
Так, цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до частини 11 статті 6 Закону №2344-III державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
За приписами частини 3 статті 6 Закону №2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення №103).
Відповідно до ч.12 ст.6 Закону №2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).
Надаючи правову оцінку аргументам позивача про те, що відповідачем порушені строки розгляду справи про застосування адміністративно - господарського штрафу, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 25 Порядку № 1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Як вже зазначалося вище, з матеріалів справи судом встановлено, що перевірка транспортного засобу була здійснена відповідачем 21.02.2022.
Листом від 28.02.2022 відповідач запросив ОСОБА_1 прибути на розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, який повинен був відбутися 30.03.2022 з 10:00 до 13:00 год., за адресою: АДРЕСА_2 .
Листом від 11.07.2022 відповідач повторно запросив ОСОБА_1 прибути на розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, який повинен був відбутися 03.08.2022 з 10:00 до 13:00 год., за адресою: Львівська область, місто Городок, вулиця Львівська, 659А/2.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення законодавства про автомобільний транспорт, 03.08.2022 Державною службою України з безпеки на транспорті (Відділ Державного нагляду (контролю) у Львівській області) було винесено спірну постанову №343054.
При цьому, суд звертає увагу, що розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, який повинен був відбутися 30.03.2022 було перенесено на 03.08.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14 березня 2022 р. № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 березня 2022 р. № 2119-ІХ, Указом Президента України від 18 квітня 2022 р. № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 21 квітня 2022 р. № 2212-ІХ продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, та Указом Президента України від 17 травня 2022 р. № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 р. № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану на 90 діб.
Суд погоджується із твердженням відповідача про те, що наведені вище обставини могли суттєво вплинути на можливість розгляду справи про застосування адміністративно - господарського штрафу у передбачений порядком двох місячний строк.
Окрім того, суд зазначає, що розгляд справи про порушення із перевищенням двомісячного строку розгляду не є тим порушенням, яке має тягнути обов'язкове скасування прийнятої за результатами розгляду постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу, оскільки такий штраф накладено з дотриманням строків, встановлених частиною першою статті 250 Господарського кодексу України, а саме: протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення.
Суд враховує той факт, що у постанові від 22.05.2020 у справі № 825/2328/16 Верховний Суд зазначив, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №813/1790/18.
Суд зазначає, що позивач жодним чином не обґрунтовує, яким чином розгляд справи про застосування адміністративно - господарського штрафу у двох місячний строк міг вплинути на рішення відповідача щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Окрім цього, аргумент позивача щодо несвоєчасного розгляду згаданої справи не вказує на суттєве порушення, з огляду на поважність причин такого, а тому судом до уваги не береться.
Разом з тим, надаючи правову оцінку іншим обставинам, на які безпосередньо посилається позивач у своєму адміністративному позові, суд враховує, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників. Тобто, суб'єктом юридичної відповідальності згідно з абз. 13 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 є автомобільний перевізник.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України №2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Статтею 33 Закону № 2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Крім того, статтею 60 Закону № 2344-III встановлена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за невиконання перевізниками або їхніми представниками приписів органів державного контролю щодо усунення порушень транспортного законодавства - штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, суд наголошує, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього у відповідності до статті 1 Правил дорожнього руху.
Суд звертає увагу відповідача, що належним суб'єктом господарювання у спірних правовідносинах - є Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАДІЄНТ УКРАЇНА», що підтверджується договором про оренду транспортного засобу від 15.04.2016.
Відповідно до ч. 1 ст. 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
Статтею 799 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Як встановлено в ході розгляду справи, між позивачкою та ТзОВ «ГРАДІЄНТ УКРАЇНА» укладено договір найму (оренди) транспортного засобу, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального органу Лучко І.Я., та зареєстровано в реєстрі за №808.
Позивачем подано до суду також акт прийому-передачі до договору оренди від 15.04.2016, згідно з яким ОСОБА_1 передав, а ТзОВ «ГРАДІЄНТ УКРАЇНА» в особі директора ОСОБА_3 прийняло автомобіль марки DAF FA LF 45.200, 2006 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5 , державний реєстраційний номер НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , а також причіп марки KOTSCHENREUTHER EPS-105, 2007 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_7 , державний реєстраційний номер НОМЕР_8 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 .
