01 грудня 2022 року Справа № 280/5033/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Максименко Л.Я.
за участю секретаря судового засідання П'яниди Б.В.
позивача - не прибув
представника відповідача 1 - Касич-Пилипенко М.С.
представника відповідача 2 - не прибув
представника третьої особи - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 43141267), Державної судової адміністрації України (вул. Липська 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795)
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168)
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, скасування наказу , -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (далі - третя особа), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати судді Енергодарського міського суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди починаючи з 19 липня 2022 року;
зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести донарахування та виплату судді ОСОБА_1 суддівської винагороди разом з доплатами до посадового окладу за період починаючи з 19 липня 2022 року і в подальшому здійснювати такі виплати до дня фактичного звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Енергодарського міського суду Запорізької області;
скасувати наказ територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області №82-00 від 19 липня 2022 року.
В обґрунтування позову посилається на те, що є суддею Енергодарського міського суду Запорізької області та з 19 липня 2021 року залучений до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказує, що з серпня 2021 по липень 2022 року відповідач нараховував і сплачував щомісяця позивачеві суддівську винагороду у розмірі середнього заробітку згідно наказу Голови Енергодарського міського суду від 19 липня 2021 року №04-24. Між тим, не зважаючи на те, що наказ Голови Енергодарського міського суду від 19 липня 2021 року №04-24 жодним чином не скасований чи то судом чи інакше, всупереч цьому ОСОБА_2 видано власний наказ ТУ ДСА в Запорізькій області №82-ос від 19 липня 2022 року, яким зупинено виплати середнього заробітку ОСОБА_1 , а виплату суддівської винагороди та доплат на інших підставах визначених Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не поновлено. Тобто ТУ ДСА в Запорізькій області не шукають можливих шляхів вирішення проблеми, а через бездіяльність та ігноруючи встановлені суддям гарантії виплати суддівської винагороди не вчиняють жодних дій для поновлення виплат позивачеві, які не скасовані жодним чином. Таким чином, вказує, що починаючи з 19 липня 2022 року відповідачем не застосовано і не сплачено суддівську винагороду позивачеві щомісяця: у розмірі середнього заробітку чи посадового окладу 30 прожиткових мінімумів доходів громадян; доплати вислуги років за наявності стажу більше 5 років - 20 відсотків посадового окладу. Вважає вказані дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право, як професійного судді, на отримання суддівської винагороди у розмірі визначеному спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів». На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач 1 позовну заяву не визнав, у відзиві від 16.09.2022 вх. № 36133 посилається на те, що з 19 липня 2022 року за суддями, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігається виключно їх місце роботи (посада судді). Вказує, що з урахуванням пункту 1 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», виплата позивачу середнього заробітку або суддівської винагороди починаючи з 19 липня 2022 року свідчила б про порушення ТУ ДСА України в Запорізькій області вимог частини 2 статті 19 Конституції України. Також, посилається на те, що з системного аналізу положень Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вбачається, що право на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду були визнані такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді, зайняли відповідне місце у рейтингу на зайняття вакантних посад та фактично здійснюють правосуддя у відповідному суді. Тому, на позивача не можуть поширюватись гарантії незалежності судді у вигляді суддівської винагороди, за нормами Закону України «Про судоустрій статус суддів». Також зазначає, що враховуючи положення частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі задоволення Запорізьким окружним адміністративним судом позову ОСОБА_1 рішення в адміністративній справі № 280/5033/22 має бути виконано виключно за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» шляхом безпірного списання ДКС України коштів із вказаної бюджетної програми. Стверджує, що під час зупинення виплати позивачу середнього заробітку починаючи з 19 липня 2022 року ТУ ДСА України в Запорізькій області діяло в межах та у спосіб, які встановлені чинним законодавством України, відтак позовна заява є безпідставною, необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідач 2 правом на подання відзиву не скористався.
Третя особа у письмових поясненнях від 14.09.2022 вх. № 35822 зазначила, що Управління не володіє інформацією щодо взаємовідносин між сторонами у справі, а відтак не може надати суду будь-які дані для вирішення справи по суті.
Ухвалою судді від 30.08.2022 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, призначено підготовче судове засідання на 26.09.2022.
Протокольною ухвалою суду від 26.09.2022 відкладено підготовче засідання до 17.10.2022.
Ухвалою суду від 17.10.2022 у задоволенні заяви Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про залишення позовної заяви без руху відмовлено.
Протокольною ухвалою суду від 17.10.2022 за клопотанням відповідача 1 залучено до участі у справі ДСА України у якості співвідповідача, відкладено підготовче засідання на 14.11.2022
Ухвалою суду від 14.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 01.12.2022.
Представник позивача у судове засідання не прибув. Заявою від 27.09.2022 вх. № 37322 просив суд розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Представник відповідача 1 просив у задоволенні позовної заяви відмовити, з підстав, викладених у відзиві.
Представник відповідача 2 не прибув у судове засідання, клопотанням від 04.11.2022 вх. № 42439 просив суд розглянути справу без його участі.
Третя особа свого представника у судове засідання також не направила, у письмових поясненнях від 14.09.2022 вх. № 35822 просила суд розглядати справу за його відсутності.
У судовому засіданні 01.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.
Указом Президента України від 26 вересня 2015 року № 564/2015 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Енергодарського міського суду Запорізької області.
Наказом Голови Енергодарського міського суду № 04-24 від 19.07.2021 за ОСОБА_1 , у зв'язку із залученням до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», збережено місце роботи (посади судді) та середній заробіток.
Наказом ТУ ДСА в Запорізькій області №82-ос від 19 липня 2022 року зупинено з 19 липня 2022 року судді Енергодарського міського суду Запорізької області ОСОБА_1 , який зарахований до складу Збройних Сил України для проходження військової служби за контрактом, виплату середнього заробітку, який зберігався за ним відповідно до наказу Енергодарського міського суду Запорізької області від 19.07.2021 № 04-24 з 19 липня 2021 року до дня фактичного звільнення зі Збройних Сил України.
ОСОБА_1 , не погоджуючись з наказом ТУ ДСА в Запорізькій області, бездіяльністю щодо виплати суддівської винагороди та з вимогою вчинити дії, звернувся до суду з позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, обов'язком громадян України, які відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Приписами частини першої статті 19 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 19 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Рішенням Ради національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України" від 1 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 2 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Статтею 1 Закону України від 6 грудня 1991 року "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу.
Часткову мобілізацію в Україні оголошено та проведено у декілька етапів, зокрема: Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" - з 18 березня 2014 року по 1 травня 2014 року; Указом Президента України від 6 травня 2014 року № 454/2014 "Про часткову мобілізацію" - із 7 травня 2014 року по 20 червня 2014 року; Указом Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014 "Про часткову мобілізацію" - з 24 липня 2014 року по 6 вересня 2014 року; Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 "Про часткову мобілізацію" - з 20 січня 2015 року у три черги протягом 210 діб по 17 серпня 2015 року.
З моменту набрання чинності Указом Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016 про демобілізацію останньої, шостої черги мобілізованих, згідно з яким у жовтні закінчилося звільнення в запас військовослужбовців за призовом під час мобілізації на особливий період, період мобілізації закінчився. Однак, як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року (справа № 824/876/18-а, адміністративне провадження № К/9901/24631/19), сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся (http://revestr.court.gov.ua/Review/93749520).Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.
Судом із долучених до справи документів встановлено, що згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 19.07.2021 № 169 ОСОБА_1 залучений до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зарахований до складу Збройних Сил України для проходження військової служби за контрактом.
Наказом Енергодарського міського суду Запорізької області від 19.07.2021 №04-24 "Про проходження військової служби суддею ОСОБА_1 " визнано суддю Енергодарського міського суду Запорізької області ОСОБА_3 таким, що з 19.07.2021 до дня фактичного звільнення зі Збройних Сил України залучений до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; збережено за суддею Енергодарського міського суду Запорізької області ОСОБА_1 на час, визначений п. 1 цього наказу місце роботи (посаду судді) та середній заробіток.
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент видання наказу Енергодарського міського суду Запорізької області від 19.07.2021) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Отже, на підставі укладеного контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України суддю ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, тому як військовослужбовець він користувався пільгами, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.
19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким внесені зміни у КЗпП України, зокрема, у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада».
Отже, з 19.07.2022 (дата набрання чинності Законом №2352-ІХ) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається лише місце роботи і посада (без збереження середнього заробітку), та правові підстави для виплати вказаним працівникам з 19.07.2022 середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній до внесення змін Законом №2352-ІХ) відсутні.