Крім цього, позивачем подано до суду копії платіжних доручень за період з січня 2022 року по серпень 2022 року у підтвердження оплатності такого договору.
Суд також звертає увагу, що згідно з наявною в матеріалах справи видатковою накладною №6113 від 21.02.2022, ТзОВ «Інтермет Україна» придбало в ПП «Терра-Пак» плівку ABF-2L 45 1х100 прозорий perf 0,5 у кількості 31200 м2 на загальну суму 121680,00 грн.
Вказаний вище товар доставлявся згідно з наданою уповноваженим особам відповідача під час перевірки товарно-транспортною накладною №ТП-00006113 від 21.02.2022. Зокрема, як слідує з вказаної ТТН, замовником у ній вказаний ТзОВ «Інтермет Україна», вантажовідправником ПП «Терра-Пак», а автомобільним перевізником «ГРАДІЄНТ УКРАЇНА».
Враховуючи встановлені судом обставини та наведені нормативно-правові приписи, суд дійшов висновку, що позивач в розумінні вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» не є перевізником, а отже не є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт в межах спірних правовідносин, як наслідок підстави для застосування до позивача адміністративно господарського, передбаченого абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону) - відсутні.
Щодо посилань відповідача на те, що належний користувач транспортним засобом визначається згідно відомостей з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 1 Положення про Єдиний державний реєстр транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 6 листопада 2020 року № 779, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2020 року, Єдиний державний реєстр транспортних засобів - це інформаційна система, яка є функціональною підсистемою єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ (ЄІС МВС), що забезпечує накопичення, використання, узагальнення, зберігання, передачу, захист інформації про зареєстровані транспортні засоби, їх власників (співвласників), належних користувачів, закріплені номерні знаки та реєстраційні документи на такі транспортні засоби.
Відповідно до п. 2 цього Положення Правовою основою функціонування ЄДРТЗ є Закони України «Про дорожній рух», «;Про інформацію», «;Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про електронні довірчі послуги», «Про електронні документи та електронний документообіг», Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року № 1371), постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 260 «Деякі питання надання інформації про зареєстровані транспортні засоби, їх власників та належних користувачів», Положення про єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року № 1024, це Положення та інші нормативно-правові акти.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.
Відповідно до п. 3 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року № 1371) (зі змінами станом на час виникнення спірних правовідносин) державний облік зареєстрованих транспортних засобів передбачає реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання і передачу інформації про такі засоби та відомостей про їх власників, які вносяться до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, держателем якого є МВС.
Згідно з п. 12 Положення про єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року №1024, функціональними підсистемами єдиної інформаційної системи МВС, в тому числі є Єдиний державний реєстр транспортних засобів.
Жодні посилання у зазначених нормативно-правових актах на положення Закону України «Про автомобільний транспорт» - відсутні.
Також будь-які посилання на Єдиний державний реєстр транспортних засобів (відомості, що в ньому містяться) відсутні і у Законі України «Про автомобільний транспорт», яким безпосередньо і врегульовані спірні правовідносини.
При цьому у ст. 33 Закону України «Про автомобільний транспорт», як вже зазначалось судом, чітко визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Розширеного трактування терміну «автомобільний перевізник» (зокрема, стосовно розповсюдження терміну «автомобільний перевізник» на особу, яка є власником транспортного засобу згідно даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів) - вказана стаття не містить.
Крім цього суд зазначає, що відповідно до преамбули Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року № 1197 (на який посилається відповідач), вказаний порядок прийнято відповідно до ч. 4 ст. 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Враховуючи наведене, посилання відповідача на належність позивача до суб'єкта відповідальності за правопорушення, встановлене в акті перевірки № 311245 від 21.02.2022 - судом відхиляються.