У зв'язку із змінами законодавства, ТУ ДСА в Запорізькій області і було прийнято наказ №82-ос від 19 липня 2022 року, яким зупинено з 19 липня 2022 року судді Енергодарського міського суду Запорізької області ОСОБА_1 , який зарахований до складу Збройних Сил України для проходження військової служби за контрактом, виплату середнього заробітку, який зберігався за ним відповідно до наказу Енергодарського міського суду Запорізької області від 19.07.2021 № 04-24 з 19 липня 2021 року до дня фактичного звільнення зі Збройних Сил України.
Оцінючи правомірність такого наказу, суд виходить з того, що організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1402-VIII суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Згідно з частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
За приписами частини п'ятої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
При вирішенні цього спору суд, в порядку ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №990/4/2, які полягають у наступному.
Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.
До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.
Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв'язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв'язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Держава своєю чергою забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).
Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов'язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов'язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об'єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов'язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 зазначав: «Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу...Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо)...» (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Невід'ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов'язує цю особу з її статусом судді.
Суд, при вирішенні цієї справи, враховує також рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, яким, зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, зі змінами, а саме:
- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді».
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 зазначено, що питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192 підхід до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Крім того, Рада суддів України у рішенні від 19.04.2019 №21 «Про право суддів здійснювати правосуддя після спливу строку відсторонення та на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 № 11-р/2018» висловила позицію про те, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15).
Отже, з урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону №1402-VIII над іншими нормами законодавства, необхідно дійти висновку про те, що з 19.07.2022 (тобто, з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку) суддям, увільненим від виконання обов'язків з відправлення правосуддя у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.
Вказана правова позиція висловлена також у рішенні Ради суддів України від 05.08.2022 № 24, у пункті 1 якого звернута увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов'язків з відправлення правосуддя у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.
Отже, наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області №82-ос від 19 липня 2022 року «Про зупинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 » суд вважає протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Попри це, судом встановлено, що наказом ТУ ДСА України в Запорізькій області від 02.08.2021 № 75-ос «Про зупинення виплати доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 » було зупинено з 02.08.2021 виплату доплати до посадового оскладу за вислугу років судді Енергодарського міського суду Запорізької області ОСОБА_1 .
Цей наказ ТУ ДСА України в Запорізькій області від 02.08.2021 № 75-ос «Про зупинення виплати доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 » позивачем не оскаржений, не ставиться така вимога перед судом і наразі.
Відтак, не дивлячись на те, що позивач має право на отримання суддівської винагороди у повному обсязі (з урахуванням надбавок та доплат), проте наявність не оскарженого та не скасованого наказу ТУ ДСА України в Запорізькій області від 02.08.2021 № 75-ос «Про зупинення виплати доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 » не дозволяє суду наразі в повному обсязі поновити права позивача та зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести донарахування та виплату судді ОСОБА_1 суддівської винагороди разом з доплатами до посадового окладу за період починаючи з 19 липня 2022 року. Тому в цій частині в позові суд відмовляє.
Крім того, відповідачем 1 суду надано наказ ТУ ДСА в Запорізькій області від 15.09.2022 № 108-ос «Про відновлення виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 », з якого встановлено, що у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з військової служби у Збройних Силах України у запас, з 15.09.2022 позивачу відновлено виплату суддівської винагороди у розмірі посадового окладу.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, з метою захисту прав та інтересів позивача, а також приймаючи до уваги висновок суду про незаконність наказу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області №82-ос від 19 липня 2022 року «Про зупинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 » суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати судді Енергодарського міського суду Запорізької області ОСОБА_1 середнього заробітку з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2022 року; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести нарахування та виплатити судді ОСОБА_1 середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2022 року.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 43141267), Державної судової адміністрації України (вул. Липська 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, скасування наказу, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області №82-ос від 19 липня 2022 року «Про зупинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 ».
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати судді Енергодарського міського суду Запорізької області ОСОБА_1 середнього заробітку з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2022 року.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести нарахування та виплатити судді ОСОБА_1 середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2022 року.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення в повному обсязі складено та підписано 09.01.2023.
Суддя Л.Я.Максименко