Окрім цього, суд звертає увагу, що Законом України від 05 липня 2011 року №3565-VI, який набрав чинності з 13 серпня 2011 року та яким підкориговано низку «дорожніх» законодавчих актів, у відповідність до таких змін було приведено і Правила дорожнього руху, у п.2.1 розд.2 яких сьогодні передбачається, що водій повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії (тобто права) та реєстраційний документ на транспортний засіб (тобто свідоцтво про реєстрацію техпаспорт). При цьому, як уточнюється далі в п.2.2 розд.2 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу може передавати керування транспортним засобом іншій особі, яка має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передаючи також при цьому реєстраційний документ на такий транспортний засіб.
Таким чином, передаючи автомобіль у керування іншій (яка має права) особі, власнику автотранспорту на сьогодні досить передати разом із ним лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (техпаспорт). А от тимчасовий реєстраційний талон оформляти в такому разі не обов'язково.
Проте, цей документ все ж може бути оформлений за бажанням сторін. Таку можливість надає п.16 Порядку №1388, яким передбачено, що за бажанням власника транспортного засобу тимчасовий реєстраційний талон видається сервісним центром МВС.
Тобто, оформлення вказаного талона, з урахуванням приписів чинного законодавства, не є обов'язковим, а тому доводи відповідача про те, що позивач не є автомобільним перевізником за відсутності тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб, який передано в тимчасове законне користування іншим особам, є спростованим абз.4 пункту 16 Порядку №1388.
Водночас, не надання водієм перевізника до перевірки певних документів на підтвердження права законного володіння транспортним засобом, зокрема договору оренди, не може ставитися в тягар власнику такого транспортного засобу (орендодавцю), який в силу вимог вищенаведених правових норм не є перевізником в спірних правовідносинах.
Щодо посилань відповідача на постанову Верховного Суду у справі № 840/8740/16, де, як вказує відповідач, міститься правовий висновок про те, що власник транспортного засобу в разі передачі транспортного засобу в тимчасове користування зобов'язаний зробити перереєстрацію такого транспортного засобу, а водій, здійснюючи перевезення вантажів, зобов'язаний надати для перевірки не лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, але й документи на підставі яких на законних підставах використовується транспортний засіб (договір оренди та тимчасовий реєстраційний талон), суд зазначає, що предметом спору в межах адміністративної справи №840/8740/16 була відсутність у водія ТОВ ВФ «Технополіс» (позивача по справі), певних документів, в тому числі й тимчасового реєстраційного талону, при цьому судом в межах наведеної справи було встановлено, що ТОВ ВФ «Технополіс» (позивач по справі) використовує транспортні засоби для надання послуг перевезень пасажирів автомобільним транспортом на підставі договору або є їх власником, тобто є відповідальною особою за Законом № 2344-III.
Отже, посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 840/8740/16 є безпідставними та відхиляються судом.
Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, та враховуючи той факт, що позивач в розумінні вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» не є перевізником, а отже не є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт в межах спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу прийнята відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України, тому така є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Щодо відшкодування судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
На обґрунтування вимог про стягнення правничої допомоги представником позивача долучено: договір про надання правової допомоги №01/18.08.2022 від 18.08.2022, рахунок №02-09/22 від 02.09.2022 та платіжне доручення №213 від 09.09.2022 на суму 5000 грн.
Як слідує з п. 4.1 договору про надання правової допомоги №01/18.08.2022 від 18.08.2022 за послуги, визначені п. 1.1. та 1.2 даного договору, щодо правової допомоги та представництва інтересів замовника у Львівському окружному адміністративному суді, щодо визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №343054 від 03.08.2022 замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 5000,00 грн.
Таким чином, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним судом в постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19.
Судом встановлено, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу, пов'язані з юридичним супроводом даної справи і підтверджені належними та допустимими доказами.
Водночас, оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, заперечення відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, суд приходить висновку, що дана справа є справою незначної складності та сума, зазначена в договорі про надання правової допомоги є неспівмірною з часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг.
Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Відтак суд приходить висновку про наявність підстав для часткового стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовуються позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті №343054 від 03.08.2022 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: вул. Львівська, 659А/2, м. Городок, Львівська область, 81500; код ЄДРПОУ 39816845) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) судові витрати на сплату судового збору в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: вул. Львівська, 659А/2, м. Городок, Львівська область, 81500; код ЄДРПОУ 39816845) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна